Якби тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось засіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.
Забувають діти мову матерів,
Глянь, від того болю світ аж посірів.
І тріщить з розпуки зранена земля,
І сивіти стала матінка моя.
Доню моя, доню, синьоока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Україні зради!
Не посмій зламати гілку калинову -
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Можеш призабути запах рути-мяти,
Але рідну мову мусиш пам'ятати! Мова
Як мати воду дощову
Збирала в дні далекоплинні –
Цілющу, рідну, ледь живу
збираю мову по краплині.
Забутих предків мовчазних
Блукають тіні по оселі...
І я в думках – побіля них –
Слова їх слізні та веселі,
Пісні їх, розпачі та сум
Вбираю спраглими вустами –
Їх мелодійність і красу –
Невже, як сніг, вона розтане
І зникне? Дайте хоч ковток
Живої мови – вгамувати
Жагу пекучу. Зник місток:
Джерельце всохло біля хати.
– Чи є живий хто? Відгукнись!
Промов до мене тихе слово!..
Відлуння, пан тутешніх місць,
Мою підтримує розмову...
Л.Вировець *** Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.
То вода для людини для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови
В кожній мові – квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.
Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.
Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.
Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.
Жить не можна в Норвегії, Швеції,
Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння Дніпрове:
Жити можна лише в Україні
І не знать української мови… *** З літер снується, в’яжеться слово.
Ми зі сповитку його всотали:
Мамина пісня, мамина мова
В душу добірним зерням упали. І проростає тугим колоссям:
Дужі, мужні, зміцнює крила
Мамина пісня, мамина мова –
Ніжна, співуча – довіку мила. Часом насниться знову і знову
Миле дитинство – чиста криниця,
Мамина пісня, мамина мова –
Світлим промінням в серці іскриться. Завжди пригадуєм ми колискову,
Що вечорами вона співала –
Мамина пісня, мамині мова
Трунком мелодій нас чарувала. *** Коли зі мною ти ведеш розмову
Про щось важливе або зовсім ні,
Твоя співуча українська мова,
Звучить немов би солов'їний спів.
Вона неначе річенька грайлива,
На ніжніх хвилях серденько гойда,
Немов би рідна матінка дбайлива
Долонями дитину зігріва.
Я дуже хочу теж тебе зігріти,
Бажає у віршах моя душа,
Подарувати ці чудові квіти,
Якими українські є слова. *** Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
— Облітав я,— каже,—
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
— Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.
РІДНА МОВА
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова. З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна. У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
Д. Павличко РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має. Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила. У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали. От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.
С. Воробкевич РІДНА МОВА
Як то гарно, любі діти,
У вікно вам виглядати!
В ньому все: тополі, квіти,
Сонце й поле біля хати. На оте вікно ранкове,
Що голівки ваші гріє,
Схожа наша рідна мова –
Цілий чвіт вона відкриє! Бережіть її малята,
Бо вона – віконце миле,
Що колись до нього мати
Піднесла вас, посадила…
В. Терен РІДНА МОВА
По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська. По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.
С. Жупанин ХТО ЯК ГОВОРИТЬ
Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти.
Уміють говорити зайці і зайченята,
По-своєму говорять і риби серед моря,
І у садочку пташка, і у траві комашка...
Говорять навіть квіти з блискучими зірками...
— А як говорять діти?
— Так, як навчила мама!
— Прийми ж, матусю,
Слово подяки від дитини
За нашу рідну мову,
За мову України.
Л. Полтава РІДНА МОВА
Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе, —
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
«Світлої днини!» —
Щедро даруй ти
Людям, дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.
В. Гринько РІДНА МОВА
Разом із щастям і журбою
Зеленим листом шелестить,
У небі яснім над водою
Нам рідна мова мерехтить. Це символ мудрості твоєї,
Моя Вкраїно. Він горить!
Тож мови рідної своєї
Не відцураймось ні на мить!
К. Коврик РІДНА МОВА
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,
У барвінки зодягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.
Л. Забашта СЛОВО
А Вкраїни мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова. Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово! Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
П. Тичина МАТУСИН ЗАПОВІТ
Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!
М. Хоросницька РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш
І дорожче в час недолі?
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злила, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова!
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
— В рідній школі — рідна мова!
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета
— Рідна мова в рідній школі.
О. Олесь РІДНА МОВА
Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, —
То України мова барвінкова, —
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
О. Лупій УКРАЇНСЬКА МОВА
Золоте курчатко
В золотій торбинці
Принесло сьогодні
Літери дитинці.
