З наданням Володарці статусу волосного містечка Сквирського повіту Київської губернії розпочинається поступове становлення соціальної інфраструктури нашого краю. 
    В 1846 році Володарка пережила велику пожежу, внаслідок якої була знищена центральна частина містечка. Відбудова населеного пункту була проведена більш продумано і з урахуванням господарських потреб. 
 На 1900 р. Володарська волость складалась з одного містечка - центру волості, сіл Завадівка, Косівка, Гор - Косівка, Рогізна, Руде Село та ферми «Зелюньки». У волості проживало 13087 осіб (чоловіків 6397, жінок 6690), 10855 осіб були православного віросповідання, 399 католиків, а також 1828 осіб іудейського віросповідання. У самій Володарці на 1878 рік проживало 1089 євреїв, 98 осіб сповідували католицизм. Великі католицькі громади були у Рудому Селі - 98 осіб та у Завадівці - 102 особи з 958 жителів. На 1899 р. у Володарці чисельність єврейського населення збільшилась до 1762 осіб, число осіб католицького віросповідання зросло до 191 особи, а всього у містечку в цей час нараховувалось 584 двори, жителів проживало 4180 осіб (чоловіків 2075, жінок 2105). 
    У Володарці 1892 року було встановлено комутатор на 10 номерів. Телефонним зв'язком користувалися поміщики Любомирський, Підгорський, Голубєв, Ржеутський. Були телефонізовані волосні управи у Володарці та Пархомівці - поліційна дільниця та лікарня у Володарці. Володарка мала телефонний зв'язок лише із Сквирою. 
Для задоволення духовних потреб у містечку діяла Хрестовоздвиженська православна церква, католицький собор Святого Михайла, одна єврейська синагога та ще два молитовних єврейських будинки.
    Восени 1906 року окремі жителі Володарки, зокрема вчителі, а таких було чотири особи, починають отримувати газету «Рада». Це була єдина щоденна громадсько-політична газета українською мовою, видавалась на кошти Є. Чикаленка за деякою матеріальною допомогою В. Симиренка. «Рада» не була офіційним партійним органом, а відстоювала на своїх шпальтах політичну лінію Товариства українських поступовців (ТУП). Секретарем редакції газети певний час працював С. Петлюра, а співробітниками М. Грушевський, Франко, В. Винниченко. Не дивно, що поліція намагалась і вилучати, адже газета «Рада», висвітлюючи громадсько-політичне життя на українських землях, відігравала значну роль у формуванні національної свідомості. З початком першої світової війни імперський уряд заборонив її видання. 
    Заможні міщани Володарки з числа євреїв передплачуали офіційні видання російською мовою «Киевлянинь», «Киевская мьісль», «Южная копейка». У 1912 р. з’являється нелегальне видання більшовицької партії газета "Искра” але поліційні чини її вилучили. 
    Досить чисельною була у Володарці єврейська громада. Євреї проживали у центральній частині містечка, займалися переважно торгівлею і ремеслом. Гуртувались вони у три громади навколо молитовних будинків, прозваних у володарчан як «Синагога», «Клойз», «Безга-медран». 
    У 1907 році до Володарки вперше завітала акторська трупа з семи акторів. Ними було поставлено п'ять спектаклів, на які збиралась значна частина володарчан. В репертуарі, за спогадами очевидців, були твори «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Назар Стодоля», «Сватання на Гончарівці». Драматичні твори класиків української літератури поступово проникають в українську провінцію, хоча цьому чинила спротив місцева влада волості та місце-вий священик. 
    У більшості сіл Володарщини в першій половині XIX ст. діяли школи грамоти, де навчання тривало протягом року. Проте зі спогадів, які дійшли до нашого часу, найчастіше вживався термін «ходив до школи одну зиму», «ходив дві зими». Це свідчить, що навчання в таких школах залежало від циклів сільськогосподарських робіт. Завданням такої школи було дати початкові знання. Навчали, як правило, дяки та священики. В цей час у Володарці діяла одночасна парафіяльна школа, в якій у двох класах навчалося 40 - 50 учнів. При єврейській синагозі діяла школа для єврейських дітей. 
