2. Великомучениця Варвара

  Церква завжди високо цінувала заслуги мучеників за віру, ставила їхнє життя за взірець. На відзначення тих, хто відзначився особливою мужністю, встановлено свята. День пам’яті Святої Великомучениці Варвари – 17 грудня.
Варвара народилася більш ніж півтори тисячі років тому у фінікійському місті Геліополі. Була вона вродлива, знатна, багата. Варварин батько Діоскор збудував для неї не дім, а високу башту, звідки дівчина могла бачити небо, море, ліси, поля, а от її не бачив ніхто, крім служниць. Самотній удівець Діоскор вважав, що прості люди не гідні бачити краси його єдиної доні, і оберігав Варвару як найкоштовніший свій скарб. Ізольована від людей дівчина милувалася з вікон своє башти красою Божого світу. І такою радістю сповнювало її те споглядання Божої краси, що почала вона розпитувати служниць, з чого світ почався і хто його створив.
  "Боги твого батька, - відповідали служниці, - ті, що стоять у його кімнатах!” Варварин батько був ревним язичником і молився ідолам.
  Та Варвара не повірила. "Тих богів створили людські руки”, - сказала вона сама собі і більше не розпитувала служниць.
  Одного разу, коли Варвара, стоячи на високій вежі, вдивлялася у синє небо, світла радість сповнила її душу, і осягнула дівчина, що Всемогутній, Вічний і Добрий Бог створив красу і велич світу.
Занепокоївшись, що його єдина дочка може не вийти заміж, Діоскор дозволив Варварі виходити з башти і спілкуватися з людьми. Вирушаючи в далекі мандри, він наказав слугам збудувати в саду лазню на два вікна. Розпочалося будівництво.
  Варвара ж, подружившись із християнками дівчатами, дізналася від них про Спасителя Ісуса Христа. Пізнавши християнське вчення, вона при першій же нагоді прийняла святе хрещення від приїжджого візантійського священика, який на її запрошення прийшов в дім під виглядом купця.
  І день і ніч Варвара молилася, і, милуючись красою Божого світу, міркувала, що все в нім має славословити Бога. Тому спостерігши, що у стінах нової лазні будівничі пробивають два вікна, вона звеліла їм пробити третє на відзнаку Пресвятої Трійці, а в мармуровій купальні свого батька пальцем намалювала хрест, і зображення це чудесно відобразилось на камені.
  Повернувшись з мандрів, Варварин батько розгнівався, побачивши в лазні третє вікно. Коли ж він побачив у своїй купальні хрест і почув палкі слова дочки про християнську віру, то схопив меча і хотів вкоротити їй віку. Варварі дивом вдалося втекти.
  Коли батько переконався, що зламати доччиної святої віри не вдасться, він сам віддав Варвару до рук жорстокого правителя Мартіана, наполягаючи, щоб її судили як відступницю від батьківської віри.
Вражений красою дівчини Мартіан довго просив її відмовитися від віри в Христа. Та Варвара була непохитною. Правитель віддав її на муки.
  В тому ж місті жила християнка на ім’я Іуліанія. Побачивши несхитність Варвари, вона й сама вирішила померти за Христа і почала благати Господа послати їй терпіння у стражданнях. Іуліанія вирішила приєднатися до Варвари.
Дівчину били воловими жилами, обпалювали свічками, шматували її ніжне тіло залізними кігтями. Тортури юна страдниця зносили із вражаючою мужністю. Натовп стостерігав муки дівчини і дивувався з її стійкості. Укріпившись у своєму бажанні постраждати за Христа, із словами "Я теж християнка” до Варвари наблизилась Іуліанія. Мартіан наказав катувати й її.
  Уся скривавлена, лежала Варвара на земляній долівці в”язниці й молилась Божому Синові. І Він явився їй, і всі рани Варварині зцілились.
  Коли уранці дівчина вийшла з темниці здорова і красива, Мартіан сказав їй: "Бачиш, дівчино, як швидко зцілили тебе наші боги!” "Не твої бездушні ідоли порятували мене, - відповіла Варвара, а Той Бог, за котрого страждаю”.
