Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село зайняли німці і навчання урвалося. Два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село звільнила Червона армія і навчання в школі поновилося.

   24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище №10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив «на відмінно» училище за фахом формувальник-ливарник.

   У серпні 1951 поступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов в Саратовський аероклуб. У 1955 році Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18.

   27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбургу в 1-е військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.

   У 1959 одружився на Валентині Іванівні Горячевій.

  9 грудня 1959 роки Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВПС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

                           Політ в космос

    Крім Гагаріна були ще претенденти на перший політ в космос, всього двадцять осіб. Вони не були кращими пілотами країни, претендентів відбирав Сергій Корольов, важливими були зріст, маса і здоров'я. Ракета, на якій мали летіти, була спроектована для відправки ядерної боєголовки до США. Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків». З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планувалося призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили в останню мить, на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублер Герман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або в Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

                             Юрій Гагарін в скафандрі 

     Старт корабля «Восток» був здійснений 12 квітня 1961 року в 09:07 за московським часом з космодрому Байконур. Корабель вийшов на не- розраховану високу орбіту (з апогей 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло продовжуватися близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.
   Виконавши один оберт навколо Землі в 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ був завершений — увімкнута гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускового апарата і приладового відсіку. Через збій в системі гальмування спусковий апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса. О 10.48 радар в місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спусковий апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.
Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна внучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спусковий апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».

                       Зустріч на землі 

   Тим часом з Енгельського аеропорту вилетів вертоліт Мі-4 щоб знайти і підібрати Гагаріна. Першим виявили спусковий апарат, але Гагаріна поряд не було, ситуацію прояснили місцеві жителі, вони сказали, що Гагарін виїхав на вантажівці в Енгельс. Вертоліт злетів і узяв курс на місто. По дорозі з нього побачили вантажівку, з якої махав руками Гагарін. Його підібрали і вертоліт полетів на базу в Енгельський аеропорт, повідомивши радіограму «Космонавт узятий на борт, рухаюсь на аеродром».
У Енгельському аеропорту Гагаріна вже чекали, біля трапа вертольота було все керівництво бази, йому вручили вітальну телеграму радянського уряду. На «Побєді» Гагаріна повезли в диспетчерський пункт, а потім в штаб бази для зв'язку з Москвою.
До полудня на Енгельський аеродром з Байконура прибули два літаки Іл-18 і Ан-10, на якому були заступник ВПС генерал-лейтенант Агальцов і група журналістів. Протягом трьох годин, поки встановлювали зв'язок з Москвою, Гагарін давав інтерв'ю і фотографувався. З появою зв'язку особисто доповів Брежнєву і Хрущову про здійснення польоту. Після доповіді Гагарін сів на літак Іл-14 і полетів в Самару (тоді Куйбишев). Для уникнення галасу вирішили сісти десь подалі від міста. Але поки глушили двигун і вмонтовували трап, народу зібралося багато, під'їхало місцеве партійне керівництво. Коли змонтували трап, першим вийшов з літака Гагарін і привітав присутніх. Гагаріна відвезли на обкомівську дачу на березі Волги. Там він прийняв душ і нормально поїв. Через три години після Гагаріна в Самару прилетіли Корольов і ще кілька осіб з Держкомісії. О 9 годині вечора накрили святковий стіл і відзначили вдалий політ Гагаріна в космос. А вже об 11 всі спали, позначилася накопичена втома.

