Сучасне село Капустинці: асфальтовані дороги, сучасні квітучі оселі, гарно одягнені люди... Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів була гарна весела усмі-шка й променилися радісно очі? Давайте заглянемо в історію найвіддаленішого куточка нашого району, повернемося у ті далекі часи, коли виникло село, і поговоримо про сучасне село та його теперішні проблеми.
Село Капустинці згадується в писемних джерелах вже в XVI столітті і є одним із найдавніших поселень на цих теренах. Заснування села відноситься до часів, коли великі обшири тутешніх лісів та степів почали заселятися під захистом новозбудованого князями Збаразькими Володарського замку. Князі Збаразькі були споріднені з князями Вишневецькими, яким на початку XVII ст. відійшла в спадок значна частина Володарщини з центром у Борщагівці. Капустинці належали тоді до Боргащівського маєтку. Один з князів Вишневецьких, Олександр Олександрович (1543-1577), одружився з князівною Олександрою Андріївною Капустою. Її батько, князь Андрій Тимофійович Капуста мав відносно недалеко невеликі маєтки — в Брацлавському воєводстві та на Київському Поліссі. Оці князі Капусти, вже збіднілі та здрібнілі на той час, належали до категорії князів-слуг, які наймалися до багатших князів на різні посади щодо управління маєтками та військовими підрозділами. Таким чином, відомий з місцевих переказів «козак Капуста», насправді, був збіднілим князем та мав на Володарщині маєток завдяки своїй службі у князів Збаразьких або через родинні зв’язки з ними. У пізнішій народній пам’яті багато хто з тих давніх службовців князів Збаразьких перетворився на козаків. Наприклад, у кінці XVI ст. у ролі управителя Володарського маєтку згадується Мормола (Мормила), який належав до давнього боярського роду, а в місцевій традиції переказ описує його як козака з пізнішої доби Хмельниччини. Таким чином, назва села Капустинці залишилася одною з небагатьох пам’яток осадничої та господарської діяльності князів Капуст на теренах Київщини. Пізніші козацькі сторінки історії Капустинців сплелися в барвисті перекази, які й досі передаються з покоління до покоління.
Про Капустинці є згадка у Лаврентія Похилевича: «У пе-ріод Визвольної війни 1648-1654 pp. село було покинуте жителями, які пішли за Дніпро: після приєднання України до Росії люди повернулися й поселилися на місці покинутого села».
У 1900 р. кількість жителів села становила 1126 осіб. У цей час у Капустинцях була однокласна церковнопарафіяльна школа.
У 1919 р. на території села створено ревком. У червні наступного року в Капустинцях утворився комнезам, діяли лікнепи. У 1921 р. у хаті священика, яка звільнилася після закриття церкви, розташувалася школа. Під час колективізації у 1929 р. у Капустинцях створено колгосп «Нове життя». У цей час почалося, так зване, розкуркулення заможних селян. За неповними даними, у голодні 1932 — 1933 pp. у селі померло близько 270 осіб.
З початком Великої Вітчизняної війни до лав Червоної армії мобілізовано 271 мешканець сільської громади. У боях за Батьківщину загинуло 72 жителі с. Капустинці та 61 житель с. Чепіжинці.
У післявоєнний період господарство поступово відбудовувалося. У 1958 р. села були електрифіковані. Збудовано новий млин, який працював на електричному струмі.
У 1959 р. у результаті об’єднання колгоспів ім. Куйбишева (с. Капустинці), ім. 13-річчя Жовтня (с. Мармуліївка) та ім. Сталіна (с. Чепіжинці) створено колгосп «Комуніст».
З 1954 р. до 1960 р. у селі зведено 88 нових будинків. У 1960 р. зруйновано церкву й розпочато спорудження будинку культури, яке було завершено у 1964 р. У будинку культури працювали відділення поштового зв’язку та бібліотека.
У 1964 — 1965 pp. почав працювати новозбудований цегельний завод.
У 1965 р. у Капустинцях встановлено пам’ятник воїнам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни.
У 1975 р. до колгоспу «Комуніст» було приєднано два відділки Кашперівського радгоспу: «Кленове» та «Коржиха».
