На фоні пісні «В моїм серці Україна»учень читає вірш В. Сосюріл «Любіть Україну!».
Вчитель. У кожного з нас є Батьківщина. Це рідна ненька-Україна. А починається вона з ніжної колискової пісні матері, з доріжки біля хати, де маля робить перші кроки, з рідної оселі. А ще — з куща калини, що на багатьох подвір'ях квітує навесні та червоніє восени, та взимку.
Дай тебе любити, Україно-нене,
Ще й за ту калину, що в дворі у мене!
Калина любить українську землю, має всі умови для росту. З покоління в покоління народ передавав любов і повагу до цієї рослини.
З давніх-давен люди ганьбили тих, хто нівечив калину. І сьогодні вона для нас не лише окраса, а й глибокий символ.
Вчитель. Сьогодні калина — наш почесний гість (в білому одязі, у вінку з кетягів калини входить дівчина-кали-на, вклоняється і сідає]. Отож вшануємо їі і дізнаємося дещо більше про її Величність.
Звучить під акомпанемент сопілки віночок місцевих коломийок про калину:
Колисочка нова, з калини, калини,
Колишеться у колисці маленька дитина.
Ой повішу колисочку та на калиночку,
Буде вітер колисати малу дитиночку.
Та Поляна файне село,
лиш мало в долині,
Та в Поляні такі дівки, як цвіт на калині.
Та гуцули в краю були, рубали калину,
Тече річка кривавая, через Буковину.
Розцвітає калинонька, поки не зрубана,
Рум'яніє дівчинонька, поки не віддана.
Та я піду в полонину рубати калину,
Калина ся похилила верхом на долину.
Ой калина цвіте біло, а червоне родить,
Тепер того землябуде, котрий на ній робить.
Вітрик буйний повіває, сонечко ся сміє,
Калина ся розвиває, листок зеленіє.
Вітер віє понад гори, понад полонини,
Та зриває, розсіває листя із калини.
На високій полонині та на калиночці
Співав голуб співаночку своїй голубочці.

Народ цінує калину за красу та цілющі властивості. Нема села, де б біля водоймів, хвіртки чи колодязя не цвіла білим цвітом та рум'яніла червоними ягодами аж до зими калина. Про неї й прислів'я: «Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт»; «Щоки червоні, як кетяги калинові»; «У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками»; «Запишалася калина, наче красная дівчина»; «Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує».
«Зацвіла у лузі червона калина,
Ніби засміялась дівчина-дитина».
«Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють...
У «Кобзарі» Т. Шевченко вжив слово «калина» аж 365 разів!
На планеті — понад 200 видів калини, в Україні — 2: звичайна та цілолиста. В кожному регіоні має своє ім'я: ка-лина лісова, калина червона, балеба-ра, гардина.*Понад 100 населених пунктів України, багато прізвищ мають корінь «калин»: Калинівка, Калинчук, Калинець. Це теж свідчить про ша¬нобливе ставлення до калини.
Здавна на Україні існував звичай: хто переходив у новозбудовану хату — висаджував кущ калини за вікном.
А ще існувало повір'я: якщо з куща калини зробити сопілку — обов'язково повинен був народитися хлопчик, продовжувач роду.
Звучить «Колискова» (На калині мене мати колихала...»).
Розповідь однієї з легенд про калину.
Давно в одному лісі жила привітна й чарівна дівчина. Звали її Калинкою. Люди любили дівчинку за добре серце.
Навесні дівчина пішла в ліс. Через нього пролягав шлях, дівчина посадила якісь рослини — викопала стебель-ця в лісовій гущавині. Аж від хати носила дівчина воду і поливала рослини. На місці однієї з них почав розроста-тися великий кущ.
Подорожній стомився і сів відпочити. Тихо мовив: «Спасибі тим роботящим рукам, що посадили дерево». Тут увесь кущ ніби від сну стрепенувся! Покрився білим цвітом. Дивиться перехожий — а цвіт осипався, залишились від нього — ягоди червоні, як намистинки виблискують. І в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.
Прийшла Калинка до куща, а він шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім'я, Калинко».
Та налетіли чорні круки на отчий край. Щоб врятувати рідні оселі, Калинка завела ворогів у непрохідні хащі і там загинула від шаблі ворога. З крові дочки українського народу зросли калинові кущі, а насіння ягід —то їх полум'яні серця...
Не злічити легенд, пісень, переказів про калину.
Виконується пісня «При долині кущ калини».
