Вчитель. Шановні гості, батьки, діти! Чи треба взагалі згадувати про війну! Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що потрібно. Потрібно до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!». У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо переконані в цьому.
Сьогодні ми зібралися щоб згадати воїнів-інтернаціоналістів, які загинули на афганській війні.
Сьогодні присутні у цій залі воїни-інтернаціоналісти, учасники бойових дій в Афганістані, та матері й рідні воїнів-інтернаціоналістів, які загинули в афганській війні.
1-й учень. 15 лютого минає - років із дня закінчення війни в Афганістані. Але ця війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу.
2-й учень. «Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх», — говориться в Євангелії.
3-й учень. 25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.
4-й учень. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.
5-й учень. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче — життя.
6-й учень. Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри.
7-й учень. У афганській війні загинуло майже 15 тис. осіб. 290 воїнів пропали без вісті.
8-й учень.
Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів...
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть.
І доки є пам 'ять людей І живуть матері,
Доти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живуть.
(Звучить фонограма пісні «Журавлі». Діти заносять портрети загиблих воїнів в Афганістані).
9-й учень.
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулися з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
Вчитель. Хай горить на нашій виховній годині свічка, як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями.
Поставити корзину квітів до підніжжя пам'ятника воїнам-афганцям надається учням та батькам нашого класу.
10-й учень.
Вічним сном воїн спить,
Спить герой у землі,
Спить солдат у імлі,
Він лиш двадцять прожив,
Він страждав і любив,
І життя цінував.
1-й учень. Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.
2-й учень.
Старенька мати йде до свого сина,
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина:
— Синочку, рідний, йди в обійми мами.
3-й учень.
Тече сльоза і падає на плечі.
Із стелі очі дивляться хлоп 'ячі,
їм тільки жити, жити і творити,
Вони ж навіки залишаються дитячі.
4-й учень.
Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...
Перед очима в неї похоронка,
І бій, що котрий день вже не згасає,
І у землі пекуча та воронка.
5-й учень.
Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі. 6-й учень.
Я чую, мамо, чую, як співають
Мені над Україною пісні.
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.
7-й учень.
Вкраїнським рушником зітру сльозину
І поцілую в сивеє чоло:
— О, синку рідний, мій єдиний сину,
Як хороше б мені тоді було!
8-й учень.
Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть квіти плачуть мовчазні.
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.
(Слово надається матері загиблого воїна).
9-й учень.
Ветерани-афганці!
Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни.
10-й учень.
Повідайте, повідайте синам,
Повідайте всім дітям, ветерани,
Які шляхи пройти судилось вам
Крізь полум 'я Гардеса й Кандагара.
(Слово надається учаснику війни в Афганістані).
1-й учень. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки
Афганістан. Цей день і є закінченням афганське війни для радянських людей. Закрилася останн сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардесі Джелалабада і Кабула.
2-й учень. Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас — загиблих не повернуті Наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганська втрат.
Учитель. Афганська війна героїчна і трагічна і тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довш ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголешена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп'ютера, щоб водночас здобути всі уроки, політичні й військові, які необхідні для до суспільства. Тому, нехай пам'ять прокручує: було? як було? і чи так це було?
3-й учень. Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів — є життя, а для загиблих - пам'ять.
4-й учень. Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народи пам'яті імена воїнів-афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю ти хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.
5-й учень.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання.
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання — у ній наша любов і гроза
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання.
Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.
6-й учень. Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя.
(Фонограма пісні «Офіцери»).
Вчитель. Слухайте! Дивіться! Запам'ятовуй Поруч із нами воїни-інтернаціоналісти, батьки, рідні воїнів, які загинули в Афганістані. Сьогодні ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квіти. Назвемо ще раз всіх поіменно...
(Називаються прізвища всіх присутніх гост на святі).
Вчитель. Нашим гостям і всім присутнім у бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься — Україна.
Дякуємо, що ви до завіталиє.
Мозгова Л. // Позакласний час.- 2006.- №1-2
|