У 1988 р. вібулося роз’єднання колгоспу. У 2000 р. утворилася приватна елітно-насіннєва АФ «Мрія», якою керує М. В. Андрусенко. За цей період у Капустинцях збудовано нову школу, шість житлових будинків, дитсадок.
Село пишається своїми трудовими династіями: родинами Капелюшних, Саганців, Смітюхів.
У селі проживають воїни-афганці. Медаллю «За відвагу» нагороджені П. М. Смітюх, 0. І. Яблонський, А. М. Пільганчук, В. І. Пільганчук, М. В. Гайдайчук; орденом Червоної Зірки — В. О. Панченко, Л. П. Зарубенко. Загинув під час бою в Афганістані О. В. Крауз.
Коржиха — село, яке входить до складу Капустинської сільської ради. Розташоване за 5 км від с. Капустинці. Площа населеного пункту — 18 га. Населення — 31 особа. Кількість дворів — 24. Дата заснування — ХІХ — ХХ ст.
Чепіжинці — село, яке входить до складу Капустинської сільської ради. Розташоване за 3 км від с. Капустинці. Площа населеного пункту — 156 га. Населення — 182 особи. Кількість дворів — 122. Дата заснування — XIV — XV ст.
Освіта. В кінці ХІХ ст. в селі існувала церковно-приходська школа. Нині на цьому місці росте шкільний сад. Це була звичайна сільська хата, розділена на дві половини. В одній половині вчилися діти. В другій половині було приміщення для сходки.
Кімната, призначена для класу, могла вміщувати до 45 осіб. У першому класі було до 13 учнів, в другому – до 9, в третьому – до 7 учнів. Решта учнів залишили школу через погані матеріальні умови. Викладання в школі велося російською мовою. Школа цілком залежала від церкви. Навчання починалося з того, що дітей вчили правильно хреститися, молитися. Помолившись, діти починали навчання. Учитель не мав програми для навчання. Багато часу відводилося Закону Божому, яким починались і закінчувались уроки. В школі вивчались арифметика, читання, граматика і чистописання.
Навчання починалося за тиждень до Покрови і закінчувалося за тиждень до Великодня. На Різдвяні свята дітей відпускали на канікули.
У школі навчалися діти переважно багатих, а діти селян-бідняків через важкі умови життя не мали можливості навчатися.
Учні, які закінчили третій клас, складали екзамени в селі Бабинці, волосному селі Сквирського повіту. На цьому закінчувалося навчання.
У церковно-приходській школі всі три класи навчались разом в одній класній кімнаті. Їх навчав один вчитель. Основним методом навчання була самостійна робота. Парти стояли попід стінами в один ряд.
Колишнім учням того часу залишився в пам’яті вчитель Коломієць. Йому вдалося привернути на свій бік дітей і жителів села старшого покоління. Цього не міг не бачити священик. Він домігся, щоб учителя Коломійця звільнили з роботи. Згодом учитель загинув під час Громадянської війни.
Після революції 1917 року із встановленням Радянської влади, потяг до науки значно збільшився. Відчинились двері до школи дітям селян-бідняків. Старе приміщення школи не задовольняло вимог села. Однак куркулі були проти будівництва школи.
Залишився будинок орендаря Берка, у якому було вісім кімнат. Орендар покинув село після революції, а хату ніби передав одному з своїх помічників. Громада наполягла на тому, щоб будинок передати під школу. Але куркулі були проти. Зав’-язалась боротьба. Наумчука Михайла Степановича, який настирливо вимагав, щоб будинок орендаря Берка було передано під школу, куркулі таємно вбили вночі, коли він пас коней. Громадяни села рішуче виступили проти куркулів. Хату віддали під школу.
У 1930 р. було запроваджено обов’язкове 4-річне навчання, що дало можливість жителям села здобути початкову освіту. В ці роки широкі маси населення почали навчатися грамоті. Громадяни, які не мали можливості ра-ніше здобути освіту, здобували її ввечері в пунктах з ліквідації неписьменності, так званих лікнепах. Тоді відвідувало школу дуже багато людей. Вони вчилися писати і читати.
