Шевченківське свято "Вклонимося Кобзарю"
Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу – Т.Г. Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України. Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушник, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; стіннівки, виготовлені до Шевченківських свят; епіграф. І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом Т.Г. Шевченко (Фольклорний ансамбль ліцею «Червоні мальви» відкриває свято піснею «Ми гостей дорогих радо зустрічаєм») Вчитель. Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято. Ведуча: 9 березня 1814 року В похилій хаті край села. Над ставом чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем. Звучить пісня Т. Шевченка «Думи мої». 1. Дитячі роки Тараса Шевченка.. Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик. Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться? Мати: Так, мій синочку, правда. Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». Хлопчик: А чому так багато зірок на небі? Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно? Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно. Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові). Як гірко, як нестерпно жаль, Що долі нам нема з тобою! Ми вбогі, змучені раби, Не маєм радісної днини, Нам вік доводиться робить, Не розгинаючи і спини. Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка» Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями. Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою». Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це була наука. П’ятниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля. Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку І хлопця в школу повела До п’яного дяка в науку. «Учись, серденько, і колись З нас будуть люди»,- ти казала. Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. Тарасик: Там матір доброю мою Ще молодою - у могилу Нужда та праця положила. Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. Тарасик: Там батько плачучи з дітьми (А ми малі були та голі), Не витерпив лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, мов мишенята. Я до школи- Носити воду школярам. Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало». Читання вірша «Мені тринадцятий минало». Інсценізація вірша. Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж? Тарас:Еге ж, малярем. Оксана:І ти розмалюєш нашу хату. Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть! Оксана: Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали. Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи. Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. 2. Т. Шевченко – художник. Ведуча: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком. Учень: Хоче малювати, Прагне він до знань, Та за це багато Зазнає знущань. Нишком він малює Статуї в саду, Вночі пише вірші Про людську біду… Ведучий: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Ведуча: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини нам у спадок залишив Т. Шевченко. Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка. Учень: Так у людському морі Стрілися брати, Що зуміли в горі Щиро помогти. Викупили друзі, Вольним став Тарас! Чом же серце в тузі? Біль чому не згас? Ведучий: Тарас Григорович Шевченко… тонкий проникливий лірик, поет-громадянин. Він залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя – «Кобзар» відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального народу. Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка. Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.1837 року він написав баладу «Причинна».Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка». Їх об’єднує казково-фантастичний перебіг подій, драматизм ситуації, потужний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини. В основу твору «Тополя» покладено народну баладу «Ой, чиє то жито» - про перетворення дівчини на тополю. Послухаємо цю пісню у виконанні фольклорного ансамблю ліцею «Червоні мальви». Зразком романтичної балади є «Причинна». Звучить «Реве та стогне Дніпр широкий». Учениця читає уривок з «Причинної». Ведучий: Незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «на папері сумними рядками» (Звучить пісня «Думи мої, думи мої….») Життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко вперше після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він побачив на рідній землі? Читає поезію «І виріс я на чужині….». Ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845 року. Що приніс цей рік Шевченкові? Він повертається в Україну, щоб жити на Батьківщині. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. Саме в цей час пише твори «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Невольник», «Великий льох», «Наймичка», «Холодний яр», «Три літа». Шевченко багато їздив по ь Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки поневоленого народу. Прямим вираженням не сприйняття і гнівного осуду самодержавства була поема «Сон», що стала справжньою причиною довголітнього поневіряння поета в солдатах. І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону. О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся, … але не каюсь! Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще. Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в якому бачить ідеал України. (Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…») Ведучий: Два генія має Україна – пісню й поета Шевченка, рівного якому по його ролі в історії духовної культури важко знайти. Ведуча: В далеких степах Казахстану він дуже тужив за Україною, згадував її пісні. Як ми знаємо, Шевченко сам гарно співав. Послухаємо українські народні пісні у виконанні учнів нашого ліцею. Гуртова Яна виконає пісню «І спать мені не хочеться.» та «Ой Джиґуне, джиґуне» Учениця 3-го Е курсу Чевтаєва Кристина виконує пісню «Ой, у вишневому садку…» Ведучий: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю. І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син,і буде мати, І будуть люди на землі. 4. Ми тебе незабудемо, Тарасе. Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. Ведучий: Минуло 196 років із дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина. Учень: У нашій хаті на стіні Висить портрет у рамі. Він дуже рідний і мені, І татові, і мамі. Він стереже і хату, й нас, Він знає наші болі. Я добре знаю – це Тарас, Що мучився в неволі. Такий ріднесенький, дивись, Він мов говорить з нами, Він на портреті, мов живий, Ось-ось – і вийде з рами. Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві. Учень читає напам’ять вірш «Заповіт». На сцену виходять всі учасники, беруться за руки. Ведучий: Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо: «Гуртом ми сильні і безпечні!» Ведуча: Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!» Звучить пісня «Боже, Україну збережи».
|
Категорія: Вечори | Додав: genamir (12.02.2011)
|
Переглядів: 10317
| Рейтинг: 2.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|