Учитель. Ми знаємо, що світ створений Богом. Вам відомо, що Бог творив світ шість днів. 
На початку створив Бог небо і землю, спершу пусту й порожню. Темрява стояла над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: «Нехай станеться світло!». І сталося світло. Побачив Бог, що зі світлом добре, й відділив його від темряви. Назвав же Бог світло — «день», а темряву — «ніч». І був вечір, і був ранок — день перший.
    Тоді сказав Бог: «Нехай посеред вод утвориться твердь і нехай вона відділяє води від вод!». Бог учинив твердь і відділив від води, що під твердю. І назвав Бог твердь — «небо». І був вечір, і був ранок — день другий. 
     Тоді сказав Бог: «Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце, і нехай з'явиться суша». І так сталося. І назвав Бог сушу — «земля», а збір вод назвав «морями». І побачив Бог, що воно добре. Сказав: «Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння, дерева, що плодять врожай з насінням за їхнім родом на землі». І так сталося. І вивела земля з себе рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір, і був ранок — день третій. 
    Відтак сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній, відділити день від ночі, і нехай вони будуть знаками для пір року, для днів і годин. Нехай сяють вони на тверді небесній, освітлюючи землю». І так сталося. І створив Бог два світила — Сонце і Місяць. І розташував їх Бог на тверді небесній біля зір, щоб вони правили днем і ніччю, відділяючи світло від тем¬ряви. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір, і був ранок — день четвертий. 
    Тоді сказав Бог: «Нехай води закишать живими створіннями, і нехай птаство літає над землею попід твердю небесною». І сотворив Бог великих морських потвор і всіляких живих істот, що повзають і кишать у воді за їхнім родом, й різноманітне птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре, та поблагословив, кажучи: «Будьте плідні, множтеся та наповняйте воду в морях, птаство нехай літає над землею». І був вечір, і був ранок — день п'ятий. 
    Тоді так мовив Бог: «Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом — тварин і плазунів». І побачив Бог, що воно добре. Тож сказав: «Сотворімо ж людину на Наш образ і Нашу подобу, та нехай вона панує над рибою морською та птаством небесним, скотиною, диким звіром, плазунами й усім, що водиться на землі». 
І створив Бог чоловіка та жінку. Благословив їх і сказав: «Будьте плідні, розмножайтеся і наповняйте землю, підпорядковуючи її собі. Пануйте над рибою морською, птаством небесним та всяким звіром, що рухається по землі».
    Ще таке сказав Бог: «Даю вам усяку траву, що розсіває та різне дерево, що плодоносить: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звірові, всякому небесному птаству, усьому, що має живу душу, я даю на поживу зелені трави». І побачив Бог, що все створене ним було дуже добре. І був вечір, і був ранок — день шостий. 
Сьомого дня перестав Бог творити і призначив цей день для відпочинку.
    Учень (читає вірш Григоре Вієру). 
ДНІ ТИЖНЯ
Біг струмочок, як тепер,
В понеділок, у вівторок,
І у середу й четвер.
Ну й струмочок!
І у п 'ятницю, й суботу
Він продовжував роботу.
У діброву заховавсь.
Навіть у неділю
Не віддавсь дозвіллю!
Класний керівник. Багатовікова історія людської культури нерозривно пов'язана з календарем, потреба в якому виникла в давнину, коли людина ще не мала писемності. Спочатку відлік часу був примітивним, та з розвитком культури, зі зростанням практичних потреб людей календарі удосконалювалися, з'являлися такі поняття, як рік, місяць, тиждень. Календар дає змогу регулювати і планувати якимось чином господарську діяльність, що особливо потрібно землеробським народам, до яких і належать віддавна українці. 
Діти, давайте послухаємо, що ж таке календар.
Вчитель історії. Календар походить від латинського слова «саіепйае» — календи, назви першого дня кожного місяця у Стародавньому Римі. Це система лічення великих проміжків часу. Потреба в календарі виникла з початком господарської діяльності людини і пов'язаною з цим необхідністю передбачувати настання періодичних явищ природи. Існує велика строкатість календарних форм, уже всі вони можуть бути поділені на три групи: сонячні календарі, у яких основною одиницею є рік; місячні календарі, де основною одиницею є місяць — проміжок часу між двома однаковими фазами місяця; місячно-сонячні календарі, у яких поєднано особливості календарів двох попередніх груп. Сучасним міжнародним календарем є сонячний. Тривалість року в сонячному календарі відповідає циклові явищ природи, які пов'язані зі зміною пір року і є наслідком руху Землі навколо Сонця. 
