Вчитель. Діти! У нас сьогодні урок особливий — урок народознавства. Ми сьогодні поговоримо про безсмертні символи нашого українського краю, про те, як їх знати і оберігати. І тому тема називається «Наша берегиня». Слово не нове, але маловідоме вам. Бо слова, як люди, мають свою історію. Іноді ми не підозрюємо, який глибокий зміст вони несуть.
     Одні прийшли до нас з молоком матері, другі відкрилися зі сторінок букваря, читанок, книг. І саме слово «берегиня» прийшло до нас від матері, батька, нашої оселі. 
    Все те, що ми маємо, що приберегли від своїх батьків та дідусів, — хатнім добром, піснею, злагодою, добрим словом, добрим поглядом, спогадом — це все ми повинні шанувати, берегти, а це і є берегиня. 
    Ось і сьогодні ми будемо говорити про символи України. Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян — берізка, а у нас — калина, верба, тополя. Навіть прислів'я українське говорить: «Без калини, верби й тополини — нема України». 
    З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах. Ось одна із них. 
 Учень. Жила собі дівчина Калинка. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не було у неї попідвіконню! їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо жоден кущик, жодне стебельце не зів'яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. 
    Навесні Калинка, як завжди, пішла у ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай, думає Калинка, — посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно,      Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала. 
    Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка й водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить — рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттям радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити? Усміхнувся весело подорожній і сказав: 
 — Спасибі тим роботящим рукам, що це диво виростили. Раптом кущ немов од сну стрепенувся, гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк — і враз укрився ніжним білим-білим цвітом. 
 Дивиться перехожий — що ж воно далі буде? Обсипався цвіт, а замість нього ягоди, ягоди червоні, як намистинки, виблискують. 
    І дивно — в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце. 
    Прийшла й Калинка до свого улюбленця — і здивувалася.  
— Звідки такі зернятка?
   А кущ нахиляється до неї і шепче: 
 — Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім'я, Калинко. 
  Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину — калиною. 
 Вчитель. Люди України з давніх-давен шанували цю рослину. Не було хати, біля якої б не пишалася червона калина. Бувало, як зацвіте калина білим пишним цвітом, дівчата ним коси прикрашали. А коли кетяги дозрівали, то вішали їх попід стріхами. І довго-довго, до морозів, ха¬ти стояли неначе в коралах. Калина була потрібна і в численних обрядах. 
Учень. Особливо в обряді, коли приходили привітати батьків з народженням дитини. Обов'язково приносили хліб, як символ достатку, корінь життя, гроші, як символ багатства, і калину, як символ краси, здоров'я, нев'яну¬чості, символ України, своєї рідної землі.
Учень. Обов'язковою була калина у весільному обряді. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали йо¬го вервечкою калини. Калиновим цвітом та ягодами оздоблювали вільце молодої, тобто вінок молодої. Учень.
Коли його плели, то співали:
Як сяде сонце вдалині,
дітей гойдають на калині
матусі, вічні берегині,
колиски нашої душі.
Ласкаві мамині казки
під колискове засипання —
то сув 'язь нашого ридання
передається у віки.
Як верби коло Умані,
такі вони задумані...
У Каневі, в Розважеві,
такі вони розважливі...
Мов клекоти бандурині —
такі вони в Батурині.
Мов калина коло Ічні,
такі вони вічні.

Учень. 
Коли вінок був готовий, переходили на іншу:
Ой луговая калина,
Ой лугом ішла — шуміло,
А з лугу прийшла — говорила.
Ой чи вдома, вдома дружечки?
Загадаю я їм ділечко:
Звийте на Катрусі вілечко! Учень. На весілля збирався весь рід. І співали:
Ой, у полі калина, ой у полі червона
Гарненько цвіте.
Ой роде наш, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Не багато нас вже є.

Учень. А коли в далекі часи дружини виряджали своїх чоловіків у далекі походи, то вони давали їм рушники з вишитими кетягами калини, ніби цей рушник в чужині буде оберігати життя чоловіка і простелить стежину до рідного дому. 
 Учень. А коли помирав суджений на чужині, то останнє, що він просив, як співається в козацькій пісні: Посадіть мені в головах червону калину, Будуть пташки прилітати — калиноньку їсти, Будуть мені приносити з України вісті. 
Вчитель. Часто на могилах садили в головах червону калину як символ безсмертя. У карпатській пісні співається:
Із Чорногори вітер буйненький Приніс з калини цвіток біленький, І виріс з нього серед могили Замість хреста кущик калини.
 У нашому краї дуже оберігали і оберігають калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали, не нівечили калини, казали «Не ламайте калину, бо накличете мороз!» 
Справді, калина цвіте на самий кінець весни, коли вже відходять заморозки.
