Слово про вчителя

Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Але бувають такі уроки й такі вчителі, про яких завжди  пам'ятаєш і дякуєш за науку.

Моя перша вчителька - Лариса Олександрівна  Загадерчук. Вона була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче.

 Лариса Олександрівна  зустріла нас, першокласників,  на шкільному подвір’ї, взяла за руку і повела у величезний світ знань.  Їй удалося зазирнути у кожну душу, вселити в неї добро та гуманність, віру в себе, впевненість, щирість, почуття відповідальності. Ми стали для неї дорогими, любими, а вона для нас – найкращою, найулюбленішою, найпрекраснішою, найдорожчою вчителькою, другою мамою і найкращим  другом.

Лагідно і весело усміхаючись, вона слухала наші правильні відповіді на уроках,  терпляче пояснювала все,  що було не зрозумілим. Клас завмирав, слухаючи тихий,  неквапливий голос учительки, мандруючи з нею казковими країнами  літературних, мовних і математичних знань, материками і континентами.

Лариса Олександрівна – добра і справедлива вчителька, вимоглива  і любляча  водночас.Вона не любила, коли хтось не виконував домашнього завдання або погано відповідав. Бувало,  ми своїми недоречними вчинками примушували її піднімати голос, «читати мораль». І знала б вона, як нам потім було соромно! Було соромно за себе, за друзів. У нас ніколи й гадки не було образити її, кожен із нас шкодував, дорікав собі, а ЛарисаОлександрівна все пробачала, бо любов її безмежна.

І зараз я  від імені всіх однокласників  хочу попросити вибачення за недоспані ночі, за витрачені нерви. Ми хочемо, щоб Лариса Олександрівна знала, що ми її дуже любимо і ніколи не забудемо, адже саме завдяки їй ми виросли розумними, мужніми, добрими, гарними людьми.

       Осадчук Яна, 10 клас