| На землю впав осінній ранок Відтанцювало літо променисте
Дощем чечітку і побігло в осінь.
Із крапель виплело намисто -
Прикрасило вершечки сосен. Відмайоріли дивогляди
Закоханих у дощ жоржин.
А вітер осені давав поради,
Й чекало небо кращих змін. Сапфірові упали роси
Із пелюсток дрібних фіалок,
Берізка заплела вже коси -
На землю впав осінній ранок. Осіннє листя Осіннє листя перестигле сонцем
Ще мріє чаром літньої пори.
А час пливе і ти гадаєш: „Хто це?",
Наказує йому:"Палай ! Гори !” А час веслує без перепочинку
Через безкраї простори буття,
Прирікши лист, якому за хвилинку
Летіти в безшелесне забуття... Його печаль землі така знайома,
В журнім кружлянні чується: „Прощай...”
Рудих дощів пульсуюча оскома
Кладе свій карб на серце...Та нехай... Нехай болить... Ми всі, як лист осінній,
Полинемо у далі по порі
За горизонт, який не знає ліній,
До сяйва Віковічної Зорі. ***
Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона, закохана і рада,
Стала красивіша, ніж учора Там, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша. Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла. Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила, що листопад її – в дорозі.
Він спішить, бо зачекалася кохана…
М.Кузьменко ***
Поглянь навколо: чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть.
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібна павутинка вдаль летить. Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить,
І шелест листя на алеях парку...
А листячко кружляє і летить... Дихне вітрець — і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся, і мені здається,
Що я іду у казку, в край чудес. Літня жінка -рання осінь Долі перегорнута сторінка...
Спогадів притихлі голоси...
Наче рання осінь - літня жінка
В аурі прив'ялої краси. Втомлена, сумна і непомітна,
Та чекає й досі в кожнім сні -
Юність, що мов птаха перелітна,
Так зненацька щезла вдалині. Рання осінь... Може, ще не пізно
Погукати з вирію любов?
Ще душі у клітці буднів тісно,
Ще вогонь жаги не охолов. Є ще шанс затримати значиме,
Щось незгасне - ще в очах цвіте.
Наче купина неопалима,
В серці жінки - літо золоте.
Любов Бенедишин І знову осінь... Колише вітер долю журавлину,
Наспівує загублені пісні,
І хилиться зажурено калина,
Убравши в осінь кетяги рясні. Колише вітер сум під зимним небом,
Затулено негодою блакить,
Сплітається дощем і липне медом
До шибок на вікні, шумить, шумить. Колише вітер думи невеселі...
Адель Станіславська. ***
Бринить струна осіннього проміння,
Засмагле листя на вітрах дзвенить.
А час летить в прийдешні покоління,
Його й на мить не можна зупинить. Легкий вітрець торкає серця струни,
В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра. Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще. Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.
Віктор Геращенко ***
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
І раптом озирнусь, а це вже роки й роки. А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
В туманностях душі, чи може Андромеди -
Я в мантіях дощу, прозора, як скляна
Приходжу до живих, і згадую про мертвих. Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність. ***
Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
Торкне ті струни пальчиком верба. Сумна арфістко - рученьки вербові!-
По самі плечі вкутані в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
Ту, без котрої холодно словам. Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
Тобі над полем в небі напишу.
Ліна Костенко Вже брами літа замикає осінь Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось? Куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами свої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.
Ліна Костенко Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить:"Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим". А листя просить:" Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси - як вино.
Ворони п"ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Ліна Костенко Осіннє золото Багряний цвіт в гаях кружля,
Шумлять отави молодо...
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?
Втрача в гаю верба густа
Листки зеленорунисті,
А я люблю ясні літа
Своєї юності...
Літа на зиму повернули,
Пливуть в осінній хмурості,
А я люблю, а я люблю,
Люблю, як в юності!
Пора весни до мене знов
Не вернеться із вирію,
Щасливих днів п'янку любов,
Як пісню, серцем вимрію...
Багряний лист в гаях кружля,
Шумлять отави молодо...
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?
Д.Луценко Бабине літо Після щирого теплого літа
Раптом холодом осінь лякає.
Дує вітром колючим сердито,
Жовте листя в обличчя кидає.
Та не надовго холод і вітер,
Перша осінь швиденько минає,
Ще нас радують кольором квіти,
З неба сонечко ще припікає.
Ліс вкривається осені цвітом,
Павутиння в повітрі літає:
Це прийшло до нас "бабине літо”,
І останнім теплом зігріває.
Генріх Акулов Вечір холодний Вечір холодний. Осінь, напевно.
Вже підкрадається нишком зима.
