Володарський район розташований в південно – західній частині Київщини. Територія – 0,7 тис. кв.км., або 2,2 % від загальної площі Київської області. Як адміністративна одиниця район функціонує з 1923 року. До його складу входить 34 населених пункти, діють одна селищна і 21 сільська рада. Районним центром є селище міського типу Володарка, яка підпорядкованна Володарській селищній раді ( вул. Кооперативна, 9; тел. 5-13-64, 5-03-88). 

2. Опис місця знаходження населеного пункту (відстань від райцентру, найближчої залізничної станції (які основні дороги, траси проходять неподалік, який зв’язок (види транспорту) з райцентром; річка, її притоки, характеристика рельєфу, природних особливостей місцевості.

    Володарка – це один з мальовничих куточків Київської області, що розташований на відстані 140 км від столиці України і за 40 км від найближчої залізничої станції Біла Церква. Географічні координати селища 490 32 пн.ш. і 29057 сх.д. 
    Транспортна мережа селища представлена переважно автомобільними шляхами місцевого значення протяжністю 241 км. Через територію Володарки прокладено важливі автомобільні шляхи республіканського значення (Київ – Біла Церква – Володарка – Тетіїв) та обласного значення (Володарка – Тетіїв – Сквира – Ставище). Ці шляхи забезпечують зв язок селища з усіма регіонами країни. 
    Обслуговування населення пасажирським автотранспортом здійснюється СП ФК ЛТД, а також приватними підприємствами. До кожного населеного пункту щоденно здійснюється по 2-3 рейси. Вся територія Володарщини рівномірно покрита шляхами з твердим покритям. 
    Залізнична мережа відсутня. Найближчі залізничні станції знаходяться в м. Тетієві, м. Сквирі, м. Біла Церква. 
Основною водною артерією Володарки та району є річка Рось, права притока Дніпра. Вона бере початок на Вінничині і тече по території Володарського району на протязі 50 км. Її загальна довжина 346 км, а площа водозбиру 12515 км2. Річка перетинає район від села Мармуліївка до селища Володарка з заходу на схід і далі від селища до села Городище – Пустоварівське з півдня на північ.
 В межах району на річці Рось побудовано 3 водосховища: Володарське (127 га), Косівське (354 га), Гор – Пустоварівське (110 га). 
    Притоками річки Рось є Злодіївка, Коса, Рогізнянка, Березянка, Молочна, Тарган (Тархан), Торець. В річках водяться короп, карась, щука, товстолобік, окунь, лящ, плітка та ін. 
Після інтенсивних дощів в різні пори року річки можуть розливатися тому, що в них переважає дощове живлення.
    В долині річки Рось поширено окремими масивами лучні, лучно – чорноземні, лучно – болотні грунти. Проте основними є низинні луки. Рослинність заплавних лук досить різноманітна. Вона представлена в заплаві Росі очеретяними та лепешняковими угрупуваннями, а також заростями верб (тритичинкової, попелястої, білої). Тут переважають такі рослини, як осока струнка, мітлиця тонка, калюжниця болотна, жовтець повзучий, хвощ болотний, ряст та ін. 
    Низинні луки селища обводнені, що сприяє їхньому постійному заболочуванню. В травяному покритті цих лук домінують тимофіївка лучна, осока звичайна, гадючник вязолистий, дягель лікарський, конюшина біла та ін. 
Загальний план рельєфу селища характеризується в основному рівнинною поверхнею, яка сформувалася в процесі активного прояву екзогенних і ендогенних процесів. Але в цілому ця поверхня являє собою підвищену слабкохвилясту лісову рівнину, розчленовану долинами і балками. Для Володарки характерне поєднання невелеких ділянок грабово – дубово – соснових лісів із степовими просторами.
Лісовий фонд селища представлений лісовим масивом „Володарська дача”. Він має виключно водоохоронне, грунтозахисне, санітарно – гігієнічне, рекреаційне значення.
    Деревостан лісового масиву утворено дубом, грабом, сосною, липою, ясеном. В підліску переважають ліщина, бузина чорна, бруслина європейська та бородавчаста. 
    В трав”яному покритті лісового масиву переважають зеленчук, копитняк, медунка, ряст, анемона, валеріана висока, буквиця лікарська, первоцвіт весняний, підсніжник білосніжний європейський (зростає рясно), який занесено до Червоної книги України. 
    Фауна птахів лісового масиву являє собою багатий набір звичайних лісових видів (близько 50), в основному тих, які мешкають на деревах. Це зяблик, велика синиця, малинівка, дрозди, пугач, одуд, рябчик. До Червоної книги України занесені кажан, пугач, орел – карлик, сірий журавель. 
На території селища знаходиться і мисливське господарство Українського товариства мисливців і рибалок Київської обласної організації. Загальна площа його угідь становить 27 тис. га. Тут водяться лисиця, дикий кабан, єнотовидний собака, куниця, заєць, барсук, білка, дика коза, вуж, ящірка. Рідко, але зустрічаються лось і олень.
    Степова рослинність селища фрагментарно представлена на нерозорених схилах балок. Тут переважають пирій повзучий, мітлиця звичайна, чебрець. 

