1. Сторінки біографії

  Добрий друг Тараса Григоровича Варвара Миколаївна Рєпніна писала своїй подрузі Глафірі Іванівні Псьол: "Я отримала сьогодні гарного листа від Шевченка, який пише про своїх братів. Власник їхній бажає дістати 2000 карбованців чистими грішми. Шевченко розпочав величезну працю: "Живописная Украина”. Це будуть гравюри, ним виготовлені, з текстами, усі вони будуть поділені на три категорії: пейзажі, прикметні своєю красою або історичними спогадами, далі зображення національних звичаїв і, нарешті, історичні сюжети... Ця справа забере два роки”.
  Задум "Живописной Украины” як періодичного видання був воістину глибоким. В Шевченка була не тільки практична мета – викупити з кріпацької неволі рідних братів. По суті, художник ставив мету створити своєрідну художню енциклопедію України, її волелюбного народу. В остаточному підсумку це відповідало завданню формування національної свідомості українців. Наочно воскресити у пам’яті народу його великі діяння, показати красу рідної землі і благородство її людей, своєрідність народного побуту, передати дух правди народної - ось яку благородну мету бачив перед собою Шевченко. До речі, сатиричну поему "Сон” він створив саме тоді, коли із запалом і натхненням працював над першими офортами "Живописной Украины”. Саме створення цих гравюр художник тоді вважав головною справою свого життя.
  Задумавши випускати "Живописную Украину” як періодичне передплатне видання, Шевченко взяв на себе великі матеріальні клопоти. Потрібні були солідні кошти. Матеріальну скруту поет відчув вже в перші місяці роботи. Навіть білет для прозду до України Шевченкові, на його прохання, було видано радою Академії мистецтв.
З Петербурга до України через Москву Тарас Григорович виїхав у березні 1845 року. Карти поштових доріг того часу дають можливість уточнити цей маршрут: поет їхав через Тулу, Орел, Глухів, Кролевець, Батурин, Лохвицю, Миргород – усього 827 верст. Далі поетів шлях проліг на Яготин, де на приїзд Шевченка чекала княжна Варвара Миколаївна.
Не було людини, яка так близько взяла б до серця здійснення задуму Шевченка, як княжна Рєпніна. До передплати "Живописной Украины” вона залучила багатьох друзів і знайомих. Княжна надихала художника на енергійну працю, зміцнювала у ньому віру в успіх справи.
  Лише рік і чотири місяці минуло з попереднього відвідання Шевченком Яготина. Тоді він провів тут два місяці, щедро наповнених радістю спілкування з багатьма милими його серцю людьми, у тісному сімейному колі Рєпніних, у спілкуванні з поривчастою, рішучою в судженнях княжною... Тепер Тарас прожив у Яготині всього кілька днів. Переговоривши з Варварою Миколаївною про все, що стосувалося видання "Живописной Украины”, про передплату на Полтавщині, Чернігівщині й Київщині, поет виїхав до Києва через Переяслав...
  На початку літа Шевченко прибув до Полтави. Тут він любовно змалював будиночок, же жив автор "Енеїди” і "Наталки Полтавки”. Художник звернув увагу ще на дві споруди: монастир, заснований 1650 року полтавським полковником, соратником Богдана Хмельницького Мартином Пушкарем, та на триглаву дерев’яну церкву. Не виключено, що Шевченко, розмовляючи з людьми, котрі знали Котляревського, чув від них і про легендарну поетесу, сучасницю Мартина Пушкаря Марусю Чурай (За П.Журом; 424 сл.).