Знавіснілий від гніву управитель наказав стратити дівчину. Бути катом дочки викликався сам Діоскор. Він відрубав своїй дитині голову. Один з воїнів стратив Іуліанію.
  Того ж дня Діоскор та Мартіан були покарані Господом – обидва загинули від блискавки під час грози, і не залишилося від них навіть кісток.
  Мощі Святої Великомучениці Варвари було перенесено до Константинополя. Нині ж вони перебувають у Києві. Як потрапила ця священна реліквія на Русь-Україну? За переказами, грецька царівна Варвара, виходячи заміж за великого князя Святополка Ізяславовича, правнука Святого Володимира, привезла святі мощі із собою до Києва. Трапилось це 1108 року.
  Мощі було покладено до Михайлівського Золотоверхого собору. Спочатку реліквія зберігалася в кипарисовій домовині. А 1694 року гетьман Іван Мазепа спеціально для останків Великомучениці подарував соборові срібний саркофаг, що був неперевершеним шедевром українського ювелірного мистецтва. Однак після подій під Полтавою російська монархія ніяк не могла змиритися, що мощі Варвари зберігаються в саркофазі, подарованому опальним гетьманом. Тому 1847 року саркофаг було замінено на інший.
  Після варварського зруйнування Михайлівського Золотоверхого собору 1934 року мощі Святої Великомучениці Варвари було перенесено до Володимирського кафедрального собору.
  У християнському світі Варвару шанують як заступницю простолюду, спасительку людей від наглої смерті, охоронницю вояків. Адже перед смертю вона молилася Богу, щоб усі, хто її поминає, не гинули від раптової смерті, щоб кожен встиг перед смертю покаятись і причаститися. Тому на іконах Святу Великомученицю Варвару часто зображують із Святою Чашею в руці.
  Варвара є одним з найулюбленіших персонажів іконографів. Широко відомою є ікона "Великомучениці Варвара і Катерина” пензля Григорія Левицького. Ця православна ікона є оздобою Андріївської церкви в Києві. З-поміж католицьких ікон хочеться згадати славетну картину італійця Рафаеля "Сікстінська мадонна”. Зображені на нім Свята Варвара й папа Пій ХІІ у благоговінні схилилися перед Мадонною, яка несе світові Боже Немовля.
В Україні з іменем Варвари пов’язують чимало легенд. Одна з них стверджує, що Свята Варвара була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові. Тому в день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити, можна тільки вишивати. Беручись до вишивання, дівчати хрестилися і шепотіли: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила”.
  У день Варвари обов’язково варили узвар, а інколи й кутю – "щоб хліб родив та садовина рясніла”. Намагалися примітити, яка цього дня погода, бо ж яка погода на Варвари, така буде й на Різдво. На Варвари повертає вже на весну, тому світловий день на хвилину довшає. Ось і виникло прислів’я: "Свята Варвара ночі урвала, а дня приточила” (З календ.; 945 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. День пам’яті Великомучениці Варвари відзначають
а) 4 грудня;
б) 13 грудня;
в) 17 грудня;
г) 23 лютого.
2. Варвара народилася
а) приблизно тисячу років тому;
б) більш ніж півтори тисячі років тому;
в) дві тисячі років тому;
г) дві з половиною тисячі років тому.
3. Батько поселив Варвару у високій башті, бо вважав, що
а) Варвара не має права вийти заміж і покинути батька;
б) Варвара не має права на посаг, тому не хотів, щоб вона вийшла заміж;
в) прості люди не гідні бачити краси його єдиної доні;
г) Варвара не зуміє пристосуватися і не вбережеться від біди.
4. Милуючись з вежі красою світу, Варвара замислювалась,
а) чому батько не відпускає її ближче до природи і до людей;
б) чому батько разом з нею не наближається до краси світу;
в) чому в неї немає таких же гарних, як усе навколо, подруг і друзів;
г) з чого світ почався і хто його створив.
5. Діоскор дозволив Варварі виходити з башти,
а) занепокоївшись, що його дочка може захворіти від самотності;
б) занепокоївшись, що його дочка нічого не навчиться;
в) занепокоївшись, що його єдина дочка може не вийти заміж;
г) занепокоївшись, що його дочка не має подруг.
