Анатолій Олексійович Сенніков народився 1 червня 1948 року в селі Володимирівна Володарського району Київської області. Вищу освіту здобув у Білоцерківському сільськогосподарському інституті. 3 юних літ полюбив музику і поезію. Зараз Анатолій Олексійович живе в рідному селі Володимирівка , захоплюється садівництвом і поетичною творчістю. Тема рідної землі, минуле й сучасність села віддзеркалюються в творах нашого земляка.
В. П. Лагошний у Володарці після евакуації 1986 року жив недовго: занадто рано судилось йому піти з цього світу. Та залишив по собі добру пам'ять і гарні, проникливі вірші. Читаючи поетичні рядки Володимира Павловича, пом'яніть його й усіх, кому Чорнобильське лихо укоротило життя.
Володарчанин, а нині житель м. Новосибірськ, полковник у відставці О. І. Накоржевий — успішна людина не тільки в обраній професії. Він має й літературний хист. Торік побачила світ його книга «Сибирский военний округ в Великой Отечественной войне». Мудрістю, добротою душі пройняті й спогади Олександра Івановича про своє дитинство, юність, уривки з яких публікувалися в районній газеті "Голос Володарщини" й були схвально сприйняті читачами.
Спогади ці прийшли до мене, коли я в черговий раз приїхав у Володарку, прийшов на цвинтар, де похований батько. Там на одному з хрестів я прочитав напис: Мусіенко Григорій Іванович, народився, потім тире, і далі дата, коли його не стало. Тоді ж подумалося, а чи можна, щоб замість тире вмістити ще й розповідь, якою великою і доброю була ця людина. Після цього згадалося дитинство моє босоноге і те, яким був наш сільський міліціонер Мусіенко Г. І. Нехай ці приклади залишаться у нашій пам'яті замість того «тире» на його могилі. Я ж дотепер пам'ятаю слова його доброго напуття і міцне чоловіче рукостискання. Спасибі йому. {Імена і прізвища деяких людей мною змінені. Але події такі були). О. Накоржевий