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. Гравюри альбому «Живописная Украина» мали поділятися на три категорії:
а) портрети видатних історичних осіб, сцени з вирішальних історичних битв, змалювання національних звичаїв;
б) портрети видатних письменників та художників, пейзажі, історичні сюжети;
в) пейзажі, прикметні своєю красою або історичними спогадами, зображення національних звичаїв та історичні сюжети.;
г) ілюстрації до творів з "Кобзаря”, пейзажі, зображення звичаїв.
2. Роботу над "Живописной Украиной” було розраховано
а) на рік;
б) на два роки;
в) на п’ять років;
г) на невизначено тривалий час.
3. Працюючи над першими гравюрами альбому, Шевченко написав
а) сатиричну поему «Сон» («У всякого своя доля…»);
б) поезію «Сон» («На панщині пшеницю жала»);
в) поему «Кавказ»;
г) послання «І мертвим, і живим».
4. Гравюра - це
а) інша назва акварелі;
б) зображення, виготовлене способом розмноження малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу, пластмаси, лінолеуму тощо;
в) малюнок, виконаний пером на тканині;
г) витиснений на тканині або папері рельєфний малюнок.
5. Крім практичної мети – викупити з кріпацтва братів – Шевченко, працюючи над "Живописной Украиной”, ставив мету
а) створити гравюри для ілюстрування підручника з історії України;
б) створити гравюри для ілюстрування підручника з географії України;
в) створити своєрідну художню енциклопедію України, її волелюбного народу;
г) створити гравюри для участі в конкурсі, оголошеному Академією мистецтв.
6. Альбом «Живописная Украина» був задуманий
а) як особистий подарунок княжні Варварі Рєпніній;
б) як колекція для персональної виставки Шевченка;
в) як подарункове видання для продажу через книгарні;
г) як періодичне передплатне видання.
7. Білет для прозду до України Шевченкові було видано
а) радою Академії мистецтв;
б) особисто художником Карлом Брюлловим;
в) поетом Василем Жуковським;
г) княжною Варварою Рєпніною.
8. Для роботи над альбомом з Петербурга в Україну Шевченко вирушив
а) у березні 1940 р.;
б) у березні 1945 р.;
в) у червні 1945 р.;
г) у червні 1947 р.
9. Княжна Варвара Рєпніна чекала на приїзд Шевченка
а) у Києві;
б) у Глухові;
в) у Яготині;
г) у Полтаві.
10. Переговоривши із княжною, Шевченко виїхав
а) до Києва через Рівне;
б) до Києва через Переяслав;
в) до Миргорода через Лубни;
г) до Чернігова через Полтаву.
11. У Полтаві Шевченко змалював будинок, де жив
а) Іван Вишенський;
б) Іван Котляревський;
в) Панас Мирний;
г) Мартин Пушкар.
12. Не виключено, що в Полтаві Шевченко чув про легендарну поетесу
а) соратницю Мартина Пушкаря Марусю Чурай;
б) сучасницю Мартина Пушкаря Марусю Чурай;
в) дочку Мартина Пушкаря Марусю Чурай;
г) сусідку Мартина Пушкаря Марусю Чурай.

