Першовересневим ранком святково вдягнені школярі сіл і селища району з букетами яскравих осінніх квітів поспішали на шкільні подвір'я на завжди хвилююче свято першого у цьому навчальному році дзвінка. Он красивою ходою йде стрункий юнак, майже випускник. Слідом щебечуть про щось своє двоє дівчат-однокласниць. Урочисто несуть в одній руці пишні букети, а іншою тримаються за мамину руку серйозні першокласники. Й скільки серед цих щасливих школярів і їхніх мам тих, хто здоровий і щасливий сьогодні завдяки лікарю від Бога, надзвичайно відповідальній і добрій Людині - лікарю акушер-гінекологу П. С. Хоменку.
Мій тато, Володимир Якович Ходаківський, багато цікавого розповідав про своє дитинство, шкільні та студентські роки, спортивне життя, службу в армії, про роботу на заводах, в школах, спортивних організаціях, районній лікарні. 17 січня батькові виповнюється 60 років. Хочу привітати його з Днем народження, подякувати за життя, яке він з мамою мені і сестричці Тані подарували, та бодай коротко розповісти про його життя.
Успіх прийшов до зовсім юного нашого земляка Дениса Стороженка, котрого досить добре знають жителі селища та району, що полюбляють відвідувати концерти за участю наймолодших артистів. Денис ще із зовсім юного дошкільного віку зачаровував глядачів. І цього разу ліричний стиль виконання пісень та наполеглива праця допомогли засяяти зірці на небосхилі дитячого Всеукраїнського благодійного фестивалю «Талановиті діти України», що проходив у листопаді-грудні 2008 року.
Олена Назарчук є прикладом для учнів та молоді нашого району у цілеспрямованості, своєму прагненні до нових звершень та перемог, її портрет на дошці пошани Володарської ДЮСШ.
Н. А. Кропивка працює учителем словесності у Володарській загальноосвітній школі І - III ступенів № 1 з 1989 року. Наталія Андріївна - творчий учитель. Вона постійно шукає найефективніші форми роботи на уроці, працює над розвитком пізнавальних інтересів і здібностей учнів.
Принципова, об’єктивна, вимоглива, творча, відповідальна та разом з тим вродлива, тендітна і лагідна жінка, завжди спокійна, врівноважена, виважена і доброзичлива. Саме такі слова найбільш підходять до створення словесного портрету учителя математики Володарської загальноосвітньої школи №2, заслуженого вчителя України Остапчук Уляни Володимирівни.
Прикарпатська земля залишилася країною дитинства. Батьки – турботливі вихователі і щирі друзі – сформували як особистість доньку Уляну – працьовиту, рішучу, вимогливу до себе й до інших, доброзичливу, готову завжди допомогти. А далі життя покликало у дорогу.
Є люди, діяння яких характеризують як подвиг, їхня одержимість і вміння сконцентруватися на досягненні поставленої мети заслуговують найвищої оцінки. Такі особистості - завжди взірець для наслідування молодими поколіннями. Такою неординарною особистістю, якій ціною надважких зусиль вдалося подолати, здається, незборимі життєві негаразди й досягти зіркового ореолу, є наш земляк Юрій Пацан, уродженець с Пархомівка Володарського району Київської області.
Роботи Івана Яковича Зоренка розкидані по містах і селах нашої безмежної України. Так, у Пархомівці, поруч із славнозвісною церквою, возвеличується пам'ятник меценату В.Ф.Голубєву, а в Рогізні, Мармуліївці, Пархомівці - пам'ятники жертвам Голодомору, у селищі Володарка - пам'ятники воїнам-афганцям і Т.Г.Шевченку. Та, мабуть, чи не найбільшою роботою Івана Яковича є меморіальний комплекс на честь ліквідаторів наслідків Чорнобильської аварії, відкритий до 20-ї річниці в селі Страхолісся Іванківського (колишнього Чорнобильського) району. А в планах ще дуже багато.
Не кожен учитель уранці йде до школи на роботу з радістю. З різних причин. Одні цю нелегку професію обрали не за покликанням, інші втратили мотивацію... Та й чого там гріха таїти: престиж педагога останнім часом впав. Але, на щастя, є люди, яким освітянська робота приносить велике задоволення. До таких відноситься й учитель фізичного виховання Володарської загальноосвітньої школи №2 Л.Ф.Мокринська.
Блакитний ранок поволі підіймає ніжну завісу серпанку, ледь-ледь торкається тендітними пальцями травинок - і вони аж дзвенять, струшуючи на землю сріблястий трунок свіжості й бадьорості.Вранішня дрімота міцно запеленала дерева й кущі, тепло загорнула їх у тишу та спокій. Лиш де-не-де тріпне крильцями на гілці напівсонна пташина - і знову тихо-тихо, як у храмі. Це і є хам. Храм природи. Тут добре думати, мріяти, бути наодинці з собою. Тут усе вміє берегти таємниці.