З 1929 року почалося бу-дівництво приміщення школи. У 1930 р. школу було відкрито. Ініціатором будівництва був Капелюшний Володимир. Одним з перших учнів був Наумчук Іван Федорович, який пізніше вчителював у школі.
У 1953 р. було впроваджено обов’язкове 7-річне навчання. У грудні 1958 р. в СРСР було прийнято Закон “Про зміцнення зв’язку з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. У квітні 1959 р. відповідний Закон був ухвалений в Україні. З нового навчального року діти навчались у Капустинській школі 8 років.
З 1971 року директором школи почав працювати Змієвський Микола Кузьмович.
Старе приміщення прослужило до 1994 року. А 28 грудня 1994 року було здано в експлуатацію нову двоповерхову школу. Навчання розпочалося 13 січня 1995 року. Це вже була середня школа, директором якої продовжував працювати Змієвський М. К. У 1997 році був перший випуск 11 класу середньої школи. З листопада 1999 р. директором школи працювала Охмак Тетяна Яківна. Сьогодні загальноосвітній навчальний заклад очолює Ірина Петрівна Вольвах.
У різні роки директорами навчальних закладів працювали:
Ужвенко Кузьма Григорович, учасник війни (1944 — 1949 рр.).
З 1949 до 1955 рр. – Марчук Арсеній Семенович, який був родом із с. Зрайки Володарського району.
1955 — 1958 рр.– Карпенюк Федір Васильович, житель с. Рубченки. В школі викладав історію. Його дружина Трохимчук Марія Миколаївна працювала вчителем початкових класів у цій же школі.
1958 — 1960 рр. – Залєвський Олександр Сергійович, житель с. Володимирівка.
1960 — 1971 рр. – Бакаляр Степан Гаврилович, житель с. Завадівка. В школі викладав німецьку мову, організував гурток струнного оркестру.
Зі спогадів учителя української мови та літератури Ольги Василівни Харченко: “В ті роки, коли директором Капустинської школи працював Бакаляр С. Г., організовувались екскурсії для учнів у Софіївський дендропарк, музей під відкритим небом у Переяслав-Хмельницькому, історичний музей та ін. Степан Гаврилович був організатором драматичного гуртка. Учителі ставили п’єсу “Фараони”. Працював учнівський хор (керівник Фартушний).
Кожного року на останній дзвінок діти ходили в ліс (с. Оріховець, с. Скибинці). Було дуже весело, співали пісні, грали в волейбол. Під девізом “Люби і знай свій рідний край” організовувались туристичні подорожі”.
Майже 30 років працював директором школи Змієвський Микола Кузьмович, житель с. Капустинці.
Відомі випускники школи
Воробйов Борис Савович – випускник 1946 р., кандидат сільськогосподарських наук.
Держалюк Микола Степанович – випускник 1966 р., доктор історичних наук. Микола Степанович народився 11 лютого 1951 року в с. Капустинці Володарського району Київської області в селянській сім’ї. В 1966 р. закінчив Капустинську восьмирічну школу, а в 1968 р. – Рудосільську середню школу.
У 1973 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
У 1974 р. рекомендований на навчання в Угорську Академію наук. Після повернення з навчання працював у Інституті історії України Національної академії наук, в президії Академії наук.
З 1993 р. – доктор історичних наук. У 1996 — 2000 рр. працював помічником-радником прем’єр-міністра України.
За цей час Микола Степанович написав і опублікував понад 100 наукових робіт в українських, російських та угорських журналах, книгах, збірниках.
Залєвський Василь Павлович народився 2 лютого 1934 р. у с. Володимирівка Володарського району Київської області. Закінчив Капустинську семирічну школу в 1950 р. Тоді ж вступив у Київський технікум електромеханіки. Згодом була армія, навчання у Київському інституті народного господарства. Після навчання працював інженером, згодом – головою Білоцер-ківського міськвиконкому. За сумлінну працю має 10 урядових нагород: 3 ордени і 7 медалей.
Він є почесним жителем міста Біла Церква. Зараз працює заступником директора філіалу Міжрегіональної академії управління персоналом.
