В 1980 році, одразу після закінчення Київського педінституnу, повернулася до батьківського гнізда і переступила поріг рідної школи № 1 селища Володарка молода жінка Валентина Солоній. Нелегко було починати працю поряд зі своїми колишніми вчителями, котрі вже мали за плечима великий досвід роботи, заслужений авторитет серед колег та учнів. Вчорашній випускниці вузу все треба було починати з нуля.
Взявши дворічну доньку Іринку за руку, молода мама почала знайомство зі своїми майбутніми першокласниками з довколишніх сіл та селища Володарка. А вони, із замурзаними личками та допитливими оченятами, допомагали батькам по господарству: пасли птицю, збирали фрукти й ягоди в садах, вибирали овочі на городах. З неприхованою цікавістю знайомились із молодою вчителькою батьки, адже Валентина Вікторівна була новою людиною у школі. І дорослі, і, головне, діти повірили лагідному голосу, доброму серцю, щирій усмішці вчительки, і вона повністю виправдала їхні надії та сподівання.
Багато в житті залежить від того, які люди траплятимуться на твоєму шляху. Учням В. В. Солоній неймовірно пощастило. Красива, енергійна, веселої вдачі жінка зустріла на порозі школи сво]х малят-першачків і повела їх незвіданою, цікавою дорогою у Країну Знань.
Так школа стала для дітей справжньою домівкою, а вчителька - другою мамою. Саме мамою, бо всіх їх вона любить, доглядає, передає свої знання, вміння, часточку своєї душі вкладає в кожну дитину. В світлому, затишному класі, що потопає в зелені улюблених квітів, завжди тепла, домашня атмосфера, лунають дзвінкі дитячі голоси і веселий сміх.
Валентина Вікторівна вже увосьме стала другою мамою гомінкої шкільної родини. Перші учні педагога самі стали батьками і привели своїх дітей у рідну школу, до найкращої першої вчительки В. В. Солоній. її вихованцями були і тато Світлани Змієвець, і мама Андрія Берегівського. Валентина Вікторівна згуртувала дітей у велику дружну сім'ю, де всі один одного добре знають, розуміють, поважають, і, звичайно, допомагають у важку хвилину. Вчителька часто проводить родинні свята у класі, дбає про мир і спокій у сім'ях, про здоров'я та гарний настрій дітей і батьків. Тому батьки бувають частими й бажаними гостями у класі, цікавляться успіхами школярів і знають, що завжди можуть отримати слушну професійну пораду педагога, спеціаліста, Вчителя з великої літери.
Батьки вдячні Валентині Вікторівні за її добру вдачу, інтелігентність, вимогливість, терплячість та принциповість. Ще можна сказати багато гарних слів на адресу цієї тендітної і мудрої жінки, яка своїм душевним теплом і феєричною енергією зігріває і приваблює дитячі серця. З якою радістю і задоволенням поспішають учні щодня на уроки, завжди цікаві та пізнавальні. Вони проходять у формі казок, ігор, математичних головоломок, вистав, навіть концертів.
Недаремно вчитель молодших класів Надія Петрівна Снітко сказала про колегу так гарно: «На своїх уроках Валентина Вікторівна - ніби диригент маленького оркестру, який помахом чарівної палички творить прекрасну, мудру мелодію, в яку зливаються всі дитячі голоси. І не почуєш в ній жодного фальшу, жодної неправильно взятої ноти. Адже учні довіряють своїй вчительці, ловлять кожне сказане нею слово».
Так творяться щасливі, неповторні хвилини дитинства, пройняті любов'ю, розумінням і, разом з тим, вимогливістю. Поряд з таким надійним наставником дітям завжди спокійно, комфортно і затишно поринати у казковий світ добра, тепла, ласки, у чарівний світ поезії.
На уроках Валентини Вікторівни діти вчаться самостійно робити висновки, мати власні судження, творчо мислити. Індивідуальний підхід до кожного, розкриття неповторної творчої особистості, поєднання навчання та виховання через розвиток почуттів, допитливості - ось основний секрет успіху педагога.
Здається, немає на світі такої роботи, яку б не вміли віртуозно виконувати золоті руки вчителя. Валентина Вікторівна чудова рукодільниця: вона шиє, плете, вишиває, а ще вирощує улюблені квіти, впевнено керує автомобілем, гарно співає і малює.
Свої таланти, знання, уміння учитель передає своїм маленьким вихованцям, а вони вдало оволодівають секретами майстерності педагога і самі творять неповторні шедеври. Напередодні Різдва вперше в районі пройшов конкурс дитячої творчості під девізом: «Христос рождається - славіте!». І саме вихованці Валентини Вікторівни, учні 3-Б класу Маша Безоглюк і Віка Серпутько, посіли, відповідно, перше і третє місця в ньому. Благочинний Володарського району, протоієрей Микола Сичевський привітав переможців і власноручно нагородив дітей грошовими преміями.
