Пліт

   Зробити пліт виявилось справою нелегкою. Хлопці працювали весь день. Зате пліт вийшов чудовий, хоч і зроблено його було із старих дощок. Зверху на плоті Ігор поставив намет із очерету, щоб можна було ховатись від сонця. Василько приніс дві довгі жердини.
   Наступного дня пліт урочисто спустили на воду. Він важко заколихався.
Ігор і Василько разом відштовхнулися від берега. Впираючись жердинами в пісок, вони повільно випливли на середину річки.
   Тут була швидка течія, і Василько ледве втримував пліт на місці. Раптом почувся хрускіт, і Ігор побачив розгубленого Василька з коротким уламком жердини в руках. Пліт, відчувши волю, поплив швидше.
- Давай твою! – гукнув хлопчина, і Ігор подав йому жердину.
Василько вирішив направити пліт до берега. Проте це йому не вдалося. Ігорева жердина була зовсім легка і гнулась. З кожною хвилиною пліт плив усе швидше й швидше.
- Ого, як підхопило! – весело промовив Ігор.
   Василько не відповів. Напружуючи всю силу, він впирався жердиною в пісок, намагаючись затримати пліт. Та всі зусилля були марні – тонка жердина гнулася, як лоза.
   Цієї хвилини хлопці почули глухий шум. Це шумить поріг. Як вони забули про нього? Його ніяк не обминути – а там же що робиться – каміння та піна, вода аж реве. Шум швидко наближався. І Василько, і Ігор знали, що пліт через поріг не пройде, його розіб’є на гострому камінні.
  Мурахи пробігли у Василька по спині. Він озирнувся на товариша й побачив, що Ігореві очі повні сліз. Василько став навколішки і подав йому руку.
- Треба стрибнути у воду, - промовив він. – Я тобі допоможу.
   Була така хвилина, коли у Василька з’явилось непереможне бажання вскочити в зелений намет з очерету і, затуливши вуха й заплющившись, впасти там ниць, щоб нічого не бачити й не чути. Та в нього майнула думка: «А що ж тоді робитиме Ігор?»
- Стрибаймо! – перемагаючи страх, вигукнув Василько. – Чуєш, Ігорю? За мене тримайся!
Василько відчув міцний поштовх і впав обличчям у воду. В ту ж мить він схопився на ноги. Так, він стояв у воді на ногах серед уламків плоту!
   Він зрозумів, що пліт налетів перед порогом на камінь і розбився. Вода сягала тільки до колін. Але доводилось міцно триматись, щоб швидка течія ріки не збила з ніг. Вода була страшенно холодна, мокрий одяг липнув до тіла, черевики десь зникли.
   Ігор стояв поруч, приголомшений тим, що сталося. Взявшись за руки, хлопці побрели до берега.
Незабаром вони сиділи на піску й сушились. Сонце пекло несамовито, швидко висушуючи одежу, і вони були вже на березі, а що пропали черевики – шкода, та нічого не вдієш, зате лишилися живі!
   Ігор засміявся дзвінко й щасливо. Його сміх підхопив Василько. Діти ще не думали про те, що були так близько до загибелі… (За О.Донченком; 430 сл.).

Вибрати правильну відповідь на кожне із запитань:

