Текст для контрольного аудіювання № 1 для 7 класу Учителька Цей день видався Вірі Іванівні особливо тяжким. Боліла голова, нило серце, і хотілося лиш одного: лягти і мовчки лежати, заплющивши очі. А тим часом треба було ще йти на останній урок. Коли пролунав дзвоник, на превелику силу підвелася з-за столу, взяла журнал і подалася з учительської. До класу зайшла вже звичайною розміреною ходою. Швидким, пильним поглядом окинула учнів. Усі на місцях, крім двох: Віктор Старченко в кутку вікна притис коліном до підлоги Веселовського, а той пручався й кричав: - Пусти, он вчителька йде! І доки він буде, оцей лобуряка, псувати їй нерви? З початку року не було дня, щоб він не викинув якогось коника. І до того ж абсолютно не хоче вчитись! Скільки вмовляла, переконувала… Тижня н6е минуло, як дав обіцянку виправитись. І от знову… Сяк-так одбувши урок, Віра Іванівна, похмура й незадоволена, повернулась до вчительської, сунула в шафу щойно зібрані в учнів зошити й опустилась на канапу. - Віро Іванівно, ходім додому! – гукнули вже з порога колеги. - Дякую, нам сьогодні не по дорозі. Я ще зайду до батьків одного учня. Надворі було зоряно. Десь зовсім близько, з невидного за будівлями залізничного насипу, пролунав гудок тепловоза. Віра Іванівна глибоко зітхнула і обережно рушила вперед по підмерзлих калюжах. Та раптом в очах потемніло… Хлопець збентежено стояв поруч із кухлем у руках. Нарешті зміркував щось і захапався: - Я зараз… Я покличу маму… Вона тут, у сусідів. Вікторові слова не зразу дійшли до свідомості Віри Іванівни. Якийсь час вона непорушно сиділа з відкинутою назад головою, потім розплющила очі і вмостилася зручніше на м’якому сидінні. Таблетка подіяла, і Вірі Іванівні потроху ставало краще. Коли Віктор із матір’ю вбігли до кімнати, то побачили вчительку вже у звичайній невимушеній позі людини, що заглянула на хвилинку до знайомих. - Добридень, - першою озвалась Віра Іванівна до захеканої господині. – Пробачте, що налякала вас. І не турбуйтесь, будь ласка. Мені вже краще. - Та ви б хоч прилягли, - заклопоталася Вікторова мати. - Ось я вам подушечку дам… - і вона кинулась до широкого нікельованого ліжка, огрядна, повнотіла, але жвава й метка, ніби дівчинка. - Ні, ні, не треба, - спинила її Віра Іванівна. – Нічого не треба. Уже все пройшло. Я просто перевтомилась. - Та як же й не перевтомитись, - підхопила господиня, сідаючи біля вчительки на канапі. – Вам би оце вже дома бути, коло сім’ї, а ви аж до нас примандрували… Мабуть, мій знов якусь штуку встругнув? – вона кивнула на сина, що був зостався коло дверей, але там уже й місце було холодне. Віра Іванівна й собі позирнула на двері, потім на похмурніле лице господині і… не сказала нічого. Гіркі слова про її сина самі собою застрягли на кінчику язика. Дивна річ! Вони вже здалися зайвими, непотрібними, вони просто втратили всяке значення після того… так, власне, після того, як Віра Іванівна побачила коло себе Віктора з емальованим кухлем у руках. - Біда мені з цим шибеником, - вела тим часом господиня далі, - і в кого він такий удався? Дома хлопець як хлопець – матір він розуміє. А от у школі. І Марія Семенівна на нього жалілась. - А я не жалітися прийшла, - заперечила Віра Іванівна. – Просто хочу познайомитись з вами, поговорити. - Правда? – одразу повеселішала Вікторова мати. – Ну, слава богу! А як же там його успіхи? - Бачите, - обережно почала Віра Іванівна. – Йому треба серйозно попрацювати у цьому році. Він надто відстав від інших учнів. Я знаю, що Віктор здібніший за декого з тих, хто вчиться краще а нього. Віра Іванівна заходилася пояснювати, як можна і треба подолати відставання. Вона чудово знала, що хлопець у кухні прислухається до розмови, і зверталася, власне, до нього, їй чомусь вірилось, що тепер він по-новому сприймає її слова. Кивнувши на прощання господині з сином, що провели її до порога, Віра Іванівна спустилася сходами і вийшла на вулицю. І тут раптом усвідомила те, що вразило її в тому погляді Віктора. Вперше сьогодні хлопець побачив у ній не просто вчительку, що раз у раз робить зауваження, ставить двійки, а людину, живу людину, котра може занедужати, ба навіть вмерти…
( За І. Христенко; 640 слів).
