Протоієрей о. Ігор Безоглюк. Рудосільська ікона Божої Матері
Православні християни глибоко переконані в тому, що Діва Марія завжди піклується про рід людський і, як мати Господа нашого Іісуса Христа, має особливу благодать прихиляти милосердя Боже до грішників та подавати втіху скорботним та нужденним. Турбота Божої Матері про людство настільки велика, що у всі віки новозаповітної історії віруючі зверталися в молитвах до Цариці Небесної і отримували від неї благодатну допомогу, яка щедро подавалася навіть через її іконописні зображення. Такі ікони називаються чудотворними і свято шануються в православному світі. На Русі відомо багато чудотворних ікон Божої Матері. Вони отримують назви або на честь місця, де ці образи знаходились - Почаївська, Володимирівська, Казанська, або ж інші - ті, котрі давав їм народ - "Всіх скорботних радість", "Утамуй мої печалі", "Несподівана радість...". Благословила Пресвята Богородиця своєю милістю і Руде Село, явивши тут свою чудотворну ікону, яку на честь місця появи і назвали Рудосільською. Вона чудесним чином з'явилася в маєтку місцевого поміщика Станіслава Залєсського на поч. XIX ст. Архівних даних про появу в селі цього образу не збереглося, проте народні перекази донесли до нашого часу цю дивну історію. Розповідають, що пан С Залєський, шукаючи зцілення від важкої хвороби (за деякими припущеннями, він хворів на астму), часто їздив лікуватися до лікарів, у тому числі й закордонних. В одній з таких подорожей він придбав ікону Божої Матері старовинного письма, перед якою молився під час лікування. Однак, зцілення від хвороби пан Станіслав приписав майстерності лікарів, а не дії Благодаті Божої, яка сходила від образу Пресвятої Богородиці. Крім того, поміщик виявив недбалість, не забравши чудотворний образ до рідного села. Прибувши у свій маєток, він на честь повернення і зцілення від хвороби влаштував банкет, під час якого і відкрилася дивна милість Божої Матері. У розпалі веселощів до пана прибігла перелякана служниця і сповістила, що в погрібі невідомим чином з'явилася ікона Божої Матері. Здивований пан наказав винести ікону і поставити її в належному місці. Але ніхто чомусь не подужав зрушити ікону з місця. Тоді вже сам пан Станіслав із зацікавленими гостями спустився у погріб і... впізнив ту ж саму ікону, перед якою молився і від якої отримав зцілення. Поміщика охопив священний трепет, коли він почув від образу Божої Матері голос, який викривав його недбалість: "Коли я була потрібна тобі, ти молився до мене, а виздоровівши, забув мене..." Вражений Станіслав запросив священика відслужити молебень прямо в погрібі. Після молитв ікону легко підняли сільські дівчатка - вони винесли її з погріба і поставили на гарно вбраного воза, запряженого молодими волами. Святиню перевезли до тогочасної дерев'яної церкви. Сповнений вдячності, пан Залєсський у 1825 р. розпочинає будувати новий кам'яний храм, освячений вже після його смерті - у 1841 р. Православна Троїцька церква, збудована поміщиком-католиком, і досі височить у Рудому Селі, як реальний наслідок надзвичайних подій... Звістка про чудо швидко розлетілася по Київщині і до рудосільської ікони потягнулися прочани, несучи Богоматері свої нещастя, хвороби та скорботи і отримуючи по своїй вірі та молитвах зцілення недугів, про що свідчать численні розповіді як самих зцілених, так і свідків чудес Божих. Диякончук Марія свідчить, що її батько - Мельник Григорій - одного разу привіз до ікони жінку Марію із сусіднього села Косівки, яка ходила на милицях. Після кількох днів молитви перед образом Божої Матері раба Божа Марія повністю зцілилася від своєї хвороби. На знак вдячності за чудесну допомогу зцілена жінка пішки ходила до Києво-Печерської лаври (а це близько 150 км), несучи перед собою в руках іконку Божої Матері. Милиці Марії