Читець: ЧОРНИЙ КАЛЕНДАР УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
" 1720 р. - цар Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою.
" 1754 р. - вийшов указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
" 1769 р. - Синод розпорядився відібрати українські букварі у тих, хто їх мав.
" 1775 р. - ліквідація Запорозької Січі, яка була фундатором і опорою Києво-Могилянської академії.
" 1811 р. - закрито Києво-Могилянську академію. На той час Україна мала 24 друкарні, Росія - 2.
" 1817 р. - постанова про викладання у школах Західної України лише поль-ською мовою.
" 1847 р. - розгром Києво-Мефодіївського братства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури.
" 1863 р. - циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва: заборона видавати книги українською мовою. 1876 р. - Емський указ:
" заборона друкувати книги українською мовою, ввозити їх із-за кордону;
" заборона друкувати ноти для українських пісень;
" заборона українського театру.
" 1884 р. - закрито всі українські театри.
" 1892 р. - скорочено видання художніх творів українською мовою.
" 1895 р. - заборона української дитячої книги.
" 1908 р. - Синод видав указ, у якому культурна й освітня діяльність на Україні визнана шкідливою.
" 1917 р. - початок національно-культурного відродження українського народу.
" 1924 р. - українська мова вперше дістала можливість вільно розвиватися.
" 1926 р. - з'явився лист Сталіна про шкідливість українізації.
" 1920 р., 1933 р. - голодомор в Україні.
" 1938 р. - три четвертих української інтелігенції було знищено.
Майже 38 мільйонів українців проживають в Україні.
Політика денаціоналізації, яка велася на території України як у минулому, так і за радянських часів, призвела до того, що українці стали забувати свою мову, цуралися її, стали цуратися і своєї нації, стали манкуртами.

Читець: До українців
Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од недуг нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої!
То вкраїнці ми з вами чи як?
Знаю добре, що й вам вони теж не солодкі гостинці
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
Та хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуває хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил,
Можна жити й хохлом і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо похилить до ваших могил.
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Читець: Українська мова
Діамант дорогий на дорозі лежав, -
Тим великим шляхом люд усякий минав.
І піхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу, на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
1 палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її.
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вина,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас.
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб поглянувши сам на творіння своє,
Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"
В. Самійленко
Читець:Як довге ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова.
Чарує, тішить і п'янить.
Як довго ждали ми...
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
0 мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, моя державна...
О. Олесь
Читець:Вона одна у нас така -
Як вірна шабля у Сірка
1 як надія у Богдана,
Як віри праведна рука...
І серця, і небес дістане.
Не одцурайтеся моєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні зимові,
Ні в дні підступно мовчазні.
Коли стоїш на крутизні...
Не одцурайсь, мій сину, мови -
У тебе іншої нема.
Ти - плоть і дух - одне-єдине,
Зі словом батьківським - Людина,
Без нього - просто плоть німа,
Без мови в світі нас - нема.
Т. Шевченко
Читець:Мово рідна!
Колискова Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти
Гей, яка ж прекрасна ти!
Перейшла усі світи я,
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як мати
Серед мов одна лиш ти є.
Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня рідна мова.
Мова - пісня колискова,
Мова - матері уста.

Ведучий:Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувались українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не бідна, не вульгарна... Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна річка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душі нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Читець:Мово вкраїнська, звідки прилетіла
Як тут зросла, розцвіла й зарясніла?
Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася
в його ласкавих водах, чи злетіла в небо?
Мово! Течеш ти вічно й вільно.
Безжальний час не владний над тобою.

Ведучий:Живе наша мова - і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність, наша одність. Бо наша мова - це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ, що тися-чоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, там, де була колиска індоєвропейських народів. Пізнання мови - це пізнання народу його єства, його душі, його витоків та історичних шляхів - усього того, чим народ цікавий для інших народів. Адже народи, як і окремі люди, виявляють інтерес і повагу лише до того, хто являє собою особистість - своєрідну і неповторну. Годі розраховувати на пошану інших тому, хто не має поваги до себе. А Симеон Новий Богослов ще у XII столітті повчав: "І власний твій дух, або душа твоя, вся є в усьому розумі твоєму, і все слово твоє - в усьому духові твоєму, нероздільно і нерозливано. Українська мова - душа української нації. А в душі - сила слова, будучність".

Читець:Мово моя українська -
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену.
Просту, домашню, звичну.
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня -
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована.
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена.
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана
В полі людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана.
І аж до скопу залишена в серці моїм.
В. Бичко
Читець:Слова, слова...
Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
є терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом.
Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все.
Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.
М. Ткач
Ведучий:Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись. Коли не знаєш, з чого їх почать. Бо всі слова були уже чиїмись, Хтось ними плакав, мучився, болів. Із них почав і ними ж і завершив, Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Повторювалось все: й краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія - це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі.
Л. Костенко
Ведучий:Рідна мово, росту я крізь тебе. Крізь родовища дум і краси. Я курганом стою серед степу На кордоні сльози і роси. Я прошитий травою густою, Я промитий Дніпром до кісток.
Мов відірваний вітром листок.
П. Перебийніс
Ведучий: ЗАГАДКИ ПРО МОВУ
1. Назва якої птиці складається з 40 "а"
(Сорока)
2. В них багато є роботи,
Хоч стоять вони весь час
Від дощу чи від спекоти
Захистять, врятують нас.
Не лягають спать ніколи.
Не бояться плину рік,
Суховію, вітра реву.
Хто ж вони такі?
(Дерева)
3. Як написати одним словом з чотирьох
букв словосполучення "суха трава".
(Сіно)
4. Що стоїть посеред Києва? "є"
5. Чим вечір кінчається, а ранок починається? "р"
6. У небі одна, а в баби дві? "б"
Ведучий:
До юного серця!
Так, це до тебе, саме до тебе це слово! Це від тебе залежить зараз, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці! Це від тебе, саме від тебе залежить, чи джерело рідної мови замулиться у твоїй душі, а чи пружно і вільно дихатиме! Океаном дихатиме! Тільки рідне слово, виплекане твоїм родом і народом, має таємничу здатність тримати людину у повноті її історичного та духовного буття. Тільки від порога рідної мови ти можеш виходити на широкі магістралі світу. А безмір світовий і космічний не дасться тобі в руки, коли ти будеш безбатченком. Жива вода рідної мови на ноги зведе тебе і тоді, коли ти зневірився вже у всьому. І перше слово твоє, до мами звернене, материнське слово хай розширює твої груди озоном людської гідності. Це ти несеш слово в серці, як наполохану пташку. Слово довірилося тобі і повірило в тебе. Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули, життям своїм переповни. Ти, саме ти - і ніхто інший!
І. Драч
Ведучий: Важливого значення у час спілкування ми надаємо словам. Та й від розділових знаків багато залежить у нашому житті. Як це було у "Казці про Всемогутню Кому". Бувальщина...

