Пантелеймон Куліш “Чорна рада”
Пантелеймон Куліш. “Чорна Рада”.
Хроніка 1663 року.
Скорочено
По весні 1663 року двоє подорожніх під,їжджали до Череваневого хутора – Хмарища. Це був полковник Шрам Іван та його син Петро. Зустрів їх Василь Невольник – “дідусь такий мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий…”Що ж то був за Шрам. “Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сам вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то і він устряв до козацького війська… десять рік до Остряниці до Хмельницького… Сидів серед дикого степу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам… Як піднявся на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь. Ніхто краще його не ставав до бою. У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули його прізвище…”
Двоє синів полягло під Смоленським. Як помер паволоцький полковник, то Шрам став полковником.
У ті часи думка народу поділена надвоє: одні за гетьмана Сомка, інші – за Івана Мартиновича Брюховецького.
Шрам їде в Переяслав до Сомка. Пропонує й Череваню їхати, бо козаки його поважають та послухають стати на його бік.
Петро закохався в дочку Череваня – Лесю (Олександра). “Чи заговорить, чи рукою поведе – так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить”.
Меланка Череваниха – дружина – “молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя”.
Шрам просить віддати Лесю за Петра. Черевань погоджується. А жінка говорить, що спочатку треба їхати до монастиря – молитись Богу, як це робили раніше. Петро здогадався, що Череваниха “б,є на якогось іншого зятя, да й сама Леся їм гордує. І йому здалося, що ні для чого більш і на світі жити…”
Зранку поїхали на прощу до монастиря. Череваниха говорить, що їй наснився сон, а ворожка їй сказала, що той сон пророкує. “Дочка в тебе буде на весь світ красою, а зять – на весь світ славою”.
У Києві на площі зустрічають міщан, які говорять: “Справимо ми вам чорну раду; тоді побачимо, хто яке матиме право…” На це Шрам говорить: “…Се вже коїть ніхто інший як Іванець (Брюховецький). Так хіба нам сидіти, коли огонь уже підложено і ось пожежа схопиться на Вкраїні!”
Після церкви по дорозі зустрілися їм запорожці – Кирило Тур та Богдан Чорногор. Вони їхали поруч і Тур говорив, що забере Лесю та поїде жити з нею в Чорну гору. “З такою дівкою… помчався б я хоч і к чорту в зуби…” Леся злякалася.
Із церкви вони повернули до печер, там зустріли Сомка. Він поцілував Лесю як дитину. Тут Петро зрозумів, що за гетьман снився Череванисі. Сомко – “високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий, очі ясні, веселі…” Куди вже із ним мірятися Петрові.
Шрам завернув Сомка з усіма на козацьке подвір,я. Коли Шрам заговорив про чорну раду, то Сомко на те відповів: “…Козацьке слово, химера! Нехай лише виїдуть у Переяслав царські бояре, побачимо як та чорна рада устоїть против гармат! Запорожців я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманську зверхність!” Також говорить, що давно вже зложив руки з панією Череванихою за її дочку Олександру. Батьки їх благословляють.
До них завітав Кирило Тур. Сомко говорить: “Не раз він мені ставав у пригоді. Добрий він…, хоч удає з себе ледащицю й характерника”. Старий Шрам згадав, як Кирило Тур (отаман) врятував його від ляхів, вистреливши одному в око. Усі сіли за стіл. Тур говорить, що йому байдуже чия Леся молода, він її викраде і поїде жити на Чорну Гору – це те ж саме, що й Січ, тільки там живуть і жінки. Всі сміються, а Леся злякалася.
Вночі не спав лише Петро. Вийшов у гай. Ніч була на ісході. Петро почув, що тупотять коні. Бачить – Кирило Тур держить перед собою Лесю на сідлі. Сказав Василю Невольнику будити козаків, а сам помчавсь за ними. Наздогнав. Коли Петро перескакував через рівчак, то кусок одколовся. Але Тур вхопив його за руку. Почали битися на шаблях, Тур говорить, що не відмовиться від Лесі. Шаблі обидві пополам. Схопилися за руки по стародавньому звичаю. По полю вже мчали Сомко, Шрам та ще півдесятка людей. Кирило Тур і Петро дали один одному в груди та повалилися обидва.
Леся кинулася до Петра, Сомко – до Тура і говорить: “Лучше б мені довіку не женитися, ніж бачити тебе без пам,яті… Молода знайшлася би й друга, а Кирила Тура другого не буде”. Серце Лесі навіки од Сомка одвернулося. Петра повезли у Хмарище, почав одужувати. Леся раділа цьому найбільше, бо покохала його, але була вже заручена з іншим. Шрам з сином мали їхати у Переяслав до Сомка на весілля. Сомко дізнався, що троє його полковників перейшли на бік Брюховецького і вирішив їхати до Переяслава, “постягати до обозу підручнії полки… да й стояти проти цілого світу…”
По дорозі заїздять до пана Гвинтовки (брат Череванихи), його дружина – польська княгиня, над якою він знущається. Під час вечері до них заходить запорожець – батько Пугач – дід кошовий.
