Данило Кононенко, заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим,                                                             лауреат премії ім. Олекси Гірника та Степана Руданського. 

В ОЧІКУВАННІ ТЕПЛА
Із неба сіра пелена
Давно грозою змилась,
Та все здається, що весна
Добряче забарилась.
Стоять у квітня за дверми
Вже досвітки травневі,
А все ще снить після зими
Сад цвітом яблуневим.
Вітри шугають у гіллі,
Розгулюють над ланом,
Бо ходять весни по землі
За особистим планом.

ВЕСНЯНЕ
На зеленім пагорбі
Запашними гронами
Розцвіла черемуха
Рясно повесні.
Солов'ї - спокусники
Між густими кронами
Бісером розсипали
Співи голосні.
Мов тонке мереживо
В сукні нареченої,
Вітерець підхоплює
Черемховий цвіт.
Солов'їв обранка вмить
Росами свяченими,
Мов дрібними перлами
Окропила світ.

НАЇЗНИЦЯ ВЕСНА
Це хто над світом вранці промайнув
Під звуки голосних врочистих дзвонів?
То мою вірну подругу весну
В кареті провезли гарячі коні.
Струнка панянка з помахом брови
Злетіла хвацько у блакитні далі
У платті з шовку кольору трави
Із набивними квітами конвалій.
Заїздом цим наїзниця весна
Розпочала природи справжнє свято.
Мені ж по-свійськи хлюпнула вона
В дарунок хвилю кращих ароматів

НА ЛЕВАДІ
Розлила щедро тепла літня злива
По всій леваді сонячні озерця.
І знову, як в дитинстві, я щаслива, -
Тече тепло з трави до мого серця.
А що не дівка вже, - яка різниця?
Мені роки не стануть на заваді.
Повище підніму рясну спідницю
І пробіжусь у бризках по леваді.
Нехай сміються молоді вербички,
Що свідками моєї втіхи стануть.
Життю радіти маю добру звичку
І бути юною в душі не перестану.

ЧЕРВЕНЬ
Відмели пелюстків заметілі,
Відспівали веснянки сади.
Зашарілися вишні доспілі,
Сяють соком налиті плоди.
Той спокусливий вечір червневий
Кличе в сад парубків не спроста,
Бо солодка дозрілість вишнева
Розлилась на дівочі вуста.

ВЛІТКУ
Пшеничним полем, таким широким,
В яру нарвавши ожини горщик,
Дівчатко бігло блакитнооке,
Щоб не застав його в полі дощик.
Розфарбувало вуста і щоки
Солодким соком ягід ожини
Дівча веселе блакитнооке
У сукні в цяточки-горошини.
Та наздогнали хмаринок зграї,
Бо зупинилась порахувати,
Коли зозуля в далекім гаї
Так щедро стала літа кувати.
Краплини впали поодинокі,
Вже й зазирнули до ягід в горщик.
Дівча цікаве блакитнооке
Піймав на стежці зненацька дощик.

МАКИ
Мати маків нарвала,
Ідучи із поля,
Та й поставила в глечик
З водою з джерельця, -
Зарум'янилась хата-
Засоромилася,
А біленька скатерка
Зачервонілася,
Рушники на стінах враз
Всі запишалися,
Ясне сонце до шибок
Аж притулилося.

МОЯ РІКА
Там, де лани хвилюються житами,
Де неба синь глибока і дзвінка,
Біжить собі поміж очеретами
З села в село моя в'юнка ріка.
То кручами дороги переймає,
То з'єднує містками береги;
Біжить собі, водою напуває
Заквітчані волошками луги.
Діждусь суботи і залишу місто, -
Майну у рідні батьківські краї,
Щоб в надвечір'я у човенце сісти
І попливти назустріч течії.

ЛІТНІЙ ДОЩ
Пахне зіллям встелена долівка,
У печі сичить сердито борщ,
А у вікна дрібно так, невпинно
Барабанить літній рясний дощ.
За вікном - яскраві чорнобривці,
Викупані лагідним дощем,
А у хаті - пахощі і сутінь, -
Вікна вкриті стріхи гребінцем.
В хаті ходить морок надвечірній,
У печі доварюється борщ,
А у вікна стукає невпинно
Теплий літній вимріяний дощ.

