У категорії матеріалів: 19 Показано матеріалів: 11-19 |
Сторінки: « 1 2 |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Хист до слова виявився вже в зрілі роки в Олени Ярошенко. Які там вірші, коли життя - не поезія. Але, як джерельце долає каміння, завали, так і слова в'яжуться струмочком, і проступає з них не образ сьогоднішньої спрацьованої жінки, а нестаріюча душа зеленоокої юнки. «Отак пасу корови, а слова в рядочки так і нанизуються, -каже Олена. - Або йду лісом після дощику, а він такий красивий, що слова складаються самі собою». Її вірші, як картини відомих художників Марії Приймаченко, Параски Хоми, Єлизавети Миронової, можна віднести до інтуїтивно-наївного стилю: коли їх читаєш, ловиш себе на думці, що багато з них схожі на народні пісні - і ритмомелодикою, і римами, і образами. Деякі явно талановиті, і з них не вилучиш і не додаси жодного іншого слова. А ще до деяких своїх поезій вона придумує і мелодію. |
Валентина Василівна Ключник-Зоренко - чимось схожа на казкову добру фею, дуже любить читати, закохана у поезію, сама пише вірші. В її поезії є щира любов до України, до рідного села Косівка, нетерпимість до зла і підступності, але немає злоби. Це все створено її розумом і серцем.
|
Упевнений, не будь на нашому життєвому шляху школи, добрих учителів, то я, мої однокласники стали б іншими людьми. Набагато слабкішими духом, менш цікавими і щасливими. Ми б не зуміли зрозуміти своїх дітей і онуків, інших людей. У кожного з нас була б інша доля. Спасибі тобі, рідна Володарська середня школа. І вам, наші незабутні вчителі». 0. Накоржевий, випускник 10-А класу Володарської середньої школи 1954 року
|
Справжній серіал розгортається на сторінках збірки «Я та Володька». Оригінальна розповідь однієї особи від імені двох братів про їхні пригоди не залишають нікого байдужим. Володька і його брат, маючи тільки добрі наміри і жодної шкоди на гадці, потрапляють у різні халепи і у школі, і вдома, і на риболовлі, що приводить їх або у кропиву, або до маминого рушника. Але герої завжди на стороні добра, тому сприймають усі негаразди з гумором і доброю життєвою філософією.
« Я пишу так, як умію. Не повірите, але коли пишу, то сам іноді сміюся-смакую яким-небудь моментом. Пишу про те, про що пишеться. Ото й тільки», - стверджує письменник. Процес написання захоплює автора всеціло: якщо з’явилась ідея, то пише зразу, нічого потім не перероблюючи.
Гумор П.Залєвського невимушений, простий і дохідливий, світліше на серці від його оповідань, то ж побажаємо автору вдосконалювати свою майстерність, писати далі і видати свою першу збірку. |
Степлер Марафет Гіпс, або особливості національного лікування. (гумор для дорослих) Ранкова морока Дуб ( історична проза для дітей) |
Масненька Лариса Володимирівна - вчитель української мови та літератури Рудосільського НВК Володарського району Київської області. Все її життя віддано школі: Я вдячна долі й Богові за те, Що дали дар мені дітей любити. Плекаю я це почуття святе. Без школи й справді я не можу жити. Аще Лариса Володимирівна - неодинарна і творча особистість - володіє неоціненнним даром слова. Пропонуємо вам добірку поезій Л. Масненької, у яких краса слова розцвітає нев’янучою квіткою душі поетеси. |
Творчий доробок вчителя початкових класів Володарської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 Соколової Лідії Вікторівни. Живу у осені, а мрію про весну Таку п’янку, і молоду, й пахучу, Коли відкрию очі після сну Й відчую її дихання жагуче... |
Тамара Малишок тонко відчуває
мову. Я почав з цього твердження тому, що за освітою і фахом вона — лікар. Але
дай Боже багатьом нашим філологам так відчувати милозвучність мови, так
природно в ній жити. Напевне, це ще й тому, що вона живе й працює у Володарці, райцентрі півдня
Київщини, над Россю, колискою України-Руси, яку вона так трепетно плекає у
своїй ліричній душі. |
Твори Петра Залєвського на сторінках "Гоголівської академії" |
|