КАЗКА ПРО ВСЕМОГУТНЮ КОМУ
1-й ведучий.
Було це за царя Панька,
Коли земля була тонка...
Так от на тій землі тонкій
З'явився буцімто крадій,
Такий, що й зроду не було:
Проникне потай у село,
То порятунку вже не жди -
Накоїть кожному біди.
У того коні вкраде з двору,
У того "вичистить" комору,

У того вижене овець
Або потягне гаманець, -
Усіх покривдить, обдере,
Останній статок одбере.
Хоч сядь та плачма плач з нужди
Або у світ з торбами йди.
2-й ведучий.
Та от, як мовлять, на гарячім
Зловив злочинця чесний люд,
Одлупцював його добряче
І до Панька повів на суд.
Чиновник.
Вельможний царю, ось крадій,
Запеклий, лютий лиходій,
Він чинить зло у всім краю,
Доводить нас до скону.
Ми в мудрість віримо твою,
У праведність закону.
Хай воля вершиться твоя;
Карай чи милуй крадія!..
2-а ведуча.
Панько не даром трон посів,
Панька пройняв законний гнів.
Панько.
Ах-ах! Так ось він, супостат.
Що обкрадав усіх підряд,
Що грабував підданців!
Простить такий смертельний гріх?
Та нас би світ підняв на сміх!
Скарати завтра вранці!
2-а ведуча.
Сувора варта про мечах.
По добрім сажню у плечах, -
До крадія учотирьох.
Скрутили й кинули у льох.
Чиновник.
Щоб діло кінчити ураз.
Обміркував Панько указ:
Вчинив розбійник те й оте.
За те злочинство не пусте
Що волимо зробити?..
Й без жодних знаків розділових
Надряпав цар чотири слова:
"Простить не можна вбити".
Царський радник.
...Тепер одкриєм головне
І дуже дуже потайне.
Одкриєм по секрету,
Щоб не було Паньку на зло,
Щоб збитку часом не було
Його авторитету.
Колись, як ще не був царем,
А був він просто школярем,
То вчився кепсько, не щодня
Робив домашні завдання,
А не виконує завдань,
То не питайте з нього знань.
І двійки раз у раз тому
В щоденник сипались йому.
Отак недоуком і ріс.
Та царські справи - темний ліс:
Раз ріс за принца при дворі,
То й вийшов в неуки-царі.
Чиновник.
...Отак надряпав мудру фразу
Свого правдивого указу,
Чухнув за вухом:
Панько.
"Треба б кому
Поставить в реченні такому
Й печаткою скріпити..."
Чиновник.
І чиркнув кому навмання
(Бо де в недоука знання!).
Панько.
"Простить не можна вбити".
Чиновник.
На ранок варта при мечах,
По добрім сажню у плечах,
Веде злочинця на майдан,
А там вже юрми громадян.
Що, на видовиська охочі,
З усіх усюд зійшлися з ночі,
І вже злочинця кат чекає.
Нарешті дяк указ читає:
Вчинив розбійник те й оте.
За те злочинство не пусте
Що волимо зробити?..
"Простить не можна вбити"
- Овва! Написано "Простить"!
Виходить, треба відпустить?..
Ну що ж, біжи відсіль мерщій.
Щоб голови не скласти!..
Зареготав і зник злодій,
Аби й надалі красти.

Ведучий:Донині трапляються люди такі,
У котрих, як мовиться, руки липкі,
-Усе то нащадки злочинця, якому
Лишиться живому вдалось через кому.
Така вона, кома, такі у ній сили,
Щоб ми легковажити нею не сміли.
Не так її неук поставить, бува,
І діють у світі усякі дива,
-Злочинець уникнути може відплати,
А десь і невинного можуть скарати...
Щоб кома ніколи до зла не вела,
-Потрібно, щоб завше на місці була!

Ведучий:Кажуть, людина щаслива, якщо її розуміють. У школі, бібліотеці ви навчаєтесь бути щасливими людьми. Бо від того, наскільки ви знаєте мовні закони, вмієте чітко й переконливо висловити свої думки і зрозуміти інших, залежить ваше майбутнє. Справжня людина виростає з любові до рідної матері, до родини, до рідного краю, до рідної мови та культури. Нехай же вивчення мови стане для вас сходинкою до майбутніх успіхів, до самоствердження. Користуйтесь рідною мовою,плекайте, шануйте, ніколи і ніде не забувайте цей найдорожчий скарб.