Нам на нашім кутку пощастило:
За городами Ніл не тече
І в осінньому небі Ярило
Все ж не так, як в Єгипті пече.

Ген за тином кривим біля броду
Засвітився коралами глід,
А у центрі пустого городу
Виростають ряди пірамід.

Від єгипетських наші – гарніші,
Хоч і менші в мільйони разів.
Та й будуються значно хутчіше
Із блискучих гладких гарбузів.

Бовваніють на сонці нагріті,
Гарбузовий примноживши рід.
І чіпляється бабине літо
За верхівки сільських пірамід.

ДИВНИЙ ГІСТЬ

Так несподівано влетів в кімнату вітер.
У голові думки перекрутив,
Розкидав аркуші зі скупченнями літер,
Зібрання слів на волю відпустив.

У шибку грюкнув, якось наче ненароком,
Та вже забрав мій спокій у полон.
Пройшов повз мене, зачепивши злегка боком,
Торкнувсь волосся й вийшов на балкон.

Повівся дивно, на мій погляд, навіть дуже.
Немов зі мною в піжмурки пограв.
Я здогадалась, інший намір мав ти, друже,
Несміло так до мене загравав.

Ударив в струни заспокоєного серця.
Пробігла кров аж кільканадцять кіл.
Це хто ж так чемно відхилив балконні дверці
Й кладе пелюстку на письмовий стіл?

МІСЯЧНА ПОВІНЬ

Накупалася в місячній повені,
Запливла у середину ночі.
Там повітря любистком наповнене
І снують сновидіння пророчі.

Мила кучері в зіллі духмяному,
Полоскала у повені чисто.
Поблукала стежинами п’яними,
Назбирала роси на намисто.

До подушки лишень притулилася –
Заходивсь мене сон обіймати.
Повінь довго ще хвилями билася
У зачинені вікна кімнати.

ПОРА ПОЧУТТІВ

Обіймає хміль калину
На околиці села.
Парубкує клен під тином,
Де черешня підросла.

Відганя ясне цвітіння
Чорну темряву в кущі.
Від палкого тріпотіння
Градом сипляться хрущі.

Збудоражило природу
Стріл амурних наслання.
Завагітніла в городі
Обліпиха заміжня.

Щось в колодязі відерце
Довго в воду не пірна.
Ще одне чутливе серце
Розтривожила весна.

ПЕРШИЙ СНІГ

Із неба сіє снігова пороша,
Настирно рветься в сіни морозець.
Кудись завіявсь вітер листоноша,
Розтратив сили, певне, нанівець.

Встилає землю білосніжна манна,
Вже першим снігом чистять килими,
А я ромашки прутиком старанно
Малюю скрізь на полотні зими.

ГРУДНЕВА ЗАМАЛЬОВКА

Застигла кров у стовбурах дубів,
Надовго влізли зашпори у пальці.
Стягнулось цупко озеро на п`яльці,
Забувся туркіт диких голубів.

Обвисле небо смутку додає,
Шпига мороз колючками акацій.
Від театральних голих декорацій
В морозний грудень щось в природі є.

РІЗДВЯНИЙ ВЕЧІР

Розчервонілись на морозі чобітки,
Поскрипують підбори для порядку,
Між кучугур, немов нові плітки,
Розносить протяг різдвяні колядки.

Зірок сягають молодечі голоси,
Вертають вниз господарам під стріху.
Дзвінкі – дівчат і парубків баси
Звучать до ранку місяцю на втіху.

І хай на ранок хтось на місці не знайде
Не те, що хвіртки, воза на подвір`ї,
Від сміху комин з даху упаде
І здує гнів, немов легеньке пір`я.

ПАМ`ЯТНА ПРОГУЛЯНКА

Заманила мене віхола у ліс,
Закрутила голову у танці.
Непомітно сніг у валянки проліз, -
Тепер грію ноги на лежанці.

 П`ю шипшину і калину із медком, 
Фітонцидів визначаю пробу,
Справно пряженим лікуюсь молоком,
За поріг виштовхую хворобу.