Класний керівник. А зараз дізнаємося, за яким же календарем ми живемо і відзначаємо події.
 Вчитель історії. Вчені визначили, що тривалість одного року вимірюється рухами Землі навколо Сонця по еліпсовидній орбіті і складає 365 днів. Але ця цифра є умовною. Астрономи назвали більш точну цифру: 365 днів 5 годин 48 хвилин 46,8 секунди. У Стародавньому Римі -заокруглили до 6 годин. І до кожного четвертого року додавали ще один день — 366-й, який називали високосним. У Римі було два дні 26 лютого. Таку реформу календаря у 45 році до гі. є. провів Юлій Цезар у співавторстві з єгипетським математиком Созигеном Александрійським. Тоді було закріплено традицію зустрічі Нового року 1 січня. Цей календар було названо Юліанським. Пізніше в народі він дістав просту назву — «старий» стиль. 
   Прогресивний для свого часу, новий календар все-таки відставав від астрономічного. Через 128 років набігав один день. Це уже помітили вчені у середньовіччі. У 1567 році, за ініціативою Папи Римського Григорія XIII, було зібрано велику групу вчених — комісію календарної системи. Вчені встановили, що юліанський календар відстав від астрономічного на 10 днів. Таким чином, починаючи з 1582 року, Різдво, Новий рік та інші свята відзначали на 10 днів раніше. Ця реформа календаря дістала назву Григоріанського календаря, або «нового» стилю. 
На українських землях з православною вірою утвердився вересневий початок Нового року. Всу¬переч церковній традиції виступив московський цар Петро І. 1699 рік був останнім роком відзначення Нового року на державному рівні восени. Петро І 15 грудня 1699 року оголосив, що днем відзначення Нового року слід вважати 1 січня. Саме це свято спостерігав Петро І у Німеччині, і воно йому сподобалось. Тому він своєю власною рукою підписав Указ про святкування «Нового року» і в Російській імперії. Старе літочислення — 7208 рік від «створення світу», Петро замінив на нове — 1700 рік від «Різдва Христового», за яким уже близько 800 років жила покатоличена Західна Європа.
     Не відразу християнізована Московія прийняла нововведення. Та Петро все ж примусив християн Сходу бездумно відзначати це свято як державне. А вони прилаштували до нього ті новорічні звичаї, які в давнину стосувалися лише весняного «Нового року». Ось звідки на свято Василя гуцули кладуть під стіл плуг і сільськогосподарське начиння, і чому взимку «посівальники» посівають долівку в хаті, замість засівання полів. Ось звідки взимку співають щедрівки, якими закликають ластівку., передчасно прилетіти. Проте церква продовжувала відзначати новий (церковний) рік 1 вересня... Більше як 200 років протрималося таке подвійне відзначення Нового року. 
    З 1918 року в нашому народі почали відзначати два «нових роки»: 1 січня — Новий рік, 14 січня — «новий» старий рік. 
   Сьогодні «григоріанським» календарем користуються майже усі країни світу, незалежно від віросповідання. А країни з православним обрядом користуються числами григоріанського календаря, а святкують за юліанським стилем. 
   Вчитель етнографії. Етнографічні джерела стверджують, що в різні часи слов'яни, нащадками яких ми є, користувалися різними типами календарів. Найпершим примітивним календарюванням було визначення основного виміру часу — дня за сходами та заходами сонця, потім почала визначатися і доба. Спершу рахунок днів і ночей обмежувався кількістю пальців однієї руки, так виник п'ятиденний тиждень, а пізніше — за кількістю пальців на обох руках — десятиденний. Рахунок днів здійснювався за рахунок зарубок на дереві, до речі, такими календарями у побуті користувалися аж до XIX ст. Отже, регулюванні трудової діяльності за чергуванням дня і ночі було першою спробою календарювання. Пізніше люди звернули увагу на періодичну зміну фаз місяця друга міра часу після доби, і вже потім рахунок час) почав вестися роками. Першим календарем, яким свого часу користувалися всі народи, був місячний, він і визначив семиденний тиждень (І фаза місяця. Назви днів тижня пов'язані з їхніми порядковими номерами і релігійними звичаями. Так, українські назви днів прийшли в українську мову із болгарської через церковнослов'янську. 
