 Київщина - це благословенний мальовничий край, який має славну історію, колиска, з якої поринули у світ відомі українські письменники, театральні діячі, композитори, співаки, художники, скульптори, народні умільці, науковці, винахідники... Проте є люди, діяння яких характеризують як подвиг, їхня одержимість і вміння сконцентруватися на досягненні поставленої мети заслуговують найвищої оцінки. Такі особистості завжди є взірцями для наслідування молодими поколіннями.
Такою неординарною особистістю, якій ціною надважких зусиль вдалося подолати, здається, незборимі життєві негаразди й досягти зіркового ореолу, є наш земляк Юрій Пацан, уродженець с Пархомівка Володарського району Київської області. Саме тут, на берегах повноводних ставків, промайнуло, як лебеді над хатою, його безтурботне дитинство. У 1981 році закінчив місцеву загальноосвітню школу, де, до речі, і познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Дещо пізніше - строкова армійська служба. Повернувшись додому, Юрій одружується і вступає до училища енергетиків. Згодом навчався в Ірпінському індустріальному технікумі (заочне відділення). Працював у різних місцях: і в школі, і на машинобудівному заводі "ВНДІфірмаш", і навіть на автозаправці. Не обминуло його і горнило Чорнобиля - лихого літа 1986 року п'ять разів побував поблизу реактора. Дорожив роботою, дбаючи про благополуччя сім'ї, відпрацьовував – підробляв, де тільки міг [4, с.З ].
...Юрій Іванович ще змалку був тямущий до всякої машинерії. Не було такого інструмента, який би не піддався його (Юрковим) умілим рукам. Не було такої техніки, перед якою розгубився б його кмітливий розум. Але саме техніка, яку знав як свої п'ять пальців, яку перебирав десятки разів по гвинтику, його й підвела - сім років тому, в червні, автомобіль з Юрієм Пацаном розбився. Його привезли до лікарні в безнадійному стані. Бо яка там надія, коли хребет, мов сірник, переламався на рівні грудей [4, с. 1]!
Але поруч була Таня. З ним були дві донечки-школярки, які враз подорослішали. «Який приклад подаватиму дітям, - думалося довгими ночами, - коли постійно скиглитиму, нарікаючи на життя?» Відтак налаштовував себе на те, що мусить не животіти, а в безнадії таки розправляти крила.
Безмірне прагнення жити, а головне, любов до найрідніших людей - дружини Тетяни і двох доньок: Іванни та Інни - не дозволили йому зламатися, вселили надію на одужання. А як усі раділи, коли помітили перше поліпшення. Хай незначне, крихітне, та все ж ... Є все ж таки надія на одужання! А трохи пізніше, коли Юрій, докладаючи значні зусилля, уже намагався сидіти самостійно, то відчув гостру потребу щось творити. Тому постійно обмірковував різні плани.
Нині, за велінням долі, Юрій Іванович живе неподалік столиці України - у селі Чабани Києво-Святошинського району. Тут і творить свої дива.
З того страшного 99-го Юрій Іванович розпочинає...активну художню практику, присвячуючи весь вільний час мистецтву. Своїми вчителями художник-аматор вважає Шишкіна, Щербакова, Марчука, Васильківського. Прагне дотримуватися саме їхньої техніки. Йому вдалося скопіювати "Дев'ятий вал" Айвазовського, "Сосни" Шишкіна, відтворити сучасну "Альонушку" Васнецова. Запозичував, щоправда, лише тему, а кольори добирав свої. Не маючи спеціальної художньої освіти, митець змушений самотужки, по книжках, вивчати всі художні прийоми й принципи творення живописних полотен - від ґрунтовки й виготовлення підрамників до остаточного завершення картини.
А все почалося з пластмаси. Якось задивився на пластикового сувенірного жучка. Спробував такого зробити сам. Потім ще якісь прикраси додав - листочки, квіточки, виноградні грона. Красиво! Проте процес плавлення пластмаси надто шкідливий для здоров'я. Друзі порадили малювати.
