"Вже в золоті лани, і вітер кличе зорі..."
Вже в золоті лани, і вітре кличе зорі
до себе в бур'яни пограти в "ґулая".
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду. Та не самотній я.
Огонь твоїх очей задуманий і синій
невпинно, п'яно п'ю. Й ясніє кожну мить
проміння крізь вікно і тане на коліні
заголенім твоїм... а листя шелестить...
і стукаються в скло розвіяні краплини;
я ж чую, як кричать далекі журавлі
своє "курли, курли" одвічне і незмінне...
а місяць нахиливсь і спить біля колін.
І ось проснувся він, бліді цілує пальці,
кладе рожеву шаль на стегна золоті -
кохання тихий дар моїй маненькій Гальці,
її цілує знов, цілує і летить
на золоті лани, де вітер кличе зорі
до себе в бур'яни пограти в "ґулая".
Вже змолотили хліб, і холодно надворі,
і холодно в саду... Та не ревную я.
1923
ВАСИЛЬКИ
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
"Я Вас любив, а Ви ніколи..." (ТРОЯНДИ)
Я Вас любив, а Ви ніколи
Мене любити не могли,
І от погасло сонця коло,
Й мої троянди одцвіли.
Немов підрізані ножем,
Як і моя надія світла,
О, як вони тяглись до світла
Крізь тьму з благанням і плачем!
Але не вбить любов чудесну,
Що так сіяла в їх сльозах…
Вони умерли, щоб воскреснуть
В моїх закоханих піснях!
"Губи в губи... тепло і вишнево..."
Губи в губи... тепло і вишнево...
Он пройшов задумано Дантон...
А вгорі бджолою Магадеви
монотонно гуде камерон...
Зорі вранішні, веснянії, о де ви?..
І в садку знайомеє вбрання...
Губи в губи... тепло і вишнево...
В небі крик. Червоного коня...
В небі крик. І Ґвардія Червона.
Вартовий смуглявий на мосту...
В туманах трава і ешелони,
і терпкий, холодний серця стук...
За рікою тьма і невідомість... -
Ой, чого ж розплакались сичі? -
Наплива й ковта солодка втома,
і здаються ворогом кущі...
І дивлюсь на воду і тумани,
і лечу на зоряні шурфи,
доки місяць в небі не розтане,
доки зміна... і гудок... і дим.
1923
|
