Виступ молодших учнів
1. Пам”ятаймо, милі діти,
Пам”ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!
2.
Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоровью.
3.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був – до мами!
Радість маєм чи тривогу –
Серце мами завжди з нами.
4.
Де сини її та дочки –
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово – мама!
5.
Мамине свято я зустрічаю.
Я для матусі віршик вивчаю.
Я подарунок мамі роблю,
Я свою маму дуже люблю!
6. Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
1-й ведучий. А пам’ятаєте легенду? Створив Бог чоловіка. Звичайно, йому було дуже нудно одному , і тоді Господь вирішив створити і жінку. Проблема була в тому, що весь людський матеріал пішов на чоловіка.
2-га ведуча. Тоді бог взяв кілька яскравих променів сонця, всі чарівні фарби зір, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошенят, граційність газелі, ласкаве тепло хутра, притягуючу силу магніту. Змішав все разом, а потім додав туди: холодне мерехтіння зірок, впертість віслюка, в’їдливість мухи, зажерливість акули, ревнивість тигриці, сміливість пантери, кровожерливість п’явки, отруйність змії, дурман опіуму, безпощадність стихії.
1-й ведучий. Все це змішав, оформив фігуру і вдихнув у неї життя. Як наслідок вийшла жінка. Цю жінку Бог передав чоловікові і промовив: "Бери її такою і не намагайся переробити, блаженствуй з нею все життя і терпи муки від неї до самої смерті”.
Жінка – це вічний біль і вічна втіха. Вона може перетворити життя на рай і на пекло.
(Звучить пісня)
А. Демиденко "Жіноча доля”
Жіноча доля, хто її розкаже?
Жіноча доля, хто її збагне?
Їй на землі моїй чомусь найважче,
Жіноча доля вибрала мене.
Вибрала мене...

Коханий мій, коханий мій,
Не всі літа ми молоді,
Але й тоді моя любов,
Моя любов не обірветься.
Лише іди за мною ти,
Лише іди за мною ти в житті
На відстані душі, на відстані сльози,
На відстані самого серця. (2)

Перепливу печаль свою і болі,
Сто раз воскресну у своїм житті,
Я зможу все, моя жіноча доле,
Лише врятуй мене від самоти,
Від самоти...

Коханий мій, коханий мій,
Не всі літа ми молоді,
Але й тоді моя любов,
Моя любов не обірветься.
Лише іди за мною ти, (2)
Лише іди за мною ти в житті
На відстані душі, на відстані сльози,
На відстані самого серця. (2)

1-й ведучий.
Жінка – величне, дивне, ніжне слово.
Тобі вклоняємось сьогодні знову.
Ти – господиня гарна,
Добра, ніжна мати,
Яка не може жити в світі марно,
Все вміє і все хоче знати...
2-га ведуча.
Ми любимо тебе, о добра жінко!
Бабуся, мама і сестричка-намистинка,
І вчителька моя, найкраща в світі,
Сьогодні ми тобі даруємо пісні і квіти.
1-й ведучий. Недарма, мабуть, святкуємо ми жіночий день саме навесні. Весна... Лагідна, загадкова, тендітна. Ми так чекаємо її завжди, але приходить вона раптово, бурхливо, змінюючи все навкруги, пробуджуючи природу і наші почуття.
"Ой там, на товчку, на базарі”
Ой там, на товчку, на базарі,
Жінки чоловіків продавали.
Як прийдеться до ладу,
То я й свого поведу та й продам.
Із лик мотузок ізсукала,
Взяла свого милого, залигала
Та й повела на базар,
До терниці прив’язала.
Як наїхало торгувальниць,
Як наїхало купувальниць.
Стали думать і гадать:
Що за цього мужа дать.
А за цього мужа треба дати,
А за цього мужа треба дати:
Сорок коней вороних,
Ще й сто рублів золотих.
Ой стала я, подумала:
З кіньми треба возиться,
А з грошима треба носиться,
А мій милий, чорнобривий,
До роботи не лінивий -
Він для мене знадобиться.
1-й ведучий. Мужчина стає на коліна тільки в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері . І я низько вклоняюсь Вам , і не тому що сьогодні 8 Березня , а тому , що Ви жінки . Це Ваші муки дають нове життя .Це Ваші безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчаток і безстрашних хлопчиків . Це Ваше велике терпіння, Ваші турботи , Ваша любов благословляють їх на подвиги в ім”я життя на землі . Кланяюсь Вам за те , що рятували мене від хвороб , нещасть і труднощів . Кланяюсь Тобі , мати роду людського , ім”я якій – Жінка . Миру і щастя Землі , по якій ти ідеш , ЖІНКО !
(Звучить пісня)

Легенду про силу материнської любові (читає учень)
Був у матері єдиний син – добрий і вродливий. Дуже любила його мати. По краплинці збирала йому росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син і одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Тож боялася мати показуватися невістці на очі, все сиділа в сінях. А потім у клуню переселилася. Але й це не заспокоїло жорстоку молодицю. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце». Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… а не послухаю – піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце». Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце в жар. Спалахнув сучок і тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш…». Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною і невичерпною була та любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і щасливим, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей. Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони удвох степами широкими та й стали двома могилами високими. Тож недаремно кажуть у народі, що материнська любов найсвятіша.

