Хід уроку
I. Вступне слово вчителя
— У листі Тараса Шевченка до Пантелеймона Куліша від 26 січня 1858 року читаємо: „ Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться".
„Десятків біля двох..." До наших днів збереглось тільки дев'ять... Тож давайте сьогодні поведемо розмову саме про прозову спадщину великого генія українського народу.
— Чим пояснити, що поет Шевченко звертається до жанру прози і впродовж декількох років завзято працює у жанрі повісті? За яких обставин і коли саме це відбулось?
— Відповісти на ці запитання з абсолютною впевненістю, мабуть, не можна.
— Надзвичайно цікавою є доля російських повістей Шевченка. Скажіть, де саме вони були написані?
(Всі вони написані на засланні — в далекому Новопе-тровському укріпленні, на березі Каспійського моря.)
II. Робота над повістями Т. Шевченка
— Які ж повісті Шевченка дійшли до наших днів? („Наймичка", „Варнак", „Княгиня", „Музикант", „Не-
счастньїй", „Капитанша", „Близнецьґ, „Художник", „Прогулка с удовольствием и не без морали".)
— Давайте коротко охарактеризуємо прозу Шевченка, звертаючи увагу на автобіографічні факти. (Учні, вка-зуючи на відповідні малюнки до повістей, лаконічно роз¬повідають про твори.)
Можлива розповідь учнів:
1. У повісті „Наймичка" Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Головну героїню повісті Лукію, як
і Катерину (поема „Катерина") та Ганну (поема „Наймичка"), Шевченко провів через усі страждання жінки-по-критки. Лише безмірна материнська любов рятує Лукію від самогубства.
2. Повість „Капитанша" — твір про знівечене материнство. Зведену офіцером дівчину рятує проста людина — ординарець офіцера. Коли ж вона померла, він сам виховав дитину. Освічений же батько дитини — офіцер — в той час живе своїм безтурботним життям.
3. У повісті „Варнак" Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Герой твору після довгих поневірянь стає ватажком селянського загону і розправляється з панами за кривди над кріпаками.
4. У повісті „Несчастньїй" Шевченко засуджує розбещених панів.
5. У повісті „Княгиня „ Шевченко знову жтаки поглиблює тематику однойменної поеми, висловлюючи осуд розбещеним панам. Уній є чимало автобіографічних фактів (дитинство поета.)
6. Матрос Осип Обеременко із повісті „Прогулка с удовольствием и не без морали" за свої заслуги на війні підчас оборони Севастополя не бажає ані грошових винагород, ані орденів. Він просить звільнити з кріпацтва сестру. Автобіографічні факти — зображений період заслання.
7. Про негативний вплив війська на виховання людини йдеться у повісті „Близнецьґ. Автобіографічні факти — подорож Україною.
8. У повісті „Музыкант" Шевченко розкриває трагедію тонких натур — скрипаля Тараса Федоровича, віолончелістки — артистки Тарасевич. Автобіографічні факти — викуп із кріпацтва.
9. У повісті „Художник" розповідається про трагічну долю талановитих кріпаків. Твір викриває злочини того-часного ладу, звеличує простих людей, їхні силу, здібності. Тут знаходимо найбільше автобіографічних фактів.
Вчитель. Основою змісту повістей було саме життя. Про це свідчить факт, який спричинив написання повісті „Музыкант". Під час вивчення біографії митця я звертала вашу увагу на цю ситуацію. Що ж це за життєвий факт?
(Я думаю, що це сталось у 1845 році, коли поетові довелося бути на балу в одного багатого і знаного українського поміщика. Розкіш балу просто приголомшила Шевченка, а його серце до щему вразив віолончеліст з кріпацького оркестру, який геніально грав своє соло. Поет здивувався, що йому ні гості, ні сам господар не аплодують. Коли ж музикант відклав свій інструмент і взяв до рук скрипку, заграв відому арію „Преціози", душа Шевченка не втерпіла, він загукав „Браво!" і став плескати в долоні. Усі в залі глянули на нього, як на божевільного. Тарас схаменувся, замовк, пішов у сад, „щоб розвіяти журбу...", і там згадав, що за обідом той самий музикант стояв за стільцем господаря як лакей. У нього потемніло в очах...)
— Цей факт, я думаю, ви переконались, свідчить про те, що тематику багатьох своїх творів Шевченко брав із життя.