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (аудіювання № 1 для 7 кл)
УЧИТЕЛЬКА
1. До якого стилю належить даний текст: а) публіцистичного; б) художнього; в) розмовного; г) наукового? 2. Чому день видався Вірі Іванівні тяжким: а) була несприятлива погода; б) був напружений робочий день; в) вона нездужала; г) думки про сім’ю відволікали від роботи. 3. Що зіпсувало настрій учительки: а) гамір учнів; б) верещання Веселовського; в) непідготовлений клас до уроку; г) вчинок Віктора Старченка? 4. Повернувшись до вчительської, Віра Іванівна сунула в шафу: а) класний журнал; б) конспекти і підручники; в) щойно зібрані зошити; г) власний портфель. 5. Яка ідея раптово спала на думку вчителя: а) відвідати батьків Віктора Старченка; б) догнати своїх колег; в) порадитись з психологом щодо поведінки учня; г) залучити до виховання хлопця директора. 6. Віра Іванівна зайшла до батьків Віктора: а) познайомитися з ними; б) пожалитися на хлопця; в) насварити учня; г) похвалити Віктора. 7. Що вразило її в погляді Віктора: а) ворожість; б) неприязність; в) людяність; г) страх? 8. Як зреагував учень на стан Віри Іванівни: а) подав води; б) зачинив двері перед носом; в) звернувся за допомогою сусідів; г) розгублено й безпорадно кліпав очима? 9. Як мати Віктора поставилась до вчительки: а) неприязно; б) запропонувала прилягти; в) не стала розмовляти; г) з невірою? 10. Чому вчителька не стала жалітись і дорікати матері за вчинок сина: а) було обмаль часу; б) вирішила глибше познайомитись із відносинами в сім’ї; в) почувала себе недобре; г) відкрила для себе іншого, досі не знаного Віктора? 11. Мати назвала Віктора: а) шибеником; б) розумником; в) недотепою; г) ледарем. 12. Чому Віра Іванівна так наполегливо пояснювала, як можна подолати відставання: а) щоб мати контролювала сина; б) щоб Віктор звернувся за допомогою до «сильних» учнів; в) щоб Віктор повірив у себе і по-новому сприйняв її слова; г) щоб заповнити час розмовою?
Текст для контрольного аудіювання № 2 для 7 класу Пісня в Шевченковому житті Народною піснею починається життя Тараса Григоровича Шевченка, нею визначається коло музичних явищ, яке його оточувало, у ній – його натхнення, велич і вічність. Вона змалку живила Тарасову уяву, через неї пізнавав він сучасне й минуле свого народу, його думи, прагнення, боротьбу проти національного й соціального гніту. Народна пісня була для нього розрадою, супутницею, порадницею і в не меншій мірі – об’єктом гарячого мистецького зацікавлення й дослідження. Був Шевченко натурою вельми музикальною, мав добрий голос, чудову пам’ять і неабиякий музичний слух. Дослідники життя й творчості поета одностайно зазначають, що вже малим хлопчиком, тільки зачувши нову пісню, він одразу, без найменшого зусилля переймав її слова й мелодію. Шевченко без пісні не міг жити. У раннім дитинстві він слухав журні пісні, що їх співала мати, а після її смерті – сестра Катерина. Найдужче враження справляли на нього ті народнопісенні твори, що мотивами сирітства були співзвучні його жорстокій долі. Він завше співав їх сам, бо в них жили спомини про нужденне село, власне дитинство, першу любов. Проте в народній пісні знаходив Шевченко не лише розраду, в ній була ще й мудрість народна й велика правда – найдорожче, до чого змалку він поривався й чим живилася впродовж усього життя його геніальна творчість. У пісні, зазначав поет, «святу правду проголошує сам народ». Від батька-чумака перейняв Тарас низку чумацьких пісень, тематично близьких до наймитських та сирітських. З дитинства ж захоплювався думами і піснями про героїчне минуле українського народу: його боротьбу з турецькими й татарськими нападниками, польськими феодалами, славну Коліївщину – народне повстання 1768 року на чолі з Максимом залізняком та Іваном Гонтою. Столітній Тарасів дід Іван, який знав особисто багатьох учасників повстання, був для нього першоджерелом відомостей про ті історичні події, живим літописом героїчного й драматичного минулого. Дід знав