Усмішка П. Глазового "Як Кузьму провчила жінка його мила”
Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив "Казбека".
— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про борщі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів "Еллада".
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилиця змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п'єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п'єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.

1-й ведучий. Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквiтає квiтка, як тихо свiтить вечірня зоря i гладить по голiвцi рiдна рука.
2-га ведуча. Мама, мати, матуся... Скiльки спогадiв i тепла таїть це магiчне слово, бо ним звертаємося до найближчої, найдорожчої, найкращої, наймилiшої для нас людини.
1-й ведучий. Мама... У всi часи всi народи величали її, як найбiльшу святиню. Вона — корінь життя, берегиня роду людського.
2-га ведуча. Ми складаємо шану i дяку всiм матерям. Бо як вiчне життя на землi, так вiчна мати — символ Добра, Миру, Щастя.

(Звучить пісня)
Пісня про маму
Як важко прожити на білому світі
Без маминих рук і тепла.
Вже день догорає, а я все благаю,
Щоб ти моя мила, була.
Рідна моя, я шепчу твоє ім'я.
Приспів:
Мамо! Як тобі живеться, мила?
Мамо! Ти мені життя відкрила!
Мамо! Тепле сонце і ясна зоря.
Мамо! Пригорни мене до себе.
Мамо! Ти моє безхмарне небо.
Мамо! Як люблю тебе на світі я.
З далекого краю до пекла чи раю
Нас човен життя принесе.
Для тебе співаю, бо вірю і знаю,
Що ти найдорожча за все.
Рідна моя, я шепчу твоє ім'я.
Приспів:
Мамо! Як тобі живеться, мила?
Мамо! Ти мені життя відкрила!
Мамо! Тепле сонце і ясна зоря.
Мамо! Пригорни мене до себе.
Мамо! Ти моє безхмарне небо.
Мамо! Як люблю тебе на світі я.
1-й ведучий. Краще й мудрiше за народ, мабуть, нiхто ще не сказав про матір!
Ось як дiти звертаються до матерi в народнiй пiснi:
2-га ведуча. Мамочко, моя пчiлочко,
Мамочко, моя ластiвочко,
Словечко моє вiрнеє,
Зозулечко моя лугова,
Сонечко моє яснеє,
Ручечки мої пишнії,
Нiжечки мої ходушечки.
1-й ведучий. Або ось прислiв’я та приказки:
• Нема того краму, щоб купити маму.
• Матерi ні купити, нi заслужити.
2-га ведуча.
• Нема у свiтi цвiту цвiтiшого над макiвочки, нема ж i рiднiшого — над матiночки.
• Материн гнiв, як весняний снiг, рясно випаде, та скоро розтане.
• Мати однiєю рукою б’є, а другою гладить.
• На сонцi тепло, а бiля матерi добре.

(Звучить укр. народна пiсня «Чи я не хазяйка».)
Чи я в тебе не хазяйка,
Чи не господиня:
Сім день хатоньки не мела,
Сміття не носила.
Купи мені, милий,
Рябую кобилу,
Нехай же я вивезу
Сміття на могилу.
Пішов, пішов мій мужичок
У поле орати,
Його жінка Катерина —
У коршму гуляти.
Іде, іде мужичок
Із поля, з орання,
Його жінка Катерина —
Із коршми, з гуляння.
— Милий мій, милий,
Що я наробила?
Я не знала, де ти ореш,
По полі блудила.
— Мила моя, мила,
Хоть би не брехала.
Ти в полі не була,
Ти в коршмі гуляла.
— Милий мій, миленький,
Чи багато ти зорав?
— Три загони за весь день,
Бо тебе ся бояв.
— Мила моя, мила,
Чи много пропила?
— Три таляри за весь день,
Бо я чорнобрива.
— Мила моя, мила,
Дай же мені їсти.
Позволь, позволь, моя мила,
Коло тебе сісти.
— Ой ти був у полі,
А я була в місті,
Ой яка ж нам вража мати
Наварила їсти?
Єсть у мене капуста,
Сама б її їла,
А вже три дні і три ночі,
Як вона кипіла.
Ой хоч їж, хоч не їж,
Вчини мою волю,
Походи-но гайдука
Попередо мною.
Дурний мужичище
Та взяв постолище:
— Оха, гоя, мила моя,
Оце гайдучище.
— Дивіться-но, люди,
А що з цього буде?
Голодного мужика
Заставила гайдука.
Як доумівся чоловік,
Що жінці робити,
Запріг її в рало,
Почав боронити.
— Цоб, цабе, мила моя!
Цабе, мила, в ралі!
Гайда, гайда, моя мила,
Ще додому рано.
Випріг її з рала,
Запріг у борону:
— Цабе, цабе, моя мила,
Поїдем додому.
Випріг її з борони,
Запріг у коляску:
— Цабе, цабе, моя мила,
Поїдем до лясу.
Не багато будем брати,
Тільки штири снопці,
А за теє, моя мила,
Що ти любиш хлопці.
— Хоть і штири, хоть і п’ять,
То я всі повезу,
Як побачу хлопців бравих,
Штири гони побіжу.
Усмішка П. Глазового "Коса руса”
Коса руса.
Запитала мати доню:
- Голубонько мила, навіщо ти коротеньку
Зачіску зробила?
В тебе ж доню, світлорусе та густе волосся, -
у яку б воно розчудесну косу заплелося!
А колись же довгі коси носили дівчата,
Стрічки у них заплітали у будні свята.
Було глянеш: іде дівка, сама мов калина,
Та ще й коса до пояса, а то й до коліна.
Ото ж колись і взнавалась по косі різниця:
Де дівчина невінчана, а де молодиця.
_ Та годі Вам, - обірвала дочка свою маму. -
Це виходить, що робили женихам рекламу: -
Дивись мовляв, де дівчина, а де молодиця.
Тепер, мамо, в цьому ділі стерлася різниця.
Тепер усі вже грамотні,
З такими не грайся!
Піди в загсі розпишися, потім розбирайся...

