Відомий поет, прозаїк, публіцист, видавець Антон Михайлевський народився 26 вересня 1943 року в селі Лобачів Володарського району на Київщині. Закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Служив військовим журналістом. Полковник. Автор понад двадцяти книжок поезій і прози, зокрема: «Червоні полігони» (1969), «Передній край»(1974), «Гартована ніжність» (1977), «Стою на посту» (1980), «Крило любові» (1983), «Третє покоління» (1987), «Подарунок білого місяця» (1996), «Вечір віку» (2000), «Півонія в чаші землі» (2002), «На екваторі Місяця» (2003), «Україна в снігу» і «Сталін і письменники» (2004), «Дорога через Рось» і «Хрустальная песня любви» (2005), «Останні солдати імперії» (2006), «Мед з чорнобривців» (2008), «Мелодії дальніх околиць» і «Камни моей родины» (2009), «Хатина на Байкалі» і «Неопалима купина» (2010) тощо. Заслужений працівник культури України. Лауреат премій імені
А. Малишка, К. Паустовського, «Твої імена, Одесо». Член НСПУ з 1978 року. Такий послужний реєстр нашого ювіляра.
Дитинство малого Антона промайнуло в рідному селі. Там його батьки працювали у колгоспі. Навчався в Лобачівській середній школі, де улюбленим предметом була українська мова. Учні, завдячуючи учителеві Карпу Васильовичу, багато читали, змагалися один з одним – хто більше. Малий Антон знав напам’ять п’ятитомник (!) Сергія Єсеніна, сотні віршів Тараса Шевченка (!), Лесі Українки, Тютчева, Блока. Тоді ж і сам почав віршувати. Районна газета «Соціалістичне село» врядигоди друкувала ті віршовані спроби. Звучали вони й в ефірі районного радіо. Жив і ріс хлопець не в тепличних умовах, ходив у фуфайці й парусинових черевиках, ніколи не мав ні светра, ні костюма, а все ж згадує ті літа як щось славне, осяйне, одухотворене.
Закінчивши Володарську середню школу (батьки переїхали до Володарки), служив у лавах Радянської Армії, а 1963 року вступив на факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Збулася його давня мрія стати журналістом. На той час це виявився єдиний на всі Збройні Сили СРСР вищий гуманітарний навчальний заклад, куди набирали навсього 26 осіб на курс. Будучи курсантом, в газеті «Молодь України» видрукував добірку віршів – це була його перша публікація в республіканській пресі. Наступного року його вірш «Днювальний» з’явився друком у журналі «Жовтень».
Працював військовим кореспондентом газет у Закавказзі, Забайкаллі, Групі Радянських військ у Німеччині, начальником відділу культури в газеті Одеського військового округу «Защитник Родины». Звільнившись у запас працював керівником прес-служби Центральної Ради профспілки працівників морського транспорту України, першим заступником редактора газети «Одесский вестник», заступником редактора газети «Моряк», працював також у газеті «Думська площа». Нині – директор книжкового видавництва «Фаворит».
У збірках ліричних поезій поет розмірковує про вічні вартості людського життя: гармонійне поєднання з природою, любов, добро, благородство і честь, порядність, віру у краще майбутнє країни і народу. Ліричний герой поезій Михайлевського – людина залюблена у рідну землю, природу, здатна тонко відчувати її неповторну красу, почуватися її невід’ємною часткою. Антон Михайлевський не вживає високих патетичних слів, його поезії не властива рекламна тріскотня. Любов до України виростає з його душі, з кожного слова, пронизує поетичні рядки, освячуючи нерозривну єдність душі поета з кожною травинкою, каменем, птахом у рідному краї. Саме рідній землі, неповторній чарівній, адресує він щирі, сповнені любові вірші.
У збірках на військову тематику автор пише про будні захисників Вітчизни, які свято бережуть і примножують славні бойові традиції старших поколінь.
У романах «Останні солдати імперії», «Ночі Куїнджі», «Мелодії дальніх околиць» та повістях – «На екваторі Місяця», «Хатина на Байкалі», «Кочове життя», «Діти Іуди», «Салаги», книжках оповідань «Дорога через Рось» і «Запах кленового листя», книжці документальних новел «Сталін і письменники» автор також не зраджує своїм ідеалам.
Як свідчить написане й видане, працює письменник потужно й дуже плідно, бо дотримується надто простої істини: для того, щоб осягнути велику таємницю написання книжок, треба створити власну систему і дотримуватися її до кінця. І тільки той, хто працюватиме не покладаючи рук, хто не дасть затягти себе у сіті лінощів, зможе у майбутньому тішитися плодами своєї праці.
Рада Одеської обласної організації, друзі, колеги
|