1. Хлопці змайстрували пліт
а) із стовбурів дерев;
б) із старих дощок;
в) із пінопласту;
г) із фанери.
2. Хлопці випливли на середину річки,
а) гребучи веслами;
б) гребучи руками;
в) упираючись в пісок жердинами;
г) приладнавши нехитре кермо.
3. Хлопці ледве втримували пліт на місці, тому що
а) на річці була швидка течія;
б) пліт тягнуло до виру;
в) пліт кружляв на місці;
г) пліт перехиляло на один бік.
4. Незабаром пліт виявився некерованим, тому що
а) він був перевантажений важким наметом;
б) мав непридатну на плавання форму;
в) у Василькових руках обламалася жердина;
г) у Ігоревих руках обламалася жердина.
5. Вирівняти пліт не вдалося, тому що
а) у хлопців не вистачило на це сили;
б) була занадто сильною течія;
в) заважали водорості;
г) Ігорева жердина гнулася, як лоза.
6. Хлопці злякалися, бо
а) не вміли плавати;
б) почули, як шумить поріг;
в) пліт почав розсипатися;
г) у плоті утворилася пробоїна.
7. Вислів по спині пробігли мурахи означає
а) відразу до комах;
б) вроджений страх води;
в) страх, розгубленість, неспокій;
г) відчуття незручності через мокрий одяг.
8. Василько вирішив
а) змиритися і терпляче чекати смерті;
б) рятуватися, стрибнувши удвох з Ігорем у воду;
в) рятуватися, стрибнувши у воду самому;
г) заховатися у наметі, нічого не чути й не бачити.
9. Пасивно спостерігати за розвитком подій Василько не міг, бо
а) умів чудово плавати і знав, що врятується;
б) боявся застудитися у промоклому одязі;
в) відчував відповідальність за товариша;
г) мав будь-що врятувати пліт.
10. Хлопців на плоту врятувало те, що
а) міцний пліт подолав поріг не розбившись;
б) вони прив’язалися до плота мотузкою;
в) перед порогом пліт викинуло на берег;
г) перед порогом пліт наскочив на камінь і розбився.
11. На перекаті перед порогом було
а) дуже глибоко і небезпечно;
б) вода сягала тільки до колін;
в) було мілко, але дно виявилось небезпечно грузьким;
г) було глибоко, проте течія була слабкою.
12. Головна думка опрацьованого уривку полягає у
а) схваленні вміння самостійно будувати транспортні засоби;
б) ствердженні максимальної відповідальності людини за власне життя;
в) переконаності, що людське життя повністю залежить від випадку;
г) переконаності, що без дорослих діти не повинні підходити до водойм.

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ

1. Наречена

   Старший євнух жив у задньому дворі ханського палацу. Коли до покоїв увійшов полковник Богун, він, вирядивши усіх слуг, чемно привітав гостя. Богун зразу приступив до діла.
-У ханському гаремі є дівчина з України, Марина Михнюківна, що ваші татари захопили торік біля Бугу?
-Тс.. – злякано зацикав на Богуна євнух і обдивився, чи не підслуховує хтось поза килимами, що висіли замість дверей. – Від кого полковник про те довідався?..
   Богун зрозумів, що здогад його справдився, що його мила тут, у ханському гаремі. Мов кліщами здавила йому серце дійсність. "Не покину без помочі беззахисну сироту, вирішив він, - поки не почую від неї самої, що вона своєю волею живе з ханом!”
   Приховавши свою муку, Богун спокійно пояснив євнухові:
-Я чув про це на Січі Запорозькій. Михнюківна моя наречена, я хотів би її викупити.
Євнух придивлявся до Богуна, неначе хотів розпізнати, чи не зсунувся той з глузду.
-З того часу, - сказав він нарешті, - як світить сонце, кримські володарі не продавали своїх жінок.
   Богун розстібнув черес і висипав з нього на софу купу червінців. Очі євнуха заграли хижим вогнем, а руки мимоволі зробили рух до блискучого золота.
-Це все я дам тобі за те, щоб мені побачитись з Михнюківною, - мовив Богун.
Спокуса була велика. Євнух пообіцяв завтра, як смеркне, вислати Михнюківну із служницею на узгір’я, щоб Богун міг побачитись із нею.
   Наступного ранку Богун купив для Марини найпрудкішого на весь Бахчисарай коня.
Надійшов вечір. Сонце заграло останнім червоним промінням на золотих шпилях мінаретів, поцілувало востаннє верхи білих скель Бахчисарайського узгір’я й сховалося за горою. Життя столиці кримських ханів завмирало, ніч набувала сили і сповивала Бахчисарай густою темрявою.
   Мов легкі тіні бігли вулицями Марина та її служниця. За невеликий час жінки були на узгір’ї.
-Марино! Це я – твій Іван... По тебе прибув, моя голубонько! – сказав Богун, пригортаючи свою колишню наречену. – Тікаймо на Вкраїну! Коні стоять напоготові...
   З грудей дівчини вирвалося розпачливе ридання.
-Не можу я вже бути твоєю, Іване... – над силу вимовила Марина, - не можу! Я зреклась своєї долі...
Немов кригу вкинули ті слова Богунові у серце. Невідомим йому самому голосом він спитав:
-Ти стала жінкою хана?
-Не стала ще... Але дала слово стати, якщо хан поможе козакам визволити Україну з-під лядської кормиги.
-Як? – скрикнув Богун. – Хвала тобі, Мариночко, за любов до України, але бусурман не смів вимагати від тебе такої жертви. Ти вільна порушити умову, бо вона примусова.
-Ні, я сама заклала ту умову і не зламаю свого слова, хоч як мені тяжко зректися тебе, Іване. І доки хан буде оборонцем України, я буду йому вірною дружиною. Прощай, мій Іване. Прощай, соколе мій, навіки! Спасибі, що одшукав мене, сиротину, але не судилося нам щастя-долі мати. Краю нашому вклонися низенько, коли будеш біля Бугу! А мене... згадуй!
   Дві легких тіні майнули вулицями в бік ханського палацу. А до другого краю Бахчисарая відходила тінь дужого козака... (За А.Кащенком; 460 сл.).