6. Святе хрещення Варвара прийняла від
а) священика місцевої християнської церкви у катакомбах;
б) приїжджого візантійського священика;
в) батька Діоскора;
г) християнки Іуліанії.
7. Третє вікно на відзнаку Пресвятої Трійці Варвара звеліла пробити
а) у спальні;
б) у башті;
в) у лазні;
г) у купальні.
8. До рук жорстокого правителя Мартіана Варвара потрапила завдяки
а) батькові;
б) візантійському священикові;
в) Іуліанії;
г) служницям.
9. До Києва мощі Святої Варвари було перевезено
а) з Константинополя;
б) з Корсуня;
в) з Рима;
г) з Москви.
10. Відразу після перевезення (1181р.) мощі Варвари було покладено
а) у Софійському соборі;
б) в Ірининській церкві;
в) у Михайлівському Золотоверхому соборі;
г) у церкві Богородиці Пирогощі.
11. Свята Варвара є покровителькою
а) родинного вогнища, сім’ї;
б) материнства і дитинства;
в) худоби і господарства;
г) простолюду та всіх людей від наглої смерті.
12. Святу Варвару зображено на картині
а) "Джоконда” Леонардо да Вінчі;
б) "Сікстинська мадонна” Рафаеля;
в) "Перші християни на Русі” В.Пєрова;
г) "Сільський хресний хід на Пасху” І.Рєпіна.

3. Провина

  Ця історія сталася шістдесят літ тому, коли Ганні йшов сімнадцятий рік, а дівоча душа в цьому віці, як порох: досить іскри найменшої, щоб вона вибухнула, ні з чим не рахуючись. Коли роль іскри тієї зіграв погляд молоденького німчика, який забрів знічев’я на вечорниці, де дівчата і підлітки-хлопці, незаважаючи на окупацію (молодість брала своє), вигуцикували польку, за відсутністю музики наспівуючи мелодію, а Ганна, того німчика побачивши, охнула внутрішньо та й усілася на пістолета, що лежав на виду у всіх на лаві.
  Пістолета того приніс один із хлопців – шибайголів: вихором ввірвався до хати й наставив на тих, що танцювали:
-Хенде хох!
  Дівчата, звісно, у вереск, а Ганна підскочила до підлітка та видерла із рук зброю:
-Тебе по голові дурній треба хохнути! – кинула пістолет на лаву. – Хочеш, щоб німці побачили?
І тут, наче тими словами наврочені, двері рипнули і на порозі вилупивсь живий-живісінький німець. Вилупився ще й привітався по-німецькому:
-Гутен абенд!
Всі так і обмерли. Ганна ж притьмом всілася на зброю, прикривши її від чужинецького ока.
Німчик був зовсім без зброї, мундирчик на ньому сидів, як на підліткові, який надумавсь погратися в солдатики. Він пошукав очима, де б його сісти, та й примостився поряд із Ганною (в Ганни душа скочила в п’яти). Дістав гармошку губну, перламутром розцяцьковану, дмухнув, наче пробуючи:
-Хопак? .. Вальс?..
-Вальс! – скомандувала Ганна: бракувало ще перед німцем ходити навприсядки.
-Я, я, вальс... Бітте.
  Притулив гармошку до припухлих, мов у дитини, губів, і така мелодія полилась кімнатою, що й не захочеш, то затанцюєш. Дівчата спершу несміливо, а потім все сміливіше закружляли у вальсі, хлопці стояли насуплені. Ганна сиділа, як обварена.
  Награвшись уволю, німець попрощався, з усіма ручкаючись. Хлопці подавали руки наче з примусу, дівчатам же німець явно сподобався і коли він пішов, стали його нахвалювати: бач, і серед німців є люди.
Колько, отой, що приніс пістолета, сказав, суворо насупивши брови:
-Я його наздожену і встрелю!
-Я тебе встрелю! – нагримала на нього Ганна. – Хочеш, щоб усе село перевішали? Ану, дай!
  І хоч Колько, який, як тільки німець пішов, засунув пістолет за пояс, опирався, Ганна зброю таки відібрала: з дядьком могла б запросто справитись, не те, що із підлітком. По два снопи на вила нанизувала!
