Жінка-весна - Аматорська творчість - Літературне краєзнавство - Каталог статей - Кабінет літературного краєзнавства Володарської ЗОШ №2
Середа, 07.12.2016, 11:40

Кабінет літературного краєзнавства

Сайт Мірошник Інни Олексіївни

Головна
|RSS
Категорії розділу
Учнівська творчість [16]
Методичні матеріали [14]
Сторінками книг [24]
Аматорська творчість [18]
Письменники-земляки [20]
Уроки літератури рідного краю [13]
Фольклор регіону [1]
Новорічні свята [5]
Свята літнього циклу [5]
Рослини-символи [12]
Вишивка [7]
Жанри фольклору [17]
Міфологічні персонажі [38]
Українська кухня [3]
Користувач
Гість Повідомлення:
Аватар
Група:
Гості
Час:11:40


Останні надходження
[22.06.2016]
24 СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКИ, ЯКИХ ВАРТО ПРОЧИТАТИ (0)
[19.06.2016]
Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили» (0)
[01.12.2015]
Відповіді до завдань ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
[01.12.2015]
Завдання для проведення ІІ етапу ХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (0)
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1298
Рекомендуємо
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Реклама
Головна » Статті » Літературне краєзнавство » Аматорська творчість

Жінка-весна
   Кожен по-своєму розуміє призначення жінки у житті суспільства. Хтось пророкує їй жити за законами трьох німецьких «К»: діти, кухня, церква. Хтось стверджує, що вона може бути ідеальним керівником і політиком, додаючи «...що лише де жінка, там лад і порядок», хтось скаже: «за своєю природою жінка - берегиня сімейного вогнища, і скільки воно горітиме, залежатиме саме від неї». Цю думку можна розвивати і розвивати.
   Сьогодні нікого не здивує той факт, що жінка - це і керівник, і політик, і охоронець,  бізнес-леді, і банкір, і..., і...
Але ким би вона не була, рано чи пізно їй необхідно навчитися поєднувати професійне ремесло з високим призначенням на Землі.
  Неподалік великого водяного плеса, яке так полюбили лебедині пари, розпочинає вулицю біленька хатина. Щороку напровесні вона, мов наречена у весільній сукні, чарує цвітінням свого саду односельців. У цій хатині, на благословенній пархомівській землі народилася кучерява-кучерява дівчинка. Тут пройшли, пролетіли білим лебедем увись її дитячі та юнацькі роки, залишаючи по собі лише щемливі до болю спогади, перші життєві радощі та розчарування. Тут прийшло  перше кохання. Перше і ...  побачили світ її три донечки-краплиночки, які є для неї справжнім скарбом, материнською гордістю.
   Нині Валентина Василівна Невінчана - замісник директора Пархомівського НВК «ЗОШ І - III ступенів" з  навчально-виховної роботи, а ще вчитель української мови та світової літератури. Професія вчителя для неї небуденна справа, а поклик душі, серця, тож поспішає щодень до своїх вихованців, несучи в гарячих долонях істину життя, а також свою любов до людей.
   Двері її кабінету завше відчинені і для учнів. Кожен знає: тут тебе вислухають, пораду дадутьуть. Не обов'язково, щоб все стосувалося навчально-виховного процесу. Валентина Василівна наче сонечко, що всіх зігріває своїм теплом. Часто-густо, забувши про втому, працює до пізна,  аж поки не прийде шкільний сторож і не скаже: "Ідіть додому, Валентино Василівно, Вас там діти чекають".
   Незважаючи на свою зайнятість, знаходить час і вірші писати найрізноманітніші: і про маленьке джерельце, і хмаринку в небі, і про весняне сонечко, і про кошенятко, і про рідний край - Пархомівку, і найрідніших людей на землі, і про політику. Її по праву можна вважати поетесою рідного краю. А ще Валентина Василівна - депутат сільської ради. Її слово завжди виважене. Жодне свято чи то в в селі, чи то в школі не обходиться без її привітного голосу, жінка зуміла стати і мудрим вчителем, і толерантним  керівником, і найулюбленішою матір’ю, вона увібрала в себе весь позитив у Всесвіті, щоб потім випромінювати любов і доброту.


