Мета: засобами виразного читання передати слова поета як заповіт нащадкам, наголосити на значенні його як програмного твору; розвивати в учнів образне сприйняття поезії, уміння зіставляти зорові образи з внутрішніми переживаннями поета; виховувати естетичний смак, емоційність у сприйнятті творів красного письменства.
Обладнання: підручник, тексти.
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів
— До якого періоду творчості належать вірші циклу „Три літа"?
— Дати визначення поняття „лірика".
— Як характеризує автор у вірші „Три літа" зміни у своєму ставленні до тогочасної дійсності?
— Під впливом чого сталися ці зміни?
— Чому він свої „Три літа" називає „злими"?
II.Сприйняття й засвоєння учнями навчально¬го матеріалу
1. Вступне слово вчителя.
„Заповіт" був написаний 24 грудня 1845 року — приблизно через 10 днів після послання „І мертвим, і живим...", але ці десять днів теж були наповнені небувалим творчим піднесенням. 17 грудня написано „Холодний яр", 19 грудня — „Псалми Давидові", 20 грудня — „Маленькій Мар'яні", 21 грудня — „Минають дні, минають ночі", 22 грудня — „Три літа". Щодня — новий поетичний шедевр.
Шевченко жив тоді в маєтку приятеля С. Самойлова в с. В'юниці. Хоч і недалеко від Переяслава було це село, однак почував себе відірваним від усього світу. Можливо, саме тому він, чоловік товариський, зумів зосередитися. Прийшло натхнення, а з ним — і виняткова сконцентрованість усіх духовних сил. Хвороба цьому ніби й не заважала, навпаки, вона загострила чуття поета. Проте сталося найгірше — звичайне простудне захворювання перейшло в запалення легенів. Піднявся жар. Шевченко не міг не знати, що його спіткала небезпечна хвороба, яка тоді дуже часто призводила до смерті. Він вирішив негайно переїхати до Переяслава, де його близький товариш А. Козачковський, досвідчений лікар, може врятувати його.
Десь 23 грудня хворого Тараса привезли до Переяслава, де він був оточений турботою в будинку друга. Через два дні — Різдво, Святий вечір, одне з найбільш радісних свят нашого народу.
У різних статтях, художніх творах багато разів описувалося, як створювався „Заповіт". Фантазії авторів були подібні. Майже всі вони підкреслювали, що Шевченко ніби відчував наближення можливої смерті. Непритомніючи, марячи, він потягнувся до олівця і на аркуші паперу написав слова свого „Заповіту". Після того — цілковите забуття. У кімнату хворого зайшов А. Козачковський. Він помітив на столику списаний аркуш. Узяв, став читати. Перечитав раз, вдруге, мов не вірячи, що тут могло бути таке написано. Якийсь час вражено дивився на хворого поета. „Боже! — вигукнув подумки. — Та цей коротенький вірш довший за найдовше життя. Він — вічний!" Підсунув стілець ближче до ліжка хворого, сів. Тепер він не відійде ні на хвилинку, не має права, „Як умру...". Ти не вмреш, Тарасе, ти житимеш іще довго, довго...
Стомлений вкрай, через якийсь час Козачковський непомітно задрімав. Стрепенувся наче від чийогось надто пильного погляду. Справді, на нього невідривно дивилися глибоко запалі Тарасові очі. Мовби не впізнавали. Козачковський радісно кинувся до нього — це був погляд людини, яка пережила смертельну кризу, людини, котра ніби заново входила у земний світ.
— От і живий! — мовив полегшено. — А ти пишеш: „Як умру...".
Тарас мовчав, ніби не почув чи не збагнув сказаного. Але ні, озвався:
— Коли написав, то хай вже буде.
Так чи приблизно так описували епізоди, пов'язані зі створенням „Заповіту" багато авторів. Не будемо заперечувати, бо точних даних про те, як усе це було насправді, на жаль, немає. Безсумнівно, що Тарас думав про можливу смерть. І цілком можливо, що рядки „Заповіту" почали складатися ще раніше, скажімо, у В'юниці. І тільки тепер він доопрацював їх остаточно. Як ніколи раніше Тарас Шевченко усвідомлював свою значимість як поета: щойно він пережив кілька місяців геніального творчого злету. Він знав справжню вартість створеного ним. „Заповіт" — останній твір, написаний у цей щасливий період. Він завершував вулканічний творчий вибух. Після „Заповіту" поет довго, майже півроку, нічого не писатиме: відбуватиметься накопичення розтраченої творчої енергії.
Підготовлений учень читає напам'ять поезію „Заповіт".
Бесіда з учнями.
— Яка ідея „Заповіту"?
