Микола Святоша

  Більшості киян відомо, що місцевість, де схрещується Житомирське шосе, колії Південно-Західної залізниці та Печерсько-Святошинська лінія столичного метрополітену, має назву Святошин. Про колишній дачний статус цієї місцевості сьогодні нагадують лише поодинокі, поруйновані часом садибні будиночки та старезні сосни.
  Чому саме "Святошин”, можуть розповісти лише краєзнавці. Вважається, що колись ця земля належала князеві Миколі Святоші, який добровільно прийняв чернецтво, кілька десятків років жив у Києво-Печерській лаврі і там похований.
  Історії відомо не так багато правителів, котрі зреклися влади власною волею. На Русі луцький (а не чернігівський, як його часом помилково називають) князь Святослав у переліку таких володарів став першим. Ім’я Микола князь отримав під час постригу в ченці 1106 р. Прізвиськом Святоша його нарекли, ймовірно, в юнацькі роки – воно відображало глибоку релігійність князя і до того ж було співзвучним його мирському імені Святослав.
Перша літописна згадка про Святошу датується 1099 роком: ім’я його наводиться у переліку князів, що брали участь у нескінченних тодішніх усобицях. Наступна згадка про постриг князя під іменем Миколай з’являється в літописі через сім років.
  Що спонукало удільного князя зректися престолу? Чому він не відійшов від світу, просто усамітнившись у княжих покоях наодинці з книгами?
  Сьогодні, на початку ХХ століття, нам навіть важко уявити, від чого відмовився князь. Проте зрозуміти відмінність між життям володаря і звичайного монаха ми в змозі.
  Не слід забувати, що поряд з християнством на Русі ще довго співіснувало язичництво. У ситуації двовір’я утвердженню християнства могло сприяти лише дійсне служіння Богові й найчистіше повсякденне життя ченця. Печерський монастир був тим кришталевим джерелом, з якого живильним потоком розтікався струмінь істинної віри.
Рішення князя піти до монастиря для його рідних стало, найімовірніше, несподіванкою. Життя Микола Святоша обрав для себе нелегке: протягом перших шести років новий печерський чернець не мав навіть власної келії. Колишній князь виконував найтяжчу роботу: рубав дрова і на плечах носив їх до кухні. Збірка оповідань про ченців "Києво-Печерський патерик” відзначає, що Святошу ніхто ніколи не бачив без роботи.
  Як вважають дослідники, виснажлива фізична праця була для князя важкою подвійно, бо за статурою він був людиною слабкою, а зріст мав значно нижчий за тогочасний середній.
  Поведінка князя викликала повагу. До преподобного Миколи Святоші потягнулися люди, і часто вони приходили не з порожніми руками. Але так само, як і власні, привезені з Луцька, кошти і речі, все, що приносили йому, він віддавав жебракам та на зведення і облаштування церкви. Врешті, над головними монастирськими ворітьми коштом Миколи Святоші було збудовано церкву в ім’я Святої Трійці, яка, у ХVІІІ ст. була перебудована у стилі українського бароко. Вона й по сьогодні прикрашає вхід на територію Києво-Печерської лаври. Кияни називають її Троїцькою надбрамною церквою.Тоді це була друга після Успенського собору кам’яна споруда Печерського монастиря і сьома кам’яна споруда в Києві. За переказами, князь власними руками викопав яму для фундаменту церкви і брав участь у її будівництві.
  Закладення нової кам’яної церкви, безперечно, мало для Миколи Святоші символічне значення. Адже він був онуком князя київського і чернігівського Святослава – сина Ярослава Мудрого. Святослав же отримав ім’я Благочестивого за те, що 1073 р заснував Велику церкву Печерську – Успенський собор.
  Серед доброчинних справ Миколи Святоші – й заснування біля збудованої ним Святої брами Больничного монастиря. Це була, мабуть, найперша лікарня середньовічного Києва. Можна припустити, що й сам Микола Святоша володів певними медичними знаннями та вміннями. Щоправда, найчастіше лікував преподобний не настоями трав і мікстурами, а власною духовною силою та святістю, про що з побожністю оповідається у Києво-Печерському патерику.