  ...Ганс почав навідуватись на вечорниці. Він все частіше позирав на Ганну і до танку її найчастіше запрошував, а танцював бісів німець, наче ногами ноти виписував!
  А коли одного разу Ганс набився провести Ганну додому, то й сліпий здогадався б: Ганс у Ганну закохався. Без оглядки на те, що він – представник вищої раси і його фюрер спеціальним наказом заборонив своїм солдатам закохуватись у тубільних дівчат. Той фюрер не відав, що українські дівчата, які з колиски ростуть на піснях про кохання, вміють так причаровувати, що весь світ оддаси за один лише погляд з-під чорних брів.
Ганна ще довго впиралася ліктями Гансові в груди, коли він пробував її пригорнути. Та час, як кажуть, бере своє, і ось уже Ганна обмирає в обіймах Ганса, і земля розквітає під нею, і небо всміхається зорями, і можна задихнутися од щастя...
  Проте раювати їм довелось недовго. Гітлер дізнався про їхнє кохання та, розлютившись, наказав запроторити Ганса на фронт, щоб він кров’ю спокутував тяжку провину. Сталін же тільки сказав, про те кохання довідавшись: "Абаждьом”, і те "абаждьом” пролунало набагато грізніше, аніж вереск біснуватого фюрера.
До приходу наших Ганна встигла народити дитинку: вилитий Ганс, тільки й того, що не говорив по-німецькому. Ганну заарештували одразу ж, од немовляти одірвавши, і вона протужила за сином впродовж десяти років, а ніде не спливають роки так повільно, і ніде так здоров’я не губиться, як у таборах за дротами колючими, особливо на Півночі.       Повернулася Ганна: жодного зуба і волосся геть сиве. Це в двадцять сім літ!
Васькові йшов саме одинадцятий рік. Перейшовши до четвертого класу, він навідріз відмовився ходити до школи, як баба його не вмовляла, бо хлопці там йому не давали життя, обзиваючи фріцом, а то й фашистом. Жоден учень не хотів сидіти за однією партою з Васьком, і він сидів сам, як зачумлений. Він не раз повертався додому в подертому одязі, заюшений кров’ю, бо кидався з кулаками на кожного, хто його обзивав.
  Після кожної бійки, кожної важкої образи в дитячій душі сплескувалась ненависть до рідної матері. Васько не раз чув, як її обзивали лихими словами, а його, Васька, байстрюком, та ще й німецьким. І як під ним не загорілася подушка, коли серед ночі він змочував її сльозами пекучими!
  Коли Ганна повернулася з таборів, Васько втік з дому. Перейняла його міліція – десь аж під Києвом.
Як вони жили, коли Ганнина мати, а Васькова мати померла, і вони лишилися удвох?
А отак: Ганна працювала в колгоспі, не вилазила з болота і грязі, заробляючи на злиденний шмат хліба. Все, що могла, віддавала вона синові, спокутуючи перед ним свою провину важку... За висловом вусатого батька народів, Ганна була тим гвинтиком, який мав крутитися в бездушній машині державній. Але вона дозволила собі порух людський, і не буде їй за це прощення до самого скону! А частка тієї провини важкої звалилася на її сина, і в очах Васька не було й іскри любові до матері.... хоча б співчуття... хоча б жалю, що ним жаліють навіть тварин...
На фермі Васько був за підмітайла та підчищайла, і з кожним днем пив усе більше. Лихий на весь світ, міг кулаком пригостити й матір. Ганна просила Бога, щоб син швидше оженився, може, хоч тоді душа його одтане... Василь таки й оженився, але й тут не по-людському: привів жінку із в’язниці.
  Удвох із жінкою вони пропивали усе, що могли. Невістка обзивала свекруху німецькою підстилкою і не давала їй їсти. Якось Ганна, не втримавшись, пожалілась на неї сусідці – та почала соромити молодих на всю вулицю.
Отут Василь і підскочив до матері. Роздер їй рота і натовк тютюну, що вигріб з кишені:
-На!.. Жери! Коли ти вже подохнеш, курво німецька!
