Євген Володимирович Оппоков, троюрідний брат першого президента України Михайла Сергійовича Грушевського, народився 21 січня 1869 року в селі Руде Сквирського повіту на Київщині в сім'ї священика приходської церкви Володимира Йоаникійовича Оппокова (двоюрідного брата матері Михайла Сергійовича Грушевського) та Марії Василівни Забродської. Багатодітна сім'я з часом мала четверо хлопчиків та шість дівчат. У 1878 р. маленький Євген пішов до першого класу третьої гімназії в Києві, яку блискуче закінчив із золотою медаллю у 1886 році. Після закінчення першого курсу фізико-математичного відділення Університету святого Володимира вступив на механічне відділення Петербурзького технологічного інституту. У 1892 р. Оппоков отримав диплом інженера-технолога і почав свою багаторічну трудову діяльність у Західній експедиції з осушення боліт Полісся. У цьому ж році він одружився із Параскевою Петрівною Бурцевою, і в 1893 році в сім'ї народилася донька Марія.

На посаді інженера Західної експедиції з осушення боліт Полісся (з 1903 р. інженера гідротехніка 1-го розряду) Оппоков у 1894–1905 рр. завідував виконанням гідрологічних досліджень і гідротехнічних робіт у Чернігівській, Курській, Полтавській губерніях, згодом проводив аналогічні роботи у Волинській, Мінській та Гродненській губерніях. У 1913 р. Західна експедиція припинила своє існування, і Євген Володимирович перейшов на службу до Мінського губернського управління Міністерства землеробства і державного майна та очолив Поліську вишукувальну партію, яка обстежувала водозбори заболочених річок Мінської губернії в басейнах Прип'яті й Німану (в 1915–1916 рр. партія перебувала в Києві).

Підсумки експериментальних робіт і наукових досліджень, виконаних за 25 років діяльності експедиції, були опубліковані в 1899 р. як ювілейний звіт "Нарис робіт Західної експедиції 1873–1898" під загальним авторством Й.І.Жилінського. У ньому вміщено першу наукову роботу Оппокова – він став автором розділу "Гідрометричні роботи в Поліссі". У тому ж 1899 р. Оппоков опублікував три статті в журналі "Хуторянин": дві з них викладали думки автора про опубліковані в цьому ж журналі статті, присвячені деяким питанням водного господарства. Ці статті відкривають список опублікованих рефератів, відгуків, висновків у кілька сотен найменувань, які систематично писав Оппоков.

Роки роботи в Західній експедиції і Поліській партії були періодом великого творчого підйому Оппокова: в 1900–1916 рр. він опублікував близько 100 праць. Переважна їх частина присвячена гідрологічній ролі лісів і боліт. У них докладно розглядається можливий вплив вирубки лісів, осушення боліт на режим стоку судноплавних річок. Значне місце займають роботи, в яких автор викладає свою думку з приводу тверджень про прогресуюче обміління річок, публікує свої висновки про взаємозв'язок стоку і факторів, що його визначають, про водний баланс річкового басейну тощо. До цього часу відноситься публікація найбільш вагомої роботи Оппокова "Режим речного стока в бассейне Верхнего Днепра (до Киева) и его составных частях в период времени 1876–1908 гг., а частью и более отдаленное время" і грунтовної праці "Речные долины Полтавской губернии".

У 1917 р. Оппоков переходить від науково-виробничої до педагогічної діяльності в галузі гідрології і меліорації та за спорідненими спеціальностями.

З формулярного списку особової справи "Исправляющего должность экстраординарного профессора Киевского Политехнического Института по кафедре строительного искусства, по отделу гидротехники, адъюнкта Киевского Политехнического Института, чиновника особых поручений VI класса при Министре земледелия, статского советника, инженер-технолога Евгения Владимировича Оппокова", складеного в лютому 1919 року, відомо, що "18 сентября 1917 года в приказе за № 2056 Товарищ Министра изъявил согласие на назначение инженер-технолога Е.В. Оппокова штатным преподавателем КПИ по кафедре строительного искусства по отделу гидротехники с возложением на него исполнения обязанностей экстраординарного профессора по той же кафедре впредь до приобретения звания адъюнкта, для чего представляется двухлетний срок".

