Мета. Розширити знання з біології рослин, народознавства, показати вербу як символ України, її значення в житті та побуті українців. Продовжити формування інтересу до історії, мистецтва рідного села, розвивати творчі здібності дітей. Виховувати любов до рідного краю, української пісні, поезії.
(Світлиця, гості за столом, у вазах гілочки верби. Діти в українських костюмах. У дівчаток віночки з гілочок верби).
Добрий вечір, люди добрі,
Ми зібрались у господі
Землю нашу величати.
Бо без верби і калини
Нема України.
1-й ведучий. Верба в Вкраїні в пошані здавна. Ще в давніх слов'ян вона вважалася деревом священним, символ безперервності й постійності життя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай: у Вербну неділю освячували і роздавали лозу. Після відправи в церкві «били» тих, хто проспав службу і приказували:
«Не я б'ю, верба б'є,
Не бійся, не заб'є.
Віднині за тиждень
Буде Великдень».
Легенько били дітей, примовляючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
2-й ведучий. Здавна в Україні вірили, що верба володіє здатністю відганяти всяку нечисть з людей і тварин. Після освячення, як правило, вербу кладуть за ікону, де вона зберігається цілий рік. Нею благословляють худобу, виганяючи перший раз на пасовисько — «щоб нечисть не чіплялась".
1-й ведучий. Ось і цю освячену вербу ми покладемо за ікону, щоб і в нашій світлиці не було зла. (Дитина кладе гілочку освяченої верби за ікону).
Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти
Сестро милоока ?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась.
Шану заслужила.
1-й ведучий. Чим же прислужилася нашому народові верба? Навіть важко уявити українське село без цих одвічних супутників. Вербами обсаджували дороги, ставки, піщані пагорби і береги річок, верболозом
густо заліснювали на волинському Поліссі плавні і болота. Не випадково навіть у піснях йдеться про звичай висаджувати верби на огороді та в кінці греблі. (Діти виконують пісню).
В кінці греблі шумлять верби.
Що я посадила,
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой, немає козаченька —
Поїхав за Десну,
Сказав: «Рости дівчинонько на другую весну».
Росла, росла дівчинонька,
Та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой, не плачте, карі очі, —
Така ваша доля,
Полюбила козаченька,
При місяці стоя.
2-а ведуча. Верба кущилася всюди, хоч на ній, як це мудро підмічено в прислів'ї, ніколи не росли груші. З 500 видів верб, які ростуть на нашій планеті, ЗО припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі види, як біла верба, ламка, гостролиста або ше¬люга, білолоз, попеляста або вушката. Серед пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах та болотах — верболіз, на узліссях здебільшого зустрічається козяча, чи не тому, що ранньої провес¬ни густі кущі цього дерева були смаковитим їством для домашніх тварин, і народилось прислів'я: їж, ко¬зо, лозу, коли сіна немає!
2-й ведучий.
Чуєш, річка берег точить,
Щось вода говорить нам,
Щось вона сказати хоче
Вербам, нам і берегам. 3-й ведучий.
А Синявка-річка в'ється,
Де зупиниться вода ?
То сумує, то сміється,
То вирує глибина.
1-й ведучий.
А над нею — сонце й грози,
Хмар невпинна череда.
Тільки знають верболози,
Що говорить їм вода.
(М. Сингаївський)
Учень. Найбільш верби прислужились річкам та ставкам. Важко знайти річку, над якою б не росла верба. Міцно пустивши коріння в землю, верби стримують зсув, не допускають підточування грунту водою. Коріння проникає в землю на 2,5—3 метри і розростається в боки до 70 см за рік. Верба стає справжньою помпою для відкачування води під час повені. Вона є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер. Не даремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в селах, де копають колодязь на куток, — на 10—15 дворів, люди у відра кладуть невелику гілочку: це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й повітря: кожне дерево на метрів 10 оточене непомітною сіткою, де немає жодної хвороботворчої бактерії. А чи знаєте ви про «лозошукачів»? З давніх-давен люди за допомогою лози визначали місцезнаходження джерел, де можна копати колодязі. Якщо прихилити до землі таку гілку, вербові листочки тягне додолу, наче їх притягує магніт у місцях, де є джерела.
(Діти виконують пісню «Ой, верба, верба»).
Ой, верба, верба, де ти росла ?
Що твоє містечко вода знесла ?
Ой, знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.
В вишневім саду ночувала,
Різних пташок заслухала.