  ... Серед ночі, коли село заснуло, Ганна вирушила в останню дорогу. Місяць співчутливо світив перед нею, і зорі жалісливо зітхали до неї.
Зупинилася на високому березі.
-Господи, прийми мою душу!
  Ступила у порожнечу, впала донизу. Вода прийняла її в своє лоно, зімкнулася намертво.
 Настав ранок, вода стала прозорою й світлою. Урочисто сходило сонце (За А.Дімаровим; 990 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. З молоденьким німчиком Ганна познайомилась
а) на примусових роботах;
б) у німецькій комендатурі;
в) випадково на вулиці;
г) на вечорницях.
2. Ганні тоді йшов
а) п’ятнадцятий рік;
б) сімнадцятий рік;
в) вісімнадцятий рік;
г) двадцятий рік.
3. До танців молодий німчик грав
а) на скрипці;
б) на баяні;
в) на гармошці;
г) на губній гармошці.
4. За кохання до Ганни німця було
а) розстріляно;
б) відправлено на фронт;
в) відправлено до концтабору;
г) переведено служити до іншого окупованого села.
5. Ганну заарештували, відірвавши від
а) матері;
б) сестри;
в) подруг;
г) немовляти.
6. У концтаборі Ганна пробула
а) 5 років;
б) 8 років;
в) 10 років;
г) 20 років.
7. Коли Ганна повернулася, син Васько
а) перейшов до 10 класу;
б) перейшов до 8 класу;
в) перейшов до 6 класу;
г) перейшов до 4 класу.
8. Школу хлопець покинув через те, що
а) важко давалось навчання;
б) лінувався і байдикував;
в) над ним знущалися діти;
г) мріяв працювати в колгоспі.
9. До матері Васько відчував
а) любов і ніжність,
б) жаль і співчуття;
в) байдужість;
г) ненависть.
10. Ганну було тяжко покарано людьми за те, що
а) покохавши німця, вона зрадила свій народ;
б) вона народила дитину, не взявши з її батьком шлюб;
в) протягом 10 років її дитина була без матері;
г) не бажаючи бути бездумним гвинтиком, вона дозволила собі порух
душі.
11. Чашу материнських страждань переповнила
а) нескромність сусідки;
б) грубість невістки;
в) брутальність сина;
г) байдужість села.
12. Головна думка опрацьованого тексту -
а) засудження нерозважливості та необережності у виборі коханого;
б) схвалення поведінки сина, який не просив матір-зрадницю;
в) засудження людської жорстокості до любові та материнства;
г) застереження не суперечити усталеним поглядам на мораль.

4. Федір Кричевський

  У репродукціях цю картину бачив кожний, зветься вона "Три віки”. Зображує три жіночих обличчя, що уособлюють молодість, зрілість, старість. Три етапи життя, три різних світовідчуття, три покоління. Здавалось би, все так зрозуміло: дівочі веселощі, материнські клопоти, бабусині хвороби... Але ж ні, митець зосереджує увагу на іншому – підкреслює духовну єдність трьох поколінь.
  Зображених на полотні жінок ми сприймаємо як єдину родину: бабусю, матір і дочку. Проте художник далекий від сентиментального замилування родинною злагодою. Його героїні зображені без награної запобігливості й удаваної люб’язності. Жінки різняться не лише віком, а й характерами. Поважні роки бабусі (портретне зображення няні родини Кричевських) не згасили її енергії та життєвих сил. Міцно стиснуті вуста свідчать про рішучий характер. Такі живі очі з молодечим блиском бувають у мудрих і завзятих людей. Схожість матері й дочки ретельно підкреслена майстром. Характер дівчини (це портретне зображення дочки художника) безпосередній та щирий. Скільки тепла у відкритому променистому погляді! Та є в ній щось і від бабусиної вдачі – ледь вдовима твердість і категоричність. Обличчя матері (а цей образ художник писав зі своєї дружини) ніби зсередини висвітлене душевним благородством. Йдеться не про показну, ефектну красу, а про глибоку, можливо, не кожному відразу помітну вроду, яка rрунтується на почутті людської гідності, усвідомленні свого призначення в житті.