3. Походження назви населеного пункту в історико – хронологічній послідовності, враховуючи і колишні старі назви. Назвати всі версії походження назв, в тому числі, топонімічні.

    Територія селища – це частина земель, де в І тис. нової ери сформувалося ядро східнослов’янського етнічного масиву, в складі якого центральне місце посідало пламя полян. На території Володарщини знаходяться 10 курганних груп черняхівської, зарубинецької ранньослв’янської (доби бронзи) культур, культури періоду доби Київської Русі. Найбільш відомими курганами часів Київської Русі є Царева Могила і Орлиха (на околицях Володарки). 
    До поселення слов’ян тут проживали племена тюркського походження (печеніги, берендеї), відомі по літопису під загальною назвою чорних клобуків. З часом вони перейшли на службу до Київських князів і несли прикордонну службу. Разом з гарнізонами давньоруських містечок племена чорних клобуків успішно відбивали напади половців, які раз у раз вторгалися у володіння Київських князів і звдавали шкоди. 
    Перша літописна згадка про Володарку (Володарев) датується 1150 роком, коли боротьба з кочовими племенами становила одну з основних політичних проблем Київської Русі. У ті суворі часи над Європою нависла загроза навали степовиків. Боротьба з ними тягарем лягла на плечі молодої держави, яка щойно вийшла переможницею у протистоянні з хазарським каганатом. Тому будівництво захисних оборонних ліній стало життєвою необхідністю. І князь Володимир побудував на цій території вражаючі земельні вали з укріпленими фортецями. Справу батька продовжив його син – князь Ярослав. Він збудував Пороську лінію вздовж мальовничої Росі по її середній течії. Ця лінія стала продовженням Дніпровської лінії і слугувала для захисту від кочівницьких набігів. Влітку 1150 року половці після успішного набігу на Поросся, були побиті князем Ярославом і галичанами між Мунаревом і Володаревом. 
    В роботі М. Грушевського „Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця 14 сторіччя” знаходимо, що вище Юр’єва (Білої Церкви) по росі лежав Володарев, через який пролягав шлях до Галича, котрий далі йшов через Переметове поле на Василів і Київ. Біля цього шляху на заході від Володарева був розташований Мунарев: Це твердження Грушевський зробив на основі дослідження літопису за Лаврентіївським списком, виданим у 1872 році. 
    Якщо взяти до уваги твердження про дохристиянське походження Володарки, то на думку М. Грушевського про те, що окремі міста по Росі можуть бути ще давніші за Ярославові заходи, то цікавою є легенда, описана у романі Івана Білика „Меч Арея”. Ось як про це розповідає автор: „Літо 424 – го. Увечері Київський князь Богдан Гатило, придивляючись до свого чорнявого брата Волода, відвів йому частину вітчизни.” Городище на Росі, по той бік Сквири, яке ще й не мало назви. Городище було занедбане, його часто палили степовики. Князь Володар мусив подбати про се „Всідай у сьому городі,” – сказав Богдан поважним голосом, які і личило князеві – Буде ім’я йому Володарка. 
    В основу свого роману Іван Білик поклав розповіді Пріска Палійського, який був сучасником войовничого Аттіли та відомого історика Йордана. 
    Таким чином, назва селища може бути пояснено у значенні, як власне ім’я: Володар Ростиславович – брат Василька Теребовлянського; Володар Глібович – князь Городецький; Володар Васильович – князь полоцький. На початку 12 ст на півночі давньої Русі мешкали новгородці Володаревичі. Присвійний суфікс – і у первісній (літописній) назві „Володарев” дає підстави твердити, що це наймення утворено саме від особового імені Володар. Схожі з ним корені мають слова волость, влада, владика (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т.і.), а також ім’я Володимир. В останньому, як вважає переважна більшість науковців, зрослося 2 корені: Волод (від володіти) і мир (чи світ). Сюди ж належать імена Владислав, Владен і похідні від Володимира, прізвища – Володимиренко, Владимирів, Володимирський. Владко тощо. З назвою містечка Володарев (Володарка) пов’язане також і виникнення поширеного прізвища Володарських. 