Авторитет незвичайного ченця впливав і на події мирського життя. 1142 р. на прохання великого князя київського Всеволода він провів успішні переговори між його братами і своїми родичами, які саме розпочинали боротьбу за перерозподіл земель. Цим загасив у зародку початок громадянської війни. Можливо, подібні дипломатичні місії Микола Святоша виконував не раз.
  Історики вирахували, що того ж таки 1142 або наступного року Микола Святоша закінчив свій земний шлях. Поклали преподобного у Ближніх печерах, де його мощі почивають і сьогодні. У ХVІІІ ст. стараннями митрополита Петра Могили Микола Святоша був канонізований. День його пам’яті відзначають 14 жовтня (за старим стилем) (За Д.Степановичем; 665 сл.).

  На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Під іменем Миколи Святоші історії відомий Святослав -
а) князь київський;
б) князь чернігівський;
в) князь луцький.
2. Прізвисько князя Святоша пояснюється тим, що
а) воно передалося у спадок;
б) воно відображало його релігійність і було співзвучне імені Святослав;
в) воно було дане вже в монастирі за праведність.
3. Перша літописна згадка про Святошу датується
а) 1099 роком;
б) 1120 роком;
в) 1142 роком.
4. Про життя Миколи Святоші оповідає
а) "Слово о полку Ігоревім”;
б) "Повість временних літ”;
в) "Києво-Печерський патерик”.
5. За легендою, коштами Миколи Святоші було збудовано
а) Софійський собор;
б) Троїцьку надбрамну церкву Печерського монастиря;
в) Успенський собор печерського монастиря.
6. Дід Миколи Святоші Святослав отримав ім’я Благочестивого за те, що заснував
а) Десятинну церкву в Києві;
б) Золоті ворота в Києві;
в) Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
7. Микола Святоша уславився ще й тим, що заснував
а) бібліотеку Києво-Печерської лаври;
б) лікарню Києво-Печерської лаври;
в) школу Києво-Печерської лаври.
8. Микола Святоша виконував дипломатичні місії,
а) проводячи успішні переговори між князями;
б) виїжджаючи як посол до інших держав;
в) супроводжуючи великого київського князя як радник.
9. Свій земний шлях преподобний Микола Святоша закінчив
а) 1094 року;
б) 1142 року;
в) 1150 року.
10. Мощі преподобного були покладені
а) у Ближніх печерах;
б) у Дальніх печерах;
в) на цвинтaрі Видубецького монастиря.
11. Слово канонізований має таке значення:
а) згаданий у літописі;
б) оспіваний у народних піснях;
в) зарахований до чину святих.
12. У ХVІІІ ст.. Микола Святоша канонізований стараннями
а) філософа Григорія Сковороди;
б) митрополита Петра Могили;
в) гетьмана Петра Калнишевського.

     Київська князівна, французька королева

   "Тестем Європи” нарекли Ярослава Мудрого сучасники. Усі дев’ять Ярославових дітей - шість синів і три доньки - вступили в династичні шлюби. Наша розповідь про одну з Ярославен, про Анну.
  З-поміж сестер Анна була найвродливіша. Від бабці Рогніди перейняла гордовитий норов. Від батька – любов до книг. Як і брати, любила полювати. Звісно, її цікавила не здобич. Вабила гонитва за звіром, коли вітер шумів у вухах, а гілки шмагали обличчя. Тоді в руській Діані прокидалася й нуртувала кров предків – і скандинавських лицарів, і слов’янських воїнів.
  Яким було її життя? Київ, дівочий терем поряд з батьківським палацом, лови у Вишгороді, сестри-голубоньки.... Та мудрий Іларіон научав її: прийде час, і великий князь Ярослав її долю вирішить своєю волею і потребою держави.
Побралися старші брати. Одна по одній покинули родинне гніздо сестри. Єлизавета стала норвезькою королевою, Анастасія наділа корону королеви Угорщини. Надійшла черга Анни.