Сьогодення
Село Капустинці розташоване за 35 км від ра-йонного центру смт Володарка. Найближча залізнична станція — Кашперівка — 15 км, м. Сквира — 35км, м. Біла Церква— 70 км. Село розкинулося на березі річки Струг, притоки річки Рось. Площа населеного пункту — 209 га. Населення, яке проживає на території Капустинської сільської ради, — 601 особа, кількість дворів — 378.
Село Капустинці розташоване на південному заході Київської області, в західній частині Володарського району. Горбиста рівнина, на якій розташувалося село, належить до північно-східних відрогів Придніпровської височини. Сільський голова – в свята й будні, в радості та в скрутну хвилину — батько й мати, помічник і порадник, господар та організатор, почесний гість... Голова! За цим словом – Людина зі своїм характером, проблемами, уподобаннями... Він вболіває за все, що відбувається в місцевій громаді, «дихає» проблемами села, відчуває кожною своєю клітиною настрій громади та кожного жителя, зокрема, тепло, енергію, невичерпне джерело думок та ідей, що народжуються в рідному селі, намагається зберегти та примножити матеріальні та духовні багатства... Будує, ремонтує, впорядковує, нищить бур’яни... Сільський голова! Це – особистість! Це звучить!
Коли на чолі громади стоїть високоосвічена особа, яка дбає про розвиток села та вирішення його насущних проблем, то громада від цього лише виграє. Олександр Павлович Смітюх — очільник сільської ради, до якої входять села Капустинці, Чепіжинці, Коржиха. Керівник молодий, проте досвідчений.
Олександр Павлович Смітюх вже чотири скликання очолює Капустинську сільську раду. Досвіду не позичати! Добре знає, з якого боку підійти до вирішення справи, «погасити» конфлікти, чи просто — розрадити відвідувача. Сьогодні він розповідає нашим читачам про свою роботу.
— Олександре Павловичу, яким на Вашу думку має бути сільський голова?
— Вважаю, що сільський голова повинен бути дуже відповідальною та чесною людиною. Інакше просто не зможе працювати. Окрім того, він повинен вибудувати для себе програму діяльності на посаді голови. Сільський голова не тільки повинен чітко знати проблеми громади, а й розподілити їх на першочергові та другорядні.
— Як визначити?
— На мій погляд, першочерговою є та проблема, якою переймається більша частина людей. Кожен день на посаді сільського голови приносить нові проблеми, і їх треба вирішувати: одні — негайно, інші – поступово.
— Розкажіть, будь ласка, про проблеми, які існують у найвіддаленішої сільської ради району?
— Найбільша проблема — це, мабуть, відстань, якщо немає потрібного спеціаліста в селі, то ніхто до нас доїжджати не хоче — далеко. Ось, наприклад, фельдшер майже два роки до нас доїжджав, і це була велика проблема. Самі знаєте, у селі залишилися люди переважно похилого віку, тож потрібно, щоб медичний працівник у селі був на місці. У цьому році в нас вже є свій фельдшер — Різніченко Вікторія Вікторівна. Про неї чути тільки схвальні відгуки: уважна та старанна.
Дається взнаки і складна демографічна ситуація в селах. Молодь від’їжджає в місто у пошуках роботи і більш комфортних умов життя. Наше село ще не газифіковане. Тож плекаємо надію, що голубий вогник запалає в оселях жителів нашої сільської громади.
— З якими питаннями сільчани найчастіше звертаються до органу влади?
– З різними. Це і визначення меж земельних ділянок, і виготовлення державних актів, і питання майнових паїв, і виплата коштів «дітям війни», і оформлення субсидій, і, знову ж таки, коли вже проведуть газ до села.
— Які підприємства працюють на території села?
— Два роки тому на території сільської ради працювали два підприємства ТОВ «Темп» з вирощування птиці та ЕНАФ «Мрія». На сьогоднішній день працює одне єдине підприємство — це елітно-насіннєва агрофірма «Мрія». Двадцять чотири роки господарством незмінно керує Андрусенко Микола Вікторович. У свій час господарством було побудовано школу, дитячий садок, 8-квартирний будинок. На сьогодні в агрофірмі працює 121 працівник — це жителі наших та навколишніх сіл. Господарство має сучасні комбайни, трактори, машини. Допомагає Микола Вікторович у благоустрої території сіл, які входять до сільської ради. Нещодавно допоміг поставити огорожу на кладовищі, оплатив половину іі вартості. Надає техніку для обробітку шкільного городу, допомагає продуктами харчування, забезпечив Капустинський навчально-виховний комплекс електронною технікою.