4. Коли і ким заснований населений пункт (рік, період, століття, обставини), посилаючись на легенди та джерела (назва видань, архівні документи, місцеві розповіді)

    Під час монголо – татарської навали Володарев зазнав тяжкого руйнування. У 1240 році монголо – татари переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юрі’їв (Біла Церква), Торфиськ (Кагарлик), за ними Володарев та інші українські городища. Після цієї подієї в історичних документах Володарев не згадується. Лише в 1471 році на пустому городищі Володарському виростає нове поселення – Слобода. За панування польського короля Сігізмунда ІІІ його об’єднують з кількома селами. І відтоді воно зветься Великою Слободою, а згодом Володаркою. 
    Напад кримських татар на чолі з Менглі – Гіреєм у 1482 році завдають цим землям знову нищівного удару. Володарка втретє зникає із сторінок історії. Навіть після Любленської Унії (1569 року) землі Володарщини все ще залишалися пусткою, не дивлячись на те, що вже у 15 столітті тут проходив кордон Польсько – Литовської держави. 
    Щоб повернути ці землі до життя, польський король Сигізмунд ІІІ з дозволу сейму починає роздавати універсали на право володіння цими землями. Так вони переходять у володіння великих магнатів, формується нова привілейована верства населення – шляхта, посилається вплив католицизму на населення. 
У 1590 році Володарка відходить до володінь Януса Загоровського і Марцина Трембіцького. Цього ж року Я. Загоровський продає свої володіння Янусу „Збаразькому, який доклав чимало зусиль, щоб остаточно заселити Володарщину. Він побудував замок, що сприяло подальшому зростанню Володарки. На той час у містечку було лише 147 домів.

5. Основне заняття населення, кількість населення в різні періоди, певні відрізки часу: розвиток виробництва, торгівля, (ярмарки), наявність церкви, школи.

    Загальна кількість на 01.01.2007 року по селищу 7000 чоловік (33%). Переважну кількість становлять жінки. 35 % становлять пенсіонери. Чисельність населення за останні десятиріччя зменшується. 
Незначний ріст чисельності населення в кінці 80- х років пов”язаний із переселенням потерпілих від Чорнобильської катастрофи в села району та селища.
    Зменшення чисельності населення пов”язано насамперед із від”ємним природним приросту населення та міграцією. 
    В 1994 році померло на 141 чоловік більше, ніж народилось. У цей час показник має тенденції до збільшення. Фактично в усіх населених пунктах, крім Володарки, смертність сьогодні перевищує народжуваність. 
Національний склад населення однорідний. Від усього населенння українці складають 98 %. Серед працівників інших народів переважають росіяни, білоруси, євреї, інші.
    Сільське господарство – є основним заняттям населення, найголовнішою ланкою в народному господарстві.Загальна площа сільськогосподарських угідь району – 52990 га, у тому числі ріллі – 48755 га. Основні напрями сільськогосподарського виробництва у рослинництві – вирощуввання зернових культур, цукрових буряків, у тваринництві – виробництво молока, м”яса.Кількість сільськогосподарських підприємств в районі - 26. Кількість фермерських господарств – 24. 
    Промисловість селища також пов”язана з сільськогосподарським виробництвом. Основною галуззю промисловості є харчова промисловість, яка займається переробкою сільської продукції та забезпеченням населення продовольчими товарами. 
    Промисловість Володарки представлена підприємствами різних форм власності: „АТ „Сир”, ТОВ „Керамік”,СТ Володарський хлібозавод, „Україно-Сирійське СП ТОВ „Сіко”, іншими підприємствами. 
Мале підприємство все відчутніше впливає на соціально-економічний розвиток селища, поступово перетворюється на самостійний сектор економіки. Його частка у виробництві та у надходженнях до місцевого бюджету постійно зростає.
    З метою активізації розвитку інвестиційної діяльності в селищі затверджено Програму збільшення обсягів залучення інвестицій для економічного розвитку району. Нові власники контрольних пакетів акцій промислових підприємств вкладають кошти у вдосконалення технологічних процесів, що сприяють збільшенню обсягів виробництва. У Володарці здійснено газифікацію основних промислових підприємств: ТОВ „Володарка – комбінат”, АТ „СИР”, суттєво оновлено виробниче обладнання цих підприємств, що дозволяє нарощувати протягом останніх років обсяги виробництва продукції. В селищі здійснено купівлю – продаж земельних ділянок під розміщення торгівельних кіосків. Ціну землі визначено відповідно експертної оцінки. Останніми роками продавалось нерухоме майно збанкрутілого підприємства ВАТ „Володарське АТП – 13239”, приміщення магазинів районного споживчого товариства. Пропонується для реалізації або здачі в оренду декілька приміщень споживчого товариства та виробничих комплексів ТОВ „Комсервіс” і ТОВ „Граніт”. 
    Послуги телефонного зв”язку надає ЦЕЗ № 5 Київської обласної дирекції ВАТ „Укртелеком”, який має 21 АТС, з них 20 сільських, 1 центральна, у тому числі 13 АТС типу „Исток”. Вони обслуговують до 5,5 тис. абонентів; 6 радіотрансляційних вузлів проводового мовлення обслуговують 5185 радіоточок, працює передавач ефірного мовлення, який обслуговує біля 1000 приймачів ефірного мовлення. Фінансово – кредитна система представлена відділеннями комерційних банків „Аваль”, „Приват”, „Індекс”, „Правекс”, Володарське відділення № 2879 Ощадного банку Україна. 