  Чи знала засватана королем франків князівна Анна, що з батьками прощається назавжди? Їй, єдиній з Ярославен, випав жереб іти заміж без любові, без найменшого уявлення про свого обранця (це слово тут втрачає свій зміст). Її наречений Генріх був королем держави, яка прагнула започаткувати відносини з Руссю для посилення противаги в боротьбі з германським королем, нормандським герцогом і папою римським. Русь же хотіла заручитися підтримкою франків для протистояння своїм ворогам. Чого ж на тлі цієї політичної гри була варта доля однісінької людини?
...Отримавши звістку про приїзд нареченої, король миттєво помчав їй назустріч. Ми не маємо свідчень про цей, безперечно, найромантичніший епізод біографії нашої землячки. Дослідники "підкидають” єдину версію - розчарування Анни й прихильність до неї Генріха.
  Хай там що, Анна пам’ятала батьків наказ: її обов’язок – жити для добра Русі. Вона коронувалася у Реймсі, старовинній столиці франків. Присягу на вірність Франції королева Анна складала на Євангелії, привезеній нею з Києва. На цій книзі з бібліотеки Ярослава Мудрого аж до подій Великої французької революції присягалися потім усі французькі королі...
  Перша освічена жінка на французькому престолі, Анна, по суті, стала співправителькою держави.
Бог послав їй трьох синів – Філіппа, який став 39-м королем Франції й правив державою 48 років, Роберта (він помер у 14-річному віці) та Гуго. Після Філіппа династія мала продовження в особах ще 10 королів, прямих нащадків Анни.
Подружнє життя Анни Ярославни тривало 11 років. По смерті 52-річного короля Генріха, згідно з його заповітом, вона стала опікуншею восьмирічного короля Філіппа. Змучена придворними інтригами, оточена хижаками васалами, Анна, як мудра жінка, розуміла, що їй, іноземці, не керувати країною навіть на правах регента.
  Залишивши старшого сина в Парижі, Анна усамітнилась у королівській резиденції, у містечку Скенлісі, за 40 км від столиці. Від життя молода вдова не чекала нічого несподіваного...
  Рауль ІІІ граф де Крепі і де Валуа був наймогутнішим після короля Франції. Непокірний васал Генріха, колись він очолював опозицію проти покійного короля. І саме такий чоловік закохався в Анну!
Закон, церква, придворний етикет – усе було проти їхнього щастя. Як королева-вдова Анна не мала права виходити заміж за підданого свого чоловіка й сина. Рауль був одружений. Та любов, спалахнувши в їхніх серцях, відмела страх перед судом – і людським, і Божим.
  Рауль розіграв викрадення Анни. Привіз "полонянку” до свого замку, де підкуплений і заляканий кюре обвінчав закоханих. У злагоді й любові промайнуло 12 років. Після смерті Рауля Анна повернулася до двору. Повнолітній Філіпп уже 8 років правив державою.
  Рік смерті Анни, як і місце її поховання, невідомі. Принісши королівську корону на вівтар любові, Анна пішла з життя як графиня де Валуа. Отож, поховали її відповідно до нового, некоролівського сану. Але і для нас, і для французів Анна Ярославна назавжди залишиться княжною Київською, королевою Французькою (За Н.Крутенко; 590 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1.”Тестем Європи” сучасники нарекли
а) Данила Галицького;
б) Ярослав Мудрого;
в) Володимира Мономаха.
2. Сестри Анни стали королевами
а) Швеці та Угорщини;
б) Норвегії та Швеції;
в) Норвегії та Угорщини.
3. Наставником Анни був
а) митрополит Іларіон;
б) митрополит Петро Могила;
в) митрополит Іон Борецький.
4. Руською Діаною Анну названо за іменем мужньої богині полювання
а) у давніх греків;
б) у давніх римлян;
в) у давніх єгиптян.
5. За короля франків Анна вийшла заміж
а) із щирої любові;
б) з батькової принуки;
в) з політичних потреб держави.
6. Книга, на якій присягалася королева Франції Анна, зветься
а) Остромирова Євангелія;
б) Пересопницька Євангелія;
в) Реймська Євангелія.
7. Королева Анна мала
а) двох синів;
б) трьох синів;
в) п’ятьох синів.
