Весняий грім, весняний дощ… Лугів,
Гаїв, лісів дзвінке різноголосся
Сповняє душу аж до берегів,
По самі вінця! У прозору просинь

Твоє й моє вплітається єство…
Травневе сонце так ласкаво світить,
А ми життям, дарованим на двох,
Йдемо, за руки взявшись, наче діти.

Серпанок ніжний пестить далину,
Цвітуть бузки, горобина й каштани.
Гудуть джмелі, збудившися зо сну,
Між яблуневих пелюсток духмяних…

Сердечних струн торкається весна,
Й вони бринять, наповнені любов’ю…
Горить ранковим сяйвом далина.
Позаду віхоли і холоди зимові…
Тарас Вихованець

***
Весняна гроза
Люблю я час грози весною,
Коли травневий перший грім,
Немовби тішачися грою,
Гуркоче в небі голубім.

Гримить відлуння голосисто!
От дощик бризнув, пил летить.
Краплин прозорчасте намисто
На сонці золотом горить.

Біжать потоки вод прозорих,
Пташиний не змовкає гам,
І в лісі гам, і шум у горах,—
Усе підспівує громам.

Ти скажеш: пустотлива Геба,
Кормивши Зевсові орла,
Громокипучий кубок з неба
На землю з сміхом розлила.
М.Рильський,поетичні переклади.

***
Цвіте барвінок, ряст цвіте...

Цвіте барвінок, ряст цвіте,
І терен зацвітає.
І соловей співа про те,
Про що віки співає.

Вслухаюсь у його пісні,
Зворушений до краю.
Щасливо й радісно мені,
Від чого - сам не знаю.

Щось таємничо-неземне
Сліпучими кругами
Здіймає до небес мене,
Єднаючи з богами.

І я наївно, мов дитя,
Дивлюсь на трави й квіти,
І світ люблю до забуття,
І хочу вічно жити.

Не хочу думати про те,
Що вік мій проминає...
Цвіте барвінок, ряст цвіте,
Кипить життя, буяє.
М.Луків

***
Удосвiта Весна вставала,
Все шила Квiтневi сорочку:
Зробила сонячну торочку,
Найкращi квiти вишивала.

Ще здавна сказано в народi,
Що Квiтня Веснонька квiтчає.
Та вiн того не помiчає –
Щось сіє, садить на городi.

Бо сам надумав (та чи зможе)
Рiк днем весняним годувати.
Чи встигне все позасiвати?
Хiба що Травень допоможе.

Спинився враз, замилувався
На подаровану обнову,
Вдягнув сорочку празникову
I таки справдi заквiтчався.
Т.Чорновіл

***
Оксана Маїк
Весняний настрій
Тужавіє земля -
зійшла весняна повінь.
Старий колодязь край села
водиці повен.
Розворохоблений мурашник
теплу радіє.
У спраглу земленьку сівач
пшеницю сіє.
Тугий весняний свіжий вітер
сльозинку витер.
А юний квітень у вінок
збирає квіти.
У ясній неба голубіні
пташиний ірій.
Весніє небо. Й на душі
мені весніє

***
Над гаєм грає птичий грай,
В дощі вдягаються тополі,
І квітів жовто-синя повінь
Біжить навшпиньках до Дніпра.

І вже по-птичому невпинню
Телята підняли хвости,
І квокчуть кури попідтинню,
І квокче сонце і хати.

Радіє баба, як дитина,
Що вже пішло внуча метке,
Зійшов щавель і цибулина,
Кози молозиво терпке!

Радіє колесо на хаті —
Лелеченятка сплять у нім.
Радіють глечики пузаті —
Корову звеселяє грім.

Сміється й світ мій… Тануть тіні
У вчора зимньому чолі,
І в цьому світлі-сміховинні —
Сміється й слово на столі
М.Вінграновський

***
Весняна ніч
Горять зірки. Весняна ніч чарує.
Тремтять пелюстки ніжного бузку.
Духмяна ніч. Лечу думками в небо
І опиняюсь в зорянім танку.

Пульсує кров, і серце швидше б’ється.
На голос мій озветься соловей.
П’янкий бузок ще краще розів’ється,
В душі моїй кохання оживе
Л.Романенко

***
Березовий сік.
Береза сік дає повільно,
Холодні краплі і мутні,
Із шумом падають постійно,
І розтікаються на дні .
Північний вітер, не весняний,
Процес тепла призупинив,
А я чекаю, перший, ранній,
Ковток холодний на розлив.
Бо твердо знаю - це як віра,
Як тільки дасть мені ковток,
Моя берізка білошкіра,
Життя піде в новий виток…
Після весни, червнева спека,
А потім липень і жнива,
Із серпня осінь - не далека,
пожовкне листя і трава...