Вибрати правильну відповідь на кожне із запитань:

1. Іван Богун був
а) гетьманом;
б) кошовим;
в) полковником;
г) сотником.
2. До Бахчисараю він прибув, щоб викупити з неволі
а) сестру;
б) наречену;
в) дружину;
г) матір.
3. Ціну за побачення з полонянкою – золоті червінці – Богун висипав
а) з кишені;
б) з кисета;
в) з гаманця;
г) з череса.
4. Зустріч відбулася
а) на вершині гори;
б) на узгір’ї;
в) у печері;
г) у саду.
5. Ім’я полонянки було
а) Галина Вишняківна;
б) Галина Михнюківна;
в) Марина Михнюківна;
г) Марина Сотниківна.
6. Для полонянки Богун купив
а) намисто;
б) хустку;
в) зброю;
г) коня.
7. Причиною відмови дівчини від втечі було те, що вона
а) стала мусульманкою;
б) стала дружиною хана;
в) полюбила хана;
г) пообіцяла ханові стати його дружиною за певної умови.
8. Умова була така:
а) хан не змушуватиме її змінити віру;
б) хан буде до неї добрим;
в) хан поможе козакам визволити Україну від польської шляхти;
г) за кілька років хан відпустить її додому.
9. Фразеологізм вкинути кригу в серце означає
а) несподівано здивувати, застати зненацька;
б) неприємно вразити, засмутити;
в) змусити замислитись;
г) насторожити, викликати підозру.
10. Описані в тексті події відбувалися
а) у Кафі (Феодосії);
б) у Євпаторії;
в) у Бахчисараї;
г) у Стамбулі.
11. Після того, як дівчина відмовилась від втечі, Богун відчув
а) презирство, зневагу;
б) співчуття, жалість;
в) розуміння, повагу за її самозречення,
г) почуття досади та гніву.
12. В намаганні Богуна визволити дівчину з неволі виявилися його
а) сміливість, відчайдушність, нерозважливість;
б) вірність, шляхетність, людяність;
в) бажання привернути до себе увагу, марнославство;
г) побоювання, що його звинуватять у байдужості до нареченої.

