Людмила ПУЛЯЄВА
Сашко Дерманський – відомий письменник, який почувається мов риба у воді у чарівних казках, повістях, фентезі, публіцистиці, віршах та оповіданнях для дітей. Його творами зачитуються як наймолодші книголюби, так і підлітки, і дорослі. Про літературу, дитячість, драконів та зміни в особистому житті з Сашком Дерманським розмовляла кореспондент “ВЗ”.
Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ: «Не хочу писати для дорослих»
- Протягом останніх двох років ви не надто тішили читачів своїми новинками...
- На писання не вистачало часу. У травні минулого року у мене народилася друга донечка. І до народження, і після нього намагався проводити якомога більше часу вдома. Допомагаю дружині, приділяючи багато уваги сім’ї. Донечку назвали Златою. Маємо понад десять кілограмів “золота” в хаті – наш новий “капітал”. Раніше писав вночі, а зараз вночі відпочиваю, бо втомлююся протягом дня. Та це - приємні клопоти. Але у червні у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” таки повинна вийти моя нова книжка «Казки дракона Омелька» (ілюстратор – київська художниця Вікторія Пальчун)... Вона вже давно готувалася до друку. До того ж я й досі редактор журналу «Стежка», для якого також потрібно щось писати – хочеш чи не хочеш. Завдяки цьому маю надію остаточно не розлінуватися й не перетворитися на звичайного обивателя. Хоча іноді стає страшно: може, вже все написав? Проте, виявляється, ще не все. Повернутися до творчості мене спонукала і літературна премія «Великий Їжак». Навіть не знав, що другу частину мого “Чудовиська” хтось подав на здобуття цієї премії. Потім зателефонувала Маріанна Кіяновська і повідомила, що книжка увійшла до короткого списку премії. Це була приємна несподіванка і ще одна спонука до активного повернення в літературу. Згодом був тур у рамках “Їжака” містами України. Ми (Маріанна Кіяновська, Марина Павленко, Дзвінка Матіяш, Олекса Росич, Валентин Бердт і я) відвідали Полтаву, Харків і Донецьк. Поїхали і збагнули, наскільки важливе завдання поставили перед собою засновники премії. Визначити найкращі книжки й обрати найкращого автора – не головна мета. Важливіше створити інформаційне поле довкола кращих творців дитячої української літератури. Українці мусять знати про існування сучасної літератури для дітей. Цей тур ще раз підтвердив, що навіть у великих містах, не кажучи вже про райцентри та села, навіть фахівці слабо орієнтуються у сучасному літературному процесі.
- Багатьох творчих людей народження дитини стимулює до написання нових творів. Ви й так писали для дітей, тож змінювати літературний вектор вам не потрібно. Але тепер, може, почнете писати для найменших - діток від трьох років?
- Можливо, з’являться якісь маленькі віршики, які будуть мені потрібні у побуті, у моїй батьківській роботі. У процесі спілкування з дитиною уже щось складається, треба це все лише записувати. Моїй старшій донечці Владиславі – майже одинадцять років. Вона починає цікавитися літературою для підлітків. Тому й мене почало «заносити» в дитячих творах на дорослі теми. Це мені не надто подобається, тому, можливо, і перестав на якийсь час писати, бо побачив, що повернув не в той бік, у якому мені комфортно. Але з’явилося маля, і, гадаю, усе буде в порядку – вона мене перебудує на дитячу хвилю. Не знаю чому, але не хочу писати для дорослих.
- Живете у жіночому «королівстві». Чи не бракує вам суто чоловічого спілкування?
- Бракує. Іноді заздрю тим митцям, які самі собою, не мають родини. Але розумію, що вони втрачають багато. Шукаю чоловічого спілкування – іду в спортзал, де є друзі, з якими можна і здоров’я поправити, і поспілкуватися. Коли є можливість, іду на футбол. Але, в основному, спілкуюся телефоном чи за допомогою Інтернету з братами. Я – не з тих батьків, які можуть собі десь «завіятися», а ви вдома розбирайтеся самі з памперсами, візочками, косичками... Може, це якась вада, але у мене так не виходить. Мені комфортніше, коли я – біля сім’ї, коли знаю, що тут все добре.
- Мабуть, дружина не має до вас претензій?
- Та ні! Ідеальних чоловіків не буває. Тим паче, що дружини мають талант бачити навіть ті хиби, які ти ретельно приховуєш. Моя Тетяна, наприклад, часто дорікає мені в тому, що мало з нею спілкуюся. І ці претензії справедливі. Як можу, борюся зі своєю мовчазністю, але поки що не виходить. Дружина бачить, як люблю своїх дітей, – і пробачає мені дрібні недоліки. Адже почуття до доньок і дружини є рушійною силою моєї поведінки в сім’ї. А ще у нас є кішка, яку звати Кава. Іноді когось називаю не тим ім’ям – Владу можу назвати Кавою. Це - уже готовий сюжет для казочки.
- Ваша нова книга називатиметься «Казки дракона Омелька». Нині маємо рік Дракона. Ви за гороскопом – теж Дракон. Чи не вбачаєте у цьому якусь містику або ж закономірність?
- Письменницьке ремесло містичне за своєю суттю. Мені часто здається, що той, хто зараз оце дає інтерв’ю, ходить по вулицях, йде на роботу, виховує доньок, сперечається з дружиною, п’є пиво, дивлячись футбол, і той, хто написав “Танок Чугайстра” і “Чудове Чудовисько”, – різні люди. А щодо драконів – то цього року сподіваюся не на одну “драконячу” книжку: видавництво “Теза” готує до друку повість “Маляка – Принцеса Драконії”. Але не лякайтеся такого нашестя драконів – вони у мене дивакуваті, добрі та смішні.
Довідка «ВЗ»
Олександр Дерманський — український дитячий поет, прозаїк та казкар. Народився 1976 року в селі Гайвороні Володарського р-ну Київської обл. У 1999 р. закінчив факультет української філології Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Літературний редактор дитячого журналу «Стежка». Перші вірші для малечі опублікував у 2001 році. Деякі твори виходили під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. У 2004 р. видавництво «Теза» випустило в світ його першу книжку — повість-казку «Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська». Видав 14 книжок та кілька аудіокниг. Зокрема «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги» (2005 р.), «Чудове Чудовисько» (2006 р.), «Бабуся оголошує війну» (2006 р.), «Танок Чугайстра» (2007 р.), “Царство Яблукарство» (2009 р.), «Чудове Чудовисько в країні жаховиськ» (2010 р.), «Корова часу» (2010 р.)... Одружений, виховує двох доньок - Владиславу та Злату.
Джерело http://archive.wz.lviv.ua/articles/107034
|