На сьогоднішньому уроці ми зосередимо увагу на осмисленні змісту одного з творів, на життєвих цінностях персонажів повісті, на автобіографічних рисах та художній вигадці.
А яка саме повість буде предметом обговорення, ви дізнаєтесь, прослухавши рядки з поезії Абрама Кацнель-сона.
(Учениця читає поезію Абрама Кацнельсона „У білі ночі".)
У білі ночі йшов у літній сад,
Спішив сюди із трепетом у серці,
Ніс довгі пензлі й фарби у цеберці,
Щоб вранці, не вертаючись назад,
Іти і домальовувать плафон.
Він стомлений. Та де подівся сон,
І ночі, ночі ніби теж нема.
Можливо, це йому винагорода
За лиха всі: зробила ж так природа,
Що не приходить і вночі пітьма,
Щоб міг він тут, невільник-малярчук,
Після роботи аркуш брать до рук,
І малювати, і писать...
— Тож яка повість буде предметом обговорення? („Художник".)
III. Робота над повістю Т.Шевченка „Художник"
Вчитель. Правильно, „Художник". Саме в цій повісті Шевченко найдокладніше розповідає про себе. Видат-ний російський учений О. Пипін назвав її „зворушливою" і відзначив, що вона „дихає правдою".
І хоча зі сторінок твору ми багато довідуємось про певний період життя Шевченка, усе ж, як твір художній, він містить і авторський домисел.
А ось і головний герой твору.
Інсценізація уривка з повісті Т. Шевченка „Художник"
(Хлопець у брудному халаті, сидячи на відрі, змальовує Сатурна. Недалеко від нього зупиняється інтелігентний чоловік (Сошенко) і придивляється. Хлопчик, оглянувшись, швидко щось почав ховати за пазуху. Незнайомець підійшов ближче і почав знайомство.)
Сошенко. Что тьі здесь делаешь?
Художник. Я ничего не делаю (сором'язливо). Йду на работу, да по дороге в сад зашел. (Помовчавши.) Я рисовал.
Сошенко. Покажи, чтоты рисовал?
(Хлопець несміливо витягає листок сірого паперу і подає Сошенкові. Сошенко дивиться то на хлопця, то на малюнок.)
Сошенко. Ты часто ходишь сюда рисовать?
Художник. Каждое воскресенье, а если близко где работаем, то и в будни захожу.
Сошенко. Ты учишься малярному мастерству?
Художник. И живописному.
Сошенко. У кого же ты находишься в ученьи?
Художник. У комнатного живописца Ширяева.
(Хлопець, взявши в одну руку відро з фарбою, а в другу — пензель, хоче уже йти. Його зупиняє Сошенко.)
Сошенко. Куда ты торопишься?
Художник. На работу. Я и то уж опоздал, хозяин придет, так достанется мне.
Сошенко. Зайди ко мне в воскресенье поутру, и если єсть у тебя какие-нибудь рисунки своей работы, то принеси мне показать.
Художник. Хорошо, я приду; только где вы живете? (Сошенко витягнув ручку і написав на його листку адресу.)
Художник. До свидания! Сошенко. До встречи!
— Так відбулась перша зустріч художника із людиною, яка відіграла, можливо, вирішальну роль у житті митця, а також і наша перша зустріч із головним персонажем твору.
Читаючи повість, ви, мабуть, помітили, що художник до кінця твору залишився безіменним, а також не названий той, хто з такою ніжністю та любов'ю розповідає про талановитого героя-кріпака. То чи можете ви назвати прототипа оповідача в реальному житті?
(Прототипом ліричного героя-оповідача в реальному житті є Іван Сошенко, який першим помітив істинний талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з кріпацької неволі.)
— А хто ж є головним героєм твору?
(Головним героєм твору, безперечно, є сам Тарас Шевченко.)
— Давайте тепер за допомогою мозкового штурму спробуємо з'ясувати, які ж епізоди з повісті доповнюють ваші знання про життя Шевченка, а які є художнім домислом.
Інтерактивна вправа „Мозковий штурм".
1. Знайомство із Сошенком.
2. Викуп із кріпацької неволі.
3. Дізнаємось про тих, хто брав участь у цій благородній справі.
4. Уподобання Шевченка — театр, музика, живопис, література.