2. Зустріч у степу

   Повільно ступали чумаки в червоноверхих шапках-бирках, заправивши за вухо оселедці. Він сонця, від вітру й куряви груди, шия і обличчя їх стали як темна бронза. Широкі домоткані сорочки і штани були тверді і чорні, як кора: чумаки навмисно просочували їх дьогтем "від чуми та від гадини”. У кожного за спиною мушкет. На боці – шабля, а на шиї в шкіряному гаманці – татарський ярлик на право переїжджати ногайським степом.
   Чумаки везуть сіль із Криму на Січ. Отаман пильно оглядає степ. Не вперше веде він чумацьку валку крізь зелену пустелю, впізнаючи шлях по сонцю, по річках та зорях уночі. Але цього разу помилився трохи – взяв убік, тому рідше трапляються на путі джерела та безіменні степові річки.
   Південь. Притомилися воли. Час відпочити, але нема долини, де вода й зелене свіже пасовище... І запитливіше мацають далечінь його пильні очі.
   Аж ось чорна цятка на могилі впала отманові у вічі. Стовп не стовп. Людина не людина. Хіба ж здибаєш людину в степу?
  Про всяк випадок передали назад, і кожен перевірив, чи набитий його мушкет, бо зустріч у степу завжди багата на небезпеку.
-Та це ж, батьку, людина! Шапкою махає, - скрикнув один із чумаків.
Тепер і отаман побачив високу худорляву постать, що вимахувала шапкою. Людина захиталася і впала обличчям у бур’ян.
  І обізвались чумаки:
-Держись! Ідемо-о-о!!!
   Троє кинулися до могили, і за кілька хвилин засмаглі руки підіймали Коржа, підстеляли під нього полотнину й лили йому на голову воду з бурдюка.
   Розплющилися запалені очі. Насилу проковтнувши воду, Корж прохрипів щось незрозуміле. Чумаки нахилилися ближче.
-Там... товариш... рятуйте, - простогнав він і знепритомнів.
  Чумаки нишпорили по бур’янах і кінець кінцем знайшли ледь живого татарина, який, побачивши чумаків, здригнувся.
-Покладіть їх на мою мажу, - наказав отаман. – Та не розливайте зайвої води: бозна-коли натрапимо на криницю.
Корж трохи підвівся, слабо махнув рукою.
-Там... річка... Ледве втекли.
-Татарва?
-Полоз. Це він його здушив...
   Татарин ледве дихав, на вустах виступала кривава піна. Оглянувши хворого, чумаки тільки головами хитали. Та кинути в степу людину при смерті не можна. Поклали його на мажу поруч Коржа, зробили намет від сонця. І знов зарипіли вози, замотали головами круторогі воли, плавно йдучи пожовклим степом.
За півгодини дісталася валка води. Випрягли воли, напоїли й пустили пастися на зелену травицю. Запалало вогнище. "Обідати!” – гукнув кухар.
   Їли мовчки, не кваплячись. В дорозі пити горілки не було заведено. Везли одне барильце для слабих і хворих. І тепер піднесли Коржеві та татаринові по чарці.
Від їжі та горілки Корж відживився. Рум’янець виступив на жовтих вилицях. І, випроставшись, почав розповідати:
-Був я веслярем на галері. Якось здійнялася буря, пішли хвилі, як ці могили. Вивернуло щоглу і просто на нас. Сусіду мого забило, а мені перебило руку й ребро. Капудан записав, ніби нас обох забито, а сам продав мене мурзі... Там і Абдулка був невільником, - хитнув головою в бік хворого. – Він з черкесів. Заприятелювали ми. Бачу – хороша він людина. "Тікаймо, - кажу, - братику!” Послав нас мурза пасти отари. Підгодувалися бринзою, насушили коржів – і гайда.
   А тиждень тому скоїлося лихо Дісталися до цієї річки, зраділи. Поліз я купатися. Чую крик. Повернувся. Абдулка біжить до води, як навіжений, а полоз за ним колесом крутиться. Я туди. Поки підплив, полоз його обвив і душить.
Почав я гадину шаблею рубати. Шматки спадають на землю й плигають, наче живі ковбаси. Абдулка лежить весь синій, і кров із горла б’є. Розплющив очі, а в них така мука! "Кине він мене, мовляв, напризволяще”. Не міг я того погляду витримати. Так і ніс на руках... Торба з їжею загубилася. Води не стало. Заслаб я. А йому кров із горла так і ллє, а сам горить, як у вогні...
   Абдулку поховали на світанку. Вирили глибоку яму, загорнули в чисту полотнину, як велить їх закон мусульманський, поклали, засипали. Сирий горбок уквітчали зіллям від чагарника.
Багато їх у степу, безвісних, безіменних могил. Дмуть на них вітри буйні, обростають вони травою, а перехожі чумаки скидають шапки і кладуть на них зелену гілку...
  Чумацька валка рушила в путь. Знов зарипіли вози над безмежною пустелею степу. (За З.Тулуб; 650 сл.)

Вибрати правильну відповідь на кожне із запитань:

