Хлопець. Що ж ти, шибенику, робиш?
На гостинці ось заробиш!
(клацає його по голові)
Чи очей своїх не маєш?
На червоний вилітаєш?
Шибеник: Ой, я, братці, поспішаю:
У футбол сьогодні граю.
Он товариш мій завзятий
Обіцяв в команду взяти
(підбігає футболіст)
Хлопець. Поспішаєш? Співчуваю
Справу теж нагальну маю
Але ж можна очі вгору
Підвести до світлофора?
Шибеник: Я на нього не дивлюся,
Тільки трохи роззирнуся-
І хутчіш перебігати
Бо не хочеться чекати
Дідусь. А хоч те ти розумієш:
Як проскочить не зумієш,
Та потрапиш під машину?
Так не довго й в домовину!
Футболіст. А в футбол ми з роду-віку
Не запишемо каліку
В спорті той лиш виграває,
Хто здоров’я добре має
І всебічні підготовки
Якщо буде щось боліти
В нас нема чого робити
Шибеник. Ой, ну чого ви причепились
Язики ще не стомились?
Добре, буду я терплячим,
Як пай хлопчики і зрячим…
Дідусь. І ви вірите хлопчині?
Він же весь як на пружині!
Й дуже дивно виглядає
Мізки є, а знань немає
Його б трішечки повчити,
Гвинтики всі підкрутити
Й відпустити лиш потому,
Коли залік здасть у всьому
Шибеник. ОЙ!
Дівчинка: Попався? Ну, стривай!
Не відпустимо - і край
Коли хочеш буть на волі
Згадуй все, що вчив у школі
Шибеник. Ми багато чого вчили
Дарма ляси лиш точили
Цим малих дітей лякають
Бо більш клопоту не мають
Дідусь. Був і я колись завзятим
І сваривсь, дурний із татом.
А тепер я так гадаю,
Ось послухай, заспіваю:
(Співає. Троє дітей підспівують "Два кольори")
Як я малим гуляв немов у сні
За ручку з кимось, незнаними шляхами,
Про світлофор толочили мені
Дорослі всі, всі нудними
Дорослі всі нудними голосами
Приспів:
Три кольори мої, три кольори,
Ви дивитесь на нас по черзі з висоти.
З них Жовтий — це чекайте до пори,
Червоний — зупинись, зелений —можна йти
Мене водило за носа життя,
Я спотикався об чужі пороги...
Запам 'ятав, хоч був тоді дитя,
Я азбуку великої,
Я азбуку великої дороги
Приспів
Мені війнула в очі сивина,
А я живий і, мабуть, друже, тому,
Що шанував, виконував сповна
Закони ці, коли вертав
Закони ці, коли вертав додому.
Приспів.
Шибеник
Ну, я теж це пам 'ятаю.
Про три кольори я знаю...
Є ще світлофор двоокий,
Зі словами, більш широкий...
Є з дзвіночком світлофори, —
Зустрічав такий учора.
Ним керуються незрячі.
Дівчина
Ти у нас герой, юначе!
А хто це тут на дорозі
Керувати рухом взмозі?
Шибеник. Коли с регулювальник,
На дорозі він — начальник.
Рухом жезла, рук і тіла
Він розкаже все до діла.
Він магічну силу має:
Світлофори заміняє.
Футболіст. Є ще знаки особливі
На шляху не менш важливі
Їх на групи розділяють
Вони різну силу мають
Шибеник. Заборонні, наказові -
Ці для всіх обов'язкові.
Є ще знаки вказівні.
Скажуть щось тобі й мені.
Дідусь. Попереджувальні знаки
Мають теж свої ознаки,
Знаку сервісу — то знай —
Вкажуть шлях в медпункт, на чай.
Хлопець. Що зо знаки на дорозі
Посередині на розі?
Ланцюжком у різні боки.
Ніби стрибали сороки.
Шибеник. Білі лінії — розмітка —
Теж покажуть чітко й швидко,
Де, машині повертати,
Пішоходам — зачекати.
А це — зебра (знає кожний).
Переходити тут можна.
Дідусь. Як же ж йти безпечно й скоро?
Тут не видно світлофора!
Шибеник. Подивитися ліворуч.
А з середини — праворуч,
Всі машини пропустити
І на той бік припустити.
(Повз них проходить дівчина з гіпсом пов’язаною головою)
Дівчина: Ой, Іринко, що з тобою:
з головою і з рукою?
Хвора. Бігла я до магазину
Та й попала під машину.
Світлофори працювали,
Та я їх не помічала.
Думала, що вмить проскочу —
Ох, і згадувать не хочу!
(Всі повернулися до шибеника)
Хлопець. Як тобі оця дівчина?
Щось нагадує "картина"?
Що, і очі піде діти?
Шибеник. Ну, буває, що ж робити..
Футболіст (до хворої)
А що ж далі? Пам 'ятаєш?
Чом же не розповідаєш?
Хвора. Ну, а далі справи «гарні»
Опинилась у лікарні.
Там повним-повно народу.
Як грибів у непогоду.
Всі у гіпсі із синцями,
З милицями і з бинтами.
Той лежить а той кульгає
Кожний день хтось прибуває
Футболіст: Що ж за місце таке дивне?
Може, бокс, щось ще спортивне?
Хвора. Ні, там хворі всі лежали,
Що в аварії пополи.
Серед них дітей багато,
Більше хлопці, ніж дівчата.
Дівчина. Що ж вони розповідають?
Все на водіїв звертають?
Чи якісь іще причини
Більш важливі є, Ірино?
Хвора. Та... Мишко розповідає,
Що чіплявся за трамваї.
Поки, каже, темна сила
Аж, на шлях його не збила.
Він, як сніп, упав на спину
І попав якраз під шину...
Ледь змогли покупи зшити.
Вряд чи буде він ходити...
Два брати в хокей ганяли
На дорозі ну й попали
Тут водій з за рогу їхав
Не спинив, бо мчав не тихо.
Стукнулися всі лобами,
Гулі - в них, інфаркт — у мами
Дідусь. Це бува, що дітки грають,
А батьки за них страждають.
Ще й водій відповідає,
Й, мабуть, спокою не має,
Бо у нього ж є родина
Й може, теж така дитина...
Хвора. А один усім нашкодив,
Бо трамвай не там обходив.
І водій, щоб же не збити,
Мусив транспорт враз спинити.
Мить —і вікна забряжчали, —
Навіть з місць всі позлітали.
Тут трамвай із рейок зїхав,
Влучив в стовп... Було там лиха...
Хлопець. Бачиш, як усе буває
З тим хто клепок тут не має?
(клацає знову по голові)
Все б вам тільки жартувати
А комусь відповідати!
Шибеник. Я гадав, шо це — дрібниця...
Так, звичайно не годиться:
Ще і інших підставляти...
Більш не буду я, хлоп 'ята!
Разом. Хай усі часу не гають: Добре правила вивчають,
Ще й дотримуються строго.
Не страшна тоді дорога!
|
