Маленький Коля зростав енергійним, здоровим хлопчиком, жадібним до знань. Він з особливою цікавістю сприймав навколишній світ. Навчаючись у місцевій шкі він проявив себе вихованим школярем, здібним учнем, надійним та вірним другом, за що Колю любили та поважали як вчителі, так і товариші-однокласники. Не забував хлопчина і про фізичне виховання - займався легкою атлетикою. Одним із найбільш улюблених предметів у нього було трудове навчання (хлопець любив май струвати вироби з дерева). Мабуть, саме це захоплення й визначило вибір майбутньої професії. У 1983 році, після закінчення восьмирічної школи, Микола Кольоса вступає на навчання до Київського СПТУ № 5, де за три роки освоїв професію столяра. Після тримання диплома протягом кількох місяців молодий спеціаліст втілював свої знання в життя, працюючи на Київському ЗБК-1. У жовтні 1986 року Миколу Івановича Кольосу Ленін градським РВК м. Києва призивають на строкову військо ву службу до лав Радянської Армії. 
  У місті Термез (Узбекистан), куди Кольоса потрапляє разом з групою призовників, солдат освоював нелегку професію військового водія. 
   У травні 1987 року військових автомобілістів відправляють на постійне місце подальшої служби до 860-го окре мого мотострілецького полку, який дислокувався в місті Файзабад, провінція Бадахшан (північно-східний Афганіс тан). 
Основним завданням роти забезпечення, а саме так називався підрозділ, де належало служити рядовому Ко-льосі, було підвезення військових вантажів та пального до основних полкових підрозділів,
    Уже з перших днів служби в Афганістані Микола зарекомендував себе сміливим і добре підготовленим воїном. Це був дисциплінований солдат, який добре знав свою справу і чітко виконував накази командирів. За кілька місяців служби на рахунку молодого бійця було п'ять рейсів з участю у бойових операціях. На початку липня 1987 року дуже активізувались дії бандформувань моджахедів, тому тимчасово, до проведення полкової операції автоколони не випускали з бази, щоб не наражати на ворожі кулі. 
    27 липня 1987 року молодому бійцю віддали наказ заступити в караул загального відділення. Пост караульного Кольоси проходив неподалік кишлака Какан. Відстоявши свій термін на посту, солдат очікував на підхід розводящої зміни. У цей час він почув шурхіт з боку населеного пункту. На запит: «Стій! Хто йде? Пароль!» - у відповідь пролунали постріли. Це був напад душманів. Зав'язалась перестрілка. Наряд, піднятий по тривозі, зайнявши бойові позиції, вступив у двобій з нападниками. 
    Під час бою караульного рядового Кольосу було тяжко поранено автоматною чергою, випущеною моджахедами.  Атаку нападників було відбито. Пораненого бійця товариші терміново відправили до шпиталю. Однак отримані поранення не були сумісні із життям. 
    28 липня 1987 року Микола Кольоса, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень 
 За мужність і героїзм, проявлені при виконанні бойового завдання, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.11.1989 року рядового Кольосу Миколу Івановича нагороджено орденом Червоної Зірки. Посмертно. 
(З книги «...Окликом з вічності»)