Напавши на нашу країну зненацька, фашистські керівники і командування вермахту надіялися, що тріумфальним маршем пройдуть аж до Москви. Та надії на блискавичну війну не збулися, бо вже в перші дні війни окупанти відчули опір не тільки прикордонників і військових частин, а й населення.
   Без перебільшення можна сказати, що трудящі України і, особливо, патріотично вихована молодь, буквально «атакували» військкомати, вимагаючи негайного відправлення на фронт. Особливу роль зіграла в цей час Київщина, оскільки } мм із напрямків стратегічного удару фашистської армії оув саме Київ. До речі, Київ в той час був не тільки столицею України, а й входив до складу області, не маючи окремого статусу адміністративно-політичної одиниці. (Такий статус Київ отримав тільки в кінці 1974 року). А тому, коли ми сьогодні розглядаємо події 1941 року, то не відокремлюємо Київ від області, а розглядаємо, як одне ціле, Київщину і Київ.
  В надзвичайно напружений період початку війни керівні органи влади прийняли термінові рішення про створення
партизанських загонів. 
   Мужні бійці цих загонів здійснювали бойові операції в районах Ворзеля, Димера, Іванкова, Чорнобиля. За час героїчної оборони Києва партизани знищили понад 2 тисячі гітлерівців, 53 автомашини, 4 танки, підірвали б мостів. Партизанські загони продовжували свої дії і після того, яю Київ був залишений частинами Червоної Армії.
Упродовж 71 дня наші війська стримували ворога на підступах до Києва. Ось тільки деякі факти із вогненного літопису тих днів. Підрозділ лейтенанта 0. А. Шапіленка, тримаючи оборону біля райцентру Ставище, знищив 26 танків противника. Майже 8 днів точилися бої на підступах до міста Фастова. Близько 90 тисяч народних ополченців боронили землю Київщини.
   Стійкість і героїзм наших воїнів вимушений був визнати навіть начальник німецького Генерального штабу генерал Гальдер, коли наші частини вибили в серпні 1941 року гітлерівських вояк із Богуслава. В своєму щоденнику він записав: «Цей прорив характеризує не тільки сміливість, а й зухвалість противника...»
   Та все ж до кінця вересня 1941 року фактично вся територія Київської області знаходилась під кованим чоботом окупантів. Наступили чорні, сповнені страху і неспокою, дні фашистської окупації. Жорстокий терор, облави і розправи над людьми, нищення матеріальних і культурних цінностей, примусова праця і глум над людською гідністю - все це пережили наші люди, опинившись на окупованій території. За довгі кошмарні 33 місяці окупації гітлерівськими катами було розстріляно 236 тисяч мирних жителів. Це майже вдвічі більше, ніж загинуло наших земляків на фронтах Великої Вітчизняної війни. За період окупації на каторжні роботи в Німеччину із області та Києва було вивезено 275,8 тис. осіб. Великих матеріальних втрат зазнала область. Було спалено і зруйновано 9 міст і 388 сіл, сплюндровано 75 тисяч селянських дворів, перетворено на руїни б тисяч промислових і сільськогосподарських підприємств, без жит¬ла залишились мільйон жителів. За цінами того часу збитки області сягнули понад 600 млн. карбованців.
   В умовах терору зростали і мужніли патріоти, з кожним днем все відчутнішими були їх удари по ворогу. Різними шляхами почали надходити на Україну радісні повідомлення про перемоги нашої армії на всіх фронтах. Після розгрому гітлерівців під Сталінградом та на Курській дузі не було ніякого сумніву, що наближається час звільнення України. Вже в кінці вересня 1943 року наші війська вийшли до Дніпра.
   Після кровопролитних боїв на Букринському плацдармі головний удар радянськими військами було завдано на
почалося і звільнення від фашистської окупації правобережних районів Київщини.
   Покидаючи нашу землю під ударами Червоної Армії, ворог біснувався. Буквально за кілька днів до визволення Володарського району фашисти провели каральну операцію проти жителів с. Нове Життя. Тут вони розстріляли і спалили 136 жителв.
   Звільнення Київщини проходило в три етапи:
   З 20 до 25 вересня 1943 року були визволені Баришівка, Березань, Згурівка, Яготин, Переяслав-Хмельницький, Бориспіль, Бровари.
   З 3 до 15 листопада 1943 року звільнено Вишгород, Боярку, Васильків, Ірпінь, Фастів, Макарів, Бородянку, Обухів.
Третій етап визволення Київщини від фашистського іга пов'язаний з проведенням бійцями 1-го і 2-го Українського фронтів великої стратегічної операції, яка отримала назву Корсунь-Шевченківської. Для фашистських військ це був другий Сталінград. Цей етап продовжувався з 29 грудня 1943 року до 4 лютого 1944 року.
  Так, Сквира була звільнена 29, Володарка - 31 грудня 1943 року, а в січні 1944 року звільнені Ставище (2 січня), Тетіїв (3 січня), Біла Церква (4 січня), Тараща (5 січня), Ржищів, Кагарлик, Рокитне (7 січня), Миронівка (31 січня), Богуслав (3 лютого), а останній населений пункт Богуславського району - 4 лютого 1944 року.
Таким чином, в межах нинішнього територіально-адміністративного поділу повне звільнення Київщини від фашистських загарбників відзначається 4 лютого кожного року.
   Нині, відзначаючи 67 річницю визволення Київщини від фашистської окупації, ми віддаємо належне людям старшого покоління, котрі на своїх плечах винесли тягар війни, розгромили жорстокого ворога, врятували народи європейських країн від фашистських варварів, підняли прапор Перемоги в Берліні над Рейхстагом. Наш святий обов'язок не забувати; що для фронтовиків і зараз війна відчувається у ранах і контузіях, в пам'яті про загибель вірних друзів- побратимів, для вдів, матерів, дітей війни, котрі не дочекались рідних з війни, вона в скорботі і надії знайти місце поховання близьких, щоб віддати шану їх світлій пам'яті.
  Тож низько вклонімося їм, і потурбуємось, щоб вони відчули нашу повагу і турботу у всьому буденному житті. Вони заслуговують на це. А пам'ятники, що розміщені по Володарщині, необхідно тримати в зразковому стані, як символ нашої Великої Перемоги ї трудової доблесті.
В. ПІЛЬГАНЧУК,