Я все рахую краплі соку,
Під монотонні звуки -"Кап”.
Не підганяй, ці пори року,
Не поспішай, прийдуть і так...
Олексій Тичко.

***

Весняне
Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюся, чи тож не ти ...

І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.

Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, --
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.
Олена Теліга

***
ВЕСНА
Природа – геній! Так, природа – геній,
А пік її натхнення – то весна.
Поглянь: ось тут в траві зеленій,
Десь назбиравши із морського дна,
Нанизує в конвалію перлинки,
У витвір благородної краси.
І листячко притулить їй до спинки,
Щоб не замерзла вранці від роси.
А тут, поглянь: стоїть тюльпан вогнистий,
Мов келих полум’яного вина,
Шумує і проміниться іскристо:
Вином частує світ сама весна.
А там півонія стікає густо кров’ю,
Спокутує якийсь прадавній гріх,
А може, то – молебень за любов’ю,
Що розцвіла й осипалась до ніг...
"Та ні ж! Любов ніколи не вмирає” –
Промовить соловей, розбудить день.
Здається, принесе з самого раю
Весь дивосвіт мелодій і пісень
Від сонця, від небесного світила.
І вище сонця буде лиш Любов.
Природа – геній, а весна – то крила,
Щоб воскрешати й надихати знов!
Н.Кметюк

***
Весна сховалась у вербових косах
Ігор Калиниченко

Весна сховалась у вербових косах,
Голубить душу карими очима,
І декілька зозуль ясноголосих
Рахують мої роки за плечима.

Купаються у золоті світання,
Цілує берег лагідна водиця.
Дивись - ми зберегли своє кохання
Глибоким, наче батьківська криниця.

Я знаю, як нелегко бути разом,
Бо ми ж мов дві душі в єдиній плоті.
Бувають і конфлікти, і образи
На кожнім надзвичайнім повороті.

Та ці дрібниці не шкодять здоров'ю,
Вони- як незначні пориви вітру,
Якщо зрівняти з чистою любов'ю,
Яка для нас і сонце, і повітря

ЛЮБЛЮ ВЕСНУ
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
Уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
На цій чудесній, радісній землі!
В. Сосюра

***
Весна! Прекрасна, чарівна,
Скрізь животворча, де не стане...
Очам здавалось, що вона
Уже ніколи не зів'яне!

В кривавім морі і огні
Її, окрадену, збудили...
Вітри і вихори страшні
Її в повітря закрутили.

Над краєм дим пожеж і мла...
Внизу страшне, криваве море...
На хвилях плавають тіла...
Орач ланів своїх не оре...

Але Вона... Вона живе!
Її вже дужче голос чути!
І хто скує життя нове,
Вітрами й бурями розкуте!?
О.ОЛЕСЬ

***
БЕРЕЗЕНЬ
Що вище сонце – довші дні.
Зима ховається в барлогу,
А я сестрі своїй весні
Встеляю травами дорогу.
Ще не прокинусь ліс від сну,
Ще ручаї стежки вивчають,
А вже берізоньки весну
Пташиним співом зустрічають.

КВІТЕНЬ
Я змалечку квіти люблю, як життя.
Їх знаю напам'ять, на дотик.
Вирощую, пещу, як мама дитя,
І дня не сиджу без роботи.

У домі без квітів, як без немовля.
Батьки в ньому, наче сирітки...
Я хочу, щоб наша планета Земля
Була дуже схожа на квітку.

ТРАВЕНЬ
– Я у весни – останній місяць.
Її я славлю, як поет.
І, мов художник-живописець,
Малюю травами портрет.

Ще й покриваю ніжним цвітом
Закучерявлені сади,
Щоб працьовиті бджілки дітям
Збирали сонячні меди.

***
Весняночка
Струмками дзюркотливими,
Пташками галасливими
Збудилася весна.
Ласкаво-пустотливою,
Чаклункою звабливою
Всміхається вона.

Із хрумкотом-чалапками,
Білясто-сіро латками
Поморщились сніги.
Ожили гуркотницею,
Підтоплені водицею
Річкові береги.