Вчитель астрономії. Після темної ночі настаї світлий день, потім знову приходить вечір. Зміна дня й ночі — доба — була першою природною мірою часу в людини. У сиву давнину небесні світила правили за надійні путівники первісним скотарським племенам, які кочували в пошуках нових пасовищ. Ще важливіше наперед знати, коли настане час, сприятливий для оранки, сівби, збирання врожаю. Тому астрономія успішно розвивалася вже тисячі років тому в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті — там, де розвивалось культурне рільництво. Врожай залежить від Сонця — джерела тепла й світла, це було зрозуміло. Але лише із зовнішнього вигляду Сонця важко прослідкувати за зміною пір року. 
     Інша річ — Місяць. Він вирізняється з-поміж нічних світил не тільки розміром і яскравістю: в нього послідовно змінюється видима форма. Ці зміни здавалися стародавнім спостерігачам незбагненною загадкою, яка збуджувала фантазію, продовжувала віру в божественну силу Місяця. 
    Неважко було підрахувати, що всі місячні фази змінюються протягом 29—ЗО діб (один оберт навколо Землі триває в середньому 29 діб 12 годин 44 хвилини й 2,8 секунди). Так було відкрито другу природну міру часу — місяць. Недарма в деяких мовах, у тому числі й у нашій, місяцем називають і небесне світило, і період часу близько ЗО днів. За цими «місячними місяцями» китайці та вавилоняни вели відлік часу і встановлювали терміни хліборобських робіт. 
    Доба і місяць були основними мірами часу в усіх давніх народів. За ними було складено й перші календарі. Тоді, близько 6 тисяч літ тому або й ще раніше, і з'явилося поняття «рік». Роком вважали 12, іноді 13 місяців. 
Але крім місяця існувала ще одна міра — семиденний тиждень. Ця міра лише умовно пов'язана з «місячним місяцем». У Європу вона проникла з Вавилону і збереглася до наших днів.
      У місячному календарі дні тижня не можна назавжди узгодити з фазами Місяця, як у нинішньому — з числами місяців. Адже там приблизно 29—ЗО діб, а в тижні тільки 7. Природно, що початок фаз дуже рідко збігається з початком тижня. 
Учитель.  У Вавилоні народився тиждень-семиденка. Його викликало до життя забобонне шанування семи небесних світил. У вавилонян систему обліку часу запозичили євреї, греки, римляни. 
У різних народів по-різному пояснюється кожний день тижня, залежно від їхніх вірувань і традицій.
 Учениця. Вавилоняни вірили, що останній день кожного тижня несе самі лише біди і невдачі, і тому ніяких справ не слід розпочинати в цей проклятий богами день. Єгиптяни, вважали, що кожен день семиденки перебуває під охороною того чи іншого бога. 
Учень. Римляни, за прикладом єгиптян, кожен день тижня присвятили одному з богів і семи небес¬них світил: Сонцю, Місяцю і п'яти планетам, які дістали назви за іменами римських богів. І досі ці назви значною мірою збереглися в різних мовах. Досі багато хто вважає понеділок нещасливим днем. А один з днів тижня три світові релігії вважають святковим — неділю (християнство), суботу (іудаїзм), п'ятницю (іслам).
Учениця. У Давній Русі тиждень звався «сідмицею», а останній його день — «днем недільним», тобто днем відпочинку й спокою, коли «немає діла». Понеділок — перший день по неділі, вівторок — другий (вторий), середа — середина сідмиці, четвер і п'ятниця — четвертий і п'ятий дні, а субота — від давньоєврейського «шабат», тобто нетрудовий день (звідти й слово «шабаш»). Усі ці назви збереглися і в нашій мові — прямій спадкоємниці давньоруської.
Класний керівник. Правильний календар було розроблено лише тоді, коли відкрили тривалість сонячного року — періоду обертання Землі навколо Сонця.
Бібліотекар. Народний слов'янський календар, який найповніше був зафіксований етнографами наприкінці XIX ст., являв собою переплетення народної обрядовості з елементами церковного християнського календаря. Результатом тривалої еволюції стали два паралельних способи лічби днів — від понеділка до неділі та від неділі до суботи. Походження слов'янсь-ких назв днів тижня практикують як номери днів, які настають після неділі: понеділок — понеділок; вівторок — другий день; середа — серединний у ряді понедільних днів; четвер — четвертий і т. д.