Пархомівка - мій рідний край

Мій рідний край, моя земля.
Одна із доньок України. 
Пархомівко, уквітчана моя
Хлібами щедрими і росами рясними.
Живуть тут трударі із прадіда до діда, 
їх працею й любов'ю живиться земля. 
Тож щедро зустрічає хлібом-сіллю 
Уквітчана Пархомівка моя.
Відома всім Покровськими хрестами,
 Оспівана в легендах і піснях. 
Ми підем в світ, і ти підеш із нами, 
Уквітчана Пархомівко моя.
І кущ калини, і вербова гілка, 
Й зворушливі ті співи солов'я 
Милують серце, незгасима зірко,
 Уквітчана Пархомівко моя.
Могла б іще поїздить, пошукати, 
Багатий же Володарський наш край,
 Та можу впевнено сказати:
 Пархомівка для мене - просто рай.
Село моє, найкраще є у світі! 
Плеса ставків і луки, і поля,
 Дитячий сміх і люди працьовиті.
 Все це - Пархомівка моя!
Така велична, пишна, неповторна,
 Ти піднялась у всій своїй красі. 
Скільки століть стоїш уже на троні, 
Прийми ж вітання щирі від усіх.


Літній ранок

Тихо здіймається сонце, 
Вітер легенький шумить.
 І загляда у віконце 
Ранок, мов пташка летить.
Враз промиває росою
 Очі зеленій травиці. 
І вже сміється красою 
Сонечко-личко сестриці.
Не запізнивсь й на хвилинку.
 Ранок вчасно настав. 
І вже лоскоче дитинку,
 Тепло шепоче: «Проспав».

Зимовий етюд

Поміж деревами в саду 
Сніжок блищить сніжинками.
Дерева тихо тінню йдуть,
Немов діди з торбинками.
Мороз лютує і тріщить,
Десь пташка весело співає. 
Тихенький вітерець шумить, 
Немов на скрипочці хтось грає.

Ступака Л. В.
заступник директора з виховної роботи Пархомівського НВК «ЗОШ І - III ступенів" 
Категорія: Аматорська творчість | Додав: genamir (22.07.2011)
Переглядів: 1018 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 1
1  
Теплі слова про вчителя, часто можна почути тільки на їх професійне свято, на жаль. Часто тільки лунають повідомлення із медіа, які дискредитують вчительську професію: невдоволення зарплатою, погані умови праці…. Але ВЧИТЕЛЬ за покликанням продовжуватиме справу всього свого життя.
Ось хороші слова про віддану працю вчителя.
Вчительці

Тихий вечір сідає на ганок,
зоря ясна злегка мерехтить.
День скінчився, усі спочивають,
лише вчителька мила не спить.

Над столом невеликим схилилась,
купу зошитів перегорта,
бо на завтра чекає оцінки
невгамовна мала дітвора.

За вікном соловейко щебече,
кличе:"Кинь і до мене прилинь!
Серед квітів в саду, моя леле,
біля мене душею спочинь!"

Та завмерла на мить, зашарілась,
мрія гарна - в саду політать.
А на столику зошити кличуть:
"Ні, не йди, нас не смій залишать!"

Вітерець налетів, колискову
серед трав затягнув, заспівав.
Тихим шелестом, дзвоном чарівним
шкільні дзвоники їй нагадав.

Вона згадує класи просторі,
кожні очі і кожне дитя.
І бентежать тендітную душу
протилежні в житті почуття.

Кожна дівчинка, кожен хлоп'ятко
наче рідний, за всіх їй болить,
бо любов ця назавжди - одвічна,
як же можна дітей не любить!

І вони теж до неї горн́уться,
порятунок і знання шуќа.
Поки вчить їх - вона їм потрібна,
та любов їх не міцна - крихќа.

Лиш на крила стануть - полинуть,
розлетяться і їх не знайти.
Не вгадають вчительку рідну,
коли поряд будуть іти.

А вона ж їх учила любити
рідний край і старих поважать,
на незгоди, труднощі, злидні,
лихоліття, біду не зважать...

І слова, золотії перлини,
вчила разком на нитку збирать.
Чарівним візерунком по полю
ряди речень із них викладать.

Соловей у саду не щебече,
тихо гілка стука в вікно,
вона теж була ученицей,
тільки, як це було давно...

Ні про що у житті не жалкує,
важка доля - вчителем буть.
Прийде час і вона ще спочине,
та не зараз, а потім, мабуть...

Вже і зошити в купі спочили,
але вчителька бідна не спить,
бо на завтра самій дещо треба
написати, читати та вчить.

Темна нічка кругом розляглася,
зорі ясні злегка мерехтять.
Відпочинь же , люба лебідко,
на сьогодні вже все...
Пора спочивать....

автор: эллен http://www.poetryclub.com.ua/

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мірошник Інна Олексіївна © 2016