 Учень. А які цілющі властивості калини! У козачій і народній медицині ліків, кращих від калини, не було. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком калини навіть очищали обличчя, щоб рум'янилось. 
Учень. У святкові дні на столі української господині поруч зі слив'янкою, тернівкою та вишнівкою стояв напій з калини. А які ж смачні пиріжки з калини — це національне блюдо українців.
 Учень. Із калиною український народ пов'язував назви своїх поселень — Калинівка, Калина, Калинова. 
 Вчитель. Через творчість великого Кобзаря Т. Г. Шевченка теж проходить образ калини як безсмертний символ України. Тарас Шевченко дуже любив її. І тому ба¬гато творів його оспівують калину. Хоча б «Зацвіла в долині червона калина». 
Послухайте цю пісню у виконанні ансамблю 6 класу.
(Ансамбль виконує пісню).
 Учень. У своїй творчості до калини зверталась і Леся Українка. У своїй «Лісовій пісні» (драма-феєрія) вона 4 рази звертається до образу калини. Калина в неї живуча, гірка і солодка, безсмертна, як Україна. 
 Учень. На нашій планеті росте понад 200 видів калини. В Україні 2 види — калина звичайна і калина ціло-листа. Вона невибаглива до кліматичних умов і тому росте всюди, окрім Криму. У кожному регіоні вона має свою назву: калина лісова, калина черлена, бамбара, гор-дина, свіба, карліса. 
Учень. Але яку б вона назву не мала, де б не росла — вона для українця рідна і священна. Емігранти-українці, приїжджаючи як туристи у рідні краї, як найдорожчу реліквію хочуть із собою взяти калину, як частину землі своїх предків, вона для них пахне і хлібом, і цвітом, і прадідом-дідом, пахне рідним селом, його отчим домом.
Вчитель. Учні, а чи є у вас вдома кущі калини? Піднесіть руку, в кого є калина. А скільки на твоїй, Оленко, вулиці є кущів калини?
— А на вулиці Михася ?
— А на вулиці Бондарчука?
— А на вулиці Наталі?
Ось бачите, як багато кущів калини є у нашому селі.
Очевидно, любов до калини така палка і велика, що кожен хоче цей безсмертний кущ посадить біля своєї оселі.
Діти, а ви знаєте пісні про калину, а вірші?
 (Ансамбль «Ой є в лісі калина»).  
Учень. Я записав пісню, яку пам'ятає моя бабуся на слова Т. Г. Шевченка. Ось зараз я вам прочитаю.
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину.
Над водою гне з вербою
Червону калину.
На калині одиноке
Гніздечко гойдає —
А де дівся соловейко? —
Не питай, не знає.
Учень. А мені мій дідусь розповідав, що колись у Львові була фабрика, яка називалась «Калина». Вона ви-пускала цигарки, які вивозили за кордон.
(Співає ансамбль вчителів «Розмовляла Калинонька»).
Учень. А я знаю таку приказку: «Цвіте, як калина у лузі».
Учень. А я знаю таке прислів'я: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».
Учень. А мені мама співала таку колискову, як я був ще маленьким:
Знайдеш у гаї тую калину, то пригорнись, Бо я любила, моя дитина, ЇЇ колись. (Ансамбль дівчаток).
 Вчитель. Дякую. І сьогодні є багато пісень про кали-ігу і багато віршів. Оспівується калина як символ України, як дар рідної землі, як символ гордості, стійкості, незламності, живучості у творах Петренка, Павличка, у музиці Івасюка і Білаша. 
Учень. Я розкажу вірш І. Франка.
Червона калина, чого в лузі гнешся ?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? 2 р.
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? 2 р.
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? 2 р
Вчитель. Діти, я горда і рада за вас, що ви знаєте так багато пісень, віршів про калину. Бережете її вдома, лю¬
буєтесь її цвітом і плодом. Кожен повинен посадити кущ калини біля своєї оселі.
То ж пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте, а тільки у щирих, добрих. То ж будьте добрими, чуй¬
ними, всі, як один, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у кущі калини соло¬вейко зів'є своє гніздечко і співає вам. З калини зробіть сопілку, бо калина співуча, як наша Україна і її діти.
Червона калина біля батьківської хати — це не тіль¬
ки окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина.
Якщо троянда і виноград, за висловом Рильського, красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві оз¬наки, опредметнює духовний потяг до своєї землі, до свого берега, своїх традицій. Хіба ж не про це говорить народна пісня:
Калиновий міст, Калинова сопілка, Калинова мова, Калинова колиска. Дорогі діти! Ніжними струнами своїх душ доторкніть-ся до рідної історії, українських традицій, народних чис¬
тих джерел мудрості. Хай ваші душі не заростуть ряскою байдужості, бо такий вам батьківський наказ, клич рідної землі, то ж будьте гідні цього.
Л. Замуля //Позакласний час.- 2006.-№1-2