 Олександр Тихонович щемно любить своє село Тадіївку. Це його лозова колиска, з якої він уперше побачив білий світ. «Педагогіка» рідної землі стала підґрунтям формування особистісного світу, золотим фундаментом, на якому дещо пізніше вибудується його яскравий талант педагога, а згодом в усій Україні і далеко за межами — науковця, доктора педагогіки, професора Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
-Пізнавальну і життєву основу заклала в мені моя мама, невтомна трудівниця щедрої землі і святого духу, яка напам'ять знала весь «Кобзар» Тараса Шевченка, - з почуттям глибокої синівської любові згадує Олександр Тихонович. - Я захоплювався її мудрістю і материнським талантом.
І недаремно він присвятив їй найкращі свої поезії, новели, а коли читає студентам лекцію «Основи родинного виховання», то в аудиторії панує особлива тиша - у ній ідеться про матерів світу - найдорогоцінніший скарб людського буття, золотий пам'ятник якому ще не створила світова цивілізація.
Стежину в майбуття з глибинним почуттям любові і поваги до дитини проклали педагоги Тадіївської семирічної і Пархомівської середньої шкіл. Це саме вони засіяли у свідомості малого Сашка зерна потягу до знань і жагу до пізнання невідомого, запалили ту свічку незгасного вогню, допомогли розгледіти таємничість навколишнього світу, людських почуттів і стосунків...
- У моєму становленні і формуванні як особистості особливу роль відіграв учитель географії, директор школи Андрій Антонович Романюк, - з усмішкою вдячності поринає в спогади вчений. - Людина унікальна, з дослідницьким сприйняттям всесвіту, вчитель із великим бажанням пояснити світ, він прийшов у духовне єство моє пархомівським Сухомлинським, про якого я завжди говорю і говоритиму своїм вихованцям з трепетом вдячності, глибокої поваги.
А згодом, коли Олександр Тихонович після закінчення філологічного факультету Київського державного педагогічного інституту імені 0. М. Горького і двадцятирічної практичної роботи на посаді вчителя, заступника і директора школи, перші наукові експерименти буде проводити саме на базі своїх рідних шкіл Володарського району. Його добрими помічниками, порадниками і друзями стали П. Ф. Аврамчук, М. П. Кондратюк, П. Я. Котелянець, Г. Ф. Бабанюк, Н. М. Федорчук, В. А. Повалій, Н. К. Заболотня, М. Є. Вощенко, А. І. Діденко та інші.
Дослідницько-експериментальна робота як у рідному районі, так і в інших регіонах України, і навіть поза її межами, дала солідну наукову продукцію - спочатку кандидатську дисертацію, а через кілька років, коли вже працював на посадах завідувача кафедри, декана факультету у своєму рідному педагогічному вузі, і докторську.
Сьогодні Олександр Тихонович Шпак - автор понад 200 наукових праць, серед них актуальні і фундаментальні «Підготовка педагогічних кадрів до економічного виховання учнів», «Економічне виховання учнів: питання теорії і практики», «Шкільне виховання», «Організаційно-педагогічні засади економічної освіти і виховання учнів» та ін. Кожна робота науковця, без перебільшення, - це не лише аналіз болісних проблем, а й актуальний про-нозний погляд у завтра. Якою має бути освічена людина майбутньої України, яка роль у цій проблемі педагогіки - цієї, власне, людинознавчої, національно зорієнтованої науки в навчально-виховній системі вищої школи? Автор критично ставиться як до своїх праць, так і до робіт своїх колег-однодумців.
- Сьогодні на всіх рівнях середньої та вищої школи, - акцентує Олександр Тихонович, - найактуальнішою проблемою залишається підвищення якості освіти. Мені здається (а це вивірена правда), що якісну освіту слід розпочинати з найякіснішої підготовки вчителя, його непересічного бажання бути наставником юні, його моральних засад та чеснот. У мене є певні тривоги. Я глибоко переконаний, що системи продукують результати. Якщо потрібні інші результати, треба змінювати систему.
Учений має свою чітку позицію, своє життєве і наукове кредо: педагогіка - це не лише наука, а й мистецтво, у якому задіяні суб'єктивно-об'єктивні відносини, результативна мета яких полягає в переформатуванні об'єкта в суб'єкт, якому, на нашу думку, мають бути притаманні шість вирішальних рис, чинників, які формують самооцінку: відчуття фізичної безпеки, відчуття емоційної безпеки; усвідомлення власної ідентичності (важливість того, хто я є); почуття незалежності; компетентність, місія (відчуття того, що наше життя має сенс і спрямування).
І це не лише в педагогіці, а в будь-якому навчально-виховному предметі: на першому місці є психолого-компетентнісний підхід, індивідуальна інтелектуальна база, бо ефективний розвиток інтелектуальних сил нації вирішить долю щасливого майбутнього держави. У дитячий клас і студентську аудиторію мусить (а це так буде!) ходити лише вчитель-мислитель.
Олександр Тихонович, учений-педагог з володарського Надросся, уміє вступати в наукові дискусії, відстоювати свою позицію, аргументувати її змістову сутність і прогнозованість, бо, як підкреслив Томас Едісон, багато невдах у житті - це люди, які не могли реально усвідомити, наскільки близько вони підійшли до успіху, перед тим, як усе залишити.
Вчений за багаторіччя створив свою школу з актуальних проблем економічної освіти і виховання учнівської молоді, підготовки вчительських кадрів, управління освітніми закладами. Його вихованці Галина Ковальчук, Володимир Терес, Ольга Халілова, Наталя Шекер та багато інших добре знаних в Україні викладачів-професіоналів працюють в середніх і вищих навчальних закладах.
Усе це, безперечно, стало вагомою підставою для обрання наприкінці минулого року тадіївського доктора педагогічних наук, професора, відмінника освіти, члена Національної спілки журналістів України академіком Академії наук вищої освіти України.
Звання академіка світле, величне, високе. Воно зобов'язує не зупинятися на досягнутому, йти далі. Але (і що дуже важливо!) він і в цій науковій іпостасі залишається скромною і порядною людиною, якій зоряною долею судилося сія-ти на цій святій землі добре і вічне.
В. ПОЛІЩУК, Голос Володарщини.- 2009.- 10 лютого
|