Соловей каже: тьох-тьох, тьох-тьох,
А зозуленька ку-ку, ку-ку,
За що ж я терплю таку муку?
Учень. Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені приказки, пісні та вірші.
«Де верба, там і вода, де вода там і верба». «Будь високий, як верба, а багатий, як земля». «У сухій вербі сидить чорт у корні». «От заховався, як чорт у суху вербу». «Якщо листя верби довго не опадає, то це ознака холодної зими».
«Якщо по вербових гілках стікає сік, за день чекай дощу».
«Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися котики й бруньки, то через тиждень буде тепло».
«Верба зацвіла, коли погода стала ясна й тепла, літо тепле й щедре на мед».
Учень.
Вербова гілка зацвіла У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Що схований у млі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині.
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Учень. Хто з нас не відчував радості чи не найперших весняних квітів?
Букетик з вербових котиків може бути кращим подарунком дівчині. Пухнасті, як маленькі курчата, котики блискучо-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й тепло весни.
Ой, вербо! Красуєшся ти, коли ростеш,
А зрізана добра не принесеш.
Учень. Іноді вважають, що лоза, як матеріал будівельний, не заслужила особливої пошани, і покликаються на відоме прислів'я: козячий кожух, а вербові дрова — їда готова. Справді традиційно вербу використовували для палива, оскільки, здається, сама природа надбала, аби лозова деревина «не йшла на глум». У народові з цього приводу стверджувалась думка «сичить, як верба в печі»... У цьому звичайно є істина. Проте інше прислів'я — з верби хати не поставиш — аж ніяк не стосується якості деревини. Справа в іншім, що гінких вербових стовбурів майже не буває, а отже в будівництві осель використовували дуба, хати все-таки були і з верби, і вони вважалися досить практичними і теплими і ніколи не сиріли.
А ось на півдні України, більшість осель зведено завдяки лозі. Каркасне переплетіння, так звану лісу, робили з верби, а вже потім стінки обмазували глиною. Подібно й у нас будували споруди господарські. Особливо широко використовували лозу для огорож. Ось такі тини плели селяни (показує малюнок).Незамінною була вона при виготовленні ясел для худоби, кошар, кліток для дрібної домашньої живності. З міцних окоренків виходили добротні човни, олійниці, корита для водопою.
Учень. З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу народні майстри плели кошики, декоративні прикраси, меблі, хлібнички, інші ужиткові речі. Ось у нас на столі стоять плетені вази. Наш гість (Свитич Василь Іванович) ось уже майже 35 років (з 1964 р.) займається лозоплетінням. Розкажіть і покажіть, як ви це робите.
Слово надається гостю, який розповідає, показує виконання роботи плетіння, навчає дітей елементарним методам плетіння.
Учень.
Верба стара і таємнича Стоїть самотньо над водою, І не дивиться в обличчя, Повз неї тихою ходою Проходить час, неначе тінь, І різнять зморшки на корі. Летять над нею чорні круки І крячуть їй пісні тужливі. Тривожні їх похмурі звуки Стару вербу заворожили, І сниться їй, що круки ті, Прожиті роки золоті, Вони до мене прилетіли, У безвість кличуть стоголос. Верба в струмочок задивилась І води впали. А сиві коси,
То не струмок пливе — життя, Тече, спішить у майбуття.
Учень. Поети всіх епох вдаються до художнього образу вербоньки.
Струна, як тополя,
Гнучка, як лозина,
Ростеш ти в коханні У батька дитина.
(Яків Щогоселів).
Мені здається часом, що верба,
Ота стара, сухенька, то — матуся.
Вона мене на зиму прийняла
І порохом нам м 'якеньким устелила ложе.
(Леся Українка «Лісова пісня»).
З особливою шаною опоетизував разом з калиною і тополею вербу, яка стала своєрідним символом, Тарас Шевченко:
А калина з ялиною
Та гнучкою лозою,
Мов дівчата із гаю
Виходжаючи співають.
Або: Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє...
Великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив там вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому про рідну Україну. Пісня.
Стоїть гора високая,
попід горою гай.
Зелений гай густесенький,
неначе справді рай.
Під гаєм в 'ється річенька,
як скло вона блищить.
Долиною зеленою
кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
прив 'язані човни.
А три верби схилилися,
мов журяться вони.
Що пройде любе літечко,
повіють холода.
Осиплеться їх листячко
і понесе вода.
Підведення підсумків, закінчення свята. Л. О. Гордійова // Позакласний час.- 2006.- №1-2
|