зберігалися близько біля Рудосільської ікони аж до закриття Троїцького храму в 1962 р. Раба Божа Соломія (1910 р. н., с Софіполь Тетіївського р-ну) розповідала про те, що в дитинстві не могла ходити через хворобу ніг. Лікарі, до яких зверталися її батьки, сходилися на тому, що ноги необхідно відрізати. Але в 1925 р. за порадою однієї благочестивої жінки, якій з'явилася сама Пресвята Богородиця, батько привіз доньку до Рудого Села. Соломія згадувала: "Коли мене занесли до церкви, було багато людей і всі оглядалися на мене, хитаючи головами та співчутливо казали: "Така молода і вродлива, але ж каліка". Я проплакала всю службу Божу, а коли мене підвели, на підлозі залишилася ціла калюжа сліз". Вийшовши з храму, Соломія відчула себе краще. По дорозі додому біль у ногах поступово зникала. Лікарі, вдруге оглянувши дівчинку, здивовано сказали, що ноги потрібно просто полікувати і Соломія знову стане ходити. Зцілена дівчинка вийшла заміж і зараз має дітей, онуків і правнуків. Кожного року Соломія приїздила до Рудого Села на храмове свято, яке, не зважаючи на перешкоди, святкувалося і в часи атеїстичного режиму. Вона завжди розповідала всім про чудо, яке трапилося з нею. Розповідають прихожани і про те, що біля ікони до 1962 р. знаходилася металева пластинка з вигравіруваним на ній зображенням очей. Ця пластинка була виготовлена на замовлення одного прихожанина в знак подяки Божій Матері за прозріння. Зцілений чоловік у великій кількості привозив до ікони лампадне масло, яке в радянські часи було дефіцитом. Після революції, в часи гонінь на Православну Церкву люди переховували Рудосільську ікону в погрібах і таємно молилися перед чудотворним образом. (Перед тим, як занести святиню до погріба, стіни останнього вибілювали і вистеляли килимами). Місце перебування ікони старанно приховувалося - про нього знало дуже вузьке коло віруючих. Завдяки таким заходам, образ вдалося врятувати в ті нелегкі часи. Але, як неможливо сховати місто, збудоване на вершині гори, так і чудотворну святиню нереально затаїти від страждаючих сердець, жадаючих втіхи та благодатної допомоги Пресвятої Богородиці. Так, одного разу до хати, в якій перебувала ікона, привели душевнохворого чоловіка, який забігав по кімнаті, закриваючи голову руками і благаючи когось невидимого відпустити і більше не мучити його. Через деякий час хворий забився у куток і затих. Присутні вже встигли злякатися за його життя, але коли чоловіка підвели, то він виявився цілком здоровим і в повній свідомості. Рудосільці стверджують, що цей чоловік ще довгий час працював комірником у місцевому колгоспі. Диякончук Марія, в хаті якої довгий час зберігалася Рудосільська ікона, розповіла вражаючий випадок, свідком якого була вона сама. Якось, зайшовши до хати, Марія, як звичайно, хотіла перехреститися до Матінки Божої, але рука так і зависла у повітрі. На місці, де знаходилася ікона, висіла лише пуста рамка. Жінка не могла пояснити цієї пропажі, адже до хати ніхто не заходив. У розпачі вона впала на коліна, заливаючись гіркими сльозами, але коли вона знову підняла голову, то побачила, як зображення повільно з'явилося в рамці. Марія заприсяглася в тому, що все, розказане нею - чиста правда. Кодинська Ольга одного разу захворіла водянкою -розпухло все тіло і жінка вже не могла пересуватися. Лікарі нічого не зуміли вдіяти, але Ольга отримала допомогу від самої Премилосердної Цілительки, яка з'явилася хворій в образі, подібному до зображення на Рудосільській іконі і наказала пити чай із трави "нечуй-вітер", про яку раба Божа до цього нічого не знала. На заперечення Ольги, що вона не відає, як виглядає ця трава, Божа Матір сама оповіла, як і де знайти цілющу рослину. Після лікування "нечуй-вітром" жінка стала здоровою. Розповідає Надія Слободянюк: "Моя мама, Гринюк Пелагея, 1907 