6. Козацькі часи. Участь у національно – визвольному русі.

    Початки українського козацтва і вихід його на політичну арену, одну з найвідоміших сторінок в історії України вписало й козацтво Володарщини. Появі козацтва у нашому краї сприяло два основніх взаємопов”язані чинники: природне прагнення предків до особистої, політичної, господарської і духовної свободи та необхідність захистити південно – західні землі від ворогів. 
    Жителі Володарки брали участь у повстанні Криштофа Косинського, який зимою 1591 року напав на м. Білу Церкву з боку Володарщини. Не залишились осторонь володарчани і під час повстання Северина Наливайка 1594 – 1596 рр. про це свідчать королівські грамоти, у яких зазначено, що за участь у повстанні було конфісковано землі козаків Володарки та Розволожжя (тепер с. Антонів Сквирського району). 
    У період визвольної війни 1648 – 1657 рр жителі Володарщини заявили Яремі Кончевському, посланцю Б. Хмельницького, що підтримують своїх братів – козаків. Як зазначає історик І. Крип”якевич, Ярема Кончевський відзначав Володарку як один із центрів організації повстання на Київщині. Захопивши село, козаки та повсталі спалили католицький костел, а Володарку польські шляхтичі стали називати „гніздом храктерів”. 
У ході війни змінився і адміністративний статус Володарки. Тепер українські землі поділялись на полки, а ті, відповідно, на сотні. Володарська сотня належала до Білоцерківського полку.
    По смерті Б. Хмельницького та усуненні від гетьманування у 1659 році І.Виговського, Україна переживає страшний період „Руїни”, а за „Вічним миром” (1686 рік) між Річчю посполитою і Московією територія південної частини Київщини, а значить і Володарщина, ставала нейтральною, незаселеною зоною між двома державами. 
До цього Володарка пережала великий згін (1678 – 1679 рр) за наказом Івана Самойловича фактично знелюдніла, перетворившись на пустку. Це непокоїло польський уряд, оскільки через цей край безперешкодно вторгались турецько – татарські орди, становили загрозу для поновлених воєводств. З огляду на це, польський король Ян ІІІ Собельський знову звернувся до козацтва з пропозицією заселити пустки, надавши козацтву „прадавні привілеї та вольності”. Згідно тієї ухвали козаки створили на заселених ними землях власний полково – сотневий устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсуньський, Братиславський, Фастівський (Білоцерківський). Останній очолював Семен Палій. До складу саме цього полку увійшла Володарка. А ще, щоб заохотити переселенців, шляхта і власники фільварків на цих земях стали надавати певні пільги у веденні господарства. Так Володарщина заселилися вихідцями з Волині та Поділля.
     Коли Польща уклала мирний договір з Туреччиною і турецька загроза ослабла, то відпала потреба у козацтві. Тоді польський сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво. Власне, це і стало причиною національно – визвольного повстання 1702 – 1704 рр під проводом Семена Палія. Володарчани брали активну участь у цьому повстанні. На знак про повстання у Володарці одна з вулиць названа іменем Семена Палія. 
Гайдамацький рух, що виник на Правобережній Україні у 18 столітті, як наслідок антифеодального селянського руху, охопив і Володарку. Звідси був родом відомий гайдамацький ватажок Мартин Тесля. У травні 1750 році Мартин Тесля та Карпо Ведмеденко зібрали на Запоріжжі 55 козаків і вирушили у Володарку. Перейшовши р. Рось, гайдамаки ввійшли у містечко, розгромили і спалили двір полковника Мацевича, який очолював міліцію, створену польським урядом спеціально для боротьби проти гайдамаків. На ранок загін залишив Володарку, польські жителі кинулися за ним навздогін. Біля містечка відбувся бій. Під тиском переважаючих сил гайдамаки змушені були відступити в ліси під Ставищем.
     Того ж року загін гайдамаків на чолі з Серединенком захопив Монастерище, Животів, Тетіїві підійшов до Володарки. Та через наближення з Білої Церкви польського війська він змушений був відступити до П”ятигір. 
Прийшов 1768 рік, рік Коліївщини. У червні 1768 року Володарку захопив гайдамацький загін на чолі з Павлом Тараном. Гайдамаки розділили між селянами захоплено майно поміщиків, шляхтичів, торговців, наказавши селянам не підкорятися поміщикам, зокрема не виконувати панщини.
    У другій половині червня 1768 року загони Залізняка взяли в облогу Черкаси, оволоділи Богуславом, Лисинкою. Розгромивши замок у Лисинці, гайдамаки вирушили у напрямку Умані, а другий загін пішов до Білої Церкви. Цей другий загін, який очолював Павло Таран, знову захопив Володарку, погромивши купецькі лави орендарів. 
    Батько ватажка Коліївщини Гонти був Ктитором старої Воздвиженської церкви у Володарці. Будучи уманським сотником, він на свої кошти збудував церкву в селі Розсішки (тепер Христинівський р-н, Черкаської області) та дав гроші на обладнання церкви в селі Володарці. Іконостас у цій церкві був розписаний також на кошти уманського сотника І. Гонти1. Очевидно, через це аж до 1847 року у старій Воздвиженській церкві у Володарці зберігались портрети І. Гонти та його дружини. З подіями гайдамаччини пов”язана і назва балки біля села Рогізна Володарського району, яку в народі звуть „Гайдамацьким яром”. 
    Після придушення Коліївщини селянський рух спадає і пов”язане це, насамперед з тим, що Правобережжя приходять російські регулярні війська, які силою зброї розправляються з повсталими загонами гайдамаків. 