    Одна з яскравих особливостей народного календаря — уявлення про добрі та злі для людей дні. Існувало багато критеріїв для оцінки кожного дня — «жіночий» чи «чоловічий», пісний чи скоромний; збіг 
певних з них із церковними святами — Різдвом, Стрітенням, Благовіщенням; природними або життєвими подіями. Один і той самий день за різни¬ми ознаками, звичаями, в різних місцевостях нерідко отримував протилежні оцінки. Деякі з них стали ши¬роковідомими, збереглися в народній пам'яті, інші — призабулися. Сьогодні ми дізнаємося про це.
Класний керівник. Життя рухається вперед. Дні в календарі змінюються із шаленою швидкістю: понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця, субота, неділя. Адже вони повторюються в нашому житгі безліч разів.
А чи замислювалися ви, діти, над тим, що можна і чого не можна розпочинати робити в кожний із них? Які дні «чоловічі», а які — «жіночі»? Які дні легкі, щасливі, успішні, а які — ні?
   Сьогодні ми поговоримо про дні тижня, ознайомимося з багатовіковою історією людської культури, нерозривно пов'язаної з календарем; заглибимося в історію значення семи днів тижня, дізнаємося про найсприятливіший у добі час, про кольори у долі, про долю, що залежить від дня народження, про повір'я та замовляння у відповідні дні тижня. 
Ведуча. Ось вони перед вами — ці сім днів. Розпочнемо з понеділка, так як із цього дня засновувався світ. Послухаємо їх.
(Виходять 3 хлопчики і 4 дівчаток з емблемами днів тижня. Учень-понеділок підходить до календаря, відкриває, де написано понеділок, і починає розповідати).
Учень-понеділок. На осмислення понеділка у слов'янському народному календарі значно вплинуло те, що він посідав перше місце в ряді буденних днів і відповідно підпадав під магію «першого».
Понеділок — день «по-неділі» (після неділі). В Україні повсякчас пам'ятали, що понеділок важкий день, і тому будь-які роботи розпочинати не слід, «бо будуть невдачі», «як почнеш цього дня роботу, цілий тиждень буде тяжко».
     У різних регіонах України по-різному ставляться до понеділка, як до дня, коли «світ заснувався». Інколи цим мотивували заборону снувати основу для ткання на верстаті. Тлумачення понеділка не позбав¬лене і суперечностей; вірили, що розпочата цього дня шевська робота скоро буде виконана, радили саджати огірки, гарбузи, бо швидко з'являється зав'язь. 
    В Україні існував також звичай «понеділкувати», за яким деякі заміжні жінки цього дня не працювали і дотримувалися суворого посту. Вірили, що це вбереже родину від хвороб та нещасть. 
Святий понеділок — перший після Водохреща, цього дня постували. Жилавий понеділок — перший день Великого посту. Цього дня пекли житні коржики — «жиляники». Великоденний понеділок — наступний за Великоднем, інакше — волочильний.
Цього дня ходили з привітаннями, співами «волочебних» пісень, приносили в подарунок «волочильне» — пшеничний калач, крашанки.
      Поради для понеділка були такі: не можна здійснювати і братися за щось важливе, необхідно чекати всіляких змін і турбот. Це дуже нервовий день, і тому краще за все використовувати його для впровадження традицій для роботи, пов'язаної з домом, приділити більше уваги родичам і домашнім. Усі дороги у цей день несприятливі, оскільки, не є винятком різні випадковості, крім морських подорожей, оскільки Місяць був також пов'язаний з морем. Тому морські подорожі і водне плавання в цей день вважалися дуже сприятливими. 
Учень-вівторок. Вівторок — «вторий» (другий), «чоловічий» день. «Нині вівторок, щоб казати разів сорок». Разом з понеділком та четвергом вівторок відноситься до чоловічого «мужеського» дня. Але, ца відміну від перших двох, у народному календарі за ним досить стійко закріпилась ознака легкого, вдалого, веселого та щасливого. Зазначимо, що у західних слов'ян вівторок був відомий як несприятливий день, що «належить чортові».