5. Мрії, прагнення, поривання поета.
6. Роки навчання в Академії мистецтв.
7. Високий рівень освіти й культури письменника. Про це свідчать десятки імен письменників, композиторів, художників, історичних діячів, яких він не тільки згадує, а ще й висловлює свою думку про їхній твір.
8. Коло друзів Шевченка.
9. Дізнаємось про студентів Академії мистецтв.
10. Знайомі професори. Тут створено яскравий образ „Карла Великого" — Брюллова.
— Дякую. Звичайно, про декого із них і про події, з ними пов'язані, можна дізнатись із мемуарів і документів, але в повісті ми бачимо те, чого не знайдемо ні в яких джерелах — особисте ставлення Шевченка до цих людей та подій. Тут ми дивимось на світ очима молодого Шевченка, разом із ним переживаємо радість визволення з кріпацької неволі, разом із ним захоплюємось картинами його улюблених художників, разом із ним милуємося величною архітектурою Петербурга.
— Добре знаючи життєвий шлях генія нашого народу, я думаю, легко визначити, які ж епізоди з повісті є ху-дожнім домислом.
(Продовжуємо інтерактивну вправу „Мозковий штурм".)
1. Головний герой твору — хлопчик 14—15 років. Насправді ж Шевченкові, коли він зустрівся з Сошенком, було 22 роки.
2. Повністю вигадана історія одруження героя.
3. Вручення відпускної відбулось інакше, ніж описано в повісті.
4. Зміщені хронологічні рамки.
5. Така смерть героя також вигадана.
— Цікавою є композиція повісті.
Повідомлення учня.
В 1-й частині повісті вустами Сошенка розповідається про викуп Шевченка з кріпацтва і початок його навчання в Академії Мистецтв.
11-а частина — подальша історія колишнього кріпака, а тепер улюбленого учня Карла Брюллова, подається у вигляді листів до Сошенка.
ВIII-й (заключній) частині розповідається про невдале одруження молодого художника, занепад його таланту і ранню смерть (про все це дізнаємось із листів Михайлова, товариша головного героя повісті, до Сошенка і розповіді самого Сошенка).
Зрозуміло, що цей фінал є художнім домислом Шевченка.
— Розкрийте образ художника: його портрет та внутрішній світ героя — цілеспрямованість у виборі життєвого шляху, благородство, потяг до знань, гуманізм, жертовність, повагу до жінки та ін. Я думаю, читаючи твір, ви помітили, що свого героя автор характеризує в процесі морального й творчого зростання.
(Аналіз образу письменника за допомогою схеми.)
ХУДОЖНИК
Внутрішній світ
Потяг до знань
Повага до жінки
Величезна ерудиція
Портретна характеристика.
Симпатію до головного героя викликає вже його портрет: „В его физиономии було что-то такое, что нельзя не полюбить. Физиономия его, сначала некрасивая, с часу на час делалась для меня привлекательнее. Ведь єсть же на свете такие счастливые физиономии!"
Карл Брюллов казав: „Физиономия его мне нравится: не крепостная".
Сошенко під час першої зустрічі з художником подумав: „...Я любовался запачканным лицом автора. В не-правильном и худощавом лице его бьіло что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки".
Внутрішній світ героя.
1. Скромність.
Він довго не показує нікому своїх робіт, вважаючи їх недосконалими. Але, як зазначає оповідач, „одно, что меня поразило в зтих более нежели слабых контурах, зто необыкновенное сходство с оригиналами... На ри-сунки нельзя было смотреть равнодушно".
Сошенко, дивлячись на малюнок художника „Едіп в Афінах", який той вперше відважився показати йому, по-думав: „Мне понравилась его скромность, или, лучше сказать, робость. Зто верный признак таланта".
2. Потяг до всього прекрасного, до знань.
Слухає читання поетичних творів, сам читає. Герой
повісті каже: „Я не скучаю, мне весело, но я не знаю, чего мне хочется... Мне хотелось бы читать".
Не задовольняючись розтиранням фарб і малюванням парканів, пробує компонувати. Група Едіпа, Антигени й Полініка вийшла дуже вдало. Сошенкові сподобався це і твір своєю простотою. „Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм. Первоначальные опыты всегда многосложны. Молодое воображение не сжимается, не сосредоточивается в одно многоговорящее слово, в одну ноту, в одну черту". Цим самим Шевченко виявив свій нахил до гармонії.