8. По смерті короля Генріха Анна усамітнилася
а) у Луврі;
б) у Скенлісі;
в) у Парижі.
9. До шлюбу з графом де Валуа Анну спонукало
а) бажання помститися французькому дворові;
б) бажання кинути виклик європейським королівським дворам;
в) кохання.
10. Удова не мала права вийти заміж за графа Валуа, тому що
а) він міг би претендувати на королівський престол;
б) він міг би зазіхати на частину королівської казни;
в) він був підданим чоловіка й сина Анни.
11. Рік смерті і місце поховання Анни невідомі, оскільки
а) жінок при французькому дворі ховали без почестей;
б) син Філіпп заборонив віддавати матері почесті;
в) вона пішла з життя не як королева, а як графиня де Валуа.
12. У світову історію Анна увійшла як
а) найвродливіша з-поміж усіх європейських князівен;
б) найосвіченіша на свій час європейська королева;
в) жінка, яка кинула виклик умовностям королівського двору.

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ЧИТАННЯ МОВЧКИ

   Олександр Потебня

  У середині ХІХ ст. на передові рубежі вийшла українська філологія. Найавторитетнішим її представником був Олександр Панасович Потебня, якого однаковою мірою можна вважати і мовознавцем, і філософом – філософом мови.
Олександр Потебня походив з українського дворянського роду. Народився він у родині штабс-капітана на Полтавщині. Хлопчикові не виповнился й двох років, коли батьки переїхали до Ромен. Відмінно закінчивши гімназію, Сашко вступив на юридичний факультет Харківського університету, проте вже наступного року перевівся на історико-філологічний факультет.
  По закінченні університету (дисертацію було захищено на тему "Перші роки війни Богдана Хмельницького”) Олександр викладав у Харківській гімназії, тоді повернувся до університету для наукової праці.
Дослідницькі інтереси молодого вченого зосереджувалися в галузі слов’янознавства. Гострі дискусії у той час викликало питання про місце у системі слов’янської спільноти українців. Офіційна російська наука не визнавала українців окремим народом, тоді як українські вчені, в тому числі й найавторитетніші (серед них М.Костомаров і М.Максимович) відстоювали тезу про те, що український народ ніяк не є менш особливим народом, аніж російський, польський, чеський чи болгарський.
  Олександрові Потебні вдавалось одночасно плідно працювати в найрізноманітніших сферах науки, переважно на перетині мовознавства, філософії та історії. Підтвердженням цього стала публікація 1862 р. його праці "Думка й мова”. Ця робота відразу поставила двадцятисемирічного науковця врівень із провідними філологами тієї доби.
Мову О.Потебня розглядав як механізм, що породжує думку, і відокремлював її від мовлення. Під мовою він розумів сукупність засобів, за допомогою яких створюються тексти. Мовленням, на йому думку, є сам процес слухання, говоріння, писання.
  На думку О.Потебні, у мові споконвічно закладено творчий потенціал, що містить досвід народу, який її створив.
Особливу увагу науковець приділяв фольклору та етнографії. Для харківського мислителя мова не була чимось ізольованим: вона була нерозривно пов’язана з культурою народу. Була витвором народного духу і водночас тим, що зумовлює специфіку світосприймання та світогляду кожного народу.
Зрозуміло, що осторонь соціально-політичних проблем народу Олександр Потебня бути не міг. І хоч безпосередньої участі в революційно-демократичній діяльності, що саме розгорнулася серед студентської молоді Харкова й Києва, він не брав, все ж був активним членом Харківської громади, брав участь у фольклорних експедиціях у Полтавській та Харківській губерніях. Саме тоді О.Потебня узявся до віршованого перекладу українською мовою Гомерової "Одіссеї”, розпочав редагування й публікації творів українських класиків першої третини ХІХ ст. – Г.Квітки-Основ’яненка та П.Гулака-Артемовського.
  Характерною для тієї доби стала трагічна доля молодшого брата Олександра, підпоручика Андрія Потебні, який у переддень польського повстання (1863-64 рр.) організував і очолив комітет російських офіцерів у Польщі. Члени комітету підтримали ідеї повстанців і з початком бойових дій перейшли на їхній бік. Перебуваючи у перших лавах борців, Андрій загинув у бою.