    Цей день вважався найкращим для сівби, жнив, молотьби, зоління полотна.  Вівторок також називали днем, «коли світ заснувався», і тому добрим для оранки: «усе поле заснується хлібом». На Закарпатті з цим віруванням пов'язувалась заборона снувати основу, її порушення; могло накликати біду на сім'ю ткалі. 
На Закарпатті справляли весілля у вівторок або четвер.
     Дуже не рекомендують у цей день сидіти склавши руки. Навпаки слід проявляти максимум ініціативи, навіть не задумуючись про наслідки. Ні в якому випадку в цей день не можна приділяти велику увагу господарству і займатися справами, пов'язаними з близькими, тому що це може призвести до конфліктів. Не можна також у вівторок починати будь-які творчі цикли, бо цей день не пов'язаний з миром, а навпаки, з війною, кровопролиттям. Про па завжди слід пам'ятати і намагатися уникати зайвм хвилювань і надто великого напруження пристрастей. У цей день краще не завершувати будь-яко| справи, особливо при цьому потрібен компроміс. 
   Учениця-середа. Середа — «середній» день тижня «жіночий». Інколи середу уявляли як хорошу «дівку». Казали, якщо цього дня покинути мичку на гребені, вона прийде вночі і буде її допрядати. 
У народному календарі українців ставлення до середи неоднозначне: «Скривилася, як середа на п'ятницю».
Здавна цього дня дотримувалися посту («хто поститься, тому середа поможе йти у Царство не6есне».
Побутувало повір'я, що в середу Бог створив сонце, місяць та зорі.
    Цей день чудовий для будь-яких поїздок, для здійснення оборудок, для комерційних справ, для зав'язування нових знайомств, для написання листів і взагалі для питань, пов'язаних з написанням та читанням, літературою. Він несприятливий для справ, пов'язаних з державними заходами, для контактів з начальством. 
Учень-четвер. Четвер — день «четвертий». У народному календарі четвер називали «чоловічим» днем і в цілому вважали його сприятливим та легким для будь-яких людських справ.
    На Волині вірили, що саме цього дня Бог створив планети, а тому сіяли огірки, капусту, бо для них потрібні сонячні дні. «Певну роль відігравала співзвучність слів «четвер-вверх», «усе буде рости доверху». 
На Поліссі цей день вважали несприятливим для садіння овочів, бо черви будуть їсти.
На Полтавщині вважали, що саме квочку треба садити в четвер.
    Четвер — добрий у дорогу; на сході місяця — на замовляння від «переляку». 
    Чистий четвер — день весняного очищення, коли купалися вночі, до схід сонця, «поки ворон своїх дітей не купає», щоб бути здоровими протягом року. 
    В цей день рекомендується місіонерська діяльність, вивчення релігії, закону, встановлення справедливості, спілкування з сильними світу цього, справи пов'язані з державою, із суспільством. Не слід у цей день бути наодинці, здійснювати комерційні операції, ділові поїздки, нові знайомства. 
Учениця-п'ятниця. П'ятниця — «п'ятий» день, «жіночий», пісний. В особливій пошані у жінок було 12 п'ятниць, у які намагалися суворо постувати. За О. Воропаєм, «це п'ятниця перед Благовіщенням, десята після Великодня, перед Зеленими святами, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещам та дві великопісні». У багатьох селах України поміж старих жінок побутував звичай «тримай п'ятницю», тобто не виконувати домашні, насамперед ткацькі, роботи. Цей день ототожнювали ще й з образом святої Па-раскеви П'ятниці — вірили, що вночі вона може ки¬нути веретено біля вікна жінок, що пряли цього дня. День святої П'ятниці — 10 листопада.
    А от для чоловічої роботи цей день називали легким на почин. Вважалося, що у п'ятницю добре орати, сіяти жито, овес. 
    Страсна п'ятниця — день страждань і смерті Ісуса Христа. Цього дня віруючі люди нічого не їли до ви¬носу плащаниці, не шили, не пряли, не рубали сокирою, не співали. 