7. Післяреволюційний період / колективізація. Перші об”єднання. Їх керівники, репресивні дії

    Звістка про Жовтневу революцію 1917 року активізувала боротьбу селян Володарки за землю. У червні 1917 року у Володарці було створено селянський комітет, який розпочав поділ поміщницької землі. 
Перемога Жовтневого збройного поавстання у Петрограді зумовила розгортання боротьби за владу рад. Трудящі вигнали гайдамацькі загони і представників Центральної влади, у лютому 1918 року у містечку відбулися вибори до Ради робітничих і селянських депутатів.
    Проте її діяльність була дуже короткочасною, оскільки у березні у Володарку вступили австро – німецькі окупанти. Непродумана політика окупаційних властей та уряду гетьмана П. Скоропадського незабаром привели до повстання в Україні. Жителі Володарки брали участь в антигетьманському заколоті. Вони розброїли міліцію Володарської канцелярії, а згодом кілька загонів подалися до Таращанського повіту, який став центром повстання. В документах тогочасної влади зазначалося, що дуже небезпечними є села Володарка, Логвин, Рубченки, Руде Село, Капустинці, Чепіженці, Тарган, хутір Злодіївка. Одним із організаторів такого руху1 

– Див. Храбан Г.Ю. Спалах гніву народного. Антифеодальне народно – визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768 – 1769 рр – К., - ГДУ. – 1989 р

