Вишивка на Україні- один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньовідомі золота пектораль з Товстої могили (IV ст. до н. є.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н. є.), що є унікальними мистецькими витворами, містять сюжети, які дають змогу дослідникам виявити і простежити різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками, аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Узори утворюються з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса, грон винограду.
Свідченням високого рівня вишивального мистецтва може бути одяг сарматів. Особливо цікаві знахідки дає поховання кургану Сватова Лучка Луганської області, в якому знайдено рештки жіночого вбрання, пишно прикрашеного вишивкою бісером та дрібними намистинами.
Про характер вишивки у дохристиянський період ми можемо дізнатися, розглядаючи скульптурне зображення людини з Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н. є.). На її грудях зображено широкі смуги геометричного орнаменту. Саме тоді йшло формування художньо-стилістичних засобів шитва, народжувалася система знаків, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та інших видах мистецтва, нагадуючи про язичеські вірування наших предків. У часи Київської Русі (IX-XIII ст.), у зв'язку з запровадженням християнства як нової релігії, виникають нові форми в мистецтві. Літописи згадують твори вишивки у зв'язку з різними подіями. Зокрема, під 1147 роком вказується, що при розгромі Путивля були знищені речі, шиті золотом, під 1164 роком записано: "и прислал царь многы дары Ростиславу, оксамоты и паволокы и вся узорочя различная". Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами.
У Софійському соборі під час археологічних розкопок у 1936 році було знайдено рештки вишивок. Після їх ретельного вивчення реставраторами було відновлено композицію "Оранта з двома ангелами", а також зображення святих і .частину рослинного орнаменту.
Археологічні розкопки у Києві, Білогородці, Старому Галичі, Шаргороді та інших місцевосцях України виявляють численні залишки гаптованих тканин.
У давньоруському мистецтві чітко вирізнились дві течії: мистецтво широких верств населення, що крізь віки пронесло свої смаки і уявлення, живлячись джерелами праслов'янських вірувань та ідеалів народної краси, і мистецтво, що обслуговувало князівський двір, церкву і тяжіло до офіційної культури Візантії, переймаючи її форми і художню мову.
Художньо-пластичне вирішення орнаментів гаптування цього періоду виявляє його неповторність і глибоку образно-символічну змістовність
Особливий інтерес становить вишивка з курганного поховання на Київщині. Виконана вона на смужці з шовкової тканини, що прикрашала сорочку з домотканого полотна. Реконструкція вишивки виявляє геральдичну композицію з арочками, в яких вміщено зображення птахів і напівпостаті людини.
Усі ці археологічні знахідки підтверджують, що вишивка була улюбленим і поширеним видом декоративного мистецтва як серед знатної верхівки, так і серед простого люду.
У процесі соціально-економічного і культурного розвитку на Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону - Середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України. Це виявилось у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі і специфічних техніках виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу.
На зламі XIX-XX століть улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів, які поступово витісняють характерні місцеві засоби шитва і вишукані сполучення кольорів.
Вироби української народної вишивки дійшли до нашого часу лише з кінця XVIII - початку XIX ст., і насамперед тому, що погляд на них як на витвори мистецтва утвердився лише у 80-90-х роках минулого століття. Саме з цього часу прогресивні діячі культури, художники, земські працівники починають цікавитись ними і колекціонувати їх в музеях і приватних зібраннях.
Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена самобутність окремих етнографічних регіонів, таких як Полтавщина, Київщина, Чернігівщина, Гуцульщина, Поділля тощо.
У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займались повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів.
У XIX ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяє витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню.
Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання.
Кожна місцевість має і свої улюблені техніки, їх традиційне колірне вирішення. Для Київщини типове поєднання червоного, іноді чорного кольору.
Протягом історичного і культурного розвитку на Україні виробились і відшліфувались найбільш доцільні і досконалі з точки зору економічних, практичних і естетичних вимог форми одягу, його крій, різноманітні методи і засоби декоративного оформлення.
В основу геометричного орнаменту покладено найпростіші фігури: скісний та прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. їх комбінації в різних сполученнях створюють величезну кількість композиційних побудов. Відмінною рисою геометричних орнаментів є віртуозність і ювелірність внутрішньої розробки мотивів у поєднанні з чіткою лінією, що об'єднує всю композицію, створюючи вивірений спокійно-розмірений ритм. Усі композиції геометричного орнаменту мають безперервний ритм. Це ланцюг, в якому одні елементи є одночасно частинами інших.
Вишивки Київщини виділяються дрібно розчленованими орнаментальними мотивами. Улюбленими є грона винограду, гілочки з ягідками, квітами. Найпоширеніші "зірочки". Вони найчастіше червоного кольору з графічним окресленням малюнка чорним. Це надає орнаменту рис стриманості, чіткості і виняткової виразності. Для вишивок Київщини типове контрастне зіставлення білого поля сорочки зі звучним мажорним акордом червоного і червоно-чорного рисунка. На рукавах жіночих сорочок, нижче горизонтальної лінії полика по всьому полю рукава розміщені в шаховому порядку окремі орнаментальні мотиви (іноді вони відокремлені лініями ажурних мережок, частіше червоного кольору) або ж суцільна орнаментальна сітка, на перехрестях і в центрі якої спалахують, мов вогники, червоні зірочки. Широко застосовуються в жіночих і чоловічих сорочках ажурні мережки і змережування окремих частин "черв'ячком" чорного і червоного кольорів. Поряд з технікою косою гладдю, хрестиком на Київщині поширене набірування. Ним часто прикрашають чоловічі сорочки. Щільність прокладених без просвітів білого тла стібків, різна забарвленість простих геометричних фігур у м'якій або насиченій колірній гамі створюють величезну різноманітність композиційних вирішень цієї техніки.