                                Світова популярність
                                      Зустріч в Москві

    Спочатку ніхто не планував грандіозної зустрічі Гагаріна в Москві. Все вирішив в останню мить Микита Хрущов. За словами Сергія Хрущова:[2] „Він почав з того, що подзвонив міністрові оборони маршалові Малиновському і сказав: «Він у вас старший лейтенант. Треба його терміново підвищити в званні». Малиновський сказав, досить неохоче, що дасть Гагаріну звання капітана. На що Микита Сергійович розсердився: «Якого капітана? Ви йому хоч майора дайте». Малиновський довго не погоджувався, але Хрущов наполіг на своєму, і цього ж дня Гагарін став майором". Потім Хрущов подзвонив в Кремль і зажадав, щоб Гагаріну підготували гідну зустріч.
  За Гагаріним прилетів Іл-18, а на підльоті до Москви до літака приєднався почесний ескорт винищувачів МіГів. Літак прилетів в аеропорт Внуково, там Гагаріна чекав грандіозний прийом. Величезний натовп народу, вся верхівка влади, журналісти і оператори. Літак підрулив до центральної будівлі аеропорту, спустили трап і першим по ньому зійшов Гагарін. Від літака до урядових трибун була простягнута яскраво-червона килимова доріжка, по ній і пішов Юрій Гагарін (по дорозі у нього відстебнулася підтяжка на шкарпетці, і він сів і пристебнув її назад [2]), під звуки оркестру, який виконував радянський авіаційний марш «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью». Підійшовши до трибуни,    Юрій Гагарін відрапортував Микиті Хрущову:
- Товариш Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР! Радий доповісти Вам, що завдання Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського уряду виконано.[3]
Далі була поїздка у відкритій машині, Гагарін стояв на повний зріст і всіх вітав. Довкруги чулися вітання, багато хто махав плакатами. У пологових будинках пройшли стихійні акції, всіх немовлят назвали Юрами. Гагаріну Микита Хрущов дав на Червоній площі Золоту Зірку «Герою Радянського Союзу» і нове звання «льотчик-космонавт СРСР».
    Наступного дня була організована прес-конференція, на якій Гагаріну і конструкторам ставили питання зарубіжні журналісти. Конференція почалася з питання Гагаріну про те, чи не має він родичами нащадків роду князів Гагаріних, що нині живуть в США. На що Гагарін відповів: «Серед своїх родичів ніяких князів і людей знатного роду не знаю і ніколи про них не чув».[3]
                 Нагороди
• Звання «Льотчик-космонавт СРСР» (14 квітня 1961 р.).
• Герой Радянського Союзу (14 квітня 1961 р.)
• Герой Соціалістичної Праці Чехословацької Соціалістичної Республіки (28 квітня 1961 р.)
• Герой Соціалістичної Праці Народної Республіки Болгарія (23 травня 1961 р.)
• Герой Праці Демократичної Республіки В'єтнам.
Радянський уряд також підвищив Ю. А. Гагаріна у званні від Старшого лейтенанта відразу до майора. Президент Товариства Радянсько-Кубинської дружби. Почесний член Товариства Фінляндія — Радянський Союз і інших
З 1966 року був почесним членом Міжнародної академії астронавтики.
Ордени
Леніна (СРСР), Георгія Дімітрова (Болгарія), Карла Маркса (ГДР), Зірка I класу (Індонезія), Хрест Грюнвальда (Польща), Прапор I Ступеня з діамантами (Угорщина), «Намисто Нілу» (Єгипет), Велика стрічка Африканської Зірки (Ліберія), «За заслуги в галузі повітроплавання» (Бразилія), Перший кавалер ордену «Плайя-Хірон» (Куба).
Медалі і дипломи
Медаль «Золота Зірка» (СРСР)
Золота медаль імені Костянтина Ціолковського «3а видатні роботи в області міжпланетних сполучень» (АН СРСР)
Медаль де Лаво (Міжнародна федерація аеронавтики, FAI)
Золота медаль уряду Австрії, 1962
Золота медаль і почесний диплом «Людина в космосі» Італійської асоціації космонавтики
Золота медаль «За видатну відмінність» і почесний диплом Королівського аероклубу Швеції
Велика золота медаль і диплом Міжнародна федерація аеронавтики
Золота медаль Британського суспільства міжпланетних сполучень, 1961
Медаль Колумба (Італія)
Золота медаль міста Сен-дені (Франція)
Золота медаль Премії «За хоробрість» Фонду Маццотті (Італія), 2007
та інші
Почесний громадянин
Юрій Гагарін був вибраний почесним громадянином міст: Калуга, Новочеркасськ, Сумгаїт, Смоленськ, Вінниця, Севастополь, Саратов (СРСР); Софія, Перник, Пловдів (Болгарія), Афіни (Греція), Фамагуста, Лімасол (Кіпр); Сен-Дені (Франція), Тренч'янські Теплиці (Чехословаччина). Йому також були вручені золоті ключі від воріт міст Каїр і Александрія (Єгипет). Юрій Гагарін 27 березня 1968 року трагічно загинув за невідомих обставин виконуючи тренувальний політ на літаку МІГ-15.Похований біля Кремлівської стіни на Червоній площі.
                                   