Вранці Шрам поїхав у нову дорогу, а Петро пішов по пущі (щоб не бачитися зі своєю несудженою дружиною). Побачив якусь хату та жінку молоду, яка вела під руку чоловіка. Він пізнав Кирила Тура. Привіталися, як приятелі. Тур говорить, що чорний люд збирається під Ніжень. Запросив Петра на вечерю. Під час вечері до хати зайшов Пугач, щоб забрати Тура – “все товариство його буде судити”. Коли Петро назвав себе, Пугач сказав: “…Ось ми вам хутко втремо носа: Іван Мартинович уже під Ніженем; навчить він вас пановати та гетьмановати”. Мати й сестра просять Петра піти за ними й подивитися, що буде з Кирилом.
Брюховецький стояв кошем у Романівському Куті. Здалеку Петро почув голос – зібралася сільська чернь грабувати Ніжень, як пообіцяв їм Брюховецький. Петро про Брюховецького: “І врода, і постать в його була зовсім не гетьманська”. Збирають раду – судити Тура за те, що “знюхався з бабами і наробив сорома товариству…” Коли запитали у Брюховецького, яку ж йому кару, той відповів: “… судіте і карайте, кого самі знаєте, а я свого розуму супроти вашого не покладаю”. Вирішили до стовпа його та киями – кожен може випити горілки та вдарити києм. Вдарили до обіду, запорожці зняли Кирила Тура, а Пугач приніс йому ліки. Обідати Пугач пішов до Тура, запросили і Петра. Всі обіймали Петра, як брата, бо чули про його лицарство. Після Тур з Петром поїхали додому.
Старий Шрам дорогою заїхав у Борзні до сотника Білозерця і разом поїхали до Ніженя. Виїхавши на Ічанський шлях, побачили Сомка з Васютою. У Ніжені Васюта повернув до свого двору; Сомко – до табору за Білявськими левадами, а там – гомін. Аж ось під,їхав Брюховецький і “пішло усе, як у казані кипіти”. Шрам просить Сомка віддати йому бунчука, щоб порядкувати, бо його писар Вуяхевич зрадив Сомка та бунтував козаків проти нього. Сомко віддав.
День “ради”. На узліссі: з правого боку суне зі своєю стороною Брюховецький, а з лівого – Сомкове військо виступає. До царського намету увійшов Сомко зі своєю старшиною та Брюховецький у голубому жупані. Сільська голота почала кричати: “Брюховецького…” А козацтво Сомкове: “Сомка…” Зачепилися між собою. Поїхали генеральнії старшини по всіх полках, шиковати до бою військо. У Сомка одна думка – ударити на Іванців табір. Сомківці рушили на поклон Брюховецькому. Той наказує їм взяти Сомка в кайдани. Сомко говорить: “…Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно!” – і кинув об землю свою шаблю. “Усі крізь його теж покидали свої шаблі. Щиро заплакали вірні козаки”. Брюховецького запорожці оголосили гетьманом. І почав чорний люд розходитись.
Черевань зустрічає Кирила Тура, за ним десяток товариства. Петро з батьком поїхали на Козелецький шлях; Черевань повернувся до своякового хутора.
Брюховецький бенкетував у Ніжені. Привели донього Олексу Сенчила, який “скаче в гречку”, вимагають наказати бити його киями, але гетьман відмовився. Січові батьки тоді сказали: “Вивезли ми тебе на своїх плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаєш Україною орудувати!” І пішли звідти.
До Брюховецького прийшов Кирило Тур, щоб бути катом Сомка. Той дав йому перстень, з яким його пропустять куди схоче. Він пішов до Сомка. Пропонує йому переодягнутися і втекти звідти. А той говорить: “…чужою смертю не куплю собі волі…”
Тетеря обліг Паволоч. Шрам взяв вину на себе, “головою своєю одкупив свій город” – йому відрубали голову. Того ж року одтято голови і Сомкові з Васютою. Брюховецький після прийняв кару від гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю.
Петро приїхав до Череваня. Той розповів, що Лесю сватали за ледащицю Вуяхевича. Але приїхав Кирило Тур, показав перстень і забрав Лесю, а потім повернув батькам.
Петро залишився у Череваня, як у своїй сім,ї. Одружився з Лесею. “Так-то усе те лихо минулося, мов приснилось”.
|
| Категорія: 9 клас | Додав: genamir (10.07.2012)
|
| Переглядів: 2322
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