3. Цілеспрямованість у виборі життєвого шляху.
Після цілоденної виснажливої праці в майстерні не йде ні відпочивати, ні вечеряти, а поспішає в Літній сад і там місячними ночами подовгу просиджує перед античними скульптурами, змальовує їх.
4. Величезна ерудиція письменника.
Читаючи повість, ви, мабуть, звернули увагу на десятки імен митців, назви творів живопису (Веласкес. „Старий"), світової літератури (Діккенс. „Ніклас Нікльбі" таін.), музики та ін.
5. Гуманізм.
Гуманізм художника безмежний. Наприклад, хворіє, а потім помирає Демський. Художник сплачує за прияте-ля борг за квартиру, на свої кошти хоронить його. У юнака навіть не виникає питання: платити чи не платити. Якщо людина в біді, а він може допомогти, то рішення тільки одне — допомогти. „Я сложил ему на груди полу-остьівшие руки... Нашел хозяйку, отдал ей долг покойника, просил распорядиться похоронами на мой счет, а сам пошел к гробовщику... За гробом шел я, патер Посяда и маленький причетник". „Художник мой, как и следо-вало быть истинному художнику, в вьюокой степени благородний и кроткий человек... В зтой прекрасной, бес-корыстной привязанности ко всем покинутим беднякам, каким был покойник Демской, следствие взаимного со-чуствия ко всему великому и прекрасному в науке и в человеке. По своей природе и по завещанию нашего божественного учителя мьі все должньї быть таковы. Но, увы! Весьма и весьма немногие из нас соблюли святую заповедь его ... Весьма немногие!"
— Хотілось би, щоб ви замислились над цими рядками. Можливо, якщо б ми такими були, то й світ став би кращим.
6. Повага до жінки.
В одному з листів до Сошенка наш художник писав: „Я себе скорее лоб разобью о стену, чем позволю оскорбить какую бы то ни было женщину..."
7. Благородство та жертовність.
Із листа Михайлова до Сошенка ми довідуємось про ще одну рису нашого героя — благородство та жертовність: він одружився зі своєю ученицею, як її сам називав, сусідкою, над якою поглумився мічман. „Блестящую будущность моего любимца, моего друга я видел уже оконченною, оконченною на самом рассвете лучезарной славы. Но помочь горю уже было невозможно. Как человек, он поступил неблагоразумно, но в высокой степени благородно... На него, на художника, на художника истинно пламенного, зто может иметь самое гибельное влияние".
І ще: „Глупо, удивительно, как глупо распорядился своєю будущностью мой приятель."
— Як бачимо, цей вчинок художника справді негативно вплинув на подальше життя митця та його творчість.
Простежимо життєву лінію художника, показану в однойменній повісті.
(З часу знайомства юного кріпака-художника із Сошенком життєва лінія успіху стрімко пішла вгору. Навчаючись в Академії мистецтв, підтримуючи хороші стосунки із відомими людьми, юнак перебував на вершині слави та творчого натхнення. З часу його знайомства із сусідкою, згодом улюбленою ученицею, лінія його життєвого шляху так само стрімко пішла вниз, дійшовши до кульмінаційної точки (перебування в лікарні для душевнохворих) та розв'язки (смерті).
— Як бачимо, не таким вже й веселим було життя художника. І все ж, що стало найбільшою радістю для героя повісті?
(Отримання відпускної. Адже тільки за умови вільного життя людина може бути щасливою.)
„Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красотьі — зто оживленное счастием лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю".
„Восторги его сменялись тихой, улыбающейся радостию. Во все зти дни хотя он и принимался за работу, но работа ему не давалась. И он бьіло положит свой рисунок в портфель, вынет из кармана отпускную, почитает ее чуть не по складам, перекрестится, поцелует и заплачет".
(На екрані монітора демонструється відпускна Шевченка.)
— Хто ж був причетним до цієї великої радості Шевченка? Хто відіграв важливу роль в житті головного героя?
Відповіді учнів (демонструють слайди із зображенням митців)
1. Передовсім Сошенко (про нього ми вже згадували). Саме він знайомить талановитого кріпака з відомими українськими та російськими діячами мистецтва та літератури, котрі жили в Петербурзі.