Вироби української народної вишивки дійшли до нашого часу лише з кінця XVIII - початку XIX ст., і насамперед тому, що погляд на них як на витвори мистецтва утвердився лише у 80-90-х роках минулого століття. Саме з цього часу прогресивні діячі культури, художники, земські працівники починають цікавитись ними і колекціонувати їх в музеях і приватних зібраннях. Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена самобутність окремих етнографічних регіонів, таких як Полтавщина, Київщина, Чернігівщина, Гуцульщина, Поділля тощо.
У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займались повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів.
У XIX ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяє витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню.
Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання.
Досліджуючи предмети домашнього вжитку, одяг переконуєшся,
що найчастіше можна зустріти візерунки з елементами рослинного орнаменту, геометричні візерунки, які мають своє значення , про що мова піде далі.
Калина - дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові - жінка - народження - Україна - Відродження У полі калина,
У полі червона, -
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.
Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб - священне дерево, що уособлювало Пер-на, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду.
Молода Ганнуся
По садочку ходить.
Виноград,
Красний, зелений сад.
По садочку ходить,
Зіллячко садить.
Виноград,
Красний, зелений сад.
Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в'ється на родинних рушниках.
3 давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, - що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.
Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах
квітка лілії - то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита
квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів.
Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору,
то вимальовуються силуети двох пташок - знаку любові та парування. Крім квітки, невід'ємною частиною орнаменту є листок і пуп'янок, що складають не розривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя.
В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує
собою хрест. Він - магічний, тому й благословляє пару на
утворення сім'ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних
сонячної батьківської та вологої материнської енергій.
Іноді над квіткою вишиті краплі роси, які також означають запліднення.
Та чому ж саме лілія є жіночим символом? А тому, що вона сама
є суттю вологої енергії. Це підтверджує й давня назва
квітки - крин, - порівняймо цю назву з однокореневим словом
криниця. Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ружа - улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує Сонце.
Промовте слово ружа, і ви знайдете в ньому древню назву Сонця - Ра. А може, воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові - руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням.
Троянди укладені в систему геометричного узору. Це не просто квіти - це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему. Ви, певне, помітили, що зорі з'єднані ланцюжками. Це також свідчить про непорушний закон об'єднаного космосу
Узори, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. "Хміль" дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю - це весільна символіка. Народна пісня підказує, що "витися" - для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти - це "пучечки в'язати".
І знову співаймо славу життєдайному Сонцю, і вишиймо доні сорочечку на радість та здоров'я. Адже саме таку силу має Сонце і його втілення - ця наївна полуниця. Полуниця. Слово, що походить від давньої назви Сонця - Полель. Сонечко донизу, от і весь секрет цього узору- символу .
На цій сторінці підібрані узори, які потрібні для всіх частин сорочки.
Не забуваймо на подолику вишити такий у зір, що створить рухливий безкінечник кола-оберегу.
Берегине, хто ти? Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Ти сама Мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це - вічне оновлення та гармонію життя. Ось ти, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Твоє віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки ти знаєш час того магічного помаху-засіву.
Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та мо-гутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння - часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття.
Особливо багаті на символіку птахів рушники. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди вишито рушник.
Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але... все ще попереду. Бо "соловей щебече, собі пару кличе". А про зозулю співають: "До Петра зозулі кувать, кувать. До осені дівці да гулять, гулять". Цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.
Пави - птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення - вінець чи вінок.
Сива пташка літала,
Крилами двір мітала,
Сподівалася вінця
До свого гуменця.
Не забуваймо, "що пава - це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона птах сімейного щастя. Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева, символу нової сім'ї.
Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії. З глибини минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи - Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.
Зірки зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а упорядкованим і гармонійним.
Зоряне небо. Зоряна сорочка. Космічна сорочка Київщини. Ось він, Всесвіт і людина в ньому. Лад. Одягнеш цю сорочку і відчуєш: я - частинка цього дивосвіту.
Досліджуючи зразки вишивок нашої місцевості, а саме Володарського району, впевнилися, що вишивальниці віддають перевагу лише двом кольорам: червоному і чорному. Рідше зустрічаються орнаменти, де кольорова гама багатоскладова. Але, як правило, це зразки, які були запозичені з інших регіонів (Гуцульщини, Полісся).
Рушники, сорочки, серветки та інші предмети домашнього вжитку прикрашені візерунками, виконані хрестиком. Можна зустріти і "штапівку", "виколювання", шов, що носить назву "качалочка", та таких виробів небагато, домінує - хрестик.
Сьогоднішні вишивальниці, віддаючи данину чи то новим віянням, чи то моді, стали більше вишивати роботи культового призначення: ікони з ликом різних святих, Матері Божої, Ісуса Христа тощо. Не полишають вишивати рушники, використовуючи орнаменти із символами: калини, винограду, Берегині, голубів, павичів.
Якщо запитати, чи є місце вишитим роботам у сучасному світі, то з впевненістю можна сказати, що так. Адже на всесвітньо відомих виставках-показах робіт кутюр'є і дизайнерів моделі демонструють одяг та аксесуари з елементами ручної вишивки. І коштують такі роботи великі гроші. І як приємно дивуєшся, коли бачиш на роботах фрагменти, споріднені з нашими національними.
Отже, можна з впевненістю сказати, що цей вид народного мистецтва приречений жити довго і розвиватися далі.