Ще одна вихованка Валентини Вікторівни, нині семикласниця Ірина Бондаренко, у 2003 році перемогла у конкурсі з української мови ім. Петра Яцика. Велика заслуга і гордість учителя - його учні, чудові творчі особистості, їм є з кого брати приклад: В. В. Солоній заслужено визнана переможцем конкурсу «Вчитель року-2002» у номінації «Вчитель початкових класів».
Чудова людина і талановитий педагог, вона зуміла прищепити дітям любов до навчання, потяг до нових знань та умінь, до самостійності та наполегливості у досягненні своєї мети. Усі шкі-льні колективи, що пішли у широкий світ з маленького, затишного, світлого класу, прикрашеного портретом великого Кобзаря, що потопає у зелені квітів, завжди були дружними, мали міцні фундаментальні знання і бажання навчатися далі. Багато випускників, учнів Валентини Вікторівни, закінчили школу з відзнаками, почесними грамотами, золотими та срібними медалями, вступили до вузів.
Та ким би не стали у житті учні майстра, яку б професію не обрали, головне - вони стали добрими, порядними, вихованими людьми, справжніми громадянами України, патріотами своєї Вітчизни, професіоналами своєї справи, чудовими дітьми і батьками. Вчитель завжди щиро радіє їхнім успіхам та перемогам у житті, пригадує безпомічною малечею, що боязко вперше переступила поріг класної кімнати, і красивими енергійними юнаками та дівчатами, що випурхнули зі шкільного подвір'я у свій випускний вечір, мов пташенята із гнізда батьківського у широкий незвіданий світ.
Із любов'ю та теплотою згадує Валентину Вікторівну вчитель Володарського ліцею Роман Борисович Тімошов (3-Б клас, 1987 рік випуску). «Маю добру нагоду сказати тепле слово про першу вчительку, котра повела нас, ще маленьких, дорогою знань. Відтоді проминуло чимало років, але й досі пам'ятаю той погляд і лагідну усмішку Валентини Вікторівни.
Ця людина наділена неабияким терпінням, добротою, почуттям прекрасного, що допомагало її учням легко долати перешкоди до отримання знань. Від учительки йшла якась чудодійна енергія, що активізувала дитяче мислення, спонукала до діалогу, а разом з тим - до цілковитого розуміння матеріалу.
Початкова школа - це підмурок життя. Саме перша вчителька навчала нас любити Батьківщину, шанувати старших, поважати думку інших, згуртувала дитячий колектив, а головне - кожен повірив у свої власні сили, що згодом допомагає досягти бажаного у майбутньому».
Надзвичайно теплими і щирими є слова подяки від батьків. Ось як згадує вчительку мама двох учениць С. Ліщенко: "Без любові до дітей у школі робити нічого. Якось я запита свою шестирічну доньку:
- Любить тебе твоя вчителька?
Дитина впевнено відповіла:
- Любить!
Це найвища оцінка Вчителю. Так день за днем, рік за роком засіває Валентина Вікторівна дитячі душі найдобірнішими зернами любові, людської шляхетності. Нехай же щасливим буде юне покоління, виплекане щедрим даром такого педагога. Хай збудуться Ваші мрії й задуми, дорога Валентино Вікторівно!
Моя донька також навчається у класі цієї прекрасної людини, талановитого педагога Валентини Вікторівни Солоній. Дитина навчається з великим бажанням, з радістю щодня поспішає до школи. Вчителька для неї беззапере чний авторитет і рідна, близька людина.
Я бачила багато уроків у своєму житті, але ті, що творить Валентина Вікторівна, щось особливе. Кожен учень працює активно, швидко, вмить реагує на слова вчителя. За 45 хвилин встигає пригадати зі шкільним колективом матеріал попереднього уроку, вивчити і закріпити нову тему, пояснити домашнє завдання. Жодна дитина не залишається поза увагою наставника, всі зацікавлені, можна сказати, заітриговані. Десятки рук щохвилини дружно злітають, мов метелики, над партами, учні веселим струмочком пробігають до дошки і знову повертаються до свого робочого місця. Неймовірна талановитість, енергійність, працездатність учителя просто зачаровує!
Я надзвичайно вдячна долі, що у житті моєї доньки є така прекрасна людина. Велике спасибі Вам, шановна Валентино Вікторівно, за Вашу натхненну, самовіддану працю й низький уклін Вам до самої землі. О. Крушельницька. - Голос Володарщини.- 18 лютого 2006 року
|