Своє уявлення про любов вкладає автор повісті в уста Сошенка: „ Любовь єсть животворящий огонь в душе человека. И все, созданное человеком под влиянием зтого божественного чувства, отмечено печатью жизни и поззии".
Цікавими є й роздуми про красунь, їх сутність та роль у житті. (Хоча я з твердженнями Сошенка щодо красивих жінок не погоджуюсь).
Художник у своїх листах називає його своїм „ незабвенным благодетелем, милым и сердечным другом", оскільки саме йому він залишався вдячним до кінця своїх Днів.
2. Григорович Василь Іванович — конференц-секретар Академії мистецтв. Порадившись з ним, герой відвідує товариство заохочування художників, де його роботам дали високу оцінку. „Обязательньїй Василий Иванович дал мне в виде билета на вход записку к художнику Головне, живущему вместе с пансионерами в виде старшины". Він же познайомив художника з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.
3. Венецианов, відомий російський художник, який клопотався за художника. Саме йому Енгельгардт назвав остаточну ціну: „Деньги и больше ничего! — прибавил он самодовольно. — Так вы хотите знать решительную цену?.. Так вот же вам моя решительная цена — 2500 рублей".
„Старик Венецианов, как он сам выразился, разыграл в зтом добром деле роль усердного и благородного маклера".
Саме в уста Венеціанова автор твору вклав такі чудові слова: „Для труда и отдыха мы определили часы. Но для доброго дела нет назначенных часов".
4. Мокрицький А., український і російський художник, учень Карла Брюллова, брав участь в організації викупу Шевченка із кріпацтва.
5. Штернберг, учень Академії мистецтв, талановитий художник, один із найближчих друзів Шевченка. „Я в восторге! Давно и так нетерпеливо ожидаемый мною Штернберг наконец приехал!... Я тихонько сел на стуле против его постели и любовался его детски-непорочным лицом".
Тривалий час він мешкав разом із Шевченком, відвідував освічені культурні родини, ходив у театри та ін.
6. Найбільша заслуга у справі визволення художника з неволі належить великому російському художнику Кар-лу Брюллову. В повісті створено яскравий образ „Карла Великого", зображений його домашній побут, звички, оточення, кращі твори. „Карл Великий безгранично любил все прекрасньїе искусства, в чем бы они ни проявля-лись..." Славетний художник зі світовим іменем, знайомство з котрим лестило навіть вельможам, сподівався до-сить швидко вирішити проблему визволення Шевченка із неволі. Але Павло Енгельгардт брутально повівся з Брюлловим, назвавши його „настоящим американским дикарем". І тоді Брюллов пише портрет Жуковського, відомого російського поета, завдяки якому Шевченко й отримав свободу.
— Для Брюллова Шевченко з часом стає „и любимым учеником, и товарищем". Для юного ж художника, як він сам зізнається, Брюллов „был слишком колоссален".
Підсумок уроку.
— Таким чином, в повісті „Художник" автор вільно відтворив лише один бік свого петербурзького життя, пов'язаний з художньою освітою і мистецьким оточенням.
Справжнє ж життя молодого Шевченка було набагато складнішим і напруженішим: у ті роки формувалась не тільки його художня, поетична особистість, а й громадянська свідомість. Однак і той автобіографічний матеріал, який ми знаходимо в повісті, є винятково цінним. Оскільки він, нехай невеликою мірою, та все ж характеризує Шевченка як людину європейської культури і широких інтересів.
Завершити наш урок я хочу словами вірша Івана Драча „Виклик", у якому поет — наш сучасник.
(Учень читає поезію Івана Драча „Виклик" у супроводі мелодії Я. Степового „Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка".)
ВИКЛИК
Скиньте з Шевченка шапку
Та отого дурного кожуха.
Відкрийте у нім академіка.
Ще одчайдуха-духа,
Ще каторжника роботи.
Ще нагадайте всім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом,
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!
А він все шукає до пари — наймичку з сиротою,
А він пропада за маною — не Вашою, а отою!
І горне гору роботи, бо в нього роботи гора,
Гори до нього горнуться, сонце — на вістрі пера.
Він пильно у нас вдивляється.
Вільний свавільний самум.
Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум.
А то регоче і тішиться, наче хлопчина радий.
Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий.

Підгрєб'я Н., Пішко І. // Українська література в загальноосвітній школі.-2007.-№1