р. н., захворіла невиліковною на той час хворобою - "красною волчанкою". Лікуючись у м. Сквирі, вона у лікарні день і ніч молилася до Божої Матері та всіх святих про помилування. Якось їй сниться, що ходить вона по березі ріки, але на другий берег перейти не може, тому що місточок був вузесенький як лозинка. Та тут з'явилася сама Пресвята Богородиця, яка подала мамі різочку і повела на другий бік річки. Коли дійшли до середини, Божа Матір наказала вмиватися - і коли мама вмилися, то з лиця облетіли всі струпи. Тоді Пречиста оглянула її і сказала: "Ще кола вуха обмий", після чого наслідки хвороби зникли остаточно. Потім Богородиця знову подала різочку і довела маму до другого берега. Мама весь час просила: "Матусю, помилуй мене!" Але Цариця Небесна наказала їй називати себе не "матусею", а Матір'ю Божою. Мама знову попросила "Мати Божа, помилуй мене!", на що Богородиця відповіла: "Помилую!" Після цього мама стали поправлятися і повністю одужали". Слід також додати, що в домівці Гринюк Палажки потім довгий час зберігалася Рудосільська ікона. При цьому неграмотна Пелагея напам'ять вивчила акафіст Божій Матері. Не секрет, що на вогник серед ночі можуть зайти не тільки стомлені блукаючі мандрівники, але й різні пройдисвіти та шукачі пригод. Так і слава Рудосільської ікони привертала увагу не тільки благочестивих людей, але й любителів легкої наживи, котрі неодноразово викрадали чудотворний образ. Один з таких випадків стався в 70-х pp. XX ст., в розпал войовничого атеїзму. І хоча про крадіжку було повідомлено міліцію, рудосільці сумнівалися в тому, що їхню святиню будуть шукати. У плані боротьби з релігією Руде Село вважалося одним з неблагополучних і влада вже давно була незадоволеною юрбами віруючих, які звідусіль збиралися до Божої Матері. Однак, Промислом Божим комусь із прихожан потрапила на очі газетна стаття, в якій розповідалося про подвиг молодого прикордонника, який затримав контрабандистів. Воїнові пропонували хабаря, якого він не взяв. І здавалося - хіба мало ікон викрадають? Але у людей затеплився вогник надії. У редакції газети знайшли кореспондента, через якого розшукали слідчих, котрі займалися цією справою. Проте, до суду ікона не "могла бути повернута власникам, оскільки вважалася речовим доказом. А тому рудосільці, побоюючись, що держава їх обдурить і забере ікону в музей, влаштували чергування під дверима поважних установ, відповідальних за цю справу. Врешті-решт, очевидці розповідають майже детективну історію про те, як до села приїхала чорна "Волга", з якої вийшла немолода поважна жінка і вручила рудосільцям чудотворний образ, наказавши берегти його, як зіницю ока. Ще один випадок крадіжки ікони трапився в 1998 р. З травня по жовтень про неї не було ніяких відомостей, хоча міліція робила все можливе для її повернення. І лише в середині жовтня образ було знайдено в церкві села Гореничі Києво-Святошинського р-ну, куди її подарував невідомий чоловік. Саме він розповів священику, що ікону купив для молитви у своїй оселі, але відтоді втратив сон і спокій - тому що Божа Матір з'являлася у снах і грізно попереджала про те, що в його домі не місце цій іконі. Не знаючи про походження образу, чоловік подарував його церкві у с. Гореничах. у якій саме був престольний праздник Різдва Пресвятої Богородиці. Так, навіть лихі вчинки Господь використовує для більшого прославнення Свого. І в наш час не зубожіває джерело Божої благодаті від чудодійного Рудосільського образу. Нині Божа Мати сама подорожує містами та селами нашої землі, зцілюючи тіла та лікуючи душі всіх тих, хто з вірою прикладається до її чудотворної Рудосільської ікони. На жаль, не завжди є можливість зібрати всі дані про чудеса та зцілення. Часто, подібно до євангельських прокажених, люди або не вважають за потрібне, або від радості забувають знову