    Значним поштовхом для розвитку системи освіти в російській імперії були буржуазні реформи 1861 - 1864 рр. Розвиток промисловості та господарства, ширше впровадження у виробництво технічних засобів та обладнання вимагали освічених і висококваліфікованих спеціалістів. Ви¬рішити це завдання мала система закладів освіти. Саме у другій половині XIX ст. у селах Володарського району почи¬нають виникати парафіяльні школи. Зокрема, в зібраних матеріалах про історію тогс чи іншого освітнього закладу зустрічаємо дати: у Логвині школа виникає у 1873 році, у Лобачеві - в 80-х роках XIX ст., в Пархомівці - 1860 р. 
    Про те, що у першій половині XIX ст. у Володарському районі не існувало закладів освіти, якими опікувалася держава, ми можемо пересвідчитись із книги Л. І. Похилевича (1816 - 1893 рр.) «Сказание о населеннях местностях Киевской губернии», яку він видав у 1864 році. Автор працював інспектором Київської духовної консисторії і залишив у своїй книзі спогади про населені пункти Володарщини. В його книзі ми знаходимо лише свідчення про приходське училище в Рудому Селі. Зокрема, він пише, що в Рудому Селі благоустрою церкви сприяв своїми пожертвуваннями і роз¬порядженнями священик Василь Забродський. Він домігся, що в Рудому Селі було відкрите приходське училище, а також багато робив, щоб повернути католиків у православ'я. 
Оскільки в книзі описані села і їхня коротка історія не далі земельної реформи 1861 р., то можна зробити висновок, що приходське училище виникло до 1861 року.
    В цей час було відкрито двокласну школу у Володарці. В Державному історичному архіві України зберігається справа з листуванням Володарської містечкової управи з Київською митрополією про відкриття у Володарці такої школи. 
У 1875 р. Київський митрополит дав відповідь, що така школа може бути відкрита за умови, якщо управа побудує приміщення для школи і буде оплачувати оклад учителя (300 крб. на рік) та священнослужителя (100 крб. на рік). Містечкова управа погодилась на такі умови.
    На початку 80-х рр. XIX ст. приміщення школи було збудоване на кошти громади і в ньому розпочала роботу двокласна церковнопарафіяльна школа з п'ятирічним тер¬міном навчання. В ній на кінець XIX ст. навчалося до ста дітей заможних міщан, селян, ремісників. 
    У 1875 р. виникла церковнопарафіяльна школа у селі Березна. За даними шкільного краєзнавчого музею, для потреб цієї школи було збудоване окреме приміщення та двоквартирний будинок для вчителів. У школі працювали два вчителі, а платня їм йшла з церковної казни. Для потреб школи було виділено 3 десятини землі. У 1885 році школа в Березні перейшла у відомство Сквирського повітового земства, тобто набрала статусу земської. У Пархомівці стараннями священика Покровської церкви Григорія Крижанівського було засновано церковноприходську школу, в якій дітей навчали безкоштовно. Згодом дану школу було переведено у міністерське відання, а в 1872 році відкрило¬ся двокласне училище Міністерства освіти, де законоучителем був Григорій Крижанівський. Ці факти взяті із письмо-вих спогадів колишнього директора Пархомівської середньої школи Романюка А. А., який очолював школу у 1954 - 1959 рр. Згодом справу Г. Крижанівського продовжив Володимир Ящуржинський. «Знавець, любитель і щедрий організатор милозвучного церковного співу, завзятий виконавець церковних обов'язків», - так характеризували його діяльність селяни Пархомівки. Він також доклав значних зусиль і коштів для освіти місцевого люду. У цьому ж таки селі у 80-х рр. XIX ст. було відкрито школу грамоти при Троїцькій церкві, яка знаходилася в сільському районі, який називають Морозівка. В ній навчалося 14 хлопчиків із заможних селянських родин. Навчання грамоти проводив дяк Смулькевич. 