проти гетьманської влади був житель с. Березна М.Г. Загородній1. І тільки наприкінці серпня окупантам вдалося придушити повстанський рух.
   В кінці листопада 1918 року австро – німецьких окупантів було вигнано, але Володарку захопило військо Директорії2. Так Володарка стає ареною протистань між більшовицькими військами М. Щорса та В. Боженка з одного боку, і військами Директорії УНР з іншою. У Володарці створюється Волосний ревком, який починає впроваджувати в життя Декрет про землю. 
    У 1919 році на Київщині 6 разів змінювалася влада, а тому на території Володарщини, знемагаючи від грабежів, селяни організували загони самооборони. Втомлені війною і нездійсненими обіцянками різних властей, вони згідні були підтримати будь – який порядок, що забезпечував би будь – яку стабільність. Проте весною 1920 року Володарка, відповідно до Варшавської угоди, була окупована військами Польщі. В червні 1920 року їх було розгромлено внаслідок наступу Червоної армії військами Першої кінної армії. Під час прориву польського фронту військами Першої кінної армії у Володарці зупинялись командуючий С.М. Будьоний і член реввійськради К. Е. Ворошилов. 
    З приходом Червоної Армії відновив свою роботу волосний ревком, головою якого був М.Т.Бондаренко. Ревком доклав зусилль, щоб подолати розруху, голод, епідемії. Адже за роки громадянської війни Володарський край був зруйнований і знекровлений. Соціальна, економічна і політична криза поширювалася. І Ревком повинен був займатися продрозверсткою, щоб селянин міг залишити собі до 30 фунтів збіжжя на місяць. Для постачання 12 армії РСЧА Володарська волость повинна була здати 1774 пуди жита пшениці, 2852 пуди вівса і ячменю, 40 свиней, 3122 пуди картоплі, 41 голову ВРХ, а згодом було затверджено ще й розверстку по здачі сіна, соломи, щетини, волосся і копит. 
     Лише тимчасовий відступ більшовиків від соціалістичних методів будівництва, запровадження НЄПу повернули справи на краще. В березні 1921 року волревком створив посівну комісію, яка успішно провела весняну сівбу. 
    Було отримано добрі врожаї у 1921 – 1922 рр, що повернуло справи на краще. Дозвіл приватного підприємництва сприяє відродженню промисловості, пожвавив торгівлю. 
У березні 1923 року було ліквідовано повіти і волості, замість них утворено округи і райони, а в 1925 році ліквідовано губернії. Весною 1923 Володарка стає районним центром. У 1923 – 30 рр на території Київщини існували Київський та Білоцерківський округи, до складу яких входило 44 райони. Тому 9 лютого 1932 року 4 сесія ВУЦВК постановила утворити на території України 5 областей, в т.ч., Київську. В Київську область утворену 27 лютого 1932 року, ввійшло 98 районів та 2 міськради. Володарьский район залишився в складі Білоцерківського округу. Першим головою райвиконкому стає уродженець с. Березна Бойко Хома Семенович.
 У 1927 - 1928 рр на добровільних засадах у Володарці було створено ТСОЗів, декілька кооперативів (розпочав роботу сільськогосподарський промисловий, споживчий кооператит, створено машинне кредитове товариство).  Проте над приватною ініціативою селян вже нависла загроза суцільної колективізації, яка розпочалася у 1929 році. Форсована колективізація та антиукраїнська політики в країні привели до страшного голодомору 1932 – 1933 років, до початку репресій, які 

1 – Див. Гражданская война на Украине, - т1, - с. 190, 194, 305
2 – Див. Супруненко М. Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни – К., - 1951 – с. 70
забрали десятки безвинних жителів селища, серед них була велика кількість сільської інтелігенції

8. Голодомор 1932 – 1933 років (кількість померлих, якщо не встановлено, то назвати приблизно, посилаючись на свідків і документи. Представити списки прізвищ жертв голодомору, в тому числі, дітей, підписані в сільраді чи комісією по дослідженню голодомору).

    Голодомор 1932 – 1933 років на Володарщині – це злочин проти власного народу та його майбутнього. За своїми страхітливими наслідками його можна віднести до найтрагічніших подій, які взагалі знала історія Володарської землі. По всіх селах лютував голод. На селянських подвір”ях не подавала голосу жодна худоба чи птиця. Усе було забране державою до колгоспу, де пропало через брак догляду, або продане для сплати непомірних податкі. Не чути було пташиного співу, бо люди полювали на пташок, а гнізда в пошуках яєць розорили голодні діти. Церкви стояли зачинені, релігійні служби відмінені, священники заарештовані. Вперше після часів Володимира Великого людей ховали без панахиди, без священника, без хреста. Ховали дуже багато, дуже часто в спільній могилі. Виснажені, спухлі від голоду люди говорили мало і дуже тихо. Важкохворих викидали в трупарні, всупереч людським і божим законам, всупереч лікарській етиці. Це був страшний злочин більшовизму, антигуманної державно-суспільної системи, яка культивувала в людях ненависть і неправду, калічила людські душі. 
    Голодомор 1932-1933 років відняв життя у 5600 чоловік, не враховуючи померлих від голодомору в смт Володарка, с.Березна, Біліївка, Зрайки, Капустинці, Лобачів, Матвіїха, Рогізна, Рубченки, Тадіївка, кількість яких не встановлено І аби двері біди не відчинилися знову, перший в Україні пам’ятник жертвам голодомору створим саме житель Володарщини – Микола Йосипович Микитенко у селі Тарган. На прохання людей Микола Микитенко зробив також пам’ятник голодомору 1933 року в селах Іванівка Ставищенського району, Каленна Сквирського району, Бабинці Погребищенського району Вінницької області, Городище-Пустоварівське Володарського району. Ці пам’ятники нагадують й застерігають, аби подібного ніколи не повторилося. 