Тоненьким золотариком,
Пустунчиком-ліхтариком
Сміється промінець.
Спішить із побажаннями,
Веснянками-вітаннями
Крізь хмарку навпростець.
М.Гуменюк

***
Казочка про білий цвіт

Зима й весна зустрілись уночі,
Духмяний чай запарили із м’яти,
Покуштували пишних калачів,
Й домовились у згоді працювати.

Та сум сховався в зимових очах:
«Усі про мене швидко призабудуть,
Яскраві барви в зелен кольорах,
Про білі фарби спогади остудять.»

Весна зимі поспівчувала враз,
Задумалася на якусь хвилину,
Й промовила: «Давай, но без образ,
Я білизну твою у квіти кину.»

Зима зраділа, весну обняла,
«Дерева я - одягну в білі шати,
В джерельці заховаюсь від тепла,
Тебе з туману вийду привітати.»
М.Гуменюк

***
Навіяне весною

П’янкі вітри співають серенад,
Весна між зелень вилила парфуми,
І зав’язь прикрашає пишний сад,
Заходить радість у журливі думи.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.

Яркі дощі веселками цвітуть,
Весна до літа лине на гостину,
А я до тебе прокладаю путь,-
Тобі дарую пісню солов’їну.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.

Сп’яни, сп’яни, акаціє, мене,
Приходить літо росами густими,
Нехай любов довіку не мине,
Залишить наші душі молодими.

Струнка акація і язьміру кущі
У серце влили чару весняного,
Любов’ю марю зранку і вночі,
Тебе у мріях бачу лиш одного.
М.Гуменюк

***
Цвітуть сади, буяють луки,
Радіє серце навесні.
Тремтить душа в солодкій муці –
Так тепло й затишно мені.

Пригріє сонце – посміхнуться люди,
Заграють зайчики-веселики на склі.
Від посмішки й від сонця тепло буде
Усім-усім на рідній цій землі.

Так весело журавлики курличуть,
Бо повернулися додому навесні.
Немов мене й тебе кудись так кличуть –
Так лагідно і ніжно, мов у сні.

Весна прийшла – пора кохання й цвіту!
Весна прийшла – забудьте всі біду!
Весна прийшла – знайдіть своє кохання.
Зустріньте як ніколи цю весну!

Крилата юність і безсонні ночі
Палке кохання і бузковий цвіт,
І незабутні дивні ранки й ночі –
Перед тобою навесні весь світ.
Ю.Весна

***
Десь на березі Березень
Свою пісню співає.
І від пісні весняної
Все навкруг оживає.

І хоч холодом дихає
На калюжі зима,
Та на музику сонячну
В неї сили нема.

Виграє по галявинах
І бринить по лісах,
По зимових наметах
У селах й містах.

І від ніжного дотику
Розцвітають серця.
Лине музика березня
І весни... безкінця...
Ю.Весна

***

Вишнева гiлочка
Он,подивись,як ніжно розцвіла,
Як тішить око гілочка вишнева,
Як небагато треба їй тепла,
Щоб так цвісти,як в квітні,простонеба.

Склянка води і трішечки тепла,
І вже всміхається квітками-зірочками,
І хай хурделиця стежини заміта,
Вона зігріта ласкою й словами.

Цвіте природно у домашньому теплі,
Стоїть,мов наречена серед хати,
І на душі у неї знов весна,
Від щастя хочеться їй пісню заспівати.

Бува в житті трапляється таке,
Замерзлу душу раптом хтось зігріє,
І оживе вона,як вишня розцвіте,
І іншу душу відігріть зуміє.

Заради цього хочеться цвісти ,
Нехай коротке буде те цвітіння,
Та як приємно в серці пронести,
Священний гімн земного воскресіння.
Виктор Гала

***
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
Шовковий шепт пригашених калюж,
Мені ти все життя, немов дружина,
Мені ти все життя, неначе муж.
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
Все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
Минулих років нашому коханню,
Не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
Вам спільний шлях покаже по зірках.
В.Стус

***
Весни чарівний птах
Хто це стукає в віконце?
Це весни чарівний птах.
Пестить лагідніше сонце,
Відбиваючись в очах.

Звідки ця незрима сила?
Хто її післав, чому?
Світ весна заполонила,
Проганяючи пітьму.

Почуття вогнем палають,
Знов пульсує в скронях кров,
Мрії вирватись бажають,
Щоб зустрінути любов.

Душі, спрагнені за сонцем,
Знов у пошуках тепла.
Хто це стукає в віконце?
Це весна, весна прийшла!

