Блакитний ранок поволі підіймає ніжну завісу серпанку, ледь-ледь торкається тендітними пальцями травинок - і вони аж дзвенять, струшуючи на землю сріблястий трунок свіжості й бадьорості.Вранішня дрімота міцно запеленала дерева й кущі, тепло загорнула їх у тишу та спокій. Лиш де-не-де тріпне крильцями на гілці напівсонна пташина - і знову тихо-тихо, як у храмі. Це і є хам. Храм природи. Тут добре думати, мріяти, бути наодинці з собою. Тут усе вміє берегти таємниці.