Калина — образ вродливої, ніжної, щирої душею дівчини-українки. «Стоїть у дворі дівчинонька, як над ставом калинонька». Це найбільш поширений символ любові, використо¬вується в поетиці народно-пісенної творчості всіх східних слов'ян — українців, росіян, білорусів. В калині — материнська любов і мудрість. Коли козак вирушав на чужину, мати напувала його калиновим чаєм, а наречена прикріплювала до коня гілочку, що постійно символізувала для козака домівку, матір, кохану.
Слово-символ «калина» вживається з епітетами «червона», «гірка», «зелена», «стигла».
Білосніжні суцвіття калини — одна з ознак, що породили образну символіку цього куща. Епітет «білий» — одна з оз¬нак красивої дівчини. У неї біле личенько, білі рученьки. Білий колір квітів калини — символ чистоти, незайма¬ності, дівочої вроди. Однак не квітуча калина — символ одинокої дівчини.
Коло мого двора ні плота, ні кола.
Тільки стоїть кущ калини, та й та не цвіла.
Часто калина зустрічається у звертаннях.
І майже завжди просить не ламати її.
Інсценізація на фоні музики «Не рубай калину».
Попід лугом стежечка,
Туди їхав молодий Івасько,
Із-за боку шабельку витягає -
Да.на тую калиноньку заміряє.
Стала йому калинонька промовляти:
— Ой, стій, Іванко, не рубай!
Не для тебе ся калинонька сажена,
За для тебе Марусенька зряжена!
Червоная калинонька, білеє дерев¬це,
Чом до мене не говориш, моє любе серце?
Найчастіше калина вживається з епітетом «червона». Червоний колір ототожнюється з палким коханням, жаркил/і полум'ям пристрасті, вірністю.
На фоні пісні «Ой, я маю чорні брови» учениця читає.
Ой якби я, мій миленький,
своїх майстрів мала,
Я би тобі через річку
місток збудувала.
Збудувала б я місточок,
щоб добре ходити,
посадила б калиноньку,
щоб вірно любити.
Калина — і символ нероздільного кохання, розлуки.
Ой під калиною трава зеленая,
Там стоїть дівчина та й засмученая.
Любила милого, кохала довгий час,
Прийшла неділенька та й розлучила нас.
Прощай, дівчинонько,
серце коханеє,
Прощайте, кучері, личко рум'янеє.
А під калиною трава схилилася,
Молода дівчина
з милим простилася.
Зламаним гілкам з ягодами калини надається магічна сила приворотної долі. Так, кидати калиновими гілками у козака або на дорогу, по якій він повинен пройти — освідчитися йому в коханні.
Калиноньку ламала,
у пучечки в'язала,
до личенька рівняла:
Ой коли б я такая,
як калина жаркая!
Ой не сама, не сама калину ламала,
ламав мій миленький гой-я-я, я йому помагала.
А фразеологічний вислів «ходити по калиновому мосту» означає шукати зустрічі з коханим.
На фоні мелодії «Горіла сосна» учень розповідає.
Учасниця дівич -вечора — заводин — теж калина. Або гілка в цвіту, або в стиглих ягодах — залежно від пори року. Молодим підносять весільний коровай, прикрашений кетягами калини, бажають їм краси і вірності подружнього життя.
На фоні пісні «Цвіте терен» учениця говорить.
Ягоди калини гіркі. Гірким, нероздільним може бути і кохання. Гірку долю заміжньої жінки теж символізує калина, її гіркі ягоди.
В українській пісні про загублену любов дівчини і молодого козака безіменний автор намалював поетич¬ний образ їх перетворення в калину і терен.
Став на горі козак терном,
А в долині дівчина калиною.
Вийшла сина мати того терну рвати,
Дівчинина мати калину ламати:
— Се ж не тереночок, се мій синочок!
— Се ж не калина — се моя дитина! Калина — ще й символ пам'яті. За традицією на могилах садять калину.
Опустила кетяги калина,
Вся в зажурі, краще б не цвісти.
Хто її чекав, — вже не прилине,
Вже йому до неї не прийти.
Вчитель. Багато можна розповідати про калину. Вона не лише символічно-пісенна, а й всебічно корисна: лікує від усяких недуг, годує, напуває.
Без калини нема України, вона житиме віки — допоки живе народ.
Калина символізує зв'язок поколінь, вона символізує ще й боротьбу нашо¬го народу за відродження своєї духов-ності, культури. Тож підіймемо її високо — як нашу славу, символ боротьби за національне відродження.
З піднятими гілками калини, стоячи, взявшись за руки, учні виконують пісню «Ой у лузі червона калина похи-лилася...».