Із лежанки видно ліс мені в вікні,
Білосніжним аж сліпить убранням.
Від турботливої щирої рідні
Слухаю численні нарікання.

Нарікання безперечно я прийму, -
В оправдання ж нічого сказати.
Тільки й те, що в теплому Криму
При нагоді буде, що згадати.

НАРОДЖЕННЯ МЕЛОДІІ

На неба тлі дроти – мов нотний стан,
А ластівки – неначе ноток зграї.
Злетить одна і задзвенить фонтан,
Злетять гуртом – заплещуть водограї.

На мить спурхнула в небо четвертна,
За нею слідом – ціла, половинна.
Десь затремтіла високо струна,
Рояль розкинув клавіші гостинно.

Сідай, музико, і по нотах грай,
Лови мерщій мелодії крилаті.
Тебе ніякий критик, так і знай,
Не зможе звинуватить в плагіаті.

«У ВІЛЬНІ, ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ...»

Вузенькі вулиці, дахи із черепиць,
Ошатні вивіски не знаною ще мовою.
Вугласті тіні полягали долілиць
Та липи тішаться повільною розмовою.

Це місто стало, ненадовго лиш, моїм.
Його помірністю не терпиться проникнути.
Тут понад річкою наш тимчасовий дім...
Чи вистачить часу мені до нього звикнути?

Йду незнайомими шляхами навмання,
Не маю гадки, чом в душі моїй теплішає:
Чи йдуть із пам`яті глибинні послання,
Чи хтось потужні ліхтарі вгорі розвішує.

Мов спалах блискавки миттєвий на стіні,
Мов спрацював в мізках думок моїх прискорювач.
Враз зрозумілим все зробилося мені:
Тарас Шевченко тут бував, Тарас Григорович!

Стемніла дошка свідчить надписом своїм,
Моєю ж мовою засвідчує, батьківською!
Зберігся дотик на фасаді цеглянім,
Слова поета тут лунають українською.

Високі помисли звелися на помост,
З новими друзями бажання стали спільними.
В свята врочисто проголошували тост
За нашу вільну Україну і за Вільно ми.

КОЗАЦЬКИЙ ПЕРЕГУК

Я підкручую вуса рясні,
Їм вареники з сиром в сметані
І співаю тіж самі пісні,
Що і мій побратим на Кубані.

Не летять за межу камінці
Ні з його, ані з мого городу.
В нас - одна булава у руці,
Ми - одного козацького роду.

Чути пахнуть книші у печі,
Відрізню позумент на жупані.
«Будьмо!» - крикну з коня у Керчі.
«Будьмо!» - крикне козак у Тамані.

ЯГОДИ РОЗБРАТУ

Уже посипались на землю чорні вишні,
Перенасичені водою, переспілі.
Після відвідин промайнуло кілька тижнів,
Останній дзвоник був минулої неділі.

На твій візит я сподівалась до останку,
А ти не йшов до мого саду нарочито.
Своїм усупереч тодішнім обіцянкам
Рішив від вишень та від мене відпочити.

КАРАВАН НА МАГІСТРАЛІ

Крізь марево не видно в чому річ.
На магістралі скупчились машини,
Круті авто тулились до узбіч,
Лишали слід від гальмування шини.

Живий пейзаж, чи міражів обман?
Із вікон повисовувались люди.
Перетинав дорогу караван,
Тримали гордо голови верблюди.

З прадавніх літ - в вік сотових мереж,
 В шалений рок - від звуків мінестрелів 
На фоні нафтових ребристих веж
Пливли асфальтом кораблі пустелі.

Верблюдів чемно пропускав експрес, -
Заворожила стриманність і грація.
І гальмував у захваті прогрес,
Котилася в кювет цивілізація.

НОВОСПЕЧЕНА БАДЖІ*

Кочового не маю коріння
Та домівку міняла не раз.
Тож в самісінькій фазі цвітіння
Занесло мене аж за Кавказ.