1-й ведучий.
О жінко! Загадка одвічна,
Водночас сильна і тендітна.
Тобі присвячували вірші
І почуття свої найкращі.
2-га ведуча.
Ти – берегиня свого роду,
За тебе йшли в вогонь і в воду,
Стрілялись на дуелі мужньо,
До тебе прихиляються, коли сутужно.

( Звучить пісня «Марічка»)
В'ється, наче змійка, неспокійна річка,
Тулиться близенько до підніжжя гір.
А на тому боці, там живе Марічка,
В хаті, що сховалась у зелений бір.

Як із хати вийде, на порозі стане -
Аж блищить красою широчінь ріки.
А як усміхнеться, ще й з-під лоба гляне:
"Хоч скачи у воду" - кажуть парубки.

Не питайте, хлопці, чом я одинокий
Берегом так пізно мовчазний ходжу.
Там на тому боці загубив (залишив ?) я спокій
І туди дороги я не знаходжу.

Та нехай сміється неспокійна річка,
Все одно на той бік я путі знайду:
"Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу."

1-й ведучий. В цей день також хочеться привітати наших любих бабусь.
2-га ведуча.
В цей день св'ятковий
Я бажаю вам
Всміхатись так,
Щоб сонце радісно всміхалось
щоб квіти голови схиляли
щоб усі вічливо вітались
щоб всюди вам співали солов'ї
щоб мир і злагода були в сім'Ї
1-й ведучий. Зі святом, рідні, кохані, шановні, прекрасні. Нехай весна живе у вашому серці. Щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій - нехай вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить вас і кого любите ви.
Бабуся
З ранку і до ночі
Трудиться бабуся.
В неї я охоче
Працювати вчуся.
Годі їй старенькій
Мити, підмітати, -
Я сама скоренько
Приберу кімнати.
Два сонечка
Ще сонце не встало,
Ще тільки сіріє –
Мене від світанку
Два сонечка гріють.
Два сонечка ясні
Від ранку до ночі –
Це дивляться тепло
Бабусині очі.
Вже сонце схилилось,
Пташки сплять у гаї,
Засну – наді мною ж
Два сонечка сяють.
Два сонечка ясні
Від ранку до ночі –
Два сонечка красні,
Бабусині очі.
( Звучить пісня)
1-й ведучий. Божа Матiр, Мати-Україна, рідна ненька — це три матерi, що освічують наше життя. В образi Матерi осягаємо розумом своїм рідну вишневу Україну, оспiвану тисячами жіночих материнських сердець. І нарештi, Мати — родовідниця, котра зi своїм молоком, зi своєю журливою колисковою влила в нашi душi прекрасне чуття українського народу.
За них, за цих трьох матерiв, дитяча молитва.
Молитва за маму
Є в мене найкраща у свiтi матуся,
За неї до тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком,
До тебе, небесна Ісусова ненько.
Благаю у тебе дрiбними словами
Опiки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб днi їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам подай силу.
Щоб вивели дiток у світ той, у люди.
Щоб нами раділа — пишалася всюди.
За це я складаю в молитвi долонi
До тебе, Царице, на сонячнiм тронi.
(Звучить пісня «Присяга трьом матерям»)
Хоч маленькі ми ще діти,
Мов весняні дрібні квіти,
Величаємо в цю днину
Нашу матір – Україну.
Присягаєм тобі, Мати
Рідний нарід свій кохати
І служити до загину
Спільній неньці Україні.
Присягаєм рідну віру
Завжди визнавати,
Говорить по-українськи,
Молитись, співати.

1-й ведучий.
Хай стелиться вам доля рушниками,
Хай береже від злого майбуття,
Із всiх дорiг вертайтеся до мами,
Тодi щасливим буде все ваше життя.
2-га ведуча. Зі святом, рідні, кохані, шановні, прекрасні. Нехай весна живе у вашому серці. Щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій - нехай вам забезпечують ті, хто поряд, хто любить вас і кого любите ви. Хай множиться щастям ваше життя, кохайте і будьте коханими! Здоров’я вам, родинного затишку, добробуту, гарного настрою на довгі літа!