                Джерела 

1. Перша людина в космосі: що ми про це знаємо // Дзеркало тижня. № 13 (741) від 11 квітня 2009 р. С. 11.

Інформаційні матеріали для проведення "Всесвітнього тижня космосу", присвяченого 50-річчю космічної ери

1. ЗАПУСК ПЕРШОГО ШТУЧНОГО СУПУТНИКА ЗЕМЛІ

    4 жовтня 1957 року о 22 годині 28 хвилин за московським часом у Радянському Союзі з космодрому Байконур ракетою-носієм „Супутник” було здійснено запуск на навколоземну орбіту першого у світі штучного супутника Землі ПС-1 (простіший супутник №1). Назву „Перший штучний супутник” йому було надано тому, що першим природним супутником Землі є Місяць.
   Щоб вивести супутник на навколоземну орбіту, ракета-носій надала йому необхідну орбітальну швидкість близько 8 км за секунду. Для цього стартова маса ракети складала понад 270 тонн.
Перший супутник являв собою сферичний корпус діаметром 58 см, виконаний з алюмінієвого сплаву. Маса апарату складала 83,6 кг. На корпусі було встановлено чотири антени. У середині корпусу розміщувався радіопередавальний пристрій, який випромінював короткі телеграфні посилки "біп-біп", що сповістили світові про початок нової ери.
Космічний апарат було виведено на еліптичну орбіту з мінімальною відстанню від поверхні Землі 228 км і максимальною відстанню 947 км. Період обертання супутника (одного оберти) навколо Землі складав 1 годину 36 хвилин. Політ супутника із Землі спостерігали усі охочі за допомогою простих оптичних інструментів – біноклів або підзорних труб. Супутник перебував на орбіті до 4-го січня 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі. Потім він згорів в атмосфері.
   Підготовку та запуск першого штучного супутника Землі було здійснено під керівництвом головного конструктора Сергія Павловича Корольова, який народився в місті Житомирі, мешкав у місті Ніжині, навчався в Одеській будпрофшколі та Київському політехнічному інституті. 100 років від дня народження С.П. Корольова було широко відзначено в Україні в січні цього року.
   Участь у підготовці та забезпеченні запуску першого штучного супутника Землі брали українські підприємства та організації: харківські „Комунар” та „Моноліт”, київський „Арсенал”, Євпаторійський космічний центр.
Американська газета „New York Times» у зв'язку із запуском першого в світі штучного супутника Землі писала: «Вже зараз зрозуміло, що 4 жовтня 1957 року навіки увійде до анналів історії як день одного з найбільших досягнень людини...».
Т  ак і відбулося. Цей день знаменує собою в історії людства початок космічної ери.

2. КОСМIЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ УКРАЇНИ

   На українській землі народилися, вчилися, жили й творили багато з тих, кого сьогодні називають першопрохідцями Космосу.
  Уродженець стародавньої чернігівської землі Микола Кибальчич у квітні 1881 року розробив «Проект повітроплавного пристрою», який став першим науковим описом реактивного космічного носія з багатозарядним твердопаливним двигуном.
  Полтавець Юрій Кондратюк у 20-30-х роках минулого сторіччя вивів основне рівняння руху ракети, дав опис чотириступеневої ракети на киснево-водневому паливі. Йому належить ідея виведення космічного корабля на орбіту штучного супутника Землі під час польотів до інших космічних тіл. Американські фахівці при висадці людини на Місяць скористалися «трасою Кондратюка» і використовували його ідею про окремий посадочний модуль.
Початок практичного освоєння Космосу для людей планети Земля назавжди буде пов'язаний із ім'ям житомирянина Сергія Корольова. Під його керівництвом запущено перший штучний супутник Землі, створено космічні кораблі, на яких уперше здійснено космічний політ людини, безпілотні польоти до Місяця і ближніх планет Сонячної системи.
Довгі роки разом з Корольовим та іншими головними конструкторами ракетної техніки працював геніальний творець ракетних двигунів, одесит Валентин Глушко. Фактично весь розвиток радянської космонавтики став можливим завдяки створеним ним ракетним двигунам.
  Під керівництвом академіка Володимира Челомея, наукове становлення котрого пов'язане з Україною і Києвом, розроблено ряд ракет-носіїв, у т.ч. могутній «Протон», завдяки якому виведено в космос перші орбітальні станції «Салют», побудовано на орбіті космічну станцію «Мир».
  На українській землі, в Дніпропетровську, розробляли свої ракетно-космічні шедеври головні конструктори, академіки Михайло Янгель і Володимир Уткін, а втілював їх у життя патріарх вітчизняного ракетобудування Олександр Макаров.
Українські вчені, конструктори, ракетобудівники та численні наукові установи, конструкторські бюро, промислові підприємства були причетні практично до всіх важливих космічних проектів Радянського Союзу:
• запуску першого штучного супутника Землі;
• польоту першої людини в космос;
• програм польотів на Місяць та планети Сонячної системи;
• міжнародної програми "Інтеркосмос”;
• запуску орбітальних станцій "Салют” і "Мир”;
• запуску космічного ракетного комплексу "Енергія-Буран”.
  За радянських часів було розроблено й виготовлено в Україні та запущено в космос понад 200 ракет-носіїв космічного призначення серій «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт» та близько 400 космічних апаратів для астрофізичних спостережень, глобальних досліджень та дистанційного зондування поверхні Землі.
Наприкінці 1991 року, після розпаду Радянського Союзу, Україна успадкувала майже третину радянського ракетно-космічного потенціалу.
   Створене в лютому 1992 року Національне космічне агентство України взяло під своє управління понад 30 конструкторських бюро, наукових організацій та установ, військових частин і промислових підприємств, які безпосередньо займалися космічною діяльністю. Серед них — дніпропетровські підприємства ДКБ «Південне» і «Південний машинобудівний завод», харківські — «Комунар», «Хартрон», НДІ радіовимірювань, київські — Центральне конструкторське бюро і завод «Арсенал», «Київприлад» і «Київський радіозавод», чернігівський завод «Чезара», Євпаторійський космічний центр. Усього за два роки було здійснено об'єднання виробничих, наукових і експлуатаційних космічних фрагментів у єдине ціле — космічну галузь країни. Це дозволило Україні приступити до самостійної космічної діяльності.
  Ось тільки основні події нашого недавнього космічного минулого:
У серпні 1995 року українською ракетою-носієм «Циклон-3» виведено на орбіту перший вітчизняний космічний апарат «Січ-1», призначений для дистанційного зондування Землі. Створення цього супутника дозволило в основному замкнути на національному рівні весь виробничий цикл космічної системи — від розробки і виготовлення до експлуатації і розповсюдження обробленої інформації.