прийти до храму, щоб прославити Бога та подякувати його Пречистій Матері за зцілення. Інші ж очевидці, повідомляючи про чудеса, не вдаються в подробиці. Та, незважаючи на все, існує чимало свідчень чудесної допомоги від Рудосільської ікони Божої Матері. Так, в одному лише селі Чапаївка Таращанського р-ну священик о. Петро зібрав вісім таких свідчень. Садовенко Анатолій Іванович з с Косяківки після інсульту лежав хворий при смерті. Рідні готувалися до похорону, але подавали записки на молебень перед Рудосільською іконою. Через три дні йому стало легше і хворий зміг вставати. Ще пізніше Анатолія Івановича привезли до ікони Божої Матері і, коли він прикладався до неї, то повністю видужав. Яковенко Марія Матфеївна з с Чапаївки страждала душевним розладом. Не могла ні молитися, ні перебувати в храмі. Від Рудосільської ікони Божої Матері отримала зцілення. Тепер регулярно ходить до храму і причащається. Ходаківська Любов Іванівна мала хворе серце, страждала сильними болями, задишкою. Перед іконою Божої Матері відчула полегшення і з тих пір почуває себе набагато краще. Рибченко Лідія Данилівна могла пересуватися лише з двома палицями. Після молитв перед іконою стала ходити без палиць. Кучма Неоніла Петрівна - застудилася, були сильні головні болі. По молитвах Богородиці зникла і простуда, і її ускладнення. Кучер Марія Максимівна після акафісту перед іконою миттєво видужала після важкого грипу. Береговенко Оксана Миронівна мала хворі ноги і перебувала на початковій стадії туберкульозу. Отримавши зцілення від Рудосільської ікони, стала ходити до церкви. Дівчинку Марічку N., яка страждала на нічний енурез, бабуся приводила до церкви. По молитвах до Божої Матері дівчинка виздоровіла. Ще один цікавий випадок розповіла жителька м. Василькова: «Років три тому в м. Васильків, в храм святителя Миколая батюшка Олексій привіз чудотворну Рудосільську ікону Божої Матері. Всі йшли до неї на поклоніння. Пішли і ми з дочкою, поклонилися, купили іконку, приклали її до чудотворного образу і пішли додому. В мене є брат, Вовченко Микола Михайлович,який мешкає в м. Кочалім Тюменської обл. На другий день ми просто пішли йому зателефонувати -дізнатися, як живе його родина. А невістка в трубку плаче і кричить, що Коля помирає. Всього розігнало, ноги як колоди, живіт, як гора. Не їсть, не п'є. Ми також плакали і голосили, так нам було його жалко. Він дуже добрий у нас. А потім увечері плачемо і думаємо: «Що ж робити? Як допомогти?» Сказали, що в нього рак простати. А це дуже страшно. Але ми вирішили читати акафіст Божій Матері «Всецариця» перед іконкою Рудосісльської Божої Матері, яку купили в храмі. Фотографію Колі приклали до ікони. Вночі вимкнули світло і стали плакати та просити Матір Божу, щоб Микола ще пожив. А від самої іконочки з правого верхнього кутка зходив вогонь. Ми з донькою стояли в темноті і все це тремтіння вогню бачили. Хоч Коля був і далеко від нас, але Матір Божа нашу молитву почула і стала йому допомагати. На ранок біжимо дзвонити, а невістка радісно кричить в трубку: «Колі краще!» Пухлина зійшла, трохи залишилося тільки внизу живота. Брат попросив їсти, а на другий день став підійматися. (До цього він почувався все гірше і гірше, хоч приймав дуже дорогі ліки. І так він живе уже три роки, хоч ті, що разом із ним лікувалися від тієї ж хвороби, повмирали. Лікарі не вірили своїм очам. Все допитувалися: «Чим лікували, що Ви йому давали?» Але невістка нічого не розповідала. Чудо сталося. Брат живе і сьогодні. Вже три рази він приїздив у Васильків під час відпустки. Пухлина ще й зараз трохи є, але він у своїх 59 років вивчив комп'ютер і працює). Брат вдячний Матері Божій за зцілення і вірить, що вона не залишить його своєю милістю. І Господь допомагає йому». Дармостук Олександра Михайлівна, м. Васильків. 16 серпня 2002 р.