1.З Криму на Січ чумаки везли
а) рибу;
б) хліб;
в) сіль;
г) сіль та рибу.
2. Чумаки були озброєні
а) шаблями;
б) шаблями та ятаганами;
в) шаблями та мушкетами;
г) мушкетами та списами.
3. "Від чуми та гадини” чумаки просочували одяг
а) сіркою;
б) горілкою;
в) мазутом;
г) дьогтем.
4. Довго не траплялося ні криниці, ні річки, тому що
а) все спалила засуха;
б) помилившись, отаман трохи взяв убік шляху;
в) помилившись, отаман зовсім збився із шляху;
г) помилившись, отаман повів у протилежний бік.
5. Фразеологізм впасти у вічі означає
а) запорошити око;
б) викликати сліпоту, хворобу очей;
в) бути поміченим;
г) вибити око.
6. Чорну цятку отаман помітив
а) на обрії;
б) у долині;
в) на могилі;
г) на горі.
7. Перші слова нещасного були такі:
а) "Води!”
б) "Пити!”
в) "Я вмираю... рятуйте...”
г) "Там... товариш... рятуйте...”
8. Ледь живого татарина знайшли
а) у піску;
б) у бур’янах;
в) у ямі;
г) на могилі.
9. Те, що татарин вмирає, чумали збагнули
а) відразу;
б) надвечір;
в) уночі;
г) наступного ранку.
10. Черкес загинув
а) через спрагу;
б) через голод;
в) через полоза;
г) через товариша, який йому не допоміг.
11. Померлого поховали
а) за православним обрядом;
б) за католицьким обрядом;
в) за мусульманським обрядом;
г) без жодного обряду.
12. В опрацьованому тексті підкреслено такі риси чумаків:
а) сміливість, вправність, спритність;
б) витривалість, фізичне й моральне здоров’я;
в) вірність звичаям, повага одне до одного;
г) людяність, благородство, шляхетність.

3. Чорна перлина

   Перли – не самоцвіти, але красою та блиском не поступаються перед ними. Перлина складається з аргоніту – вуглекислого кальцію і незначної кількості органічних речовин. Через те вона недовговічна. "Живе” перлина півтораста-двісті років, тоді блякне, тьмяніє і розсипається на порох.
   Зароджується перлина у невеликій двійчастій скойці при попаданні під мантію молюска піщинки, уламочка мушлі чи якоїсь дрібної водяної істоти. Подразнюючи слизову оболонку, сторонній предмет змушує молюска виділяти перламутр, який поступово огортає непроханого гостя. Через кілька років у мушлі утворюється кулька. Це і є перлина.
Найкращі, великі добірні перлини споконвіку добувають в Індійському океані, у Персидській затоці, біля берегів Західної Африки, а також у Жовтому та Червоному морях.
   Здавна перли добували і на території нашої країни. Ще на початку ХVІ століття у Кафі (Феодосії) купували "кафимські зерна”. Та ці морські перли були дрібні, нерівні, і їх використовували головним чином для оправи ікон та оздоблення священицьких риз.
   На відміну від самоцвітів, перли не потребують огранки та полірування. Добувати їх теж порівняно нескладно – усе залежить від спритності плавця.
   У давні часи знайти туземця-нирця було вкрай важко. Ніхто не хотів опинитися в пащі акули. Через те в Індійському океані до цього змушували засуджених до страти злочинців.
Роль катів виконували акули, і хоч як добре плавав приречений, присуд врешті-решт збувався... Втім з-поміж усіх акул (а їх понад 100 видів) на людей нападає переважно блакитна та й то якщо довго не знаходить придатного харчу.
   Минали століття, і добування перлин стало вигідним промислом. Ось як, приміром, діставали перлини з дна Персидської затоки у ХІХ столітті.
  У човнах сиділо по двоє. Посеред човна приладнували колесо з намотаною на нього мотузкою. До кінця мотузки кріпили корзину з каменем. Човен зупиняли у місці, глибина якого не перевищувала 15-20 метрів. Коли лунав сигнал - гарматний постріл, лови перлових скойок розпочинались.
   Нирець брав до рук корзину і стрибав у глибину. Завдяки вантажу – каменю, він спускався швидко. Протягом 45-50 секунд нирець устигав одколупнути від підводних скель кілька скойок і кинути в корзину. Піднявшись, нирець із хвилину відпочивав у човні, тоді знову кидався у воду. Через деякий час його заступав товариш.
  Біля берегів Західної Африки перлини здобували негри. Європейці-колонізатори за безцінь скуповували в них чудові – круглі й грушеподібні - величезні перлини. Пізніше колонізатори знайшли тут товар ще вигідніший за перли. Це були люди. З ХVІІ століття тут велася жвава торгівля "живим товаром”.
Саме в той час виникла легенда про чорну перлину.
   У Сенегалі жив юнак на ім’я Зігуінчар. Якось у джунглях його схопили, привели на берег і кинули у галеру до інших невольників. Білий хазяїн дав йому весло і наказав гребти.
Коли галера вийшла у море, Зігуінчар довго дивився, як віддаляється рідний берег. От уже не видно хатин, пальм... Нарешті й сам берег зник за обрієм.
   Невольнику хотілось кричати, ридати, битися головою об борт човна... Але сліз не було. Одна-однісінька сльозина збігла по чорній щоці і впала у воду. Звичайно, вона легко розчинилася б у безмежному океані, якби не була солоніша й важча за морську воду. І гірка сльоза чорного раба повільно опустилася на дно.
   Перлова скойка привітно розтулила стулки своєї хатки, і сльозинка впала в них, ніби монета в гаманець.
-Вибачте, ваша ясновельможносте, - запитала перлова скойка. – що спонукало вас опуститися на наше дно?
- Я не ясновельможність. Я всього лише сльоза раба Зігуінчара. Прошу вас, прихистіть мене...
- Гаразд, - сказала перлова скойка, заховайтесь під мою мантію, а я огортатиму вас справжнім перламутром. За сім років ви станете великою гарною перлиною. Якщо ви сльоза білої людини, то будете білою, рожевою або блакитнуватою, якщо жовтої – то й ви матимете жовте забарвлення. Якщо ж ви сльоза людини чорної – ви станете найпрекраснішою в світі чорною перлиною!
   І скойка замкнула стулки своєї перламутрової хатки. А через сім років, як вона і обіцяла, сльозина Зігуінчара стала великою блискотливою чорною перлиною.
  Кажуть, нині вона сяє в короні англійської королеви Єлизавети. І коли правнуки тих давніх работорговців уклоняються королеві, вони схиляються перед сльозою чорного раба (За Р.Валаєвим; 640 сл.)