Мабуть, чекаю тепла я даремно,
Бо у природи поблажок нема. Вечір холодний. Зорі, мов далі.
Смуток мене обіймає скоріш.
В серці моєму застигли печалі,
Наче туди хтось встромив лезом ніж. Вечір холодний стискає у скронях,
І відчуття, наче тиша шумить.
А про тепло лиш нагадує сонях,
Що за вікном одиноко стоїть. Вечір холодний. Думи гарячі
Знову заснути не дали мені.
Я прислухаюся: дощ тихо плаче,
Мов виграє серенади сумні. Вечір холодний. Місяць байдуже
Знову над містом повільно снує.
...Це ж у душі моїй холодно дуже -
Ось що бентежить так серце моє!
Н.Крісман Осінній дощ Усміх пославши в останнім промінні,
Згинуло радісне літо;
Дощик уїдливий, дощик осінній
Сіється, наче крізь сито. Сонце не вийде, не виглянуть зорі,
Мов поховались в будівлі;
Сіється, сиплеться дощик надворі,
Падає, капає з крівлі. Сиплеться дощик, як з прірви безодні;
Стелються сиві тумани,
Сумно схилились дерева холодні,
Мокнуть діброви й поляни. Вгору туман піднімається срібний,
Хмарками-смужками в'ється;
Дощик осінній, уїдливий, дрібний
Падає, сиплеться, ллється.
Григорій Чупринка ***
Поглянь навколо — чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть!
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібне павутиння ледь тремтить... Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить.
У жовтім листі всі алеї парку,
А золото з дерев летить собі й летить. Дихне вітрець, і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся — і мені здається,
Що я іду у казку, в світ чудес ***
Ліна Костенко
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь,о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій!
І плаче коник серед трав - нема мелодій! ***
Перебирає тихо струни осінь,
Вплітає павутинки в жовті коси.
Гітари звуки чисті та сумні.
Палають ягоди калини, як вогні.
Танцює листя неповторні вальси,
Дерева голі - гілки, наче пальці.
І плаче дощ, закоханий у осінь,
Своє кохання загубивши в її косах
О.Гапонюк ***
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом
Синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
Золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
І берізка гола мерзне за вікном. *** Серафима Гордієнко Йду до осені. Повернуло вже літо на осінь
Табунами холодних ранків.
Срібно-білі виблискують роси
Сизим шлейфом серпневих світанків. На гіллі бурштинові яблука,
Ніби кажуть: «Минуло літо».
Незбагнена життєва азбука
Заквітчалась троянд оксамитом. Іду вперед не озираючись,
Зустрічати барвисту осінь,
Де в кудлатих хмарах ховаючись,
Ледь видніється неба просинь. Зорепадом серпневої ночі
Я прикрашу прозору вуаль.
І тремтливо в цей час урочий
Хай торкнеться душі пастораль.
Квіти осені
Квіти кольорові, наче Сонце раннє,
Розпустили вії пелюстками вниз.
Посміхнулось небо променем востаннє
І повіяв холодом завірюхи бриз. Задрімали паростки у колисці осені,
Затремтіли котики в зливу і дощі.
Літні одежини холодами зношені
І чогось чекає пустка у душі. Прихилися серденько до цілунку теплого,
Спогадів і жартів вітерця дотепного,
До обіймів лагідних теплих літніх днів. Споглядала осінь на мені колючки,
Поскидали лагідно тугу її ручки,
Розкидавши почуття у ожині слів.
К.Савельєва Осінній вальс Я люблю вас, Осене, люблю!
Покружляймо з листям тихо блюз,
Розведім заграву вогняну...
Я люблю Вас, Осене, одну. Одягніться в золотий хітон,
Потанцюєм з вами вальс бостон.
Музики одвічна таїна...
Ви у мене, Осене, одна. Тчуть тумани оксамит сивин.
Ми ще з Вами, Осене, на Ви.
Я устами Вас ще не торкнувсь -
Тільки вітер та осінній блюз... Залишуся з Вами віч-на-віч,
Вкриє поволокою нас ніч.
В темнім небі місяць нам сплете
Зоряне мереживо руде... Пірнемо під ковдру темноти,
Станем з Вами, Осене, на "ти".
Небо наш благословить союз.
І звучатиме на вітрі тихо блюз. Листопад Гребінці одиноких сосен
Чешуть хмарам вологі сни.
Бо довкола гуляє осінь,
І ще довго чекать весни. Так бентежно і соромливо
Листопад по землі ступа.
Сіє небо холодне мливо,
Зрідка лиш - прозорінь скупа. Заховались гриби під листя.
Ані звуку - занишкнув ліс.
Пахне пряно від сосен глиця.