У 1918-1920 рр. наукової діяльності він не припиняв. Це дозволило йому, попри складнощі часу, опублікувати понад 10 робіт, у тому числі книгу "Торф'яні багатства України". В них узагальнено результати попередніх досліджень боліт-торфовищ у межах колишніх Полтавської, Чернігівської і Мінської губерній. А ще в цих працях Оппоков пропагує широке використання торфу як палива для промисловості.

З 1921 р. педагогічна діяльність Оппокова розширюється. Додатково до читання курсу лекцій з гідрології і меліорації в Політехнічному інституті професор Оппоков у 1923 р. починає викладати курс меліорації в Київському сільськогосподарському інституті, в 1926 р. – у Київському інженерно-меліоративному технікумі, згодом перетвореному на інститут.

Педагогічну роботу Оппоков поєднує з науково-організаційною: у 1921–1926 рр. він був головою меліоративної секції та членом президії Сільськогосподарського наукового комітету України.

З лютого 1919 року при Наркомземі – УСРР з'явився Сільськогосподарський науковий комітет, у складі якого утворився осередок під назвою УкрМет (Українська метеорологічна служба) на чолі із доцентом М.І.Данилевським. Декретом від 19 листопада 1921 року Голова Раднаркому УСРР Х. Раковський визначив УкрМет як головний орган спостережень у республіці, яка вже мала на той час Службу погоди. На початок 1922 року організація складалася з 8 осіб і почала об'єднувати губернські метеорологічні осередки. Гідрологічні спостереження на той час були підпорядковані Дніпровському управлінню річкового пароплавства та Управлінню меліорації Наркомзему УСРР.

Наприкінці вересня 1922 року професор кафедри гідрології та гідротехніки Київського політехнічного інституту Є.В.Оппоков на засіданні ради Української метеорологічної служби доповів про доцільність утворення Бюро з гідрометеорології та надав програму його діяльності. Рада УкрМету ухвалила пропозицію Є.В.Оппокова, і з 1 жовтня 1922 року в організації почало діяти Гідрометеорологічне бюро у складі Є.В. Оппокова та інженера С.К. Комарницького. У першому кошторисі УкрМету на 1923 р. з 200935 карбованців на всю службу діяльність Гідрометеорологічного бюро обмежувалась лімітом 2200 карбованців (близько 1 %).

Є.В. Оппоков очолював Гідрометеорологічне бюро до 29 квітня 1925 року, коли через принципові розбіжності із М.І. Данилевським щодо утворення Інституту водного господарства залишив службу.

У Києві Є.В. Оппоков мешкав у власному будинку за адресою: вулиця Артема, 87 (стара назва – вул. Львівська). Поруч, за адресою: вул. Артема, 89, кв.1 (зараз садиба та будинки об'єднані, і в їх приміщеннях міститься Вища рада юстиції України) мешкало із 1922 року сімейство німецьких підданих Прибе. Готуючись у 1928 році у відрядження до Німеччини з метою придбання великої кількості періодичної літератури та фундаментальних праць з гідрології, гідротехніки, меліорації та геофізики, Оппоков звернувся до молодшого Прибе за порадою щодо переведення власних грошей або отримання кредиту Берлінського банку. Той допоміг, але ця допомога в 1937 році коштувала Оппокову життя.

14 серпня 1937 року на допиті начальник метеорологічної станції Катеринославської залізниці І.А.Захаров заявив, що через нього проходили злочинні контрреволюційні зв'язки між Кубанню та Україною. В Україні головним ядром заколоту буцімто були академіки Оппоков, Холодний, Шапошніков та професори Де Метці Понамарчук.

15 вересня 1937 року, наприкінці робочого дня в будинку Інституту водного господарства (вул. Артема, 45), у службовому кабінеті директора стався обшук та вилучення особистих речей та окремих документів. Були присутні парторг інституту, технік Є.Г.Чарнецький та помічник академіка М.М.Уласович. Останній протягом 2 років після цих подій був директором, але будь-якої участі в зібраннях академії, на яких звинувачували Є.В.Оппокова, не брав, за що йому неодноразово дорікали. Протокол обшуку підписав співробітник НКВС УРСР Б.П.Рогов.

Пізно ввечері 15 жовтня 1937 року відбувся обшук у помешканнях (2 кімнати) будинку, де мешкав академік, та його арешт.