ЛИСТ ВЕСНІ
Пишу листа, бо зачекалася весни
І надто надокучили тумани,
Бо як у каламуті сивини
Можна розгледіти "вжевесну”…
Зовсім рано
Ще виглядати трав яскравий пласт.
Я захотіла написати все словами
Мене ні простір не обмежує,
Ні час
Чекати весну –
Від душі пишу і прямо.
А під ногами… Все, ну, як завжди
Нам заважають дурні і дороги.
Зими ще не розтанули сліди,
Але мені є зараз не до того.
Бо я виводжу кожну літеру-рядок,
В передчутті дуже простого дива.
У нас усіх є вроджений порок –
Ми любимо, щоб все було красиво…
Я теж.
Не пожалкую теплих слів.
Якщо це може у житті хоч щось змінити.
Пишу листа, бо захотілося весни.
Тієї, що змогла б усіх зігріти…
М.Кузьменко

Леонід Ружинський
ЗАСПІВАЛИ ВЕСНЯНІ СТРУМКИ...

Заспівали весняні струмки,
Надихаючи бажану пісню.
Серцю раптом зробилося тісно,
В височінь поспішили думки.

Про красу та досяжність мети,
Про весни свято світле, жіноче,
І коханої карії очі,
Ті, що з розуму можуть звести.

Вони й справді, як ті знахарі,
Бо закохані чарами скуті,
І їх очі, немов для спокути,
Світять, сяючи, як дві зорі.

Тож вирує весна нехай знов,
Бо вона є порою кохання
І приносить нестерпне бажання,
Яке в світлому слові "любов".

***
Не сполохай весну. Ще таку недосвідчено-юну,
Тільки-тільки від сну, іще пóстіль тепліє в гаях,
Іще шкіра гірчить перепрілим листом і буркýном,
Ще студена блакить сизе небо до ніг застеля.

Ніжний вітер-баюн не торкав ще не чесані коси,
Між долин, як в раю, не розтали цнотливі сніги.
Тільки-тільки у сік наливаються груди і лози,
І в дівочій красі умивають лице береги.

Не сполохай весну, зачекай, хай одягне монисто,
На крапіль голосну, на нестримні дзвінкі ручаї,
А коли зацвіте, з-під снігів, первозданно і чисто,
У тепло золоте, у любов загорни плечі їй.

ВЕСНЯНИЙ ДЕНЬ
Весняний день від сонця золотий,
Земля немов віконниці відкрила.
Я - знову я. Я знову молодий,
Весна мені дарує знову крила.

Летить душа у височінь небес,
Жадаючи освідчитись у співі.
Наплинув раптом вірш, немов воскрес,
Лягають на папір рядки-посіви.

Я вічуваю широчінь полів,
Де дійсно простір, де безмежна воля,
Де для коханої знайду я слів
І шепотітиму: "Моя ти доля..."

Так хочеться, не змовкнув щоб той спів,
Зливаючись із березневим співом.
Життя бажати всім, мов з кращих снів,
Весняним насолоджуючись дивом.
Л.Ружинський

ВЕСНЯНИЙ РАНОК
Весняний ранок ніжний, як вуаль
Світ огортає сонячним промінням.
Дзвенить роса срібляста, мов кришталь.
Блукають в травах тіні-сновидіння.
Рожевий цвіт прибрали пелюстки
І пишно так підноситься над світом.
Зеленим листям шелестять гілки,
Розчісує волосся вітам вітер.
І тихо так мелодія тремтить
У ніжних звуках сонячного ранку,
І ластівка злітає у блакить,
І припадає крильцями до ганку.
А сонце прихилилось до вікна,
І покотилось небом над землею.
Над річкою схилилася Весна,
Милується чарівністю своєю
М.Морозенко

ТАНЕ СНІГ
Господь повернув свою землю на весну,
Сонце сплело промінці — перевесла,
Джерельця-струмки потекли і співають,
Володаря світу сердечно вітають.
Хвала тим рукам, що так мудро зростили
Весни буйноцвіття — чаруюче диво.
Цю мить неповторну, хвилину чудесну,
Наш плин в майбуття на святих чудо-веслах.
І сонце сміється, і серце радіє,
Вже ген в піднебессі журавлик чорніє...
До дому, до хати крило направляє,
Його, як і Господа, серцем вітаю.
Хвала тобі Спасе, за щебет пташиний,
За подих весни, неба синь.
Полонив Ти мене у обійми. Тримай і веди
Весняною повінню в світ без біди.
З Тобою зіллюся в природнім коханні,
Як батько і син в родословнім єднанні.
Христу і для Нього година ясна!
А сніг білий тане — приходить весна...
А.Корчак

Лелеки вернулись.

