Володарська ЗОШ І-ІІІ ст. №2 пам'ятає Михайлевського Антона Флоріановича ще у військовій формі, коли він вперше до нас був запрошений, то працював ще тоді військовим журналістом, та й нині, тільки приїхавши у Володарку зустрічається з учнями і вчителями нашої школи, дарує свої книги, підписуючи їх з величезною любов'ю і теплотою. А для нас це неабияка радість одержати в подарок книгу від самого письменника. Це надзвичайно щедра, щира, відверта людина.
Михайлевський Антон Флоріанович народився 27 вересня 1943 року в с. Лобачів Володарського району Київської області. Закінчив факультет журналістики Львівського Вищого військово-політичного училища. Відтак працював військовим кореспондентом у Бурят-Монгольській АРСР, у Німеччині, начальником відділу культури в газеті Одеського військового округу „Защитник Родини". Після звільнення в запас - керівником прес -служби Центральної Ради профспілки працівників морського транспорту України. З 1995 по 2000 рік - перший заступник редактора газети „Одесский вестник". Працював у газеті „Думська площа". Член Національної Спілки письменників України. Лауреат республіканської літератури премії ім. А.Малишка. Заслужений працівник культури України. Видав збірки поезії: „Червоні полігони", „Передній край", „ Гартова пісня", „Стою на посту", „Крила любові", „Третє покоління". У 1996 р. вийшла збірка „Подарунок білого місяця", у 2000 р. - „Вечір віку". Підготував до друку роман „Останні солдати імперії*", повісті „На екваторі місяця", Ночі Куїнджі", „Хатина на Байкалі", „Кочове життя",, Діти Іуди", „Салати", книгу оповідань „Жінка у фіолетовім платті", книгу документальних новел „Сталін і письменників. В 1983 р. Вийшла збірка поезій „Крила любові", в якій поет веде довірливу розмову з читачами про життя воїнів, про немеркнучий подвиг батьків в роки Великої Вітчизняної війни. Особливо вражає до глибини душі поезія „Балада про сина"
Балада про сина
Пишу я від імені правди
Про радощі наші й жалі.
...Солдатська, стара уже, мати
В моїм проживає силі.
З полів сорок першого року,
З розбитої вщент далини
Влетіла сюди похоронка
Болючим осколком війни.
Вона вже не ходить на пошту
В хустинці під колір сивини:
Засипаний квітами -в Польщі
Лежить її син....
І що їй від того, що потім
Він справді легендою став
-Нема з нього жодного Фото,
Немає від нього й листа.
„Який же ти, сину?" - і плаче,
Й малює його олівцем.
З роками все важче і важче
Його уявити лице...
Та є в неї пам'ять про сина
-То чубчика теплий пучок.
Сама вона сина постригла,
Коли йому сповнись рочок.
„Ото вже як виростеш, синку,
То буде тобі дивина..."
І чуб той поклала в хустинку
Під щебет весіннього дня.
Не знала вона в ту годину,
Що змовкнуть його солов'ї,
Що буде це пам'ять єдина
Про рідну дитину її.
До втрат не звикають, і відчай
Ніколи уже не мине.
„Спасибі вам, люди, за звичай,
Що з'єднує з сином мене..."
Не віриться в радість, як в чудо,
І знають лиш ночі та дім:
Бере вона жмуточок чуба
Й просиджує довго над ним.
І чується їй відголосок,
Що є її хлопчик живий,
Що наче б ізнов відбулося
Жадане побачення з ним.
І світить сльоза світанково,
І менш її горе трясе,
Коли обережно у сховок
Той жмуток чуба несе...
Цей вірш є даниною пам'яті тим, хто не вернувся з полів битв. Наше покоління повинно знати і пам'ятати про тих, хто віддав життя, захищаючи рідну землю від фашизму, більше ніколи не повторилася така страшна війна.
Ввійшла до цієї збірочки і поезія - сповідь про рідне село, де вперше ступив свої кроки письменник, яке має назву "Село Лобачів"
Поважаю усіх, хто добру мене змалку учив...
Поважаю усіх, хто добру мене змалку учив,
І шкодую за тим, що як слід не віддячив і досі.
В глушині моїх літ загубилось мої село Лобачів,
На горбочку присіло й нанизує зорі на сосни.
Так все просто...
І к бісу лушпиння налиплих манер.
Я беру за взірець те, як з нами відверта природа.
Там дитинство минуло...
Залиш ти амбіцій кортеж.
І бажаю тобі, щоб в ту мить не пройняв тебе холод.
Щоб провірить, чи вірно ти в білому світі живеш,
До своєї землі хоча б зрідка являйся на сповідь... А в збірці „Подарунок білого місяця", яка вийшла із 1996, є поезія, присвячена Володарці, яка так і не стала рідною, бо „Центр батьківщини там, де родивсь і виріс"
Антон Михайлевич дивиться на світ очима професійного поета. Багато тем, мимо яких ми нерідко проходимо байдужими, знаходять відображення у його творах. Поезії автора ліричні, виписані барвистими пастельними фарбами, самобутні. У 2002 р. вийшла збірка поезії „Півонія в чаші землі". Такою прекрасною квіткою як півонія поет називає рідну нашу землю - Україну.
Зі справжньою синівською любов'ю говорить поет про Україну в однойменній поезії збірки.
Півонія в чаші землі
На дальніх просторах, на дальніх,
Де вишнями червень воскрес,
Велика, як тисяча Даній,
Лежить вона ширша небес.