  Погляди брата викликали схвалення Олександра. Доля Андрія, безумовно, кинула тінь на його подальшу кар’єру. Усі наступні роки життя О.Потебня перебував під наглядом поліції. Від прямих переслідувань врятувало те, що на момент повстання Олександр перебував у науковому відрядженні за кордоном.
У Берлінському університеті науковець вивчав санскрит, порівнюючи його з іншими відомими йому індоєвропейськими мовами: старослов’янською, давньогрецькою, латиною. Мандруючи Європою, він удосконалив раніше опановані ним чеську, словацьку і сербо-хорватську мови.
  Після повернення з-за кордону О.Потебня захистив докторську дисертацію і став професором історії російської мови і літератури Харківського університету. Невдовзі його обрали членом-кореспондентом Петербурзької академії наук.
Олександр Панасович Потебня – автор численних праць із мовознавства, фольклористики, літературознавства, етнографії, низки досліджень про походження мови, в галузі фонетики, граматики й етимології української та російської мов. Праці науковця та його учнів було визнано в авторитетних колах лінгвістів усього світу.
Зовсім в іншій сфері, ніж у батька, виявився талант його сина – Олександра Олександровича Потебні, провідного ученого-електротехніка, професора Томського, пізніше Харківського електротехнічних інститутів. Світові він відомий як автор праць з теорії електричних машин, переважно електродвигунів.
  У науково-філософському плані Олександр Панасович Потебня значно випередив свій час. Загостривши питання про співвідношення мови і мислення, мови і мовлення, харківський учений підготував грунт для вирішення багатьох проблем, що постали перед світовою наукою пізніше. Ідеї ученого щодо зв’язку особливостей кожної мови із особливостями психології й культури народу-творця цієї мови дістали розвиток у працях багатьох видатних учених світу. Останнім часом праці О.Потебні викликають дедалі більший інтерес філософів та лінгвістів (За Л.Семакою; 570 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Предметом вивчення науки філології є
а) найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення;
б) мова і література певного народу або групи народів;
в) закономірності словесної та музичної народної творчості.
2. О.Потебня народився
а) на Харківщині;
б) на Полтавщині;
в) на Волині.
3. На історико-філологічний факультет студент Харківського університету О.Потебня перевівся з факультету
а) медичного;
б) фізико-математичного;
в) юридичного.
4. Дослідницькі інтереси молодого вченого зосереджувалися в галузі
а) історії;
б) політології;
в) слов’янознавства.
5. Врівень із провідними філологами свого часу О.Потебню поставила його праця
а) "Про зв’язок деяких уявлень в мові”;
б) "Думка й мова”;
в) "Мова і народність”.
6. О.Потебня брав участь у фольклорних експедиціях
а) у Волинській та Київській губерніях;
б) у Київській та Полтавській губерніях;
в) у Полтавській та Харківській губерніях.
7. О.Потебня є автором перекладу українською мовою
а) "Одіссеї” Гомера;
б) "Іліади” Гомера”;
в) "Енеїди” Вергілія.
8. Брат мовознавця, підпоручик Андрій Потебня, загинув
а) під час Кавказької війни;
б) під час польського повстання;
в) під час Кримської війни.
9. Прямих переслідувань у зв’язку з поглядами брата Олександр уник через
а) офіційне засудження ним братового вчинку;
б) незнання братових переконань і політичної діяльності;
в) закордонне відрядження під час трагічних подій.
10. У Берлінському університеті науковець вивчав
а) давньогрецьку мову;
б) латинську мову;
в) санскрит.
11. Талант сина мовознавця – Олександра Олександровича Потебні виявився
а) у механіці;
б) в електротехніці;
в) у кібернетиці.
12. О.П.Потебня – автор численних праць
а) з мовознавства, літератури, історії України;
б) з фольклористики, етнографії, історіографії;
в) з мовознавства, фольклористики, літературознавства, етнографії.