  Картина має символічний зміст. "Три віки” – втілення неперервності життя і не тільки в суто фізичному розумінні. Художник підкреслив духовний зв’язок між поколіннями, передусім у родині, духовну спадкоємність трьох поколінь сім’ї. Це неначе три ланки ланцюга, що веде з минулого в майбутнє.
  І, нарешті, в картині звеличується материнство, прославляється жінка. Тема мадонни, тема материнської відданості й любові - одна з найважливіших і у світовому мистецтві, і в українському.
  Автор полотна – Федір Кричевський – знайшов вирішення цієї теми відповідно часові, в якому жив і творив. Картину написано 1913 року – напередодні першої світової війни. Перед тим Кричевський двічі побував у Європі: 1902 року як художник-кореспондент їздив до Великобританії на врочистості з нагоди коронації англійського короля Едуарда Сьомого, а в 1910-1911 роках як стипендіат Петербурзької академії мистецтв відвідав Францію, Німеччину, Італію й Австрію. Відчуваючи воєнне передгроззя, Кричевський звернувся до образу охоронниці людського роду – жінки, матері, нареченої. Бо ж саме жінкам належало винести на своїх плечах страшний тягар війни. Може, через те обличчя героїнь картини "Три віки” приховують незрозумілу їм самим струбованість, потаємне глибоке передчуття...
Кричевський зобразив не сентиментальні характери, не патріархальщину. Від підкреслив у своїх героїнях нові характери – змістовні й глибокі, увиразнив натури вольові й цілеспрямовані. Саме таких характерів вимагав новий час.
Син земського лікаря з містечка Лебедин на Сумщині, Федір Кричевський був здібною дитиною. Працювати був привчений змалечку. Допомагаючи матері у господарстві, навчився куховарити. Для недільних сімейних обідів виліплював з тіста прикраси для святкового пирога, майстрував з масла вишукані фігурки. А ще хлопчик вишивав і в’язав та ще й за власними орнаментами! А як гарно розмальовував в хаті піч і стіни! Скрізь: на підвіконнях, на столі й миснику – вічно досихали виліплені ним з глини свищики, коники і пташки...
  У селі Мала Ворожба, куди родина Кричевських переїхала з Лебедина, Федір захопився пам’ятками старовини. Закінчивши лише двокласне училище, але зате з цілим альбомом чудових рисунків, 16-річний Федір вирушає до Москви, щоб вступити до училища живопису, скульптури та архітектури. Звісно, з такою освітою, яку мав Федір, до училища не приймали. Але обдарованого хлопця не могли не помітити. Викладач училища Костянтин Савицький протягом року давав йому уроки рисунка і загальноосвітніх предметів. Успішно склавши екзамени, Федір Кричевський став студентом.
  Крім таланту, працелюбності і рідкісної цілеспрямованості, було у характері Кричевського чимало такого, що викликало до нього симпатію навіть холодних і непривітних людей. Це була природна доброта, довірливість, надійність у дружбі та скромність. Життя Федір сприймав з відкритою душею, без жодних нарікань на труднощі, яких, звичайно, не бракувало. А ще – він був чудовим оповідачем. Його розповіді з історії та про народне життя пробуджували у молоді училища (а відтак і в студентів Петербурзької академії мистецтв, де Кричевський навчався протягом семи років) інтерес до України.
  Художник любив декоративний соковитий живопис. До речі, неповторна манера письма Кричевського склалася під впливом українського народного мистецтва, зокрема тих самих вишивок, якими він захоплювався у дитинстві. Картини його перейняті святковим, урочистим настроєм, вражають котрастним зіставленням яскравих кольорів.