Вважається, що п'ятниця — це день миру, справедливості, споглядання, естетизму, мистецтва, кохання. Це найкращий час для нових знайомств, пов'язаних з любовними контактами, а також для укладання
шлюбу. Цей день вважається дуже творчим, але потрібно уникати всіляких надмірностей, не віддаватися особливо пристрастям, конфліктам, тому що вони можуть згубно позначитися на здоров'ї та вивести людину із рівноваги: іншими словами, людині в цей день завжди і в усьому варто дотримуватися міри. Ось чому п'ятниця — день стримування тіла. Бажано поститися, щоб відновити втрачену гармонію і поєднати її з гармонією духа.
Учениця-субота. Субота — «жіночий» день, останній будній день. Народний календар характеризує цей день тижня неоднозначно. Це переддень неділі: «субота — не робота, помий, помаж та й спати ляж». Одні вважали цей день удалим для початку роботи, життя («хто народився — цілий вік буде щасливим»), інші — тяжким. Намагалися закінчити будь-яку роботу, бо «будеш десять субот докінчувати».
  На Поліссі та Закарпатті суботу шанували як поминальний день, уникаючи через те весіль. 
Цього дня добре вмитися, «будеш геть усім людям гарний». По суботах мастили долівки, купалися, переодягалися, готували до неділі чисту білизну. А ввечері, коли дзвонили в церкві, казали, що добре вчити ходити малих дітей.
  У великодню суботу робили крашанки. За народними повір'ями, такі крашанки зберігатимуться всі свята. 
Клечальна субота — день перед Трійцею, коли до схід сонця рвали запашне зілля, а ввечері заквітчували хату.
Субота — це найкращий день для самотності, концентрації, медитації, занять індивідуальними проблемами, роздумів над змістом життя, підведення підсумків, завершення будь-яких справ. Слід завжди пам'ятати, що це — день для туги, смутку, неспокою, внутрішніх сумнівів. Якщо в цей день будуть здійснюватися якісь справи, особливо ті, що пов'язані з пристрастями, то це може бути небезпечним, навіть можна потрапити до лікарні. Субота — найкращий день для того, щоб поставити в будь-якій справі останню крапку. Але завжди потрібно пам'ятати, що у суботу рекомендується менше говорити і більше мовчати...
Учениця-неділя. Неділя — «не діло», не робота. За народним календарем, це останній день тижня, на який було перенесено канони християнського кален¬даря щодо святості суботи. В неділю діяла абсолютна заборона на будь-які господарські роботи, а найпо¬ширеніше її мотивування — формула «гріх». Серед можливих наслідків порушення заборони називали каліцтво, хвороби, нещастя в сім'ї.
Але подекуди виконання певних видів робіт вважалося не тільки допустимим, але й ритуально необхідним та символічно значущим. Це стосувалося першого вигону худоби у поле, початку оранки, будівництва тощо. Крім того саме в неділю мав місце звичай колективної сусідської взаємодопомоги — толоки, під час якої могли виконуватися практично всі види робіт. На таких «недільних» толоках влаштовувалися різні забави, танці.
Цього дня зазвичай ходили до церкви.
    На неділю припадає чимало християнських свят. «На сиропусну неділю і бусурмени вареники їдять!», «Яка погода на сиропусну неділю, така й на Великдень буде». Зелена неділя — Трійця, все уквітчане. Вербна неділя — святять вербу, б'ють свяченими гілками — «на здоров'я». Великдень — «великий день». 
    У неділю слід було приступати до нових справ, до лікування, адже в цей день починався цикл віднов¬лення сил організму. Дуже добре в цей день заклада¬ти цикл, пов'язаний з різними творчими програмами. Але існували і різні заборони. 
Наприклад, не радили усамітнюватися, замикатися в собі, влаштовувати різні авантюри. Заборонялося також вступати у двозначні оборудки, торговельні та економічні, а також заводити нові знайомства, особливо швидкоплинні.
(Лунає українська народна пісня «Ти ж мене підманула...»).

Учитель. Кожна людина з дитинства до старості перебуває в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у казках, піснях, легендах і переказах, загадках, прислів'ях, прикметах. До системи народної культури входить повір'я.
У повір'ях вчувається гомін далеких епох, звичаїв та вірувань. У них закріплено систему знань народу, здобутих із трудового досвіду.
Найдавніші повір'я відображають життя наших предків.
Понеділок-чоловік. Цей день шанується та уявляється в образі дідуся, який зустрічає і проводить душі померлих на шляху до загробного життя.