2. Тіні забутих предків

  У долі Лесі Українки дві дати вражають якоюсь незбагненною містичністю. Народилася поетеса 13-го числа (за старим стилем), а померла у 13-му році ХХ століття. Між двома цими датами – стоїчна, мужня, від раннього дитинства й до ранньої смерті боротьба за здоров’я й саме життя. Боротьба, хай навіть і "без надії”, проте звитяжна й мужня. Звідки в тендітної жінки така незламність, така міць і незборимість? Чи ж не від родовідного коріння йшла ота її непереборна стійкість?
  Про родовідне древо геніальної "дочки Прометея”, як прийнято називати Лесю Українку у літературознавстві, древі, що нараховує п’ять століть, згадували нечасто. У літературознавстві радянському генеалогія була не в моді. Тому й зараз мало хто знає, що в Лесиному родоводі був герцог з Боснії і "бродяга з Греції”, був відомий шляхтич, і була дочка хорунжого козацького війська, були декабрист і переяславський старшина.
  По батьківській лінії Лесин рід походить з Боснії. Вже у ХІV ст. цей рід посідав помітну роль в історії свого приадріатичного краю. Під час розпаду королівства Тардка Першого Косачі примудрилися зберегти за собою округ Захулм’я. А 1444 року володар цього самого Захулм’я Стефан Косач виклопотав собі у германського імператора Фрідріха титул герцога. Саме після цього округ почали називати Герцоговиною. І хоча невдовзі територію Герцоговини завоювали турки, назва ця закріпилася на всі подальші віки.
  Втікаючи від помусульманення, син Стефана Косача Петро залишив батьківщину й служив польському королю. Як і належить шляхтичу, він відзначився у військах Яна Собеського, які 1673 року розгромили турків під Хотином.
Та все ж Петро був прибічником православної віри, тому й перебрався в Україну, де його гостинно прийняли й призначили сотником Стародубського полку. Згодом у тому полку служили його син і онук. Косачі осіли на Чернігівщині, де й народився Лесин батько Петро Антонович Косач.
  Вступивши до Петербурзького університету, він провчився там два роки, а тоді, змушений шукати порятунку від переслідувань за участь у студентських страйках 1861 року, перевівся до університету Київського. Вже через рік після закінчення університету молодого юриста призначили головою мирових посередників Новгород-Волинського. Саме в тому мальовничому куточку Волині й народилася Леся.
  Втім, предки по лінії матері були ніяк не менш відомі. Материнський рід сягав еллінських джерел: десь на початку ХVІІ століття спрага мандрів і пригод закинула в Україну молодого, хороброго, до того ж письменного й освіченого грека. Щойно закипіло народне повстання проти польського гніту – і той грек приєднався до запорозького війська. Неабияка його сміливість, помножена на гострий розум та освіченість, гарантували йому прихильність бойових побратимів. Тож і запропонував Богдан Хмельницький тому запорозькому грекові посаду драгомана, тобто перекладача при гетьмані. І стало прізвисько "драгоман” спершу власним іменем, а згодом і основою прізвища великого роду.
  Лесин прапрадід Стефан Драгоман на запрошення гетьмана Розумовського переїхав до Гадяча. Пам’ятаючи заморське коріння свого роду, своє ім’я та прізвище він все ще писав грецькими літерами.
Та найбільше вплинули на Лесю долі її діда Петра Драгоманова та рідного його брата Якова. Обидва були поетами, буди людьми достойними й знаними в Петербурзі.
  Яків був активним учасником декабристського руху, і від каторги його врятувало лише те, що під час повстання на Сенатській площі він недужим лежав у шпиталі. Після допитів у Петропавловській фортеці його, двадцятитрьохрічного, відправили служити у віддалений північний полк "під суворий нагляд”.
  Молодший за нього на рік Петро, одержавши блискучу освіту в Петербурзі, "на благо царя и Отечества” служив недовго. Повернувшись в Україну, він збудував родинну садибу в Гадячі, де й народилась мати Лесі Українки. Там, неподалік від будинку, на високій горі, пізніше збиралися молоді учасники "Плеяди”, звідти пішов назустріч нелегкій своїй долі Лесин дядько – Михайло Драгоманов, учений і політичний діяч, що закінчив життя у вимушеній еміграції. (За С.Бондаренком; 580 сл.)

Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:

1. У літературознавстві Лесю Українку прийнято називати
а) Мавкою;
б) Сестрою Пометея;
в) Дочкою Прометея;
г) Неопалимою купиною.
2. Предметом дослідження науки генеалогії є:
а) будова і властивості земної кори;
б) походження родів та історія родів;
в) зміни в живій природі як результату діяльності людини;
г) твори античної поезії.
3. Родовідне древо Лесі Українки нараховує
а) два століття;
б) три століття;
в) чотири століття;
г) п’ять століть.
4. По батьківській лінії рід Лесі Українки походить
а) з Чехії;
б) з Боснії;
в) з Німеччини;
г) з Шотландії.
5. Предок поетеси Стефан Косач мав титул
а) принца;
б) барона;
в) графа;
г) герцога.
6. Пращур поетеси Петро Косач був сотником
а) Чернігівського полку;
б) Стародубського полку;
в) Полтавського полку;
г) Уманського полку.
7. Батько письменниці Петро Антонович Косач мав
а) філологічну освіту;
б) медичну освіту;
в) юридичну освіту;
г) природничу освіту.
8. Предок Лесиної матері грек драгоман прийшов в Україну
а) наприкінці ХVІ століття;
б) на початку ХVІІ століття;
в) в середині ХVІІІ століття;
г) у кінці ХVІІІ століття.
9. Драгоманом на Січі називали
а) кобзаря;
б) особливо вправного воїна;
в) лiкаря;
г) перекладача.
10. Учасником декабристського руху був
а) дід Лесі Петро Драгоманов;
б) брат діда Петра Яків Драгоманов;
в) дядько Лесі Михайло Драгоманов;
г) батько Лесі Петро Антонович Косач.
11. Родинна садиба Драгоманових, де народилась Лесина матір, була
а) у Гадячі;
б) у Луцьку;
в) у Колодяжному;
г) у Кутаїсі.
12. В основу опрацьованого тексту покладено
а) розповідь;
б) опис;
в) роздум;
г) розповідь з елементами роздуму.

