Ведучий.
Мова кожного народу -
Неповторна і - своя;
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші - трелі солов'я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять;
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову.
Колосисту - на віки -
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, —
Бо ж єдина — так, як мати, —
Мова в кожного із нас!
(В. Дучук)

І сторінка Від кирилиці до «Кобзаря»
Гробниці, кості, мумії мовчать,
А слово вічне, ніби далина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать.
Лиш чути письмена...
Ведучий. «Історія - скарбниця наших діянь, свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», - говорив один з наймудріших письменників, іспанець Сервантес. Саме як «скарбниця наших діянь», історія підказує численні прик¬лади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто-густо передували здо¬гади, пошуки та роздуми. Ведуча. Виникнення письма має надзви¬чайно важливе значення в історії наро¬ду. Письмо - одне з найістотніших зна¬рядь культури, яке у просторі та часі розширює функціонування мови. Проб-лема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'яза¬на. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як наро¬дилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали наші пред¬ки до цього якісь інші писемні знаки. Ведучий. Тривалий час побутувала дум¬ка, нібито наші пращури завели пи¬семність лише після хрещення Русі, ко¬ли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де колись сели¬лися наші пращури, особливо у Північно¬му Причорномор'ї, археологи неодноразо¬во знаходили (та й досі знаходять) на кам'яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки.
Ведуча. Перший історик слов'янської писемності, болгарський книжник, уче¬ний, чернець Чорноризець Храбр, який жив у X сторіччі при дворі болгарського царя Симона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи роз¬витку слов'янського письма. Перший - коли слов'яни були ще язич¬никами, а відтак читали і ворожили за допомогою рисок і зарубок. Другий етап - коли вони хрестилися, то почали писати римськими та грецькими письменами, але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов'янської мови. Письмо у вигляді «черт в різ» використовували для позна¬чення належності речей певній особі, позначення кількості речей, тварин, осіб, для гадання та інших подібних функцій.
Ведучий. Прямим попередником слов'янської мови став алфавіт, створе¬ний великими просвітителями слов'ян - братами Кирилом та Мефодієм. Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (су¬часні Солуніки). За тих часів людність у цьому місті складалася наполовину з греків, наполовину зі слов'ян. Грекинею була мати братів, а батько - болгари¬ном. Тому брати з дитинства добре зна¬ли як грецьку мову, так і слов'янську - мову солунських слов'ян. Костянтин (Кирило) (827 -14 лютого 869 р.) здобувши освіту в Константино¬полі, знав східні мови, латинську, арабську та староєврейську, був талано¬витим філологом, працював бібліотека-рем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константино¬польській школі. Мефодій (815 - 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов'янської провінції у Візантії, а зго¬дом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній та освітній діяльності.
У 862 році візантійський імператор Ми¬хайло і патріарх Фотій послав Костян¬тина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою, що мала бути про¬тиставлена латинській мові німецьких місіонерів.
- Адже ви обоє солуняни, - сказав Ми¬хайло, - а солуняни всі говорять послов'янськи. Я знаю, — додав він, звертаючись до Костянтина, — ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти ви¬рушив до Моравії. Відповідь Костян¬тина знаходимо у «Житіях Кирила і Мефодія».
Ведуча. «Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що намагатися писати на воді!»
За свідченням джерел, Костянтин перед від'їздом до Моравії розробив слов'янсь¬ку азбуку. А вже 863 року Кирило і Ме¬фодій привезли до Велеграда слов'янсь¬ку абетку та три-чотири богослужебні книги, перекладені на слов'янську мо¬ву. У посланні папи Іоанна VIII до мо-равського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо «творцем слов'янсь¬кого письма».
Ведучий. Існує два різновиди старо¬слов'янських писемних знаків: кирили¬ця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця.
Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян. Від давньо¬руського періоду його успадкували всі три слов'янські народи: російський, ук-раїнський і білоруський. В історії кириличного письма розрізня¬ють три періоди: устав, півустав і скоро¬пис. У середині XVI ст. у східних слов'ян виникає друкарство, друкова¬ний алфавіт, створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві у 1564 році, в Україні - у Львові - в 1574 Іва¬ном Федоровим. У 1708 р. старий дру¬карський алфавіт зазнав реформ. Петро І ввів нову систему знаків - гражданку. З нього усунено деякі зайві літери. Пи¬семність змінилася від складної системи знаків наголосу.

