Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.
В вербну неділю діти і дорослі збираються на службу Божу в церквах. У кожного в руках вербові гілочки, які зв’язані стрічкою. Після служби, коли священик покропить гілочки свяченою водою, діти стараються якнайшвидше проковтнути по кілька „котиків”(вербових бруньок). Як кажуть у народі, „щоб горло не боліло.”
Після Богослужіння дорослі і діти повертаються додому, і, якщо дома є такі, що не були в цей день, то їх б’ють свяченою вербою. При цьому, той, хто б’є, обов’язково примовляє:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Не я б’ю – шутка б’є,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Свячену вербу ставлять за образами. Деякі господарі після повернення з церкви садять декілька гілочок на городі. Це, кажуть, сприяє злагоді в родині. Ні в якому разі не можна її викидати: навіть дрібні гілочки треба спалити на вогні. Колись народні знахарі використовували свячену вербу для приготування цілющих напоїв: від ревматизму, від лихоманки, від головного болю.
Свяченою вербою господарі поганяють худобу, коли вперше після зими, виганяють на пасовисько. Це роблять для того, щоб нечиста сила не чіплялася до тварин.
Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі "Ліки під ногами": "Кора верби в легких напарах прдається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви "Пасифльорин", побіч пасифльори - це кора білої верби".
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики.
Чудодійні властивості верби:
1. Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;
4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
5. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
8. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
9. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
10. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
11. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
12. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
13. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
14. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
15. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
|