    Таким чином, у більшості сіл Володарського району у XIX ст. існували школи грамоти, де навчали писати, читати, елементарної арифметики, церковному співу та закону Божому. У Володарці та Пархомівці існували міністерські двокласні училища (термін навчання 5 років), які ще називалися двокласними школами (перший клас - три роки навчання і другий - два роки навчання). Рівень освіти в першому класі відповідав рівню звичайної початкової школи. У другому класі учні вивчали такі предмети: закон Божий, російську мову та літературу, математику з елементами геометрії та фізики, природознавство, креслення, історію, географію, малювання. 
     Маємо константувати той факт, що навчання велося російською мовою, оскільки українська мова для вивчення була заборонена російським царизмом. На території Володарщини на початку XX ст. діяли два міністерських двокласних училища, по одному на волость: у Володарці (Володарська волость) та в Пархомівці (Пархомівська волость) Сквирського повіту. В цілому до 1917 р. на Пороссі 39,5 відсотка дітей 8-11 років було охоплено початковою освітою. 
     Володарщина на початку XX ст. продовжувала залишатись глухим далеким закутком губернії, бо великих підприємств тут було мало. На Володарщині тоді нараховувалось 28 великих сіл, 3 невеликих села і 36 хуторів з яких 19 були однодворові. У більшості сіл району діяли церковно-парафіяльні школи, а у волосних центрах - двокласні міністерські училища. 
    Окрім того, у Володарці в кінці XIX ст. була відкрита жіноча школа з дворічним терміном навчання (підготовчий і II клас). При двокласному училищі з 1907 р. діяли З вечірні класи для дорослих, де навчалися грамоти 44 особи. 
     У селі Пархомівка з ініціативи місцевого поміщика В. Ф. Голубєва та дозволу попечителя Київського учбового ок¬ругу, виданого у 1899 р„ було відкрито ремісниче училище для хлопчиків та жіноче училище. У першому строк навчання був дворічний і складався з двох курсів: загальноосвітнього і професійного. Відповідно професійний мав три відділення: ковальства, слюсарної і токарної справи. В жіночій школі, окрім загальноосвітнього курсу, вивчалась кулінарія та основи кравецької і швейної справи. В. Ф. Голубєв зобов'язувався утримувати училище матеріально. У випадку продажі Пархомівки він міг його закрити чи платити 4 відсотки прибутку на його утримання, а училище перейде у відомство Міністерства освіти. Тривалість навчання в училищі була 145 днів. Оскільки програмовим і матеріальним забезпеченням училища відало Міністерство освіти, то від земства воно щорічно отримувало 4 прилади, 2 колекції, книгозбірня училища нараховувала 295 примірників. 
     Вартість двокласної Пархомівської школи, відкритої ще у 1872 р., становила 1901 крб., а разом з ремісничим учили¬щем і жіночою школою щорічні витрати земства становили 2014 крб. Вартість навчання 1 учня становила 15 крб. 70 коп. Учителі отримували заробітну платню від земства у сумі від 50 до 100 крб. на рік. 
    Старожили села з вдячністю згадують завідуючого школою тих часів Химочку І. В., учителя російської мови та літератури Клочана І. П., вчителя початкових класів Саженюка Боніфатія Сидоровича. Останній працював учителем у 1912 - 1917 рр. Як бачимо, у Пархомівці до подій 1917 р. діяло двокласне училище Міністерства освіти, двокласне ремісниче училище для хлопців та жіноча школа. 
    У 1909 р. в селі було побудоване спеціальне приміщен¬ня школи, а коштами В. Ф. Голубєва ще раніше були зведені приміщення ремісничого училища та жіночої шко¬ли. 
    У 1910 році було побудовано приміщення для школи у селі Завадівка. В цьому будинку була велика класна кімната та квартира для вчителя. Навчав учнів учитель, який закінчив класичну гімназію, Філімович Пантелей Пантелейович. У школу ходили 3 групи, всього десь до 30 дітей. 