Хто дав їй це ім'я жіноче?
Заплів у волосся гаї?
Купається місяць щоночі
У хрещених водах її.
І космос милується нею,
І світять веселки доріг.
Уже над цією землею
І час уповільнює біг.
Наснилась, моя ти єдина,
Коли і не спав взагалі,
Квітуча моя Україна,
Піонія в чаші землі.
З тобою, як човен з причалом,
Як вічно з присягою полк...
І шелестом весен прощальним,
І срібним шептанням тополь.
Вже гояться рани поразок,
І хмари висять, як бинти.
А хто тебе гірко образив
-Ти їх, нерозумних, прости. Та не тільки поет милується красою землі, а й вболіває за її майбутнє, бо відкритою раною залишається, рана Чорнобильська.
Догоряють вогні на курганах
Догоряють вогні на курганах.
Спить Чумацький запилений шлях.
Як суцільна чорнобильська рана
Україна пливе у світах....
Не за Прип'ять приглушена битва
І не голос, що зве на війну.
Як чиясь поминальна молитва
- Стогін вітру в кущах полину.
Та відлуння церковного хору,
Та якісь неземні холоди...
Зі своїм нерозділеним горем
Ми лишились один на один.
Синь небесна така непривітна.
По - дитячому схлипує світ
І не цвіт, а зола з того квітня
Все лежить, і летить, і летить... Читаючи збірку поезій „Півонія в чаї землі", залишаетьея над тим, чи правильно ми живемо, чи цінуємо кожну хвилину свого життя і життя близьких для нас людей. В чому кожен з нас може бачити радість, щастя, свято душі. Поезія „Маленькі свята" і є відповіддю на ці запитання.
Маленькі свята
У яблунях чи грушах саду,
Чи у вогнях чужих столиць,
Робіть собі маленьке свято
З усіх дозволенних дрібниць.
Робіть із щебету і риску,
Щоб без війни ми стільки літ,
Із доброзичливого „здрастуй",
Що вже нічого не болить", ї
На світі радості багато,
її завжди людині мало.
Життя - це не суцільне свято,
Хоча воно і дуже вдале.
Над берегами місяць гасне
Нас обнімає суєта.
І не дай Бог, якщо багатство
Зітре це світосприйняття.
Не треба радість в себе красти
Вона обірвала, як сад.
А бідність, може, тим і краще,
Що має трохи більше свят. У 2004 р. вийшла збірка поезій „Україна в снігу". Це ще одна книга, поета, яка учить нас робити добро, шанувати батьків, любити рідну землю, берегти її бути чесними, порядними і щоб душі в людей були чисті не тільки в Чистий четвер, напередодні Великодніх свят, а завжди.
Чистий четвер
Лише досвіток очі протер,
І під вербами
Села проснулись,
„Я вже є", - прошуміло вздовж вулиць.
Починається чистий четвер.
Серед бруду живемо ми, люди,
І не треба ніяких пісень.
Щоб очистились трохи від бруду,
Сам Христос виділяє нам день.
Безумовно, ми дуже умовні,
Знаєм, що нам і як говорить,
І чистіші стаємо лиш зовні,
Як свіча перед нами горить.
Наче меч затупився дамоклів,
Але все ж понад нами завис,
Всякий - різний діймає нас мотлох,
Ми ростем, а він тягне униз.
А іще я сказати хотів,
Наче в рупор -
З державної зали:
Вимітайте усе із кутків,
Викидайте із дому, що зайве.
Одна шоста великої суші
Ще неправдою нас дістає.
Головне, щоб очистились душі,
А все інше сприймаємо, як є.
Поезії А.Михайлевського глибоко ліричні, щирі. В кожної людини є такі моменти в житті, коли їй хочеться побути наодинці із самим собою, помріяти, послухати тишу, як пише поет:
...Я слухав, як верби мовчали.
Я слухав, як верби мовчали,
Як спали вишневі сади.
Далекої Півночі чари
Самі причвалали сюди...
Не звав я до себе нікого,
Щоб довше жили чудеса.
Вологе моє підвіконня
Подзьобала синя роса.
Коли владарює мовчання
І тиша (немає чи є),
Уже непотрібне втручання
У справи мої - нічиє...
Я вам що завгодно підпишу.
Бо скоро це диво мине.
Пробачте, я слухаю тишу.
Тепер не чіпайте мене. Та не тільки своїми прекрасними поетичними творами відомий Антон Михайлевський, а й прозорими, зокрема оповіданнями із збірки, яка вийшла у 2005 р. „Дорога через Рось". Уся збірка. - це сюжети, взяті з життя, котре багатше за найсміливішу фантазію, змінені лише прізвища. Оповідання в збірці розміщені за циклами „П'ять яблук", „Золоте плесо", Дача над Лиманом ", Ліфт для генералів".
Крізь призму всіх оповідань відчутне авторське звертання, хоча там немає прямого заклику, „Люди, будьте людьми скрізь і у всьому, тоді й земля наша стане кращою і життя на ній буде у всіх щасливим".
Письменник нині працює над прозовим твором про Володарку. Ми щиро вдячні йому за його прекрасні поетичні і прозові твори, які учать нас найкращим людським цінностям. Ми дуже раді, що Володарщина має таких талановитих людей, як А. Михайлевський, які збагачують своїми творами духовну скарбницю не тільки рідного краю, а й усієї української літератури.
Ралік Г. В.
|