багато пісень та дум, у яких кобзарі славили героїчний дух народу, і Шевченко ввібрав ті твори в серце як неоціненний спадок. Пісні – витвір народного генія, я них – народна душа й народне життя. Поставало воно щоразу поетові з пісень тяжким явом. Скільки гніву, протесту нагромаджувалося в його вразливім серці при однім лише спомині про кривди й знущання, що їх терпів рідний народ і він сам. Як уже зазначалось, Шевченко мав добрий музичний слух і приємний голос – «баритон з високими теноровими нотами» оксамитового тембру, дуже любив співати і, за свідченням сучасників, «завжди вкладав всю силу у своє виконання народних пісень». Так на весіллі О. Білозерської, української письменниці, що виступала під псевдонімом Ганни Барвінок, Шевченко зачарував співом геть усіх гостей. Співав одну із своїх улюблених пісень «Ой зійди, зійди ти, зіронько, та вечірняя». П. Куліш писав у мемуарах про спів Шевченка: «… такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях. Поривались разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились з усіх світлиць гості до зали, мов до якої церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини… І, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він і співав людям на втіху, а собі ще й на більшу». Світове значення Шевченка усвідомлювалося прогресивною культурною громадськістю ще за його життя також поза межами Росії. Музику на вірші поета писали майстри різних країн і народів. Проте найглибшим і найбільш всеосяжним інтерпретатором творів одного автора у світовій музичній творчості слід назвати основоположника української класичної музики Миколу Віталійовича Лисенка. Його цикл, що носить назву «Музика до «Кобзаря» Шевченка», обіймає 87 вокальних творів. М. Лисенко написав на Шевченкові слова 16 солоспівів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
( За М. Білинською; 513 слів).
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (аудіювання № 2)
Пісня в Шевченковім житті
1. Який вид усної народної творчості був для Т.Г. Шевченка «розрадою, супутницею і порадницею»: а) народна казка; б) народна пісня; в) народна дума; г) народна драма? 2. Яка автобіографічна деталь свідчить, що Т. Шевченко був натурою музикальною: а) тільки зачувши нову пісню, переймав її слова й мелодію; б) співав у церковному хорі; в) збирав фольклор; г) грав на кобзі. 3. Назвіть перших виконавців народних пісень у житті Тараса: а) кобзарі; б) лірники; в) чумаки; г) мати і сестра. 4. Який вид суспільно-побутових пісень був співзвучний його жорстокій дитячій долі: а) сирітські; б) кріпацькі; в) наймитські; г) рекрутські. 5. У пісні, зазначав поет, «святу правду проголошує сам…»: а) поет; б) виконавець; в) народ; г) композитор. 6. Які пісні перейняв Тарас від батька: а) чумацькі; б) солдатські; в) наймитські; г) рекрутські. 7. Столітній дід Іван був для Тараса першоджерелом: а) обрядових пісень; б) історичних пісень; в) коломийок; г) суспільно-побутових пісень. 8. Шевченко мав добрий музичний слух і приємний голос: а) баритон; б) тенор; в) бас; г) сопрано. 9. Пісня, яка за свідченням сучасників, була у поета улюбленою: а) «Ой не жур мене, моя мати»; б) «Нема і світі грішнім нікому»; в) «Ой зійди, зійди ти, зіронько»; г) «Тяжко-важко в світі жити». 10. Основоположником української класичної музики є: а) М. Лисенко; б) М. Глінка; в) М. Вербицький; г) К. Стеценко. 11. Кому належить першість найбільш всеосяжного інтерпретатора творів одного автора у світовій музичній творчості: а) Л. Бетховену; б) Ф. Шуберту; в) М. Лисенку; г) Р. Шуману. 12. Скільки творів М. Лисенка входить до циклу «Музика до «Кобзаря» Шевченка»: а) 87; б) 56; в) 19; 77?
Варто попрацювати з термінологією. Що первіряє тест? Що розвиває? Аудитивну пам'ять чи прогнозування? сприймання мовленнєвого потоку чи логічне мислення? За законами тестології. тестові завдання мають бути уніфіковані: або закінчення фрази одним із варіантів або питанням ...
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
