 Один із стендів Володарського районного історико-краєзнавчого музею присвячений простій селянці й водночас людині незвичайній. Бо слід, що залишила по собі ця вміла трудівниця, дуже порядна, світла душею особистість, завадівчанка Ніна Андріївна Курманчук, справді незабутній. Згадаймо, що лише двоє жителів нашого району були удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці. Одна з цих двох - Ніна Андріївна. Невтомною, чесною працею на землі заслужила свою Золоту Зірку скромна селянка. Яким непростим був її шлях до високої державної нагороди.
Підростало яснооке дівча працьовитим, з відкритим серцем і щирою доброзичливою вдачею. Наче світлішав погляд у односельчан коли дивились на привітну дівчинку. Та в світанок її долі раптом грізно увірвалась війна. Що тільки не робили Ніна і її ровесники аби не потрапити до фашистської неволі. За порадою старих людей натерли вони з подругами руки рослиною, що містить отруту. Шкіра вкрилась жахливими пухирями. Німці жахались усякої зарази. Та хитрість дівочу розгадали. І на довгі роки опинилась Ніна у клятій фашистській неволі.
- Доводилось стояти по коліна у холодній воді. А на моркву й до кінця свого життя вона дивитись не могла - зга-дувала племінниця.
Ніна Андріївна не любила скаржитись на життя, не в її це звичках. Та улюбленій племінниці Галині Григорівні Чижик, бувало, розповідала про ті гіркі роки своєї понівеченої молодості. А чому моркву до кінця життя не терпіла? Годували їх у Німеччині гнилими буряками і морквою. Хто не міг їсти таких «харчів», гинув. Ніна дуже любила життя, хотіла жити. Вона витримала ту «дієту». І після Перемоги 22-річною повернулась на Батьківщину.
І побачила, що рідна земля вистраждала не менше ніж вона. То там, то там чорними потворами застигли посеред полів обгорілі танки, темніли пащі зарослих бур'янами окопів і воронок. Невтомна праця від світанку до сутінків таких чесних селян як Ніна Курманчук, допомогла загоїти ті криваві сліди. Вже наступного дня після приїзду з чужини дівчина вийшла на роботу. Де потрібні були її руки - там і працювала. Якою вправною, швидкою була в її легких руках сапка! Вже в перший повоєнний рік виростила по 200 центнерів цукрових буряків з гектара. У 1947 очолила ланку буряківниць. Усі члени ланки працювали з повною віддачею і земля віддячила їм стори-
цею - близько 300 центнерів цукрових буряків зібрали. Потім з року в рік збирали і по 350, й по 500 центнерів з кожного гектара. А у перший день нового, 1966 року Ніна Андріївна приймала вітання односельчан з присвоєнням їй Золотої Зірки Героя Соціалістичної Праці. Односельці вітали її щиро, від усієї душі. Бо навіть у них, таких трудолюбивих, працездатність Ніни Курманчук викликала захоплення. Інші сім'ями виходили на свої гектари, а вона - все сама, і завжди перша.
Тільки особисте життя так і не склалося. Не заладилась серйозна її перша любов, а в почуттях розмінюватись не могла. Однолюб? Виходить, бувають вони у житті.
- Скільки разів пропонували їй руку і серце серйозні, гарні чоловіки, - згадували її рідні.
А в оселі її рідних на чільному місці й зараз портрет Ніни Андріївни, намальований фарбами й прикрашений ви-шиваним рушником. Незнайомий чоловік, дізнавшись про неї з фотографій і розповідей у газетах, почав надсилати їй у Завадівку листи. Пропонував бути йому за дружину. Тільки на жоден лист не відповіла йому Ніна Андріївна. Портрет незнайомець надіслав у дарунок. Красива, добра, привітна Ніна Андріївна на картині. Така ж, якою була у житті. Тільки з 11 березня 2000 року господині широких завадівських ланів не стало. Та свято бережуть пам'ять про неї рідні, односельці, усі, хто знав цю напрочуд працьовиту, порядну й добру людину. Світла особистість назавжди у пам'яті людській. Зінов’єва С. - Голос Володарщини. - 28 квітня 2007 року
|