На першому допиті Оппоков несподівано визнав себе винним у тому, що він, начебто, регулярно передавав через німецьке консульство відомості про розвиток сільського господарства та плани меліорації українських земель, інфраструктуру водних, залізничних, автомобільних шляхів сполучень, деякі статистичні показники динаміки розвитку народного господарства. Інших матеріалів та протоколів наступних допитів, фотографій, відбитків пальців у справі немає. Копія протоколу № 259 від 4 листопада 1937 року посилається на наказ Єжова від 11 серпня 1937 року та засвідчує вирок – розстріл (за довідкою УДБ НКВС УРСР № 49265, вирок Є.В.Оппокова, засудженого за І категорією 4.ХІ.1937, виконаний 11.ХІ.1937) у Биківнянському лісі.

У 1922–1937 рр. Є.В.Оппоков опублікував близько 150 наукових праць, у тому числі низку настанов, посібників та підручників, написаних українською мовою: "Сільськогосподарська гідротехніка" (1925 р.), "Осушення земель" (1930 і 1932 рр.), "Торф'яні машини" (1932 р.).

Оппоков приділяв велику увагу підготовці наукових кадрів через аспірантуру. Цю роботу він розпочав ще в 1922 р., коли очолив науково-дослідну кафедру гідрології, і продовжував її до кінця свого творчого шляху, підготувавши 11 кандидатів наук. Аспірантами Оппокова були майбутні професори, доктори наук А.В. Огієвський, В.А. Назаров, К.І. Маків (член-кор. АН УРСР з 1948 р.), А.Є. Бабинець (член-кор. АН УРСР з 1964 р.), В.Г. Ткачук та інші.

Запорукою успішної наукової роботи Оппоков вважав докладне вивчення стану кожного питання до початку його дослідження, повну поінформованість про аналогічні дослідження, що виконуються у споріднених установах країни і за кордоном. Тому настільки значне місце в його діяльності займали складання бібліографій, рефератів, висновків на багато праць, виїзди в гідрологічні установи нашої країни і за кордон для встановлення особистих контактів та обміну думками, участь у з'їздах, конференціях і нарадах. Оппоков – учасник I і II Південно-Російського меліоративного з'їздів (1909 і 1912 рр.) і Метеорологічного з'їзду (1915 р.), почесний голова двох Всеукраїнських меліоративних з'їздів (1923 і 1924 рр.), заступник голови I і II Всеросійських гідрологічних з'їздів, активний учасник з'їзду по вивченню продуктивних сил та народного господарства України (1924 р.) та інших.

Деякі роботи Оппокова були премійовані. Монографія "Режим річкового стоку в басейні Верхнього Дніпра" в 1908 р. була удостоєна Російською академією наук Премії ім. Д.А. Толстого. За праці з гідрології південного заходу Росії в 1916 р. Російське географічне товариство присудило Оппокову Велику золоту медаль ім. Ф.П.Літке.

Визнанням заслуг перед російською наукою стало обрання Оппокова в 1903 р. кореспондентом Головної фізичної обсерваторії і дійсним членом Російського географічного товариства. У 1926 р. професору Оппокову присуджено науковий ступінь доктора наук. Видатні успіхи Оппокова в розвитку гідрології в республіці були відзначені обранням його дійсним членом Академії наук УСРР (1929 р.), а його діяльність з розвитку меліоративної науки – обранням академіком Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (1935 р.).

Євген Володимирович Оппоков увійшов до історії української науки як зачинатель практичної гідрології в Українській метеорологічній службі, а також творець наукової гідрологічної школи в Україні. Непоправною втратою для України є передчасна смерть цього видатного вченого.

Справу Є.В. Оппокова продовжує і розвиває нинішнє покоління українських гідрологів.

Автори вдячні за надані архівні матеріали установам Державної архівної служби України та установам Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також директору Історико-меморіального музею Михайла Грушевського С.М. Паньковій за надану інформацію про родовід Оппокова.

В.К.Хільчевський, О.І.Лук'янець (КНУ), О.О.Косовець, М.І.Довгич, І.В.Лавриненко, В.В.Соколов (ЦГО)

КП: 2012, 36

Визначні науковці КПІ

Київський політехнік

Оппоков Є.В.

Опубліковано: Ср, 28/11/2012 - 12:44 — ntuu.kpi
Оновлено: 17/02/2015 - 13:04