9. Назви колгоспів чи інших підприємств, які діяли в різні часи у Вашому населеному пункті (млин, олійниця, електростанція, МТС, інші) що замість колгоспів сьогодні (фірми, виробничі об’єднання, їх назви).

    У період проведення колективізації весною 1930 року в селищі Володарка було створено артіль „Комунар” та колгосп „Штерн” з представників населення європейського походження, якого на той час в селищі проживало чимало. Інша група селян об’єдналася в колгосп „Червона Гвардія”, який восени 1931 року влився до колгоспу „Комунар”. 
    Ще раніше, у 1929 році став до ладу Володарський маслозавод. У 1930 році утворилося транспортне підприємство автопарк, де налічувалось 100 автомашин. Наприкінці 1931 року в селищі створено машинно – тракторну станцію. МТС обслуговувала 13 колгоспів, що мали 35.5 тис га орної землі. Володарська МТС була однією з найбільших в області1. 
    У 1934 році з колгоспу „Комунар” виділився колгосп, якому було присвоєно ім”я Н. Крупської. Його очолила Куян Г.Й. 
    У 1934 – 35 рр „Комунар” вже засівав зерновими культурами 862 га і технічними 100 га. Посівна площа колгоспу ім. Н. Крупської становила 883 га. 
   Рух п”ятисотенниць, що розгорнувся у 1935 році, охопив і Володарку. 15 січня 1936 року в селищі відбувся зліт п”ятисотенниць та молодих колгоспниць району. Багато з них взяли підвищені виробничі зобов”язання, які були успішно виконані. Восени того ж року передові колгоспниці артілі „Комунар” одержали по 700 ц буряків з га, урожайність зернових підвищилась до 15 – 16 ц з га, надої молока досягли в середньому 1400 літрів від кожної корови. Зросла й оплата трудодня колгоспників. У 1936 – 40 рр вони одержували на трудодень по 3,5 кг зерна (Див. газету Пролетарська правда – 11 липня 1940 р). 
     Сьогодні у Володарці достатньо розвинено сучасне промислове виробництво, в якому переважає продукція харчової промисловості. Все відчутніше починає впливати на соціально – економічний розвиток селища мале підприємсто, частка якого з кожним роком у виробництві селища та у надходженнях до місцевого бюджету зростає. 
    Аналіз параметрів соціально – економічного розвитку Володарки дозволяє віднести її до типових середніх сільськогосподарських регіонів Київщини. 
    Наявність значних площ технічних культур, сприятливий клімат зумовлюють розташування на його території комбікормового заводу. Розпочато поступовий процес відродження тваринництва й птахвництва. На власній сировині працюють промислові підприємства: філія „Сир” ДП „Аромат”, ТОВ „Керамік – 2004” (будівельна цегла), експорт – оієнтоване Україно – Сірійське СП ТОВ „СІКО” (деревообробка), МП „Спецпромбуд” (будівельні металоконструкції), які становлять промисловий потенціал району, але ще досить незначний. 
Поступово набирає обертів у селищі і зовнішньоекономічна діяльність.
    Причиною недостатнього розвитку цієї сфери є те, що Володарьский район сільськогосподарський, віддалений від столиці і не має власної залізниці. 
    На цей час у Володарці зареєстровані і працюють такі підприємства з іноземними інвестиціями, як Україно – Сірійське СП ТОВ „Делс- 2”, Україно – Сірійське СП ТОВ „Наджут”. Україно – Швейцарське СП ТОВ „Дорор”, Україно – Американське СП ТОВ „Агро – Володарка”. Останнім часом суттєво оновлене виробниче обладнання цих підприємств, що дозволяє нарощувати обсяги виробництва продукції. 

