До бору, дружбонько, до бору
Та рубай же сосну здорову.
Та рубай же її на заміт.
Славне наше гіллечко на весь світ.
Гільце-деревце з ялини.
Із червоної калини.
Із хрещатого барвінку,
Із запашного васильку.
Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано.
Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.
Всім буярам по квіточці, рано-рано.
Всім буярам по квіточці, та ранесенько.
А Іванові не стало квітки, рано-рано,
А Іванові не стало квітки, та ранесенько.
У нього квітка — Марійка-дівка, рано-рано,
У нього квітка — Марійка-дівка, та ранесенько.
А брат сестрицю та й розплітає.
Все рожу споминає.
— Не іди, сестрице молода, замуж,
Ще й рожа процвітає.
—Вже ж мені, брате, рожі не рвати,
Барвінку не щипати.
А запашного та васильочка
В ручках не в’ялити.
А з хрещатого та й барвіночку
Не ходити у віночку.
Летять галочки у три рядочки.
Зозуля попереду.
А всі галочки защебетали,
Зозуля закувала.
Ідуть дружечки у три рядочки,
Марійка попереду.
А всі дружечки на лавах сіли,
Марійка на посаді.
А всі дружечки та й заспівали,
Марійка заплакала.
— Ой чого плачеш, чого жалуєш,
Молода Марієчко?
Ой чи жаль тобі батька старого,
Чи подвір’ячка його?
— Ой не жаль мені батька старого.
Ні подвір’ячка його.
Тільки жаль мені русої коси
Та дівочої краси.
Дівки гуляють, кісками мають,
А мене не приймають.
Ой матінко, та не гай мене,
В доріженьку виряджай мене.
Бо вже нічка та темненькая,
Доріженька та далекая.
Їхать лісом та все коренистим,
Їхать шляхом та все кам’янистим.
Щоб з доріжки не зблудитися,
Дівчиноньки не згубитися.
|