Стереже свою нору лис. Мерехтить вдалині оерце
Із-зі балки, де граб поріс.
Холод осені цілить в серце
І болить безголосо ліс. *** На землю впав осінній ранок
Відтанцювало літо променисте
Дощем чечітку і побігло в осінь.
Із крапель виплело намисто -
Прикрасило вершечки сосен.
Відмайоріли дивогляди
Закоханих у дощ жоржин.
А вітер осені давав поради,
Й чекало небо кращих змін.
Сапфірові упали роси
Із пелюсток дрібних фіалок,
Берізка заплела вже коси -
На землю впав осінній ранок. ***
Осінній лист - Скажи мені, осінній лист,
Чому летиш так стрімко вниз,
Чому не лишишся на мить
У плетиві кленових віть? - Я довго-довго шепотів
Про те, що я весну любив
Про те, як я її кохав,
Як марно мрії я плекав. Вона пішла. Вона – Весна,
Лиш раз мені була дана,
Я так її вернуть хотів:
Не посивів, а пожовтів. Тепер іду з цього життя,
А на вустах – її ім’я
Вона побачить – і прийде
Хоч би на день Весна буде. Та не прийшла вона – кінець
Об землю - тисячі сердець
Летять, летять, летять, летять
Святкує осінь листопад.
Згарда Тетяна
Осіннє листя Осіннє листя перестигле сонцем
Ще мріє чаром літньої пори.
А час пливе і ти гадаєш: „Хто це ?
Наказує йому – палай ! Гори !” А час веслує без перепочинку
Через безкраї простори буття,
Прирікши лист, якому за хвилинку
Леліти в безшелесне забуття... Його печаль землі така знайома,
В журнім кружлянні чується: „Прощай...”
Рудих дощів пульсуюча оскома
Кладе свій карб на серце...Та нехай... Нехай болить... Ми всі як лист осінній
Полинемо у далі по порі
За горизонт, який не знає ліній,
До сяйва Віковічної Зорі
Віталій Білець ***
Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора ам, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша. Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла. Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила,
Що листопад її – в дорозі.
Він спішить
Бо зачекалася кохана…
М.Кузьменко Дихає прозора прохолода… Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима. Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг. На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці. На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
ОСІННЯ ВИШИВАНКА Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину.
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину. Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.
Б. Сахно ***
Поглянь навколо: чарівниця осінь
В коралях і у золоті стоїть.
Пожовкле листя і бездонна просинь,
І срібна павутинка вдаль летить. Іскриться сонце, але вже не жарко,
Вітрець в русявих кленах шурхотить,
І шелест листя на алеях парку...
А листячко кружляє і летить... Дихне вітрець — і листячко зірветься,
Щоб політати в синяві небес.
А я дивлюся і мені здається,
Що я іду у казку, в край чудес.
ОСІНЬ Осінь палить листи,що писало їй літо,
Прочитавши рядочки з початку до краю,
Цідить сірі дощі через порване сито,
У далекі краї сивий клин проганяє. Помокріла трава,стоїть гола тополя,
Соромливо схилилась в поклоні ліщина,
Почорніла верба у журбі серед поля,
Лиш горить у саду ягідками калина. Мов сміється над смутком минулого літа,
Над дощем,що живе все зганяє до хати,
Червоніє яркіше,дощами умита,
Хоче смуток осінній з душі розігнати. Та осіннє тепло землю вже не зігріє,
А дощі перейдуть,заховаються в гори,
І в один день зима фарби сірі накриє,
Заховавши під ковдрою осені поле.