До литок опустила спідницю,
Під рукав заховала плече,
Зажила, як на Сході годиться
І сумління мене не пече.

Я на думці себе упіймала:
Пізнаю, хто – вірмен, хто – грузин,
Відтепер мені звичними стали
Павичі, фейхоа, розмарин.

З апетитом вживаю мацоні,
Лавашем називаю коржі,
Мажу хною волосся й долоні,
Оглядаюсь на оклик: «Баджі!»

Поважають дорослі і діти,
Наче все, як годиться роблю.
Але погляд гарячий джигіта
З задоволенням завжди ловлю.

* Звернення до жінки. В перекладі з азербайджанської – сестра.

ВЕЧІР В ПРИКОРДОННІЙ
ЧАЙХАНІ

Припав знадвору вечір до вікон,
Заглянув у відхилену фрамугу.
Нечутно місяць перейшов кордон,
Чкурнув тихенько за нейтральну смугу.

З`вязав вітрець хмарини у тюки, -
Відбілить сонце їх узавтра вранці.
На протилежнім березі ріки
Ввімкнули світло у хатах іранці.

Зібрало спеку пір`я опахал,
Персидський наспів відпустив музика,
Духмянив зміст золочених піал
Із присмаком кориці та гвоздики.

Блискучий погляд з-під суворих брів
Твою присутність нехтував зухвало.
Шумів Аракс між синіх берегів,
Спускався протяг вниз із перевалу.

ВАЛЕНТИНІ НЕВІНЧАНІЙ,
ПОЕТЕСІ – ЗЕМЛЯЧЦІ.

Була, шановна, у Володарці недавно.
На жаль недовго, бо спішила до села.
Оббігла родичів, погомоніли славно,
То і на Вашій, може, вулиці була.

Оце вернулась в Крим, та ні з ким поділитись,
Бо не зустріла ще своїх тут земляків.
То ж Вашій зірці вийшла низько поклонитись,
Звязати бесіду вервечкою років.

До зір Вам блище, а мені іще летіти...
Отож зустрілася з Володаркою я.
Хотілось плакати, хотілось і радіти, -
Квітує батьківщина вишнями моя.

Вертають з Києва додому односельці,
Охоче лагодять зруйновані мости.
Хто від нестатку, хто за покликами серця
Побиті градом білять батьківські хати.

Живе Володарщина, трудиться на славу,
У даній Господом купається красі.
Щоправда Роська, моя річечка вертлява,
Заборгувала Вашій стриманій Росі.

Вузькою стала, між густою лепехою
Та очеретом тихе русло повела.
Та все ще ловлять хлопці раків під вербою,
Що в Вашій юності вербичкою була.

В дворі посиділи під темряви покровом
З братами й сестрами у рідному краю.
І Вас, шановна, добрим згадували словом
За те, що славили Володарку свою.

... Над морем зірка з висоти замерехтіла,
Довгеньким листячком тремтить сріблястий лох.
Поговорити з Вами так мені хотілось,
Та не судилось. Вийшов довгий монолог.

ПОКИНУТА САДИБА

Заглушила грядку кропива,
Де росла колись рясна петрушка.
Білий цвіт калину покрива, -
Найщирішу бузини подружку.

Полинами гіркотить межа,
Розрослась у затінках хвощами.
Реп`яхам ніщо не заважа
Розростатись пишними кущами.

Не пускає буйство бур`янів
На подвір`я хату упізнати.
Лиш садок барвінком засинів,
Що чиясь давно садила мати.

ДОВГОЖДАННА ВІСТОЧКА

Відтужила діброва вітрами,
Поіржавіли листям дуби.
Протяг нові розучує гами,
Холоднішає день щодоби.

Теплих слів дочекалася мати, -
Листоноша конверт подає.
Від скупої листівки солдата
У хатині тепліше стає.

Щиро тішиться синовій вістці,
На комод поглядає щораз,
Де стоїть на почесному місці
Та листівка усім напоказ.