ІІ сторінка Українська мова серед східнослов'янских мов
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте корінням родоводу
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Хто вміє шанувать сучасне,
-Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне.
Ведучий. Українська мова функціонує як національна мова українського наро¬ду в Україні. За даними перепису 1989 року у складі населення України, яке становило 51,4 млн. чоловік, налічува¬лося 37,4 млн. українців. З цієї кіль¬кості рідною мовою українську вважали 32,8 млн. чоловік. Поза межами Ук¬раїни українська мова в усній формі по¬ширена в Росії, Молдавії, Білорусії, Ка¬захстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хор¬ватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії. Ведуча. Ознаки української мови фіксу¬ються у пам'ятках, починаючи з най¬давніших джерел, датованих XI ст. Існує два погляди на зародження і роз¬виток української мови як окремої слов'янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIV ст.; безпосереднім джерелом ук¬раїнської, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої почався у VII ст. Ведучий. Сучасна українська літератур¬на мова пов'язується з конкретною да¬тою — виданням «Енеїди» Котляревсько¬го у 1798 р. Знаменита поема стала пер-шим друкованим твором, написаним живою розмовною мовою всупереч того¬часній традиції користування книжною українською мовою у писемній прак¬тиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське сло¬во, розпочатими Петром
І. Ведуча. Ще одна дата - 1840 рік, коли вперше було видано твори Т.Г. Шевчен¬ка, - може вважатися доленосною: з то¬го часу мова української літературної мови стала на важкий,, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепо¬ни, і заборони, і кров та сльози найкра¬щих синів і дочок України.

Ш сторінка «Ну що б, здавалося, слова?»
Ну що б, здавалося, слова?
Слова та голос,
Більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує...
Учениця. Поетеса Наталка Білоцерківець сказала, що наша мова
Купана, цілована
Хвилями Дніпровськими.
Люблена, голублена
Сивими дібровами.
З колоска пахучого,
З кореня цілющого,
Із усмішки і сльози.
Сонця, вітру і грози.
Учениця.
Я знаю, мова мамина - свята.
В ній вічний, незнищенний дух свободи,
її плекали душі і вуста Мільярдів.
Це жива вода народу.
Учень.
її зневажить - зрадити народ,
Котрий до сонця зводився крізь муки,
Це - забруднити плеса чистих вод,
Це – потоптати. материнські руки.
Які нас від напастей берегли.
Останню дрібку хліба віддавали
Щоб ми нівроку дужими були
Й матусиних пісень не забували.
Учениця.
Зневажить мову мамину - біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
Зневажить мову - зрадити себе
(А зрадників хто може поважати),
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.
(М. Адаменко «Жива вода»)

IV сторінка Мамина пісня
В: Перші поняття про мову, про щастя, добро і ласку нерозривно пов'язані з образом найдорожчої для нас людини - матері. А її колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається потяг людини до доб¬ра, творчості й снаги.
(Учні декламують вірш М. Бакая «Со¬лов'їна пісня»).
1-й учень. Одна Батьківщина, і двох не буває.
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала малому, коли засинав?
Чи можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав?
2-й учень. У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть,
У рідному краї і небо безкрає.
Потоки, потоки, мов струни течуть.
Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальви, в саду материнка.
Оспівані щедро в піснях.
3-й учень.
Тут мамина пісня лунає і нині,
її підхопили поля і гаї,
її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, збідніє земля назавжди.
4-й учень.
Одна Батьківщина і більш не буває.
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
В: Любов до рідного краю, до рідної мови починається з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні задаровують надзвичайною ніжністю і простотою. У них - материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедли¬вості. Колискова пісня... Скільки їх створив народний геній! Лагідний мате¬рин спів засівав дитячу душу любов'ю до людей, природи, до всього живого. Під спів материної пісні виростали пое¬ти і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, космонавти і вчені, філосо¬фи і просто мудрі люди. І біда наша в тім, що ми забули пісню, адже її ме¬лодія, мова виховують доброту, чуйність, милосердя.
Учениця.
Затуляли чужинці в обіймах нам рот,
І перевертні кривдили зраджену мову.
Вилив душу в пісні український народ,
І живе мій народ у співочому слові.
Мій народе, пісень триста тисяч твоїх.
Уяви, сколихнули б умить Україну,
-Захотіли б, мабуть, всій землі солов'ї
Вивчить мову і пісню твою солов'їну. (В. Василашко)
Учениця. Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай,діброва.
Бір, перелісок, чорноліс.
Є іще байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».
Є в ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
І за все це, слово, дякуєм тобі.
Скрізь одне жадання, і мета, і ясність.
Живемо, працюєм, як одна сім'я.
І краса новітня окриля сучасність.
Цю красу звеличує мова і моя.
Нас далеко чути, нас далеко видно,
Дмуть вітри історії в наші паруси.
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.
(О. Підсуха)