  Опанас Маркович

  В історію української культури Опанас Маркович увійшов як фольклорист, етнограф та музикознавець. І хоча доля відміряла йому недовгий вік – усього 55 років, на теренах україністики він устиг зробити чимало. Його перу належать праці "Описание Малороссии” та "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии”, які свого наукового значення не втратили й до сьогодні. Фольклорно-етнографічні дослідження Марковича друкувалися у виданнях істориків Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Амвросія Метлинського. Він написав музику до "Наталки Полтавки" Івана Котляревського, оперу "Чари”, яку критика оцінювала досить високо.
  У рік закінчення університету (1846 р.) Опанас Маркович увійшов до Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 році за участь у діяльності братства та знайдене під час обшуку "стихотворение возмутительного содержания” (йдеться про твір Тараса Шевченка "І мертвим, і живим...”) Марковича на три роки висилають до міста Орла під нагляд поліції.
Тут, в Орлі, у будиночку Катерини Мордовіної, Маркович зустрівся з Машею Вілінською, яка пізніше стала його дружиною. Хіба ж міг не зачарувати Опанас дівчину віртуозною грою на фортепіано та м’яким своїм баритоном? Та й кого могло залишити байдужим його виконання під власний акомпанемент народних українських пісень?
  П’ять разів зверталася двоюрідна сестра Марковича до губернатора Орла з проханням скоротити термін Опанасового заслання. І тільки останнє, підкріплене втручанням впливових людей прохання було почуте. 1850 року Маркович повертається в Україну, якийсь час живе в старшого брата-лісника, та вже через рік лине до Орла, щоб одружитися з Марією Вілінською.
  Молоду дружину Опанас привозить на рідну землю. Із щирим захопленням подружжя поринає у збирання та вивчення фольклорних матеріалів. Пізніше зібрані Марковичами матеріали увійшли до збірки М.Номиса "Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864 р.).
  Марковичі оселяються в Чернігові. Опанас Васильович працює коректором, а фактично редактором "Черниговских губернских ведомостей”, дружить з байкарем Леонідом Глібовим, організовує аматорський драматичний гурток, з часом реформований у "Чернігівське музично-драматичне товариство”. На жаль, недружні стосунки Марковича з редактором газети змушують його звільнитися з роботи.
  Марковичі переїжджають до Києва. Тут Опанас Васильович працює бухгалтером Київської палати державного майна, згодом, звільнившись, з головою поринає у складання "Словника української мови”, яке здійснюється під керівництвом П.Білецького-Носенка.
  Чернігівський поміщик Василь Тарновський, рятуючи родину Марковичів від злиднів, запросив Опанаса в свій маєток Качанівку зробити статистичний опис своєї славетної колекції старожитностей. Це був найплідніший період в науковій діяльності Марковича: практично увесь вільний час він разом із дружиною займається збиранням фольклору.
Закінчивши опрцювання колекції Тарновського, Опанас Васильович влаштовується на посаду вчителя географії Немирівської гімназії. Крім педагогічної діяльності, він провадить значну культурно-освітню роботу. До речі, саме в Немирові було здійснено постановку опери "Наталка Полтавка” на його музику.
  З 1858 до 1861 рр. О.Маркович живе в Києві, Чернігові, Орлі, Москві, Петербурзі, де зустрічається з давнім знайомим Пантелеймоном Кулішем і в квітні 1861 року організовує концерт, присвячений пам’яті Кобзаря, а зібрані гроші віддає Шевченковим родичам.
  Повернувшись в Україну, Маркович не полишає збирання фольклору. "Я коло пословиць мордуюсь і вже мовби й начисто йде, - пише він у листі. – Як скінчу, за музику пісень візьмуся”. А ось рядки з іншого листа: "Сам живу, без сім’ї, та уже і не приїдуть, грошей у них і в мене нема, зима надходить...”
  Останні роки життя Опанаса Марковича пов’язані з Черніговом. Саме тут він познайомився із співачкою Меланією Загорською, яка виконувала головну партію в його опері "Чари”. На жаль, партитура опери не збереглася. Меланія стала Опанасові Васильовичу вірною подругою.