     У 1911 році з ініціативи сільської громади с. Гайворон було збудовано приміщення школи на 2 класні кімнати. Селяни зібрали кошти. Підрядником виступало земство. Граф Ржеутський як землевласник на прохання громади відпустив десятину землі в кінці села і пожертвував ще свої кошти на будівництво школи 
    У 1914-1915 роках у школах Володарки уже навчалося до 200 учнів. У дореволюційний час учителями у Володарці працювали Швалюк Олександр Петрович, Фещенко Федір Максимович, Ліщенко Іван Петрович, який мав університетську освіту, та його брат Пилип Петрович. Двоє останніх за свої проукраїнські політичні погляди перебували під таємним наглядом властей. 
    У Рудому Селі на кошти земства у 1914 р. було збудоване шкільне приміщення на 4 класні кімнати та будинок для вчителів. Будівлі були зведені на земельній ділянці, яка належала заможній господині Грушовій Ганні. 

    У відомство Сквирського повітового земства перейшла і школа у селі Березна, де на 1914 р. навчалося до 80 учнів, термін навчання тривав 4 роки, з чого можна зробити висновок, що це була двокласна початкова школа, якою опікувалось земство. 
 Події у Рудому Селі та Березні мали місце після 1911 р., тому що саме в цей рік у Сквирському повіті було засновано земську управу, яка обиралась земським зібранням. Під контроль управи було поставлено органи сільського та волосного самоуправління, волосні суди. Земство мало власний бюджет, з якого і утримувались земські школи та виплачувалась заробітна плата вчителям цих шкіл. Першим головою повітової управи був поміщик Г. А. Луцкевич, а з 1913 р. поміщик В. Широков. 
    Що стосується продовження освіти і можливості отримати середню класичну освіту, то для жителів Володарщині було декілька можливостей. По-перше, це у м. Сквирі, д. 1904 р. почала діяти жіноча гімназія, та чоловіча гімназія, яка почала діяти у 1909 році там же. По-друге, це класична гімназія у м. Біла Церква, яку у 1917 році закінчив академік АН УРСР Антон Пантелеймонович Комар. До гімназії він вступив після закінчення навчання у двокласній школі з села Березна, уродженцем якої був. 
    Сталися зміни і в медичному обслуговуванні населення Володарщини. Насамперед самі поміщики як люди освічені прагнули мати у себе лікарів, які б слідкували і за їх здоров'ям, і здоров'ям селян. У 1855 році поміщик Л. Абрамович побудував у нашому районі приміщення першої стаціонарної лікарні (нині це приміщення Пенсійного фонду). У цій лікарні, розрахованій на 15 ліжок, працювало 2 лікарі, 4 фельдшери та акушерка. 
    На початок 1900 р. на кошти земства було розпочато будівництво земської лікарні, яка стала діючою в 1901 р. і була розрахована на шість ліжок. Тут працювали 1 лікар і 4 фельдшери, в їх розпорядженні була пара коней та фаетон для викликів. Скупі історичні факти донесли до нас прізвище І. В. Саморая, який розпочав свій шлях від санітара, а в 1909 р. працював уже фельдшером земської лікарні. 
    На початку XX ст. стан медицини дещо поліпшився. Завдяки старанням поміщика В. Ф. Голубєва фельдшер з'явився у Пархомівці, поміщик Кобилянський із Завадівки замовив собі фельдшера Кирила Зімнова аж із Брянщини, працював сільський фельдшер і в Городище-Пустоварівському. 
    Ще у 1860 році провізор Новицький відкрив у Володарці аптеку. У 1910 році аптекою володів Лаврентій Станкевич, який на місці згорілого Георгіївського храму пропонував поставити хрест (він мав це зробити за власні кошти), а на подвір'ї колишнього храму відкрити аптеку, за що він зобов'язувався платити орендну плату в 25 крб. асигнаціями. Проте пропозицію у Києві було відхилено. 

                                                                                               Голос Володарщини .- 2008.- 23 вересня