ВЕСІЛЛЯ
Вирує радісне довкілля,
Гримить музика духова.
Іде через село весілля –
Веселі такти відбива.
Блищать на сонці труби мідні,
У бубонів тріщать боки.
Танцюють гості, друзі, рідні
Шалені танці гопаки.
їм підтанцьовуючи спритно,
Спішать бабусі із дворів,
А в вишині біло-блакитній
Кружляє пара голубів.

РАНОК В БАБУСИНІЙ ХАТІ
Просльозилось небо на світанку, -
Сполохнуло півнів третій спів.
Всілись червонясті на фіранку
Та на біле поле рушників.
Блимає на покуті лампадка,
Грають тіні в сріблі образів.
На перині покотом внучатка
Сплять спокійно, надивившись снів.
А бабусю не долає втома,
Від вогню рум'янець на щоці, -
У печі над полум'ям соломи
На сніданок смажаться млинці.

СИМФОНІЯ ЛІТА
Ударив в бубон серпень золотий,
Врочисто ритм підтримали литаври.
Здійнявся звук розкотисто-густий
З низьких левад над куполами лаври.
Новий мотив перейняли горби,
Гучним відлунням відгукнулись мури,
Десь в лузі пальці срібної верби
Торкнулись струн шляхетної бандури.
Співали дримби трепетом осик
Та свіжим вітром рвалися на волю
Із рук троїстих запальних музик
Дзвінкі цимбали, скрипки та басолі.
В горах, сягнувши музики вершин,
Затрембітала у фіналі літа
Із пасовищ карпатських полонин
Протяжну пісню голосна трембіта.

СПОГАД
Пам'ятаю: сад побіля хати,
Спілі груші падають згори,
Мій дідусь розповідає казку...
Щось шепочуть вітру явори,
По шляху Чумацькім хмари ходять,
Тіні простягайся до рова.
Я дрімаю тихо на кожусі,
Ноги заховавши в рукава.

ЕТЮД
За вікном не одну вже годину
Вітер хльостко шмага ліхтаря,
Цідить ринва останню сльозину,
Повен смутку вже день догоря.
Хвіртка скиглить так довго і нудно,
Клен в долоні розгнівано б'є...
Десь сумують у сквері безлюднім
Дощ, каштани і серце твоє.

ЩАСТЯ
Доля часточку щастя дає
В день народження кожній людині.
Хтось дбайливо плекає своє,
Хтось не бачив той дар і понині.
І пускає насіння святе
В різних випадках різне коріння,
Бо кладе кожен в слово просте
Особисто своє розуміння.
Десь чекають його з-за морів,
Я вже щастя відчую в бажанні
Мить побачити, як на горі
Сонце вії здійме на світанні.
В добрий час мене в світ повели
Від промінням залитої хвіртки.
То ж безмежно щаслива, коли
Розпускається пуп'янок квітки.
Моє щастя то йшло по стерні,
То літало у небі на крилах,
Щастям з моря махали мені
Білі чайки й червоні вітрила.
А якщо, десь на схилі років.
Сонце вії прикриє пухнасті,
Скаже хтось, що так щастя й не стрів.
Я скажу, що купалась у щасті!

ЧЕКАННЯ
Стара зажурена оселя
На роздоріжжі притулилась,
Думки кружляють невеселі –
Чекать господарів стомилась.
З докором в простір поглядає
Очима - мутними шибками,
А уночі гостей стрічає
Вві сні зарослими стежками.
Все мріє сміх відчути зрання,
Усе повернення чекає...
А сльози, стогін і прощання
Ще не забула, пам'ятає.

ДОМІВКА КЛИЧЕ
Домівка рідна в гості кличе знову...
Рішила твердо: щоб там не було,
Поїду влітку я обов'язково
У чергову відпустку у село.
Зніму найперше туфлі на підборах,
На ґанок речі кину нашвидку
І розстелю рядно під осокором, -
Спочину мить у свіжім холодку.
А скуштувати найсмачнішу воду
Піду босоніж в берег навпрошки
З пустим відром через рясні городи,
Де гарбузиння лізе на стежки.
Зірву з капусти крадькома листочок,
Поки дід Кость не вгледів з-під бриля,
Бо гріх не випити води ковточок, -
Було б не варта й їхати здаля.