  Помер Опанас Маркович на 55-му році життя від сухот. Оцінюючи його заслуги перед Україною, журнал "Киевская старина” написав: "Пішла з життя благородна і талановита людина, сіяч добра, краси і науки” (За М.Кучинським; 560 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. В історію української культури Опанас Маркович увійшов як
а) письменник, етнограф і фольклорист;
б) історик, композитор і фольклорист;
в) фольклорист, етнограф і музикознавець.
2. Доля відміряла Марковичу
а) 40 років життя;
б) 55 років;
в) 75 років.
3. Слово україністика має таке значення:
а) сукупність наук, що вивчають мову, літературу та культуру українського народу;
б) стислий виклад історії України;
в) стислий огляд українського фольклору й етнографії.
4. Значення слова фольклористика таке:
а) наука про психологічні особливості народу;
б) наука про народний побут;
в) наука про усну народну творчість.
5. Під час обшуку у справі Кирило-Мефодіївського братства у О.Марковича було знайдено
а) поему Т.Шевченка "Сон”;
б) послання Т.Шевченка "І мертвим, і живим...”;
в) поему Т.Шевченка "Кавказ”.
6. Після закінчення слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства О.Марковича заслали під нагляд поліції
а) на Кавказ,
б) на Кос-Арал;
в) до міста Орла.
7. Дівоче прізвище дружини О.Марковича
а) Лариса Косач;
б) Марія Вілінська;
в) Марія Загірня.
8. У Києві О.Маркович брав участь у складанні "Словника української мови” під керівництвом
а) Бориса Грінченка;
б) Павла Білецького-Носенка;
в) Володимира Даля.
9. У Немирівській гімназії О.Маркович обіймає посаду
а) учителя літератури;
б) учителя історії;
в) учителя географії.
10. У Немирові О.Маркович здійснює постановку опери
а) "Енеїда”;
б) "Наталка Полтавка”;
в) "Тарас Бульба”.
11. У квітні 1861 р. О.Маркович організовує концерт, присвячений пам’яті
а) І.Котляревського;
б) Т.Шевченка;
в) Л.Глібова.
12. "Пішла з життя благородна і талановита людина, сіяч добра, краси і науки”, - писав про О.Марковича у некролозі журнал
а) "Киевлянин”;
б) "Киевские ведомости”;
в) "Киевская старина”.

   Михайло Остроградський

  Париж вирував, Париж клекотав боями. На одну з барикад насідали національні гвардійці. Повстанці відстрілювались, відтягували поранених і вбитих, намагались укріпити барикаду.
  І тут з’явився височенний чоловік. Ось він підхопив шафу і поніс, щоб затулити пробоїну барикади. Поруч вибухнув снаряд – і велет упав. Кілька повстанців кинулись до нього.
- Хто ти й звідки?
- З України. Остроградський. Нічого не бачу...
  Михайло Остроградський так і не дізнався, хто переніс його до готелю. Покоївка обмила кров, викликала лікаря.
За кілька днів він бачив на праве око. Повернути зір лівому не вдалося.
  За кілька днів його запросили до посольства, передали наказ імператора повернутися до Росії, ще й гроші на дорогу видали. Довелося їхати. Від повної сліпоти його врятувало тривале лікування в Ризі.
  Михайло Васильович Остроградський народився 1801 року в селі Пашенній на Полтавщині в дворянській родині. Дитинство минало серед селянських дітей. Хлопчик говорив їхньою мовою, знав безліч пісень. З-поміж своїх ровесників вирізнявся хіба тим, що мав дивовижну пристрасть усе вимірювати: дерева, вози, глибину ям... Для цього завжди носив у кишені довжелезну мотузку. Батьки мали клопіт: розшукуючи сина, мусили перевіряти всі криниці села.
  Навчання Михайло розпочав у Полтавському будинку виховання для дітей бідних дворян (до речі, серед його вчителів був Іван Петрович Котляревський), продовжив – у гімназії. Потім батько вирішив прилаштувати сина в один із гвардійських полків. Двометровий зріст, неабияка фізична сила й гучний голос гарантували Михайлові успішну військову кар’єру.
