У кожної людини є той, хто близький і рідний для неї. Я хочу розповісти про свою бабусю, якої вже не має з нами, яка відійшла у вічність.
Моя бабуся Романчук Раїса Макарівна народилася 30 жовтня 1943 року у багатодітній сім'ї у місті, яке згодом стало відомим на весь світ внаслідок лиха, що сталося 26 квітня 1986 року - аварії на ЧАЕС.
Бабуся згадувала, якими злиденним було її повоєнне дитинство, як були раді шматочку хліба і печеній картоплині, як доношувала одяг після своїх старших сестер.
Та час збігав і, незважаючи на труднощі, вона зуміла вступити до Ніжинського педадогічного інституту та здобути фах вчитиля україньської мови та літератури. Вчителювала в сільській школі, а в 1976 році купили з дідусем будинок та переїхали до рідних у місто Чорнобиль, де влаштувалася працювати в школу-інтернат. Працювалося важко: діти з неблагонадійних сімей різні, до кожного треба знайти свій підхід, але, завдяки енергійності, добросердечності бабусі, в неї це виходило. Діти (зі слів колег і знайомих) бабусю любили та поважали.
Другого травня після аварії на ЧАЕС Чорнобильську школу-інтернат було евакуйовано у Володарку. Деякий час бабуся ще працювала, але через хвороби була вимушена піти на відпочинок у 50 років. Дуже хворіла, часто лікувалася в лікарні. Коли з'явився я, весь свій час бабуся віддавала мені: доглядала, читала книжки, а коли я став школярем, допомагала з домашніми завданнями, за що я безмажно їй вдячний.
24 листопада бабусі не стало, та пам'ять про неї в моїй душі житеме вічно.
Романчук Богдан, 10 клас
| 