Віктор Гала
Вже пахне осінь Вже пахне осінь овочева І жайворонки не співають, Рудоволосії дерева Потроху зачіски міняють. У небі хмари більш суворі, Вже більш різкий холодний вітер. Сумують за теплом надворі Заплакані осінні квіти. В саду плоди почервонілі, І трави діляться насінням. Кричать лелеки чорно-білі… Вже пахнуть кольори осінні. Віктор Нагорний
Прихід осені В осінньому вальсі танцює листочок І дощик падає на землю з висоти А осінь виплітає золотий віночок Щоб зготувати землю до зими Танцює осінь і кружляє в вальсі Вкриває жовтим килимом стежки Приходить осінь в золотій вуалі Ховаючи за пазуху свої роки А дощ вистукує мелодію чарівну Краплини смутку скапуюють по склі А осінь павутинку заплітає в коси І знов біжить босоніж по росі Н.Наконечна *** От і осінь… Що додати? І так вже сказано багато. Прийдуть дощі, такі холодні І хмари сповнені безодні. Вони закриють сонце й небо Тебе вкрадуть… Та ні, не треба. Ну осінь, мила, зупинися, Краще бери з собою листя. Бери усе, бери відразу, Сльози, усі мої образи, Залиш мені лише останнє: Прошу, лиши мені кохання… (М.Кузьменко) *** А я ішла по жовтим килимам По золотим, червоним і багряним. Я – осінь. Іній сизий по дахам. Я – осінь золота з легким туманом. Із літом бабиним у промені тепла. Я з листя щедра, міцно сплетена корона. З кленового… Далеко забрела. А небо, кольору волошок. Й трохи льону. Таке блакитне. Я його люблю. Таке високе… Як не милуватись? Із листя щось сплету… Ні, постелю! Щоб бачили, що осінь – то є радість. Що осінь – то у розкоші ліси Я сяю в краплях, наче в діамантах. Я – осінь, сповнена звичайної краси… Тієї, що багатств найбільших варта
(М.Кузьменко) ОСІННЄ ЗОЛОТО Багряний цвіт в гаях кружля, Шумлять отави молодо... Чого ж, чого вдягла земля Рясне осіннє золото? Втрача в гаю верба густа Листки зеленорунисті, А я люблю ясні літа Своєї юності... Літа на зиму повернули, Пливуть в осінній хмурості, А я люблю, а я люблю, Люблю, як в юності! Пора весни до мене знов Не вернеться із вирію, Щасливих днів п'янку любов, Як пісню, серцем вимрію... Багряний лист в гаях кружля, Шумлять отави молодо... Чого ж, чого вдягла земля Рясне осіннє золото? Д.Луценко
ОСІННІЙ ДОЩ Усміх пославши в останнім промінні, Згинуло радісне літо; Дощик уїдливий, дощик осінній Сіється, наче крізь сито. Сонце не вийде, не виглянуть зорі, Мов поховались в будівлі; Сіється, сиплеться дощик надворі, Падає, капає з крівлі. Сиплеться дощик, як з прірви безодні; Стелються сиві тумани, Сумно схилились дерева холодні, Мокнуть діброви й поляни. Вгору туман піднімається срібний, Хмарками-смужками в'ється; Дощик осінній, уїдливий, дрібний Падає, сиплеться, ллється. Григорій Чупринка
Осінній дощ Олена Лучанка Осінній дощ йде за вікном, І в шибку стукає віконну, А я сиджу собі з чайком В теплі і затишку кухоннім. Сиджу коло вікна й дивлюсь, На парасолі й перехожих, На листя що літа кругом І тихо падає в калюжі. Там за вікном вирує дощ, Холодний вітер віє. А я сиджу собі з чайком, Дивлюсь в вікно і тихо мрію
Вересень Заснула мавка у вербі – Вже вітер їй не чеше коси – Холодні роси голубі… То просто осінь. Пливе в безмежжя човник золотий – Листочок жовтий вирушив у мандри. Вербичко-мавко, ти у сні зрости І викохай косу зеленобарвну. У вирій полетів і спів, і гомін, А сонечко до Бога полетіло… Об павутинку зачепився промінь – Спомин про літо. (З.Живка) *** Як же гарно, чудово, привітно, Ніби в казці, в осіннім гаю. Клен з берізкою золотом квітне, Я на килимі жовтім стою. А вітрець поміж гіллям гуляє, По осінньому лісі іде — Листям жовтим в повітрі кружляє І тихенько додолу кладе. Лист злітає у синяву неба І співа в кучерявій сосні, То пригорнеться ніжно до тебе, На ліричній заграє струні. Осінь гріється в теплім промінні, Усміхається сонцем згори І малює картини чарівні Та міняє щодня кольори. Ніби дівчина золотокоса, Кожен день нову стрічку впліта, По шовковій травиці йде боса Й землю всю до грудей пригорта І.Блажкевич
Кленові листки Осінь, осінь... Лист жовтіє. З неба часом дощик сіє. Червонясте,золотисте Опадає з кленів листя. Діти ті листки збирають, У книжки їх закладають. Наче човники, рікою Їх пускають за водою. З них плетуть вінки барвисті - Червонясті, золотисті. Серафима Гордієнко
Йду до осені. Повернуло вже літо на осінь Табунами холодних ранків. Срібно-білі виблискують роси Сизим шлейфом серпневих світанків. На гіллі бурштинові яблука, Ніби кажуть: «Минуло літо». Незбагнена життєва азбука Заквітчалась троянд оксамитом. Іду вперед не озираючись, Зустрічати барвисту осінь, Де в кудлатих хмарах ховаючись, Ледь видніється неба просинь. Зорепадом серпневої ночі Я прикрашу прозору вуаль. І тремтливо в цей час урочий Хай торкнеться душі пастораль.
| 