Вибрати правильну відповідь на кожне із запитань:

1. Перлина "живе” протягом
а) п’ятдесяти – ста років;
б) півтораста-двісті років;
в) двохсот – трьохсот років;
г) п’ятисот років.
2. Перлина утворюється протягом
а) року;
б) п’яти років;
в) семи років;
г) двадцяти і більше років.
3. Найкращі перлини добувають
а) У Чорному, Жовтому та Червоному морях;
б) У Чорному, Білому на Червоному морях;
в) в Індійському океані, у Персидській затоці, біля
берегів Західної Африки, а також у Жовтому та Червоному морях;
г) у Тихому океані, у протоці Ламанш, у Жовтому та Червоному морях.
4. У давні часи знайти туземця-нирця було важко
а) через надмірну глибину, на якій здобували перлини;
б) через страх восьминогів;
в) через страх акул;
г) через високі податки на промисел.
5. У ХІХ столітті перлини здобували на глибині
а) 15-20 метрів;
б) 50-80 метрів;
в) 100- 200 метрів;
г) 300 метів і більше.
6. Нирець перебуває під водою протягом
а) 20 секунд;
б) 30-40 секунд;
в) 45-50 секунд;
г) 60-80 секунд.
7. В давні часи добувати перлини в Індійському океані змушували
а) дітей;
б) слуг;
в) жерців;
г) злочинців.
8. Легенда про чорну перлину виникла
а) у ХV ст.;
б) у ХVІІ ст.;
в) у ХІХ ст.;
г) у ХХ ст.
9. За легендою, на чорну перлину перетворилася сльоза невольника із
а) Зімбабве;
б) Конго;
в) Сенегалу;
г) Гаїті.
10. Нині чорна перлина-сльоза прикрашає
а) шапку Мономаха;
б) тіару папи римського;
в) корону королеви Єлизавети;
г) корону князя Монако.
11. Головна думка легенди про чорну перлину така:
а) найкрасивіші й найвишуканіші прикраси утворююються
із найнесподіваніших речей;
б) краса і вишуканість спроможна увіковічнити навіть пам’ять про раба;
в) морська скойка виявилась далекогляднішою за рабовласників, які не бачили, яку користь можуть мати з чорного раба;
г) на найбільшу повагу заслуговує людська туга за волею й батьківщи ною.
12. Перли складаються
а) з марганцевокислого калію та органічних речовин;
б) з вуглекислого кальцію та органічних речовин.;
в) з вуглецю та кисню;
г) з магнію та окису міді.