В старій криниці розживусь водою,
В котрій до ранку плавали зірки,
І водночас, де кладка під вербою,
Наріжу оберемок осоки.
Повідкриваю настіж вікна в хаті,
Підлогу чисту зіллям устелю,
Візьму з полиці глечики пузаті,
Квітками мальви їх розвеселю.
Та серця стукіт буде рвати тишу
І струсить з вій просолену росу...
Нарву в саду я мамі стиглих вишень
І в пригорщі... на цвинтар понесу.

ЗУСТРІЧ ЗІ СТОЛИЦЕЮ
Ну, добрий вечір, Києве мій милий...
Тягар дороги скинувши із пліч,
З тобою хочу на Дніпрових схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.
Кажу відверто перед цілим світом,
Що молодієш все й через віки.
Мене ти знову стрів бузковим цвітом,
Як і в далекі юності роки.
Тобі зізнаюсь щиро наодинці:
Коли щеміло серце від розлук, -
Землі святої грудочку в хустинці
Зі скриньки брана, мов із твоїх рук.
Пісні співала українські дзвінко,
Вдягала вишиванку на свята
І тим пишалась, що я - українка,
Що ти — моя столиця золота.
Ось і тепер летіла, мов на крилах,
Тягар дороги скинувши із пліч,
Щоби з тобою на Дніпровських схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.

ВЛУЧНІ НАЗВИ
Не прийнято було в селі
Ні офіційно, ні між нами
Великі вулиці й малі
Чиїмись звати іменами.
Давало прізвища життя
Шляхам широким і вузеньким,
І знало з пелюшок дитя їх довгі назви й коротенькі.
Шкільна, Безодня, Чагарі,
Осики, Випас, Тоиолівка...
На Лисій сходились горі
Дубина й Вища Довгалівка.
.Щоб не пішли у забуття
Й були нові наймення в шані,
Тепер в двори для прибиття
Таблички видають бляшані.
Сучасні назви для поваг,
Для реєстрації та преси, -
Вірніше буде в двох словах:
Для юридичної адреси.
А так, з портфелем - на Шкільну,
З коромислом - то на Безодню,
Та й корівок, як в давнину.
Пасуть на Випасі сьогодні.
Живе Церковна й Чагарі,
Шумлять Осики й Тополівка,
На тій же сходяться горі
Дубина й Вища Довгалівка.
Все та ж стежина на город,
Все та ж грушівка під візками,
І назви, що давав народ,
Живуть у пам'яті віками.

НА ЯРМАРОК
З кам'янистого горба
Іде волів пара.
Тихо котиться гарба
З тендітним товаром.
На застеленому дні
Від печі спекоти
Спочиває на рядні
Тепла теракота.
Кучеряві баранці
Мідної палітри,
Глеки, миски, куманці
Та гладкі макітри.
Сяє посуду гора,
Дзвінко глина стука.
Знати в майстра-гончара
Золотії руки.
Що не вмерло ремесло
Й через віки-терни,
Вдячні місто і село
Тим рукам майстерним.

ПІВОНІЇ
Коли у росяний світанок
Я квіти бачила вві сні,
В дарунок хтось поклав на ґанок
Пахкі півонії мені.
Закапали роси краплини
З пелюсток в туфельку мою:
Мені приснилось в ту хвилину,
Що під рясним дощем стою.
І лиш коли в відкриті вікна,
Змахнувши сон, вітрець влетів,
Немов всміхнулися привітно
Мені півонії оті.
Від щастя сяяла зорею
Тоді, співаючи пісень...
Себе коханою чиєюсь
Відчула я в той літній день.