   19 листопада 1997 року в складі екіпажу космічного корабля «Спейс Шаттл Колумбія» здійснив політ перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. Під час 16-добового польоту український космонавт проводив наукові експерименти в галузі космічної біології.
   У листопаді 1998 року українські підприємства «Хартрон» і Київський радіозавод активно прилучилися до створення Міжнародної космічної станції.
   У березні 1999 року відбувся перший пуск української ракети-носія «Зеніт-3SL» за міжнародною програмою «Морський старт». Україна разом із США, Росією і Норвегією стала учасницею грандіозного проекту комерційних запусків з плавучого космодрому у Світовому океані.
   У квітні 1999 року відповідно до українсько-російської програми «Дніпро» вперше з суто мирною метою стартувала в космос міжконтинентальна балістична ракета SS-18, розроблена і виготовлена в Україні. Сьогодні конверсійна ракета «Дніпро» активно використовується як носій для супутників різного призначення.
У липні 1999 року ракетою-носієм «Зеніт-2» з космодрому Байконур виведено на орбіту українсько-російський космічний апарат «Океан-О». Його основним завданням було вивчення і контроль параметрів Світового океану, континентального шельфу.
   31 липня 2001 року українською РН "Циклон-3” виведено на орбіту космічний апарат „АУОС-СМ-КФ”, призначений для дослідження сонячної активності за спільним російсько-українським проектом "Коронас-Ф”.
24 грудня 2004 року виведено в космос чергові супутники дистанційного зондування Землі серії «Січ» - «Січ-1М» і перший український мікросупутник «МС-1-ТК».
У грудні 2005 року керівник Національної космічної Адміністрації США (NASA) Майкл Гріффін офіційно запросив Україну до участі в Новій космічній ініціативі США щодо дослідження тіл Сонячної системи, оголошеній Президентом Дж. Бушем у січні 2004 року.
   У липні 2006 року затверджено Програму російсько-українського співробітництва в галузі дослідження та використання космічного простору на 2007-2011 роки та підписано План українсько-китайського співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях на 2006-2010 роки.
У квітні 2007 року конверсійною ракетою¬носієм "Дніпро¬1” було виведено на орбіту перший супутник для Єгипту "EgyptSat¬1”, розроблений та виготовлений в Україні.
   У червні 2007 року з космодрому Байконур здійснено успішний пуск української ракети-носія «Зеніт-2» за новою міжнародною програмою „Наземний старт”.
   Майже за 15 років напруженої роботи Національного космічного агентства України та підприємств української космічної галузі забезпечено 100 пусків ракет-носіїв з космодромів Байконур, Плесецьк, „Морський старт” і виведено в космос більше 200 космічних апаратів на замовлення 10 країн.
   Україна стала відома на світовому ринку своєю космічною продукцією: ракетами-носіями «Зеніт», «Циклон», «Дніпро»; космічними апаратами «Січ» і АУОС; апаратурою стикування "Курс” для Міжнародної космічної станції; системами прицілювання ракет, апаратурою систем керування для космічних комплексів "Союз”, "Прогрес”, "Протон”; унікальними об'єктами наземної інфраструктури: радіотелескопом РТ-70, контрольно-коригувальними станціями для глобальних навігаційних супутникових систем, мережею спостережень геофізичних явищ у земній кулі.
Провідні підприємства галузі беруть участь у реалізації понад 50 міжнародних космічних проектів, найбільш значні з яких: «Морський старт, «Дніпро», «Наземний старт»», «Циклон-4», «Вега», «МКС», «Радіоастрон», «Спектр», «Егнос-Галілео».
   Укладено угоди про співробітництво з багатьма країнами світу: Росією, США, Бразилією, Китаєм, Індією, країнами Європейського Союзу.
   Сьогодні космічна галузь стала однією з ключових галузей національної економіки, а космічна діяльність України є складовою частиною міжнародних зусиль з дослідження та використання космічного простору.

    Інформацію підготовлено за сприяння Інформаційно-аналітичного центру „Спейс-Інформ”.
Більш детальну інформацію щодо космічної діяльності України можна знайти на веб-сайті Національного космічного агентства України www.nkau.gov.ua, на Аерокосмічному порталі України www.space.com.ua та в науково-популярному журналі з астрономії та космонавтики „Вселенная, пространство, время» (передплатний індекс „Укрпошти” 91147), який видається за підтримки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України.