3. Граф Бобринський

  Ім’я графа Олексія Олексійовича Бобринського вписане в українську історію. Це ім’я державного діяча, видатного промисловця, що відіграв значну роль у розвитку суспільства в ХІХ ст.
Передовсім саме граф Бобринський став засновником цукрової промисловості в Україні (саме він, а не М.Терещенко чи Й.Бродський!), саме його зусиллями Київ було проголошено "цукровою столицею світу”, а Російська імперія увійшла до числа найбільших виробників цукру.
  Найпершу в Україні цукроварню граф збудував 1838 року в містечку Сміла, тоді Київської губернії, а нині Черкаської області. Мав він тоді 45 тис. десятин та 12 тисяч кріпаків.
  Граф успішно займався агротехнікою, завдяки йому буряк із городини перетворився на цінну польову культуру. Удосконалював граф Бобринський і сільськогосподарський реманент – свого часу широко відомими були винайдені ним сіялки, а плуги навіть носили його ім’я – плуги Бобринського.
  Але це ще не все. Олексій Олексійович – один з тих, хто започаткував залізницю Російської імперії. Саме за його участю було закладено колійний зв’язок між Петербургом та Царським селом. В Україні ж залізниця вперше була відкрита на шляху між Балтою і Києвом. Розвиток залізниць був найважливішою умовою процвітання тих міст, які ними з’єднувалися. Стараннями графа Бобринського Київ до числа таких міст потрапив. Щоправда, Київську залізницю було відкрито у 1870 р., вже після смерті Бобринського, проте біля її витоків стояв саме граф. Адже це він уклав в цю важливу справу свої знання і неабиякі кошти.
  Цікаво, що Олексій Олексійович був одним із найперших вітчизняних фотографів, і його фотографії були цілком заслужено відзначені дипломами міжнародних виставок. Ось наскільки різноманітними були інтереси графа Бобринського. Був він людиною високоосвіченою та різнобічно обдарованою.
А ще граф є автором двох книжок, які своєї наукової цінності не втратили й нині: "Статистические материалы для истории свеклосахарной промышленности в России” (1856) та "О применении систем охранительной и свободной торговли в России” (1868).
  Обраний до Державної Думи, граф Бобринський протягом багатьох років захищав інтереси промисловців, добиваючись фінансування державою важливих проектів, спрямованих на розвиток економіки краю. Промисловець, політик, меценат, він був удостоєний рідкісної честі – встановлення прижиттєвого пам’ятника.
1872 року у Києві на перехресті вулиці Безаківської та Бібіковського бульвару (сучасних Комінтерну та бульвару Шевченка) було відкрито й освячено пам’ятник "Корисній діяльності графа Олексія Олексійовича Бобринського”.
Бронзова статуя зображувала графа на повен зріст, у римській тозі (символ невтомних пошуків та подвижництва). Задивившись у бік Центральної станції залізничних доріг (нині це Київський вокзал), бронзовий граф сперся ногою на рейку. Загальну композицію доповнювали зображені на барельєфах гранітного постаменту суддівські атрибути та сільськогосподарський реманент. На утримання власного пам’ятника граф передав банкові 1000 карбованців з тим, щоб відсотки від вкладу забезпечували необхідні витрати.
  Цікаво, що після встановлення радянської влади мешканці міста Сміла, де мешкав Бобринський, дозволила родині графа виїхати за кордон з двома повними вагонами майна. Проводжали графа із сльозами на очах. За добро було відплачено добром.
  Бобринському бронзовому не поталанило. Уперше його хотіли знести 1919 року, наступна спроба датується 1923 роком. Якимось дивом граф "достояв” до 1926 року, коли нарешті з постамента було знято барельєфи та анотаційну дошку, а статую перевезено до історичного музею. Згодом її було переплавлено на заводі "Арсенал”.
  А 1954 року місце графа зайняв грізний вершник Микола Щорс. Спрямувавши коня в бік вокзалу, він спинився, щоб швиденько придбати квитка у Центральних залізничних касах, на які вказує дланню. Театр абсурду продовжує свій безкінечний спектакль.
  Ім’я графа Бобринського примусовими заходами перекреслили, а тоді й стерли з людської пам’яті, з історії України. А даремно, бо він, багатій, політик, землевласник, науковець, промисловець, цукровик, меценат, для блага України зробив чимало. Такі, як граф Бобринський, - міцні цеглинки нашої історії. До речі, на родовому гербі цього працелюбного, мудрого й енергійного чоловіка були слова: "Богу слава, життя Тобі” (За О.Анісімовим та С.Грабарем; 577 сл.).