Видатний майстер портрета, Ф.Кричевський розпочав свій творчий шлях як жанрист картиною "Наречена” (1910), яка відразу ж принесла йому широке визнання. Рішуче відмовившись від традиційної розповідно-описової манери, художник зосередив увагу не на розгортанні сюжету, а на характеристиці персонажів. Вишикувавши своїх героїнь в один ряд, художник у центрі композиції помістив образ молодої. Зображена на весь зріст, у святковому вбранні, уже майже готова до вінця, вона стоїть в оточенні подруг і старших жінок. Обличчя дівчини одухотворене, очі збуджено блищать, на устах застигла щаслива посмішка, якої вона не може і не хоче приховати. Художник підкреслює фізичну силу й здоров’я дівчини – риси, що завжди були властиві ідеалові селянської дівочої краси. Молоду оточують дiвчата й жінки різного віку; кожна з них по-своєму переживає подію. Дівчата з вінками на головах дивляться на подругу захоплено й заздрісно, молодиці – з неприхованим співчуттям і жалем, а дві літні жінки, що стоять позаду молодої, - з глибокою задумою й смутком. Колорит полотна підкреслено декоративний, а відсутність зайвих побутових деталей надає картині справді монументального звучання.
  Широке визнання принесли майстрові картини "Катерина”, "Довбуш” диптих "Життя”.
  Істотна особливість композиції картин Кричевського – нижня точка зображення. Вибір цієї точки цілком доцільний, оскільки майстер прагне звеличити людину. Своїх персонажів художник зображував, як правило, на повний зріст, від чого ілюзія масштабності ще більше зростає. Герої картин Кричевського – титани. Як правило, це прості, але наділені почуттям власної гідності люди. За доброту, працелюбність, душевну щедрість художник віддавав їм свій талант і своє серце (За Д.Степовиком та А.Жаборюком; 900 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь

1. Федір Кричевський народився
а) в Чернігові;
б) в Лебедині;
в) в Борзні;
г) в Сумах.
2. Народився художник у родині
а) священика;
б) поміщика;
в) лікаря;
г) селянина.
3. Професійну освіту Федір Кричевський здобув
а) у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка; Петербурзькій
академії мистецтв;
б) у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури;
Петербурзькій академії мистецтв;
в) у образотворчій студії Олександра Мурашка; Петербурзькій академії
мистецтв;
г) в Одеській рисувальній школі; Петербурзькій академії мистецтв.
4. До історії живопису Ф.Кричевський увійшов як
а) пейзажист;
б) баталіст;
в) портретист і жанрист;
г) жанрист і пейзажист.
5. На картині "Три віки” художник зобразив
а) свою бабусю, матір і сестру;
б) свою бабусю, дружину та дочку;
в) няню родини, дружину та дочку;
г) сусідку, дружину та дочку.
6. У картині "Три віки” художник підкреслив
а) неперервність життя в суто фізичному розумінні;
б) духовний зв’язок між поколіннями;
в) власний сум за неповторною молодістю;
г) безжалісність і невмолимість природи.
7. У дитинстві майбутній художник захоплювався
а) риболовлею, полюванням, мандрівками;
б) садівництвом, городництвом, рільництвом;
в) вишиванням, в’язанням, настінними розписами, ліпленням;
г) дослідженнями лісової флори та фауни.
8. Першу спробу вступити на навчання до художнього закладу
Ф.Кричевський зробив
а) маючи 15 років;
б) маючи 16 років;
в) маючи 20 років;
г) маючи 25 років.
9. У Петербурзькій академії мистецтв Ф.Кричевський навчався
а) 4 роки;
б) 5 років;
в) 5,5 років;
г) 7 років.
10. Рисами Кричевського, які приваблювали до нього людей, були
а) комунікативність, енергійність, балакучість, ініціативність;
б) працелюбність, рідкісна цілеспрямованість, доброта і скромність;
в) безпосередність, щирість, чуйність, невгамовність;
г) непосидючість, мобільність, вміння пристосуватися до будь-яких умов.
11. Така характерна для картин Ф.Кричевського особливість, як вибір
нижньої точки зображення, пояснюється тим, що
а) художник прагнув увиразнити фізичну красу своїх героїв;
б) художник прагнув показати людину, не обминувши жодної деталі;
в) художник прагнув звеличити людину;
г) художник прагнув виділити головного героя полотна між другорядними
персонажами.
12. У своїх героях Ф.Кричевський підкреслював передовсім
а) сентиментальні переживання: чутливість, спроможність до
співпереживання;
б) витонченість почуттів, вразливість, тендітність душі;
в) неврівноваженість, примхливість, непередбачуваність характеру;
г) почуття гідності, сильний характер, працелюбність, душевну щедрість.