  І стати б йому військовим, якби дорогою не заїхали до Михайлового дядька. Той переконав-таки, що краще вступити до Харківського університету.
  Так Михайло Остроградський став студентом відділення фізичних та математичних наук. І дивовижно – точні науки він розумів з одного натяку! Успіхи були вражаючі. Остроградський зрозумів: математика – не просто дивовижний світ логічних умовиводів, вона – засіб пізнання людиною сил природи! Навчання Остроградський продовжив у Парижі. Математична обдарованість юнака з України привернула увагу багатьох французьких учених. Один з математиків навіть викупив Михайла з боргової в’язниці, куди студента запроторили за несплату грошей за помешкання.
У Парижі Остроградський формується як учений, його авторитет набуває такої ваги, що він не тільки починає викладати математику, а й очолює кафедру в одному з коледжів. Михайло задумує фундаментальний трактат з математичної фізики з узагальненням результатів математичного природознавства.
  І тут його викликають у Росію, де обирають екстра-ординарним академіком і призначають професором аналітичної механіки та астрономії. Учений досягає видатних результатів. До всіх підручників математичного аналізу і математичної фізики увіходить формула Остроградського – Гаусса, хоча загальновідомо, що Остроградський вивів її першим.
Науковця обирають членом Академії наук у Нью-Йорку, Національної Академії в Римі, Туринської та Паризької академій. Він стає почесним членом багатьох університетів та наукових товариств.
  Остроградський любив і знав літературу й мистецтво. Улюбленим його письменником був Тарас Шевченко. Цих двох геніїв українського народу єднала багаторічна дружба. Шевченко згадує про Остроградського у повісті "Художник”, а також на сторінках щоденника.
  Майже щоліта Михайло Васильович приїжджав на Полтавщину, аби відпочити в рідних місцях, наслухатися українських пісень. Тут він черпав сили для наукової роботи.
  У серпні 1861 року після купання у річці в Остроградського утворився нарив. Було зроблено операцію. Відчувши себе здоровим, учений вирушив до Петербурга. Проте хвороба ускладнилась, довелось зупинитися в Полтаві. Тут 1 січня 1962 р. Михайла Васильовича не стало.
  Смерть його стала величезною втратою для вітчизняної науки. І хоч видатний українець так і не встиг на повну силу розкрити потенціал свого генія, зроблене ним і досі вражає світ (За А.Конфоровичем, М.Сорокою; 540 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Дитинство Михайла Остроградського минало
а) на Київщині;
б) на Харківщині;
в) на Полтавщині.
2. Хлопчиком майбутній математик мав дивовижну пристрасть:
а) все записувати у щоденник;
б) все вимірювати мотузкою;
в) все малювати фарбами.
3. Навчання Михайло розпочав у
а) Харківській гімназії;
б) Київській гімназії;
в) Полтавському Будинку виховання для дітей бідних дворян.
4. Серед учителів Михайла Остроградського був письменник
а) Іван Котляревський;
б) Григорій Квітка-Основ’яненко;
в) Євген Гребінка.
5. Юний Остроградський мріяв про
а) вступ до університету;
б) військову кар’єру;
в) поетичну творчість.
6. За порадою дядька Михайло вступив до
а) Петербурзького університету;
б) Київського університету;
в) Харківського університету.
7. Михайло Остроградський став студентом відділення
а) фізичних та математичних наук;
б) гуманітарних наук;
в) медичних наук.
8. Після наукової роботи в Парижі Михайла Остроградського викликають до Петербурга, де призначають
а) професором математики та фізики;
б) професором аналітичної механіки та астрономії.;
в) професором балістики.
9. Улюбленим письменником Остроградського був
а) Іван Котляревський;
б) Тарас Шевченко;
в) Іван Франко.
10. Т.Шевченко згадує Остроградського
а) у поемі "Сон”;
б) у поезії
в) у повісті "Художник”.
11. 1962 р. Михайло Остроградський помер
а) у Петербурзі;
б) в Полтаві;
в) у Харкові.
12. В опрацьованому тексті поєднано такі типи мовлення:
а) розповідь, опис;
б) розповідь, роздум;
в) розповідь, роздум, оцінка предмета або явища.