Вибрати правильну відповідь на кожне із запитань

1. Граф Олексій Бобринський був
а) відомим у свій час письменником;
б) талановитим актором і режисером;
в) популярним лікарем;
г) державним діячем, промисловцем, меценатом.
2. Олексій Бобринський став засновником
а) паперової промисловості;
б) харчової промисловості;
в) металодобувної промисловості;
г) цукрової промисловості.
3. Найпершу цукроварню граф Бобринський збудував
а) у містечку Суми;
б) у містечку Сміла;
в) у містечку Золотоноша;
г) у містечку Рівному.
4. Свого часу були відомі
а) добрива Бобринського;
б) сіялки Бобринського;
в) плуги Бобринського;
г) трактори Бобринського.
5. В Україні ж залізниця вперше була відкрита на шляху
а) між Черніговом і Києвом;
б) між Балтою і Києвом;
в) між Вінницею і Києвом;
г) між Корсунем і Києвом.
6. Інтереси промисловців граф Бобринський протягом
багатьох років захищав
а) у земській управі;
б) у статистичному відомстві;
в) у Державній Думі;
г) у Міській Думі.
7. Значення слова меценат таке:
а) дух сумління, злого посміху;
б) багатий покровитель наук і мистецтв;
в) прилад, за сигналами якого відлічують проміжки часу;
г) головний офіціант у ресторані.
8. Рідкісна честь, якої був удостоєний граф Бобринський, це
а) Нобелівська премія в галузі науки;
б) Гонкурівська премія в галузі літератури;
в) довічна пенсія від державної казни;
г) встановлення прижиттєвого пам’ятника.
9. Пам’ятник графові було встановлено
а) на Хрещатику;
б) на Думській площі (нині майдан Незалежності);
в) на розі Безаківської та Бібіковського бульвару (нині Комінтерну та бульвару Шевченка);
г) на Караваєвській площі (нині площа Толстого).
10. Бронзовий граф "достояв” до
а) 1917 р.;
б) 1926 р.;
в) 1934 р.;
г) 1954 р.
11. На місці пам’ятника графу Бобринському було встановлено
а) пам’ятник Петровському;
б) пам’ятник чекістам;
в) пам’ятник Щорсу;
г) пам’ятник Боженкові.
12. На гербі роду Бобринських були такі слова:
а) "Кожному своє”;
б) "Пам’ятай про смерть”;
в) "Богу слава, життя Тобі”;
г) "Зруйную і побудую”.