10 – 11. Роки війни 1941 – 1945 рр. (коли було окуповано населений пункт (місяць, рік); які військові підрозділи вели оборону, оборонні бої в районі населеного пункту у 1941 році; коли було звільнено населенний пункт від окупантів (число, місяць, рік) та якими військовими підрозділами. Якщо були бої, то в якій чатсині селища. Скільки молоді було вивезено до Німеччини).

    З 14 липня 1941 року по 31 грудня 1943 року населення Володарки зазнало страхіть німецько – фашистської окупації. Гітлеровці пограбували колгоспне майно, техніку, спалили багато будинків, бібліотеку. 

1 – Див. Нарис історії Київської обласної партійної організації – с. 358

    Загальні збитки по району становили 57 млн 673 тис радянських карбованців; з них 34 млн 244 тис – збитки завдані колгоспам району. 
    Район був окупований ворожими військами 14 липня 1941 року. Боїв на території району фактично не було. Ворожі війська просувалися на схід головним чином по залізничих магістралях та дорогах з твердим покриттям. Володарка ж у довоєнний час була зв’язана зі Сквирою грунтовою дорогою, звідки наступали ворожі війська. Навіть до Білої Церкви не було закінчено прокладання шосейної дороги. 
    Саме тому в 1941 році організованої боротьби з окупантами не було. Тільки у лютому наступного року почала діяти підпільна антифашистська група, яку очолив працівник місцевого лісництва П.Г.Гаманович. До складу цієї групи увійшли Шаповалов А.Я., Охріменко М.Н., Тарнавський Л.Г., Кіндзельський А.С., Пасічник В.С., Кавецький О.Г. Підпільники поширювали серед населення листівки, закликали його на боротьбу проти окупантів (Див. Київський облархів, ф. 5. оп. 2/в, спр. 334, арк. 1); Накоржевний О. Володарка у перші після окупації дні // Роки, події, люди// - Голос Володарщини – 5.12.06 – 16.12.06 Устиновська Г.Я. УПА: історична правда та міфи – Голос Володарщини – 5.12.2006. 
    В липні 1943 року на слід натрапило гестапо. Почались масові арешти, обшуки, розстріли. Фашистські недолюдки закатували Гамановича П. 
    Підпільники, яким вдалося уникнути арешту, вступили до партизанського загону, створеного в селищі ще в березні 1943 року(загін і командир Барашков М.І. входив у партизанське з”єднання М.І. Нумова). У травні 1943 року партизани обезброїли місцеву поліцію і розгромили автопарк німецького гарнізону.
     Озвірілі окупанти посилили терор. В серпні 1943 року гестапівці розстріляли біля Володарської школи № 1 27 підпільників і членів їх сімей. Восени 1943 року вони розстріляли ще 43 мирних жителі Володарки – дітей, жінок, стариків (Див. Київський облархів, ф. 5, оп 216, спр. 334, арк – 9- 10, там же ф. № 354, оп. 4, спр. 567, арк. 1, В. Пільганчук. Вони наближали Перемогу – Голос Володарщини – 23.09.2006 року). 
    В ніч на 01.01.1944 року частини Червоної армії визволили Володарку від німецько – фашистських окупантів. Територію Володарського району було визволено рдянськими військовими підрозділами 240 стрілецької дивізії полковника Уманського Т.Ф., 155 стрілецької дивізії полковника Івана Гури. 
    Самовіданно боролися жителі селища проти фашизму. На фронтах Великої Вітчизняної Війни загинуло понад 3600 солдатів і офіцерів – уродженців району. За мужність і героїзм, виявлені в боях, майже 1500 жителів району нагороджені орденами і медалями. 
    В тому числі по селищу кількість загиблих становить 170 чоловік, по Володарському району – 2501, разом – 2671. Решта – пропавші безвісті. 
    На території району знаходиться 9 військових поховань. Після звільнення району у Володарській і Городище-Пустоварівській школах працювали польові шпиталі, в які доставляли воїнів, поранених у боях під Білою Церквою, Корсунь-Шевченківським. Багато з них померли від одержаних у боях ран. Тут їх і ховали. У Володарці, Лобачеві – братські могили мирних жителів – жертв фашистського терору. 
    У всіх селах району встановлено пам’ятники солдату-воїну. Біля кожного з них списки загиблих односельчан. 
Нині на території Володарщини проживають учасники партизанського руху. Враховуючи вагомий внесок партизанів і підпільників над ворогом у Великій Вітчизняній Війні 1941 – 1945 рр. , в районі урочисто відзначається День партизанської слави вшануванням учасників партизанської та підпільної боротьби, згадуються ті, хто не дожив до сьогодення.