Юрій прислухався. Першими справжніми художніми творами стали ікони, намальовані на дереві. На одній - троє святих: Герасим, Іона і Петером, - репродукція з ікони, яка потрапила в Україну з далекого Сибіру, образи святих на ній були ледь помітні. На іншій - Ісус Христос. Вони й тепер стоять на почесному місці в оселі, можливо, ця Божа справа й додає Юрію сил. Дві ікони Юрій Іванович подарував у церкву села Пархомівки, в якому народився й виріс. Цьому ж таки селу передав і портрет мецената інженера Миколи Голубєва, за кошти якого було церкву зведено [3, с.4]. Не віриться, що Юрій Пацан - художник-самородок. Усе помешкання художника завішане його полотнами, такими рідними українськими пейзажами, неповторними заходами і сходами сонця, вербами та дубами, калинами та берізками, мальвами та маками, на які дивишся - і аж серце заходиться щемом. Широкі рами - немов вікна, з яких відкривається такий знайомий (чи, скоріше, зрозумілий) і разом з тим - дивно-фантастичний світ. На першій картині - сільська хатина під соломою з двома закоханими постатями та лелечою сім'єю в просторому гнізді. То - задній план. А на передньому - рясні кетяги калини, які, здається, ледь стримує рама - вікно. І блакитний барвінковий килим по низу. А на чорно-нічному тлі другої картини - звичайнісінький фіолетовий "півник" зі здійнятими догори руками-стеблами... Ось, у місячному сяйві, височить над солом'яними стріхами врослих у землю хаток дерев'яна церква з наповненими жовтим восковим світлом вікнами-бійницями; ось - ледь помітна серед трави стежина, що веде через щедро оздоблений стиглим осіннім золотом ліс до самої небесної блакиті, що видніється в просвіті дерев; он -загублене вночі багаття зі схиленою фігуркою пастуха та силуетами коней навколо. А он - дорога, що пролягла обіч нічного ставу з громаддям хмар над головою; схилене в якійсь одвічно філософській задумі дерево над дзеркальною стежкою річкового плеса; таємниче й оманливе болото з кущиками сухої трави на купинах... Трохи далі, на інших полотнах - літо -полудень із принишклим пилом на дорогах і бездонним небом над кучерявими зеленими головами дерев-велетнів і парою коней, запряжених у воза з сіном. На інших картинах - зима: щедро сніжна, аж блакитна від міцного здорового морозу, зі світлими плямами чи то місячного, чи то сонячного світла, яке пробилося через насуплені брови хмар. Раптом здалося на мить, що якась жива тінь промайнула серед голубих стовбурів. Так і є -босонога мавка, легка й прозора: як спогад, як пам'ять, як сон... Може, саме такий вигляд має ота сама душа, присутність якої зримо відчуваєш у кожній роботі Юрія Івановича Пацана?
Його картини створені на основі вражень від побаченого, тому наповнені інтуїцією, що створює дивовижний ефект казкового полотна. Адже всі шедеври вражають яскравою насиченістю кольорів. І кожна картина художника пройнята почуттям світлого подиху...
Основною тематикою творчості художника-аматора є ліричні за звучанням пейзажі ("Після дощу", "Захід на морі", "Осіння стежка", "Самотнє дерево", "Захід", "Зоряна ніч", "Лебедине озеро", "Перед Різдвом", "Лісова пісня", "Дубова діброва", "Дорога в майбутнє", "Пейзажі Пархомівки", "Річка Рось", "Журавлі прилетіли", "Осінні клени"), змальовує майстер і квіти ("Маки", "Подарунок дружині", "Бузок", "Соняхи", "Півники", "Жасмин"), портрети [1, с.4].
Господь Бог наділив Юрія не лише талантом. Він обдарував його ще й неабиякою працьовитістю. Не маючи змоги навіть сидіти, малює лежачи на животі, спираючись на лікті. За два з половиною роки художник створив понад півтисячі картин. Бере участь у виставках. Радіє будь-якій можливості вивести полотна "в люди". Зокрема, у 2002-2003 роках - виставки на день села Чабани; 2003 - виставка "Милосердя - 2003" (Ёкспоцентр "Україна", лауреат II ступеня Всеукраїнського фестивалю творчості інвалідів); 2004 - виставка "Милосердя - 2003" (виставка робіт інвалідів на параолімпійських іграх в Афінах; виставка в Міністерстві праці та соціального захисту; персональна виставка в Київській обласній державній адміністрації); 2005 - виставка "Україна соборна і вільна" (благодійний фонд "Ренесанс", Київ); учасник всесвітньої виставки народної творчості в Японії; персональна виставка в селі Пархомівка; учасник міжнародної виставки творчості інвалідів в Албанії, Росії; учасник виставки в музеї книги і друкарства Києво-Печерської лаври; 2006 - учасник Всеукраїнської виставки, присвяченої Міжнародному дню інвалідів, що відбулася в Українському домі [2, с.5].
Сьогодні його картини прикрашають приватні колекції поціновувачів мистецтва з Росії, США, Канади, Китаю, Німеччини, а також кабінети народних депутатів, відомих політичних і наукових діячів.
Нині Юрій Іванович - член Академії творчості інвалідів м. Києва. Його колекція нараховує понад 800 картин. А в ньому, немов у тому невичерпному джерелі, - ще ціла низка ідей для нових полотен, бажання організувати свою персональну виставку та побувати зі своїми картинами в різних країнах, зокрема у Франції, і станцювати гопака власними ногами. А ще мріє заснувати приватну художню школу для дітей, щоб передати їм свої вміння. Головне в його творчості - це мистецтво заради життя і любові. А кожна картина - це лише часточка одного великого серця, розділеного на всіх.
Безмірне горе, безнадія одних ламають назавжди, для інших несподівано стають сходинкою до вершин духу. Тому хочеться, щоб життєва дорога Юрія, як і кожного з нас, була світлою та врожайною.
Максим Музика
Література
1. Головко О. Пацан Юрій Іванович // Художники України. -
2005. -№ 9. - 18 серпня. - С 3-14.
2. Кокодзей Р. Мистецтво заради життя та любові // Виставка.-2006.-С 5.
3. Польова-Саханда Л. Трагедії не ламають справжніх чоловіків // Здоров'я і довголіття. - 2006. - № 50. - 26-31 грудня. -С.4.
4. Сандрович Н. Воля до життя // Сільські вісті. - 2004. - № 70.-18 червня.-С 1,3.
|