— Яка це поезія за формою?
За формою „Заповіт" — монолог. Він складається з шести строф, які об'єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з них має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять одну гармонійну цілісність.
— Що можна сказати про композицію твору?
Перші дві чотирирядкові строфи — це панорамне зображення Наддніпрянської України. Наступні вісім середніх рядків — „це суб'єктивна вставка поета про себе, про його життя після смерті, про його особисте ставлення до Бога". Останні дві строфи — заклик до боротьби за волю, за побудову нового життя:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров 'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Символічне значення поезії.
Повідомлення заздалегідь підготовленого учня.
Художня сила зображення картини в знаковості її деталей, або ж, інакше кажучи, в їх символізмі! Для Шевченка образ могили був характерною ознакою українського пейзажу. У другому випадку цей образ ставав символом боротьби народу за волю. Шевченко вважав, що в могилах поховані ті, хто колись загинув, обороняючи Україну. Для Шевченка могила була сакральним, святим місцем. Можливо, у цьому був один із чинників рішення „поховайте мене на могилі". Шевченко бачив пам'ятник собі високим, дуже високим. Але ця високість йому була потрібна для того, щоб постійно бачити Батьківщину і бути з нею. А ще поет хотів бачити, як Дніпро ...понесе з України У синєє море Кров ворожу...
Йдеться про майбутнє повстання. Поет не уточнює, що це за повстання, проти кого воно буде спрямоване. Проте на ці запитання можна знайти відповіді, якщо простежити тему повстання в інших творах поета.
Згадаймо, за що проливали свою і чужу кров гайдамаки з однойменної поеми. Вони домагалися соціальної і, національної волі. В посланні „І мертвим, і живим..." поет погрожував народним покаранням тим, хто зрадив інтереси України, її народ і подався в „дядьки отечества чужого". Що майбутнє повстання матиме за мету соціальне та національне визволення, дуже виразно засвідчено в „Осії. Глава 14".
Поет говорить про звільнення народу через всенародне повстання. І Дніпро понесе
у синєє море кров ворожу, отоді я все покину, і полину до самого Бога Молитися...а до того я не знаю Бога.
Пояснення вчителем вислову „а до того я не знаю Бога".
Вислів „а до того я не знаю Бога" не раз викликав поглиблену увагу шевченкознавців. Його посилено коментували радянські літературознавці, які прагнули найпереконливіше довести, що ці слова, написані в день найбільшого християнського свята, говоряті про безперечний атеїзм Шевченка. З колективу прибічників такого тлумачення 16-го рядка твору випав голос М. Рильського, який твердив, що Бог „ дозрілого Шевченка" — не „верховна істота", а символ „правди, справедливості, гармонії."
Один з автографів цього твору свідчить, що 16-й рядок дався Шевченкові нелегко. Спочатку замість нього були поставлені самим поетом крапки. Потім на місці крапок було вписано „Я не знаю", а ще через деякий час — „Бога". Шевченко, вочевидь, передчував що його слова можуть викликати різне, навіть і неадекватне тлумачення, і тому вишукував інші варіанти Зупинився все-таки на цьому.
Серед „діаспорних" тлумачень привертає увагу версія професора Леоніда Рудницького (США). „Після смерті поета, — тлумачить учений рядок „Я не знаю Бога", — його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною. Слово „не знаю" тоді розуміється в сенсі не пізнаю Бога, але не тому, що поет Його не хоче знати, а тому, що його душа не буде допущена до Божої присутності, бо вона не сповнила свого завдання тут, на землі... Слід додати, що цей мотив недопущення душі після смерті до Бога дуже поширений у Шевченковій поезії. Нагадаємо тут, для прикладу, поему „Великий льох", написану в той самий час, що і „Заповіт", у якій три душі змушені блукати над світом тому, що вони, хоч і несвідомо, але все ж таки провинилися проти України. Цей мотив є центральною думкою другої строфи „Заповіту". Він побудований на народному повір'ї, що душа після смерті ще довго кружляє над місцем його земного життя...".
Робота з підручником.
Самостійне опрацювання теми „Популярність і значення поезії „Заповіт".
Перевірка самостійної роботи.
IV. Підсумок уроку
„Заповіт" Тараса Шевченка, один із найпоетичніших маніфестів гуманізму, є програмним твором автора, неповторним поетичним заповітом у світовій поезії, з яким Великий Кобзар звернувся до сучасників та прийдешніх поколінь.
V. Домашнє завдання
Вивчити поезію „Заповіт" напам'ять. Написати невеликий твір-роздум „Громадянська мужність поета". Верготі Л. // Українська література в загальноосвітній школі.- 2006.-№11
|