Виглянуло сонечко,
Щиро посміхнулось,
Весна заспівала,
Лелеки вернулись
До рідного дому,
До гніздечка свого.
Де ж холодну зиму
Мандрували довго?
В теплім краї, аж за морем, –
Мовили лелеки,
Але жити нам найкраще,
Де верби й смереки.
Тут веселка радо грає,
Зорі з неба світять,
Тут міцніють, підростають
Лелечата-діти.
Людмила Яцура

ПОРА ПІДСНІЖНИКІВ
Недавно ще зима була,
Летів сніжок чудовий.
Пора підсніжників прийшла
У край мій веселковий.
Ще ввечері мороз сичав
І стужа лютувала.
І вітер по стежках гуляв,
А зірка нудьгувала.
А раннє сонечко зійшло —
Всю землю освітило.
Послало радість і тепло,
Усмішку ніжну й милу.
На пагорбах сніги зійшли,
Струмочки задзвеніли.
І перші квіти зацвіли,
Пелюсточки відкрили.
Весна красу нам принесла
І пахощі, і світла...
Пора підсніжників прийшл
І вся земля розквітла.
Надія Красоткіна

Наближення до весни
Став день світліший, прибавляє в силі.
Частіше сонце дивиться в вікно.
Зимові дні з снігами відлетіли,
Весну стрічати знову нам дано.
Весну стрічати — значить гарно жити,
Розкрити душу сонцю, небесам.
Радіти квітам і пташкам радіти,
Веселці в небі, грозам, чудесам.
Розкрити душу для любові й світла,
Обняти Всесвіт, розчинитись в нім!
І щоб душа трояндою розквіт
І полетіла пташкою у нім.
Надія Красоткіна

Весняне
Вербіє озеро, і березіє гай,
А зелень світла, радісна і чиста.
На західний далекий небокрай
Разок хмарин хтось кинув, як намисто.
Весніє небо, і травніє луг,
Кульбабіють горбочки і узгір’я,
Втікає поле ген за виднокруг,
Бере з собою тихе надвечір’я.
Приходить вечір нишком, крадькома,
Пташок і бджіл полохати не хоче,
І яром знехотя повзе легка пітьма,
І тихо жебонить малий струмочок.

Г.Литовченко
НАЇЗНИЦЯ ВЕСНА
Це хто над світом вранці промайнув
Під звуки голосних врочистих дзвонів?
То мою вірну подругу весну
В кареті провезли гарячі коні.
Струнка панянка з помахом брови
Злетіла хвацько у блакитні далі
У платті з шовку кольору трави
Із набивними квітами конвалій.
Заїздом цим наїзниця весна
Розпочала природи справжнє свято.
Мені ж по-свійськи хлюпнула вона
В дарунок хвилю кращих ароматів.
(Із збірника "Не займай мене, осене...")

ВЕСНА.
Весна у серці зацвітає,
На душу радість знов прийшла,
І сонце в небі вже палає.
Сумна зима уже пройшла.

І серце з криги пробудилось,
Його весна розігріває.
Без почуттів воно стомилось,
Прийшла якраз для них пора.

Пора для друзів і побачень,
Щоб тільки дома не сидіти.
Пора для нових гарних вражень,
Аби над ними порадіти.

Нема охоти до навчання,
На парах важко відсидіти.
В думках розваги і кохання,
Весною цим лиш хочеш жити.

Радіє серце що настала,
Погода ясна і красна.
На дворі тепло й гарно стало,
Що справжня це прийшла весна.

Прийшла весна – і під моє вікно:
Розпатлана, весела, галаслива,
Немов барвистим і сумбурним сном
Мене, отетерілу, оповила.

Гукає дзвінко: „Вийди: тут пісні,
Тут ввечері рясніють зорепади,
Тут перші квіти, ніжні й запашні,
Кохання крила і каміння зради –

Тут вир життя. Поквапся, йди сюди!”
Дивлюся я і геть не розумію,
Навіщо зараз розцвіли сади? –
На скронях в мене перший білий іній.

Ну, що за ранок непорозумінь,
Навіщо все це: золоте, зелене?..
З порогу стрімко озирнувся син,
Гукнув зі сміхом: „Мамо, це до мене!”