— Чи задовольняють соціально-культурні заклади села необхідні сучасні потреби?
– У селі працює навчально-виховний комплекс (директор Вольвах І. П.). Є фельдшерсько-акушерський пункт, два продуктових магазини (приватні підприємці Скрипченко С. А., Музика О. Г.) та один — господарчих товарів (приватний підприємець Шевчук Л. М.). На жаль, сільський будинок культури — це болюча тема, тому що потребує капітального ремонту. В цьому ж приміщені знаходиться і сільська бібліотека. Вона функціонує, але плануємо найближчим часом перемістити її в колишнє приміщення дитячого садка, там плануємо облаштувати і сільську раду (на даний час сільська рада знаходиться в конторі ЕНАФ «Мрія»). Працюють на території сільської громади й соціальні працівники Гудзь Л. М., Чайковська Г. В., Аврамчук М. Я. Вони обслуговують 17 людей похилого віку.
— Чи є проблеми з благоустроєм села?
— Найбільша проблема — утворення стихійних сміттєзвалищ. Намагаємося з цим боротися. В цілому в благоустрої села активну участь беруть шкільна молодь, вчителі, праці-вники агрофірми «Мрія», працівники сільської ради, депутати. Хотілося б, щоб і жителі села більше звертали увагу на благоустрій біля своїх осель та на вулицях, де проживають. Як кажуть: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять».
— Якою є співпраця з районною владою, від кого маєте підтримку в роботі?
— Як сільський голова, я постійно отримую необхідну допомогу та підтримку. А коли потрібно, той мудру пораду від голови районної державної адміністрації Р. М. Поліщука, голови районної ради П. Ф. Мусієнка. Співпраця – постійна, конкретна.
Хочу також відмітити підтримку й допомогу від працівників сільської ради, депутатського корпусу, депутата районної ради Змієвського М. К., з якими вирішуємо завдання щодо покращення добробуту сільської громади. Тому щиро вдячний кожному з них за професіоналізм та відповідальність.
— Чим найбільше славиться Ваша сільська громада?
– Перш за все – трудовими традиціями, які сповідували наші предки. Найголовніше – це працелюбством. Ось, наприклад, жителі нашого села Череватенко М. В. за сумлінну працю був удостоєний звання заслужений працівник сільського господарства, а Гирич М. Т. нагороджений орденом Леніна. Всі жителі села заслуговують на повагу, майже кожен з них має почесне звання ветерана праці. Не відстає і молодь. Наша гордість, учениця Капустинського НВК Вольвах Таїсія, захищала честь області на Всеукраїнських змаганнях з легкої атлетики. Цей список можна продовжувати.
— Розкажіть, будь ласка, про символіку вашого села.
— Звернулися ми до істориків, які нам запропонували варіанти герба і прапора. На макеті герба та прапора села використаний знак давнього герба роду Капуст – стріла з роздвоєним кінцем. Саме з родом Капуст пов’язана початкова історія давнього села Капустинці. На згадку про козацькі сторінки місцевої історії зображено також дві схрещені козацькі шаблі. Червоний колір герба і прапора символізує військову звитягу перших поселенців села, які із шаблями в руках боронити рідну землю. Але депутати сільської ради ще не затвердили остаточний варіант, хочуть внести деякі зміни.
— Олександре Павловичу, які якості Ви найбільше цінуєте в людях?
— Насамперед, щирість, відвертість, адже завдяки їм можна побачити справжнє обличчя людини. Також ціную людську доброту та наполегливість у роботі.
— Дякую Вам за розмову. Тож бажаю успіхів у всіх Ваших починаннях.
Проблем, звичайно, чимало, але лише спільними зусиллями всієї сільської громади вони можуть бути вирішені.
