Згідно із статистичними даними, у нашому районі протягом останнього п'ятиріччя - з 2001 по 2006 роки - народилось 919 дітей, а померло за цей же час 2219 осіб. Цифри, м'яко кажучи, невтішні.
Та все-таки віриться, що демографічна ситуація і в нашому районі, й в країні в цілому невдовзі зміниться на краще. Ну як можна втратити оптимізм, коли знаєш, що і у Володарці, й у селах району є чимало гарних, дру-жних, виключно порядних молодих сімей, котрі виховують не одне, а одразу по двоє немовлят. Одна з таких сімей - Ігор і Лариса Остапці з Володарки.
 25 квітня минулого року білява, струнка Лариса, провідний спеціаліст відділу виплати пенсій управління Пенсійного фонду у Володарському районі подарувала своєму чоловікові, керуючому Володарським відділенням «Індекс банку» Ігорю Остапцю одразу сина Андрійка і донечку Анастасію. Нещодавно їм виповнилось по рочку й тато з мамою вже змогли «викроїти» трохи хвилин, аби відповісти на запитання працівника газети.
Ці відповіді, прості й щирі, і, над усе, щасливе сяйво їхніх очей переконують: попри нескінченні клопоти, діти - найбільше щастя на змлі.
- Не відчували певної розгубленості від того, що водночас стали, як на нинішній час, багатодітними?
Ігор: - Ні, було лише відчуття щастя. Адже діти для нас дуже бажані, й матеріальна база певна вже є. Маємо гарну нову хату, в чому нам дуже допомогли батьки, за що ми їм вдячні. Маємо обоє вищу освіту, роботу до душі.
Лариса: - И, що не менш важливе, є взаєморозуміння у нашій сім'ї, якій у липні буде вже 10 років. З Ігорем ми разом навчались на фізико-математичному факультеті Київського педагогічного університету імені Драгоманова. Я навчалась на першому курсі, він на третьому. Обоє вступили до вузу одразу після школи.
- Ларисо, чи пам'ятаєте зараз, які квіти вам вперше подарував Ігор?
- Так. Білі, великі, красиві гвоздики 1 березня на мій день народження. Я тоді була першокурсницею.
- Ігоре, а де працювали одразу по закінченні університету?
- Спочатку в банку «Україна» у Володарці, а згодом очолив Володарське відділення «Індекс банку», де пра-цюю й зараз. А Лариса вчителювала у Тарганській, потім у Володарській № 2 школах, зараз вона провідний спеціаліст відділу виплати пенсій. У обох робота цікава.
- Ларисо, а чи не хвилює, що через три роки можуть вимоги на роботі зрости, доведеться наздоганяти колег?
- Зараз хочеться якнайбільше дати дітям. І навчити їх усьому, часу приділити їм побільше. Як трішки підрос-туть, намагатимусь якнайкраще виконувати й свої професійні обов'язки.
- Бачу, одну дитину тримає Ігор, іншу - дідусь. Він приїхав допомогти?
Ігор: - Борис Федорович Олексієнко, батько Лариси, зараз постійно нам допомагає глядіти дітей. Родина Лари-
си живе у Великополовецькому Сквирського району, там діють чорнобильські пільги, люди раніше йдуть на пенсію. Борис Федорович вже на пенсії, й допомагає нам.
Допомагають і мої батьки - Ніна Яківна й Анатолій Іванович Остапці (вони саме порались по господарству - ав-тор). Мама, Ніна Яківна, перші півроку взагалі щодня була у нас, дуже допомагала в усьому. Без її підтримки бу-ло б дуже важко, адже з одним немовлям клопітно, а у нас же двоє.
Лариса: - Дуже важко було до півроку, а як діти почали сідати, стало трохи легше. Та все одно, без допомоги рідних було б дуже складно. Дуже вдячна нашим батькам.
- Бачу, дітки вже ходити навчились...
Лариса: - Так, і стараються вже не тільки ходити, а бігати. Тільки дивись за ними. Журнали люблять «читати», ділять на двох, підходять до кицьки Лізи, до собачки.
- Пес у вас загрозливих розмірів, та не гавкнув ні разу за весь час, що я тут.
Лариса: - Памір великий пес, але добрий, спокійний, діти його люблять, підходять до нього.
- А в їжі діти віддають чомусь перевагу?
- Люблять йогурти домашні, ми самі їх готуємо. М'ясо люблять, апельсини. Лимони охоче їдять, без цукру, й навіть не скривляться. Вони у нас подільчиві, всім діляться, й іграшками.
- На власні захоплення, якщо вони є, зараз, певно, часу не вистачає?
Ігор: - Поки що не вистачає. Я люблю рибалити. Виїжджали з Ларисою, з друзями з ночівлею. Зараз не можемо собі цього дозволити, а підростуть діти, знов будемо виїздити на риболовлю всі разом, з дітьми.
Лариса ще захоплюється квітами. Посадила біля хати й доглядає троянди, тюльпани, лілеї. Троянди й лілеї Ла-риса любить найбільше, хоча всі квіти їй подобаються. Тільки часу на це її захоплення зараз теж обмаль.
Лариса: - Ранком діти встали, треба їх перевдягти. Потім сніданок, прогулянки, обід, вечеря, й розважати дітей треба, розмовляти з ними. Прочитала в одному з журналів, що двійню надовго одних залишати не можна. Бо навчаться спілкуватись між собою без слів і можуть довго не балакати. Тому намагаємось з ними якомога більше спілкуватися, розмовляти.
- Якусь спеціальну літературу читаєте?
Лариса: - Читаю журнал «Твій малюк», й книгу Б. Спока теж читала. Є слушні поради, та все-таки далеко не завжди їх можна застосувати у житті. Наприклад, у нас двійня, а характери у Анастасії й Андрія зовсім різні. Андрій більш подільчивий, ніжніший, любить пригорнутися. Анастасії подобається, щоб все було по її. Отже, й підходити до них з однією міркою було б неправильно. Щоправда, з обома дітьми ми будуємо стосунки на взаємоповазі. Впевнені, що слова «не можна» діти не повинні чути. Краще розповісти, що те чи інше є неправильним, пояснити, як вчинити добре.
Ігор: - Хочемо, аби діти виросли здоровими, розумними, згодом хотілося б їм освіту гарну дати, забезпечити, в тому числі й в матеріальному плані.
- Здебільшого, перші роки сімейного життя для подружжя є випробуванням, доки характери притруться. А як було у вас?
Лариса: - Ми якось одразу почали усі питання узгоджувати, вирішувати разом. І тоді, й зараз поважаємо думку іншого. На арапа, як мовиться, ніхто не бере. Ігор відчуває, що не правий, визнає це. Я неправа, я зізнаюся в цьому.
- Що, на вашу думку, найголовніше для щасливого подружнього життя?
Ігор: - Найважливіше - не втрачати довіри один до одного. Бо не буде довіри, не буде й порозуміння. А щастя можливе лише коли є взаєморозуміння. С. ЗІНОВ'ЄВА. - Голос Володарщини.- 12 травня 2007 року
|