Його вважали днем важким. Радили «не копати глини, бо завалить», «не мазати хати», «не садити квочки, бо вилупляться півники», «не колоти свиней, бо сало буде слизьким», «не чесати волосся, бо яст¬руб курей забере», «не вибирати попелу з печі, бо шуляк нападе на курей».
У понеділок дівчині не можна мити голову, бо не буде мати долі, вилізуть коси.
Якщо у понеділок обрізувати нігті, то зуби не болітимуть.
Не слід цього дня нічого давати з хати — цілий тиждень матимеш збитки.
Вівторок. У західних слов'ян цей день вважався несприятливим, тому заборонялося прясти, ткати, шити і взагалі важко працювати. На Полтавщині цього дня побоювалися саджати квочку, бо не всі курча¬та вилупляться.
Але саме в середу фіксувався значний комплекс заборон.
 У середу намагалися не мити волосся, не розчісувати кіс, бо «в середи сорок дочок і кожна висмикне пасмо», «в середи сімдесят сім сестер, то треба дати кожній по волосині», «голова болітиме». З цим повір'ям часом пов'язувалася заборона снувати — «у середи багато дочок, і багато йде пряжі на обнову». Не дозволялося також різати полотно на сорочки та шити, вбиратися в нову сорочку (бо чоловік помре). 
У повір'ях, пов'язаних з четвергом, стійко проявлявся звуковий символізм, а саме співзвучність четвер — черви.
У цей день не робили сирівцю та квасу, «бо в них нечиста сила своїх дітей купає, варить собі страву». Подекуди в четвер не мастили, «щоб не було павуків у хаті», не прали, «бо буде град падати», не снували, «бо хлопці снуватимуть по селу» (ходитимуть неодружені).
У четвер не можна золити — коров'яче масло буде невдалим.
У цей день до сходу сонця добре промовляти чи замовляти, — гарно допоможе.
П'ятниця — проти п'ятниці (по заходу сонця) не можна мити ложок та мисок, бо тоді так будуть воро¬ги тарабанити язиками про тебе, як тими ложками.
Не пекли у п'ятницю й хліба, бо з того хліба «кров потече», «жаба плигне на голову, так із жабою і вмреш».
У п'ятницю йти свататися — буде удача: засватається «навіть свинячий пастух».
Проти п'ятниці сон неодмінно справдиться. Субота. Як сходяться (одружуються) ті, що народилися в суботу, то будуть безплідні, не матимуть дітей.
Не дозволялося обрізувати нігті — «натрапиш на нечисту силу у неділю», щось на тебе нападе і не буде чим боронитися, не можна їсти часник, бо будуть мерці снитися. Цього дня вірили, що добре умивати¬ся — «будеш усім людям милий». А ще мастили долівку, готували чисту білизну — шанували насту¬паючу неділю.
Неділя. Саме в неділю казали, що «добре саджати курку, щоб курчата йшли, як люди до церкви». Не можна в неділю шити, бо нарве палець.
Подекуди цього дня виконували й певні ритуали — починали будівництво, оранку, вперше виганяли худобу в поле. А ще неділя була днем для толоки.
(Лунає українська народна пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці...».
Учениця. А мені бабуся казала, що є ще такі за¬мовляння:
Місяцю ясний, Місяцю прекрасний, Місяцю молодий, На тобі хрест золотий. Місяцю ясний, Місяцю прекрасний, Тобі зоря пара. Понеділок з вівторком, Середа з четвергом, П'ятниця й субота, Неділя — одиниця. Хто мені має бути, — Нехай присниться.
Учениця. Ось послухайте, що моя бабуся розповідала. Свято першої борозни — старовинна народна традиція, пов'язана із сільськогосподарським календарем, — початок оранки, сівби.
Перед тим, як виїжджати в поле, вся родина збиралася в хаті, перед образами запалювали свічки і молилися Богові. Потім свяченою водою кропили коней чи волів. Виїжджаючи, співали пісень жартівливого змісту:
В понеділок поїхали, А у вівторок приїхали, Вранці в середу орали, В четвер плуга поламали, У п ятницю волів погубили, А в суботу знайшли І додому пішли.
Класний керівник. Отже, діти, народний календар — це той комплекс уявлень, вірувань та правил поведінки, який і дотепер містить у собі багато цікавого, слушного і загадкового. 

Старко В. // Позакласний час.- 2006. - №9-10