СОКИРКИ
Тиха скромність дрібних квіточок
Мене змалечку дивно чарує.
До дівочих тонких сорочок
Гладдю вишита синь їх пасує.
У просторих квітують полях
1 не варто про те забувати,
Що ні в глечиках, ні в кришталях
Сокирки вже не будуть стояти.
В павутинці розлогих гілок
До прозорості стан їх тендітний.
Між крикливих яскравих квіток
Сокирки не відразу й помітні.
То ж в букети рясні їх не рвіть,
Насолоджуйтесь в полі живими,
їхню синь ви на згадку беріть
Не квітками, - своїми очима

Прийшла пора до мене навесні,
Коли в душі закінчилося свято.
Комусь здалося, мабуть, що мені
Вділила доля щастя забагато.
Уже не так співали солов'ї.
Веселки в небі не для мене грали,
Бо щастя хтось відщипував краї,
Бо потайки кохання в мене крали.

ПРОГРАШ
Вже словам твоїм віри нема,
На душі лише прикрість і втома.
Затягнулася сцена німа,
Сірість в погляді, зовсім чужому.
Всі можливі ходи за дверми
Хтось продумав за нас бездоганно
Вирішальну цю партію ми
Вдвох з тобою програли, коханий.
Дві обручки лежать на столі, -
Якось враз недоречними стали.
В порт пливли на однім кораблі,
Та зійшли на сусідні причали

САМОТНЬО
Куняє місто за вікном старе,
Каштани листям шелестять в дрімоті.
На площі під самотнім ліхтарем
Дзвенить трамвай в крутому повороті.
Щораз пульсує в моїх скронях кров,
Коли за черговим трамвайним дзвоном
З надією вслухаюся я знов
В чиїсь поспішні кроки під балконом.
Нічний метелик б'ється у вікно,
Немов на нього тільки і чекаю.
А на журнальнім столику давно
Схолола склянка липового чаю.

БЕЗСОННЯ
Заліг у хмарах місяць горілиць,
Пірнули зорі у криниці та ставки.
У темних кронах заспаних ялиць
В пітьмі блукають, наче привиди думки.
В глибокім сні розслабилось село,
Та у моє вікно не заглядають сни.
Вдивляюсь в ніч через холодне скло,
Де бал справляють до світанку кажани.

ЗМІНА ДЕКОРАЦІЙ
Театр комедій завершив гастролі,
В рулон скрутивши літніх днів куліси.
На сцену дій спускаються поволі
Осінніх драм пожмакані завіси.
Густим дощем грозить холодна просинь,
Пташині зграї вже стоять на злеті.
Розводить блякло-сірі фарби осінь –
Художниця у бархатнім береті.

СПАЛАХИ ОСЕНІ
Котиться спалахів хвиля,
Бавиться осінь вогнем.
Ось-ось багаттям на схилі
Горобина спалахне.
Лист зачепило багрянцем,
Вмить зайнялися кущі
Вибухнув протуберанцем
Клен у блискучім плащі.

ОСІННІЙ БУРЕВІЙ
Осінь з вітром вступила в двобій
Все навкруг загуло, засвистіло.
Стрімголов налетів буревій.
Витряс кленову душу із тіла.
Щось надумав пихатий собі,
Чи вже так у вітрів повелося, -
Свої пальці плакучій вербі
Запустив безсоромно в волосся.
Хляснув сплетеним туго хлистом,
В димарі покрутився хвилину,
Помахав рудолистим хвостом
Й зник, знайшовши в паркані шпарину.

ЕТЮД
Цвітуть герані на вікні
Червоні, білі та рожеві.
Цвітуть - нагадують мені,
Як пахне в хаті татусевій.
Як квітне липа під вікном,
Бджолиним роєм оповита,
І сушить мама на даху
Червоні вишні соковиті.
А у сусідньому дворі,
Прийнявши гордовиту позу,
Стоїть лелека на вербі
В гнізді на колесі від воза.

ПРОЩЕННЯ
Не почуваюся покинутою я
І серце дуже, - не стікає кров'ю.
А те що трапилось - то помилка твоя.
Ти втішивсь тимчасовою любов'ю.
Твоя невірність не зламала мені крил,
Лишила сльози я в пустому сквері.
Не знаю як, та в мене вистачило сил
Перед тобою зачинити двері.
Уже пробачила, мій милий, не сумуй..
Хай ти до когось ближче, я не плачу.
Нема суперниць серед них... даруй...
Тебе достойних просто я не бачу.