А дитина з літер
Збудувала слово.
І звучить, як пісня,
Українська мова.
Г. Чубач РІДНЕ СЛОВО
Барвінково, волошково
В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки «Кобзаря».
Рідне слово любить ненька,
І співає: «Люлі-лю».
Так любив його Шевченко,
Так і я його люблю.
А. Камінчик РІДНА МОВА
Буква до букви —
І виникло слово.
Слово до слова —
Звучить рідна мова.
І. Січовик ВСЯ МОЯ РОДИНА
Мати, мова, Батьківщина -
От і вся моя родина. Батьківщина, мати, мова -
Три цілющих, вічних слова. Батьківщина, мова, мати -
Нас повік не роз'єднати.
М. Сингаївський РІДНА МОВА
Велична, щедра і прекрасна мова.
Прозора й чиста, як гірська вода,
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода. Рідна мова, мов гірська вода,
Рідна мова вічно молода,
Рідна мова, в серці з ранніх літ
Гордо лине мова у політ! Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й думи з ранніх літ,
Це мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине у політ!
Ю. Косинська УКРАЇНСЬКА МОВА
Мово моя українська —
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня —
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана.
І аж до скону залишена
В серці моїм.
В. Бичко ЛИШ ПО-УКРАЇНСЬКИ
Українські діти
Всім говорять сміло:
Свій народ любити —
То велике діло. Лиш по-українськи
Любо говорити,
І по-українськи
Господа молити. Треба й чужі мови
Старанно вивчати,
Та з усіх найбільше
Рідну шанувати.
А. Незнаний НАША МОВА
Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова. Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість. Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва. Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Ю. Рибчинський НАША МОВА СОЛОВ'ЇНА
Солов'ї розливаються ніжно
У зеленім веснянім гаю,
Син до матері каже: — Ця пісня
Дуже схожа на мову твою. Посміхається мати до сина:
— Пам'ятай, моє миле дитя,
Рідна мова завжди солов'їна,
Зігріває людей все життя. Наша мова живе й буде жити,
Бо вона, ніби подих весни —
Пам'ятай ти завжди про це, сину,
Рідне слово теплом огорни.
В. Кленц ЛЮБІТЬ РІДНУ МОВУ
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє. Мова — то чиста криниця,
Де б'є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона як добірне зерно. Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть!
Ф. Пантов * * *
Ой, яка чудова – українська мова!
Не загинула вона у течії віків.
Мова солов’їна, мова колискова
Рідного народу і моїх батьків.
Без рідної мови У рідному слові мелодія сонця крилата,
Гармонія світу з тендітними нотками душ.
Я тихо зіграю на струнах любові сонату,
Ти тільки, будь ласка, мелодію цю не поруш. Ти просто послухай, яка неповторна ця пісня,
Яка вона щира, яка дорога для душі…
І ти зрозумієш, як серце ридає невтішно
Коли рідне слово ти нищиш. Постій, не спіши! Ти просто почуй шепіт вітру, сопілку калини,
І шелест барвінку, і скрип вже старої верби…
Без рідної мови немає тебе й України,
Як мови нема без народу, без пісні, без крил… У рідному слові любов, що тебе зігріває
Тоді, коли навіть ти топчеш його і клянеш,
Без рідної мови тебе в цьому світі немає –
Лиш тінь, яку ти несвідомо людиною звеш. Ольга Атаманчук * * *
Рідна мова- предків світлий голос,
Чисте українське джерело.
Це пшениці золотистий колос,
Рідний край і батьківське село. Рідна мова - даль степів широких,
Солов'їне тьохкання в саду.
По твоїх зірницях синьооких
Я в минуле і в майбутнє йду. Рідна мова - символ України,
Музики і щастя зорепад.
Хай твої напоєні зернини
Квітнуть від Луганська до Карпат. Рідна мова- серця материнка,
Тиха пісня смутку і журби.
Мов багато можна знати, синку,
Та лиш рідну бережи й люби!
І. Калиниченко
Якщо з українською мовою в тебе, друже, не все гаразд,
не вважай її примусовою,
полюби, як весною ряст. Примусова тим, хто цурається,
а хто любить, той легко вчить:
все, як пишеться,
в ній вимовляється, -
все, як пісня, у ній звучить. І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній Шевченкова й Лесина,
і Франкова у ній душа. Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя! Дмитро Білоус
|
